192

---

Розділ 11 пра­ве регулю­вання банкрутств­а суб'єктів господарської ­відпо­відальності

11.1. Поняття банкрутства та його суб’єкти

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється ст.ст. 209–215 Господарського кодек­су України і визначається як нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги креди­торів інакше як шляхом застосування визначеної судом ліквідацій­ної процедури.

Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 30 червня 1999 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також законодавством України про організацію та діяльність господарського суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Такими є основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом”, якою визна­чається, що банкрутство є неспроможність продовження суб’єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності та безприбутковості.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб’єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника.

До боржника відповідно до ст. 212 Господарського кодексу України застосовуються такі судові процедури:

– розпорядження майном боржника;

– мирова угода;

style="text-align: justify;">– санація;

– ліквідація банкрута.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комп­лекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнан­ня боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволен­ня претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розгляда­тися як ліквідаційний правовий процес щодо суб’єкта підприємництва.

Суб’єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії – суб’єктів підприємництва, неспро­можних протягом трьох місяців виконати свої зобов’язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдеться насампе­ред про підприємства всіх форм власності й видів, визначених ст. 63 Господарського кодексу України, а також про господарські об’єднання згідно із ст. 3 цього кодексу, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб’єкти поіменовані За­коном “Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом” боржниками або банкрутами.

Суб’єктом процедури банкрутства є:

Боржники. Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом – після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

Кредитори. Ними можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб’єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрут­ство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет креди­торів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов’язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи – збори, комітет – необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не ок­ремі численні кредитори, а один спільний, об’єднаний кредитор.

 

< Попередня   Наступна >