Головне меню
Головна Підручники Господарське право Господарське право України 8.2. Класифікація системи господарських договорів

8.2. Класифікація системи господарських договорів

Господарське право - Господарське право України
122

8.2. Класифікація системи господарських договорів

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, прита­манні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їхнього розмежування застосовуються доктринальна і нормативна кла­сифікації господарських договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

Особливе місце в системі господарських договорів займають організаційні. У ст. 186 Господарського кодексу України організа­ційний господарський договір визначається як договірне оформ­лення учасниками господарських відносин на основі вільного во­левиявлення сторін або на підставі примірних договорів відповід­но до положень нормативно-правових актів. Вони не породжують конкретних зобов’язань майнового характеру. В той же час з по­стачання продукції, виконання робіт чи надання послуг вони ви­значають умови і порядок виникнення зобов’язань. Подібні дого­вори встановлюються, як правило, при тривалій співпраці, а також виробничо-технічному взаємозв’язку. Як приклад можна назвати договір про організацію систематичних перевезень, які заключаються між суб’єктами, якими перевозяться вантажі, і самими влас­никами вантажів, за необхідності їх систематичних перевезень. Між оптовими постачальниками і постійними організаціями-споживачами достатньо часто заключаються договори на організацію по­стачань матеріальних ресурсів. У даних випадках конкретні зобо­в’язання постачальника і покупця виникають при оформленні за­мовлення. Пріоритетність організаційних договорів полягає в тому, що сторони звільняються від необхідності погодження на весь комп­лекс питань, пов’язаних з виконанням зобов’язань, по кожні тор­говельній операції, і мають можливість визначати додаткові умови тривалої гарантованої співпраці.

>Господарське законодавство право класифікує господарські договори за кількома критеріями:

1. За суб’єктним складом розрізняються:

– двосторонні договори;

– багатосторонні договори.

Прикладом першого виду договорів є поставка продукції (сто­рони – постачальник і покупець – ст. 712 Цивільного кодексу Ук­раїни). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньо­му беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержу­вач – особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 908 Цивільного кодексу України).

2. Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізня­ються два різновиди господарських договорів:

– господарські договори, які укладаються на підставі держав­них замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замов­ленням. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потре­би яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні вла­стивості держзамовлень (актів централізованого плануван­ня) і власне господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного контракту забезпечують себе мате­ріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладан­ня прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посе­редницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюєть­ся та централізовано розподіляється державою;

– господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­дарських намірів сторін, юридично виражених суттєвими умовами договорів (регульовані договори). Залежно від спо­собу виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладання формально­го господарського договору необхідні два моменти: узгод­ження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма гос­подарських договорів письмова, причому здебільшого ре­гулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необ­хідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі – об’єкта договору. Консенсуальні договори – це такі госпо­дарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

3. За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

– договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

– договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні.

4. За змістом істотних умов розрізняють:

– прості господарські договори;

– складні господарські договори.

Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У склад­них господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне бу­дівництво – поставка, підряд, майновий найм.

5. За регулятивними функціями розрізняють:

– попередні господарські договори;

– основні господарські договори.

Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов’я­зуються у певний строк укласти господарський договір (“договір про договір”, протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо уклас­ти (підряд на капітальне будівництво складного об’єкта);

– генеральні господарські договори;

– поточні господарські договори.

Генеральний господарський договір укладається на весь пе­ріод діяльності, яка регулюється. Він визначає суттєві умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відпо­відної діяльності.

Поточні (разові) договори укладаються на підставі генераль­ного договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Такі договори, як правило, не включають умов, не передбаче­них генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.

На практиці використовується нормативна класифікація гос­подарських договорів, яка здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відпо­відних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські догово­ри на передачу майна у власність (повне господарське відання, опе­ративне управління), на передачу майна у строкове оплатне кори­стування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в еко­номіці ряд функцій. Функції господарського договору – це перед­бачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функ­ціями договору є:

– ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої

волі сторін врегулювати певні відносини); – програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб уз­годження, координації їхніх дій відповідно до економіч­них інтересів і намірів); – інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках – юрисдикційним органам, третім особам); – гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як не­устойка, завдаток, застава);

– правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконан­ня зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

– правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються дер­жавою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт; – правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення – це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держ­замовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного гос­подарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шля­хом укладання господарських договорів (державних кон­трактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарсь­кий договір у цьому разі є функціональним правовим за­собом реалізації державного замовлення; – правового інструмента (засобу) децентралізованого пла­нування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 11 Господарського кодексу України. Законність і дієвість договорів оцінюються, виходячи з норм цивільного законодавства про дійсність операцій. Договір є пра­вомірним і має юридичну силу, якщо кожна із сторін має статус суб’єкта договірних зобов’язань. Юридична особа діє в рамках спе­ціальної дієздатності, а особа, яка підписала договір, – діє в межах наданих їй повноважень. При недотриманні вказаних вимог, в за­лежності від ступеня порушення, договір визнається недійсним. При значніших порушеннях закону можуть наступити серйозні наслідки – наприклад, штраф в прибуток іншої сторони чи бюджет держави. Посадові особи, які порушили при укладені договорів чинне законодавство можуть притягуватися до матеріальної, дис­циплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук