200

---

11.2. Підстави для застосування банкрутства та порядок провадження у справах про банкрутство

Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта підпри­ємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” – неспроможність суб’єкта як юридичної особи протя­гом трьох місяців виконати пред’явлені до нього майнові вимоги кредиторів чи зобов’язання перед бюджетом. Фактичною підста­вою для порушення справи про банкрутство може бути лише пись­мова заява до господарського суду, яка називається “заява про пору­шення справи про банкрутство юридичної особи”. З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів, який має підтверджені належними документами майнові вимоги до бор­жника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

Із заявою про порушення справи про банкрутство до гос­подарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспромож­ності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і майнове становище.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється госпо­дарськими судами і проходить такі стадії:

– порушення провадження у справі;

– попереднє засідання господарського суду;

– виявлення кредиторів і санаторів;

– утворення зборів і комітету кредиторів;

– прийняття рішення про санацію та проведення санацій­них заходів;

– ліквідаційна процедура;

gn: justify;">– припинення справи про банкрутство.

На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа – порушенню. При позитивному вирішенні цього питання суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про прийняття заяви, про призначен­ня справи до розгляду в попередньому засіданні господарського суду та про час і місце його проведення. Згідно з ухвалою витребу­ються документи про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для розгляду справи.

Ухвала надсилається боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Заява може бути відкликаною протягом одного місяця від дня порушення справи про банкрутство, якщо не надійшло інших заяв від інших кредиторів. Якщо заявниками є боржники, то вони відкликають свої заяви лише при наявності письмової згоди усіх їхніх кредиторів.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше як через три місяці з дня порушення провадження у справі. Воно необхідне для:

– оцінки документів;

– заслуховування пояснення сторін, банків;

– розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання господарський суд при необхідності призначає розпорядника майна. Суд зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради (газета “Голос України”) чи Кабінету Міністрів України (га­зета “Урядовий кур’єр”) оголошення про порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають міститися: повне найменуван­ня боржника, його юридична адреса, банківські реквізити, а та­кож найменування та адреса господарського суду і номер справи.

На підготовчому засіданні господарського суду відповідно до ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом” розпочинається процедура розпорядження майном боржника. Відповідно до ст. 1 цього зако­ну розпорядження майном боржника – це система заходів з нагля­ду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржни­ка з метою забезпечення збереження і ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансово­го стану. Розпорядження майном – це перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовується лише у випад­ках спрощеного порядку банкрутства (ст.ст. 51, 52 Закону) та щодо громадян-підприємців (ст. 48 Закону).

Завдання процедури розпорядження складаються з:

– виявлення та збереження майнових активів боржника;

– виявлення кредиторів;

– укладення й затвердження реєстру грошових вимог кре­диторів;

– проведення перших загальних зборів кредиторів;

– прийняття рішення про перехід на наступну стадію про­цедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном – дуже важливий, склад­ний етап у справі про банкрутство. Від того, як відбудеться розпо­рядження майном, буде залежати подальша доля боржника.

Разом з тим не виключається варіант введення такої проце­дури у період між означеними етапами суду, якщо це викликано необхідністю збереження і ефективного використання майна борж­ника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладення боржни­ком угод на невигідних умовах (зниження ціни, низька якість сировини тощо) або боржник почав реалізовувати основні засоби і т.ін. Слід мати на увазі, що процедура розпорядження майном вводиться незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство: кредитор або боржник. Термін процедури роз­порядження складає шість місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпо­рядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном (п. 7 ст. 13 Закону). У випадках, передбачених згаданим вище законом, процедура розпорядження майном має більший термін. Так, щодо селянського (фермерського) господарства термін розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути про­довжений на один рік (пункти 6,7 ст. 50 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мо­раторію зводиться до зупинення виконання боржником усіх ви­мог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли на час порушення справи про банкрутство або прирівняних до таких, а також зупи­нення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зо­бов’язань.

