121

---

5.3. Правовий режим майна господарських товариств

Серед організаційно-правових форм підприємництва виз­начне місце належить господарським товариствам, діяльність яких регулюється ст. 80 Господарського кодексу України. Відповідно до цього закону господарські товариства – це підприємства, ус­танови і організації, створені на засадах договору юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і підприємниць­кої діяльності з метою одержання прибутку. Всі господарські то­вариства наділяються правом юридичної особи з дня державної реєстрації.

Законом передбачені такі види господарських товариств: ак­ціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові­дальністю, повні та командитні.

Засновниками господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, фізичні особи України, іно­земці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи й міжна­родні організації. Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні з господарських товариств можуть дія­ти на підставі засновницького договору, інші – договору і стату­ту. В установчих документах, незалежно від виду товариства, по­винно бути вказано найменування товариства, в якому й зазна­чається його вид.

Особливості правового статусу господарських організацій залежить від їх виду та організаційної форми. При заснуванні гос­подарської організації вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. Вибрана організаційна форма закрі­плюється при державній реєстрації конкретного виду підприєм­ства, господарського товариства чи іншої господарської органі­зації. Як правило, при цьому утворюється юридична особа, яка і виступає в господарському обігу як самостійний суб’єкт майно­вих відносин.

Господарське товариство характеризується складною май­новою і фіна

нсовою структурою, яка являє собою врегульовані правом відносини вкладників та учасників товариства щодо ви­пуску, обліку, розподілу його майна. Статтею 87 Господарського кодексу України майном товариств визначається: основні фон­ди, обігові кошти та інші матеріальні активи.

Юридично-технічною формою, що відображає майновий стан товариства, є самостійний баланс.

Закон “Про власність” визначає дві підстави виникнення колективної власності:

Добровільне об’єднання майна засновників і учасників господарських товариств.

Перетворення державного майна у колективне на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноважено­го державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Рішення про продаж акцій такого товариства приймає орган приватизації. Засновники ви­значають в установчих документах види вкладів до ста­тутного фонду та власні майнові права.

Стаття 80 Господарського кодексу України передбачені дже­релами майна господарського товариства:

Вклади учасників засновників товариства.

Майно, передане йому учасниками товариства.

Продукція, виробленоатовариством в результаті госпо­дарської діяльності.

Одержані доходи.

Інше майно, набуте на підставі, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного капіталу господарського товари­ства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майно чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товари­ства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випад­ках, встановлених законом, вона підлягає незалежній екс­пертній оцінці.

Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об’єд­нання вкладів засновників та учасників у статутний фонд то­вариства як колективну власність акціонерів щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Правові основи майнових відносин в акціонерному това­ристві загалом врегульовані законом “Про власність”, який визначає товариство суб’єктом права колективної власності, а його майно – об’єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колектив­ної власності. Поняття майна акціонерного товариства вико­ристовується, зокрема, в ст. 24 закону “Про господарські това­риства”, відповідно до якої товариство “несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства”.

Майно товариства юридично відособлене від майна влас­ників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб’єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товари­ства, відособлення якого здійснюється на праві колективної влас­ності (спільної часткової власності). Юридично-технічною фор­мою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його ак­тиви і пасиви, грошові та іншіх рахунки в установах банків.

Закон “Про власність” визнає дві основні юридичні підста­ви виникнення колективної власності товариства. Загальним пра­вилом для всіх товариств є добровільне об’єднання майна заснов­ників і учасників для діяльності товариства. Отже, однією з юри­дичних підстав виникнення права колективної власності є умови, відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з уста­новчим договором акціонерного товариства, інші акціонери – на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію і приватизацію. Дер­жавне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваже­ного державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний ка­пітал акціонерного товариства (ст. 25 закону “Про власність”). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товари­ства приймає орган приватизації, якому передаються акції дер­жави. В обох випадках виникає право колективної власності, єди­ним суб’єктом якого стає товариство як юридична особа.

Об’єкти права власності акціонерного товариства різні. То­вариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Загальний розмір статутного капіталу, а також номі­нальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легально­го розміру статутного капіталу акціонерних товариств. Заснов­ники визначають в установчих документах і вид вкладів до ста­тутного фонду. Як і в інших товариствах, в статутному капіталі може бути майно в прямому розумінні, цінні папери та грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права.

Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори това­риства. Ці правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку відповідно до методики оцін­ки вартості об’єктів приватизації, затвердженої КМУ 18 січня 1995 р. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації та в інших випадках діють загальні пра­вила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке ство­рюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного капіталу підприємства, яка в даному разі визна­чається відповідно до зазначеної методики.

Крім вкладів, товариство виступає власником і іншого май­на, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіта­лом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання про­дукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, над­ходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвуван­ня тощо.

Фонди акціонерного товариства – це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Законом України “Про господарські товариства” встановлено мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номіналь­ної вартості.

Статтею 156 Цивільного кодексу України передбачена мож­ливість збільшення статутного капіталу акціонерного товариства, яке може бути можливе лише за умови повної оплати акціонера­ми усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку, зокрема шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів.

Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення ста­тутного капіталу може здійснюватись також завдяки збільшен­ню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (ста­тутом товариства може бути передбачено збільшення статутного капіталу не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додат­ково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Відповідно до ст. 157 Цивільного кодексу України зменшення статутного капіталу можливе шляхом зменшення номінальної вар­тості випущених акцій та викупу акціонерів акцій для їх анулюван­ня. Зменшення статутного капіталу неможливе за наявності запе­речень кредиторів. Рішення про зменшення статутного капіталу приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов’я­зане відшкодувати власнику акцій збитки у зв’язку зі зміною ста­тутного капіталу. Порядок відшкодування збитків повинні виз­начати загальні збори з питань зміни статутного капіталу. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, госпо­дарський суд.

Для покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд, розмір якого визначається законодавством. Він має бути не менше 25 відсотків статутного капіталу товариства. Формується резервний фонд за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначен­ня, тому ці кошти на інші цілі не використовуються.

 

< Попередня   Наступна >