На жаль, у Законі не встановлений обов’язок суду розсилати ухвалу з вказівкою на введення мораторію банкам, що обслуго­вують рахунок боржника, органу державної виконавчої служби. Однак на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, оскільки це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство. При одержанні ухвали суду про порушення спра­ви про банкрутство банки та державна виконавча служба повинні, безумовно, призупинити виконавче провадження за вимогами, що підпадають під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення своєї вимоги у порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Одне з важливих завдань суду полягає у вжитті заходів із забез­печення грошових вимог кредиторів. Невжиття таких заходів при­зводить до того, що боржник може передати своє майно іншим осо­бам і тоді процедура банкрутства втрачає свій сенс. Загальні заходи із забезпечення вимог кредиторів закріплені в ст. 67 Господарсько­го процесуального кодексу України. До них відносяться, зокрема, накладення арешту на майно і грошові засоби, що належать борж­нику, заборону боржнику вчиняти певні дії. У ст. 12 Закону перед­бачені додаткові заходи: в зобов’язанні боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім осо­бам; у забороні власнику майна боржника або органу управління здійснювати дії з реорганізації або ліквідації юридичної особи-боржника.

Крім того, суд може застосувати такі спеціальні заходи, як за­борона без згоди розпорядника майна укладати і виконувати низку угод по розпорядженню нерухомим майном, одержання та видачу кредитів, порука, надання гарантій, уступка вимоги, переведення боргу та ін. Важливою новизною Закону України “Про внесення змін до Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 672-IV від 07.04.2003 р. стало усунення з посади керівника боржника у випадку вчинення ним неправомірних дій – перешкода законним діям розпорядника май­на, порушення прав і законних інтересів кредиторів, а також борж­ника. Для застосування такої санкції господарському суду достат­ньо клопотання розпорядника майна. Функції усуненого керівни­ка боржника за ухвалою суду покладаються на розпорядника майна.

Особливим заходом є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у випадку, якщо ними не вживаються заходи із забезпечення схоронності майна борж­ника, створюється перешкода діям розпорядника майна або до­пускаються інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

Вжиття заходів із забезпечення майнових вимог кредиторів є правом господарського суду, і воно реалізується за клопотан­ням сторін, учасників справи або за ініціативою суду. Як виняток – банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов’язаний вод­ночас з прийняттям заяви про порушення справи про банкрут­ство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за вик­люченням майна, на яке відповідно до цивільного процесуально­го законодавства України не може бути звернуто стягнення (ст. 48 Закону).

Введення процедури розпорядження хоча і не тягне відсторо­нення керівника боржника і його органів управління, однак їх по­вноваження істотно обмежуються. Так, органи управління боржни­ка не мають права приймати рішення про:

– реорганізацію і ліквідацію боржника;

– утворення юридичних осіб або про участь у інших юридич­них особах;

– створення філіалів і представництв;

– виплату дивідендів;

– проведення боржником емісії цінних паперів;

– вихід зі складу учасників боржника-юридичної особи, придбання раніше випущених акцій у акціонерів.

Тільки за погодженням з розпорядником майна можуть вчи­няти угоди, пов’язані з передачею нерухомого майна в оренду, зас­таву з внесенням означеного майна як вкладу в статутний фонд гос­подарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; пов’язані з одержанням і видачею позик (кредитів), пору­кою і видачею гарантій, уступкою права вимоги, переводом боргу, а також передачею у довірче управління майна боржника; пов’язані з розпорядженням іншим майном боржника, балансова вартість яко­го складає понад один відсоток балансової вартості активів борж­ника.

Наведені норми Закону свідчать про обмеження у правосуб’єктності боржника. Таке обмеження зумовлене, по-перше, основ­ним завданням процедури розпорядження майном – збереженням ліквідної маси, а по-друге, нейтралізацією всіх можливих спроб боржника відійти від процедури банкрутства шляхом ліквідації або реорганізації.

Після порушення справи про банкрутство боржник зобов’я­заний подати у господарський суд і заявнику відповідь на заяву про порушення справи про банкрутство. Строк пред’явлення такої відповіді не повинен перевищувати дати проведення підготовчого засідання. Вона повинна містити:

– наявні у боржника заперечення проти вимог заявника;

– загальну суму заборгованості боржника перед кредитора­ми, в тому числі по заробітній платі працівників боржни­ка, а також заборгованість по податках і зборах (обов’яз­кових платежах);

– відомості про наявність у боржника майна, в тому числі коштів, що знаходяться на його рахунку в банках або інших фінансово-кредитних установах;

– поштові адреси банків та інших фінансово-кредитних уста­нов.

Що ж стосується заперечень боржника, то слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заяв­ника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний харак­тер, то питання їх правомірності повинні вирішуватися у позовно­му порядку. У цьому випадку боржник повинен вказати у своїй відповіді про оскарження таких вимог (визнання не підлягаючими до виконання), і тоді господарський суд повинен зупинити про­вадження у справі про банкрутство в порядку ч. 1 ст. 79 Госпо­дарського процесуального кодексу України.

Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду спра­ви про банкрутство. Початок його процедури збігається з призна­ченням судом розпорядника майна. Запропонувати кандидатуру розпорядника майна можуть кредитори або державний орган з пи­тань банкрутства (якщо частка державного майна у боржника скла­дає 25 відсотків). Право вибору конкретної особи на посаду розпо­рядника майна належить суду. Умови такі: наявність ліцензії госпо­дарського керуючого, не бути зацікавленою особою щодо боржника або кредиторів. Якщо кандидатури розпорядника май­на суду не надані, то суд сам призначає конкретну особу з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як господарські керуючі (п. 2 ст. 13 Закону).У практиці розгляду справ про банкрутство частіше виникає ситуація, коли держав­ний орган з питань банкрутства наполягає на тому, щоб госпо­дарський суд при призначенні розпорядника майна погоджував його кандидатуру з місцевим державним органом з питань банк­рутства. Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 10 травня 2000 р. №018/204 роз’яснив, що ст. 13 Закону не вимагає від господарського суду такого погодження. На наш погляд, такий підхід відповідає змісту ст. 13 Закону.

Права і обов’язки розпорядника майна закріплені у пунктах 8, 9 ст. 13 Закону. Розпорядник майна має право:

– скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; – аналізувати фінансовий стан боржника і рекомендувати збо­рам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення борж­ника. До числа його обов’язків відносяться: – розгляд спільно з посадовими особами боржника копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; – ведення реєстру вимог кредиторів; – повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; – вжиття заходів з охорони майна боржника; – скликання зборів кредиторів;

– надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржни­ка; – пропозиція про можливе відновлення платоспроможності боржника і т.ін. Закон не надав право розпоряднику майна звертатися до суду з вимогою про визнання угод, вчинених боржником з порушенням порядку, встановленого Законом, недійсними. Це відіграє істот­ну роль, бо до введення процедури санації спливає тривалий час, що ускладнює можливість повернення відчуженого майна борж­ника. Якщо законодавець поклав обов’язок на розпорядника май­на із вжиття заходів з охорони майна боржника, то повинен був також передбачити відповідні повноваження. Складається так, що господарський керуючий бачить, як боржник реалізує майно з порушенням встановленого порядку, а вчинити нічого не може. Тому він повинен бути наділений правом звернення до суду з ви­могою про визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо організаційно-правової форми борж­ника. Так, якщо органи управління боржника у порушенні п. 11 ст. 13 Закону прийняли рішення про реорганізацію або ліквіда­цію боржника, виступили засновниками дочірнього підприємства, то розпорядник майна повинен мати право подати заяву до суду про це, визнавши недійсним акт органів державної реєст­рації. Відсутність такого повноваження у розпорядника майна може поставити під сумнів існування самої процедури банкрут­ства, ускладнити пошук майнових активів боржника.

На підготовчому засіданні, яке повинно відбутися не пізніше 30 днів з дня порушення справи про банкрутство, суд остаточно надає правову оцінку поданим документам у частині безспірності вимог, несплати їх повністю на час розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Підготов­че засідання має важливе значення, бо є відправною точкою для усієї справи про банкрутство.

По-перше, суд остаточно вирішує, за загальною або спроще­ною процедурою буде здійснюватися провадження у справі про бан­крутство. Якщо є ознаки відсутності підприємницької діяльності або коли відсутній боржник, ст. 52 Закону надає суду повне право на застосування до боржника спрощеної процедури банкрутства. У цьому випадку суд відразу ж виносить постанову про банкрут­ство, в якій визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. А як бути, якщо до підготовчого засідання боржник виконав всі вимоги, передбачені ст. 53 Закону (особливості про­ведення санації боржника його керівником): отримав письмову згоду 50 відсотків голосів кредиторів, згоду власника на прове­дення санації боржника і на призначення керівника керуючим санацією? Чи можна в такому випадку перейти до спеціального порядку провадження по справі – об’єднання двох процедур од­ночасно – розпорядження і санації? Практика свідчить, що таке можливо, якщо справа про банкрутство порушена за заявою са­мого боржника.

По-друге, суд перевіряє наявність перешкод для руху проце­дури банкрутства до наступного етапу – публікації в офіційному друкованому органі про порушення справи про банкрутство. Та­кими перешкодами служать: погашення вимог боржником, відклик заяви про порушення справи про банкрутство та інші об­ставини.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив забор­гованість перед кредитором або учасники справи припинили зобо­в’язання за згодою сторін, то у цьому випадку суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі за п. 7 ст. 40 Закону. Нерідко кредитор, який ініціює, користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про банкрутство. Та­кий механізм притаманний тільки процедурі банкрутства і відсутній у позовному провадженні. Суть відклику заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної згоди в порядку погашення боргу поза рамками справи про банкрутство.

Отримавши такий відклик, суд його перевіряє на предмет об­меження прав боржника або кредиторів і виносить ухвалу про зали­шення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. У подальшому кредитор не позбавлений права ще раз ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову з втратою права звернення до суду, подібно позовному провадженню, у процедурі банкрутства неможливий, бо у кредитора, незалежно від такої відмови, продов­жує існувати виконавче провадження по грошовій вимозі і, отже, не відпадають підстави ініціювати справу про банкрутство ще раз. Іншими обставинами, що перешкоджають подальшому руху спра­ви, є:

а) боржник або кредитор не є юридичними особами;

б) боржник не є суб’єктом підприємницької діяльності, за виключенням випадків, передбачених п. 4 ст. 5 Закону;

в) щодо боржника встановлена заборона на порушення спра­ви про банкрутство (пунктами 6, 7 ст. 5 Закону). За наяв­ності таких обставин господарський суд припиняє провад­ження у справі за п. 1 ст. 40 Закону або п. 1 ст. 80 Господарсь­кого процесуального кодексу України.

В Законі відсутні норми, які дозволяють судді виправити свої помилки, що допущені при прийомі заяви кредитора або боржни­ка шляхом винесення ухвали про залишення заяви без розгляду або припинення провадження у справі. Це стосується розміру грошо­вих зобов’язань, строку несплати, спірності вимог, застави і т.ін. У зв’язку з цим Закон було б доцільно доповнити ст. 40–1 з назвою “Залишення заяви без розгляду”, де вказати повний перелік підстав, за якими суд залишає заяву кредитора або боржника без розгляду, що дозволить внести ясність та визначеність у діяльність суду за подібних ситуацій. Остаточно з’ясувавши всі обставини як по суті грошових зобов’язань, так і щодо сторін по справі, гос­подарський суд виносить ухвалу за результатами підготовчого засідання.

В ухвалі, зокрема, повинно міститися:

–обов’язок заявника подати у 10-денний строк за свій раху­нок оголошення про порушення справи про банкрутство в офіцій­ному друкованому органі. Газетне оголошення повинно містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування і адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна. Практика свідчить, що до оголошення необхідно включати і дату порушення справи про банкрутство, бо з цього дня вводиться мораторій і не нарахо­вували господарського суду щодо публікації оголошення про по­рушення справи про банкрутство в зазначений строк, господарсь­кий суд має право залишити заяву без розгляду. Як бути, якщо в 10-денний строк заявник виконав всі необхідні вимоги щодо по­дання оголошення в офіційний друкований орган, однак оголо­шення не надруковане? В такому разі обов’язок заявника зво­диться виключно до оформлення і оплати заяви в офіційному друкованому органі, а за подальші дії редакції газети він відпові­дальності не несе. У такому випадку заявник має подати в госпо­дарський суд документи належного виконання такого обов’язку: рахунок, листи, платіжні документи про оплату заяви;

–розмір вимог кредиторів, що подали заяву про порушення справи про банкрутство; якщо справа про банкрутство ініційова­на боржником, то ці відомості не вказуються в ухвалі;

–дата складання розпорядником майна реєстру, який пови­нен бути складений і поданий у господарський суд на затверд­ження не пізніше двох місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

–дата попереднього засідання суду, яке повинно відбувати­ся не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

–дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які повинні відбутися не пізніше трьох місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

–дата засідання суду, на якому буде винесена ухвала про вве­дення санації боржника або постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі про банкрутство, яке повинно відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засі­дання суду.

Означені відомості мають велике значення для подальшого руху справи про банкрутство, бо інших даних, зокрема про засідан­ня суду, в Законі не зустрічається. Публікація в офіційному друко­ваному органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить до наступного ета­пу – виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіюван­ня кредиторів, і він розрахований на вимушених і забезпечених кредиторів. Суть такого режиму полягає у тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов’я­зань, повинні у місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові вимоги до боржника. Якщо кредитори не звернулися в зазначений строк, то вони втрачають право на одер­жання заборгованості не тільки у рамках справи про банкрутство, а й у позовному провадженні. У силу п. 5 ст. 31 Закону України вимо­ги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Встанов­лений у ст. 14 Закону місячний термін є рубіжним, і його закінчен­ня є припиненням у кредитора права на заборгованість (п. 5 ст. 31 Закону). Тому кредитори повинні вчасно звернутися до суду з на­лежно оформленою заявою.

В інформаційному листі Вищого господарського суду Украї­ни від 20 квітня 2001 р. №01-8/480 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства в розв’язанні спорів” є роз’яснення, що термін, встановлений п. 1 ст. 14 Закону є процесуальним і, отже, може бути відновлений на загальних підставах, передбачених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Цей висновок був небезспірний за такими підставами:

– по-перше, ст. 14 Закону – це норма, яка регулює відносини неспроможності і не є господарсько-процесуальною;

– по-друге, зазначений термін розповсюджується не на окре­мих кредиторів, які беруть участь у справі, а на всіх наявних у боржника;

– по-третє, правові наслідки недодержання такого строку вста­новлені у п. 5 ст. 31 Закону і передбачають погашення май­нових прав кредитора, який прострочив;

– по-четверте, якщо діяти за вказівкою Вищого господарсь­кого суду України, то можна буде відновлювати строк кре­дитору, який прострочив у будь-який час протягом процедури банкрутства і навіть після її закінчення. Це призведе до того, що пасив боржника ніколи не буде сформований, що, природно, викличе труднощі у використанні засобів інвестора і роботі комітету кредиторів. Крім того, велика кількість “агресивних” кредиторів не дасть можливості плідно працювати учасникам справи про банкрутство і підвищить ймовірність відміни підсумкового судового рішення, в тому числі факту, який констатує відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Судова практика підтвердила висновок наявності рубіжного строку, встановленого ст. 14 Закону. Інакше б виникла нелогічна картина, коли законослухняний кредитор знаходився б у гіршому становищі, ніж правопорушник.

Законодавець врахував таку пропозицію і встановив жорсткі умови для встановлення грошових вимог кредиторів. У ст. 14 Зако­ну України “Про внесення змін до Закону “Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом” закріп­лено, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закін­чення строку, встановленого для їх подачі, або не заявлені взагалі, – не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарсь­кий суд вказує в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог креди­торів. Зазначений строк є граничним і відновленню не підлягає. Встановлення такої жорсткої вимоги до заяви кредиторів по­яснюється тим, що у процедурі розпорядження майном необхідно чітко встановити актив і пасив боржника. Тоді буде зручно і ефек­тивно здійснювати фінансове оздоровлення господарюючого су­б’єкта. Це дозволить широко використовувати не тільки грошові кошти інвестора, а й внутрішні ресурси підприємства-боржника. Шляхом традиційних засобів неспроможності буде здійснюватися очистка від боргів.

Обраний законодавцем засіб “відсіву” кредиторів – револю­ційний у розвитку відносин неспроможності, і він буде сприяти реальному відновленню платоспроможності господарюючих суб’єктів.

На відміну від кредиторів, які ініціюють процес банкрутства, Закон не містить вимог до заяв вимушених кредиторів. Це відіграє негативну роль як для господарського суду, так і для самих кре­диторів. Справа в тому, що кредитори не можуть точно виразити сутність самих грошових вимог, їх підстави, відокремити їх від збитків і штрафних санкцій, не додають документи на їх підтвер­дження.

З іншого боку, суд позбавлений можливості аналізувати вели­чезну кількість заяв у найкоротший строк, якщо вони оформлені з порушенням правил. Через таку, на перший погляд несуттєву, неврегульованість у Законі процедура банкрутства може затягну­тися на дуже тривалий час, що потягне за собою незворотні на­слідки для відновлення платоспроможності. Виходом з означеної ситуації є закріплення в ст. 14 Закону вимог до заяви кредитора. Така заява повинна містити:

– найменування господарського суду, якому подається заява; – найменування боржника, його місцезнаходження, якщо боржник є юридичною особою, або прізвище, ім’я, по бать­кові, якщо боржник – фізична особа; – найменування кредитора, його місцезнаходження, якщо кредитором є юридична особа, або прізвище, ім’я, по бать­кові і місце проживання, якщо кредитор – фізична особа; – коди боржника і кредитора (кредиторів) за Єдиним дер­жавним реєстром підприємств і організацій України або реєстром суб’єктів підприємницької діяльності; – викладення обставин, що підтверджують вимоги до борж­ника, їх розмір з окремим визначенням суми неустойки (штрафу, пені) і обґрунтування; – відомості наявності заставленого майна боржника, яке є за­безпеченням вимог; – перелік документів, що додаються до заяви. До заяви в обов’язковому порядку додаються докази сплати державного мита та витрат на інформаційне забезпечення судового процесу, докази направлення копії заяви боржнику та розпорядни­ку майна і документи, що підтверджують грошові вимоги до борж­ника. Господарський суд зобов’язаний прийняти заяву кредитора, подану з додержанням вимог Господарського процесуального ко­дексу України, про що виноситься ухвала з зазначенням дати розг­ляду заяви.

Боржник разом з розпорядником майна розглядає копії заяв, що надійшли на їх адресу. Якщо вимоги визнаються, то вони вклю­чаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. У разі відхилення будь-чиїх вимог боржник в обов’язковому порядку повинен обґрунтувати обставини заперечень і направити пись­мовий відклик до суду. Про результати розгляду усіх заяв розпо­рядник майна повідомляє письмово заявника і господарський суд. Він повинен не пізніше двох місяців і 10 днів з дня проведення підготовчого засідання подати до розгляду і затвердження госпо­дарського суду реєстр вимог кредиторів.

Господарський суд розглядає заяви всіх кредиторів (включе­них до реєстру вимог і щодо яких є заперечення) на попередньому засіданні. Розгляд заяв кредиторів суттєво відрізняється від розв’я­зання спору по суті у позовному провадженні. У процедурі банк­рутства вимоги кредиторів повинні бути безспірними або відносно спірними. Безспірна вимога – це вимога, спір по якій вже розв’яза­ний юрисдикційним органом або вона визнана самим боржником. Відносно спірні – це такі вимоги, що підтверджуються письмови­ми доказами і заперечуються боржником лише в частині їх розміру. Розгляд відносно спірних вимог не вимагає від суду застосування додаткових джерел доказів (висновки судових експертів, речових доказів). Суд не може залучити до участі у справі третіх сторін, інших відповідачів і т.ін. Завдання суду не у розв’язанні майнового спо­ру по суті, а у констатації (визнанні) наявності в даний момент у кредитора грошової вимоги до боржника. Але це зовсім не озна­чає, що суд займає формально пасивну позицію. Навпаки, він досліджує підстави виникнення грошових вимог, їх розмір, по­рядок погашення, залишок боргу тощо. Всі ці дії полягають у пе­ревірці судом відповідності законодавству вимог кредитора. Якщо суд дійде висновку, що вимоги кредитора хоч і не заперечуються боржником, включені в реєстр, однак не підтверджуються доку­ментами, то він вимушений буде їх відхилити. З іншого боку, деякі грошові вимоги повинні підтверджуватися актом юрисдикційного органу. Наприклад, заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу, за затримку видачі розрахунку, відшкоду­вання шкоди, в тому числі моральної і т.ін. Розгляд такого роду вимог без зазначених актів примушувало б суд встановлювати ступінь вини боржника, характер відповідальності, розмір шко­ди. Все це властиво позовному провадженню і не повинно бути в процедурі банкрутства.

На вимоги кредиторів розповсюджується не тільки позовна давність, але й строк виконавчого провадження. Якщо кредитор втратив право на примусове виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження (прострочення виконавчого докумен­та), то він водночас позбавляється права на одержання заборгова­ності через процедуру банкрутства. При розгляді заяви по за­робітній платі заводу технологічного обладнання господарський суд відхилив клопотання заявника про збільшення розміру гро­шових вимог. При цьому судом було вказано, що заявник мав право збільшити свої грошові вимоги в межах строку, встановле­ного ст. 14 Закону. Що ж стосується строків заяви, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, то їх реа­лізація можлива за умови несуперечності нормам Закону. Нам вба­чається, що дії суду правильні, бо норми Господарського проце­суального кодексу України не можна механічно розповсюджува­ти на відносини неспроможності. Тут слід враховувати особливість, яку накладає порядок встановлення грошових ви­мог господарським судом.

За вимогами кредиторів, щодо яких є заперечення боржни­ка, або коли суд не згодний з включенням до реєстру незаперече-них боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. У цій ух­валі грошові вимоги зазначених кредиторів приймаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядни­ком майна до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник лише частко -во визнає грошові вимоги якогось кредитора, то розпорядник майна включає в реєстр іншого кредитора лише у цій частині, а частина, що заперечується, повинна бути розглянута господарсь­ким судом з винесенням окремої ухвали.

За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів і вимог кредиторів, щодо яких були заперечення боржника, господарсь­кий суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів. У ньому містять­ся відомості про кожного кредитора, розмір його вимог по грошо­вих зобов’язаннях або зобов’язаннях з оплати податків і зборів (обо­в’язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, ок­ремо – розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, що належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітетах) кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону “Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом” господарсь­кий суд за клопотанням сторін може:

Накладати арешт на все майно або його частину, яке нале­жить боржникам.

Забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди, пов’язані з передачею чи продажем май­на.

Оголошення необхідне, по-перше, для виявлення всіх креди­торів. Для того, щоб нагадати і виявити себе як кредитора цього боржника, необхідно подати до господарського суду письмову зая­ву, де вказати свої майнові вимоги. Останні мають бути підтверд­жені документально. Строк подання такої заяви – один місяць з дня опублікування оголошення про порушення справи про банк­рутство. Із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банк­рутство, справляється державне мито в розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати. Господарський суд за результатами роз­гляду вимог сторін своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Ця ухвала може бути перевірена в порядку нагляду за процедурою, встановле­ною Господарським процесуальним кодексом України.

Метою оголошення про порушення справи про банкрутство є, по-друге, виявлення можливих санаторів. Санатори – це особи, які бажають своїми коштами чи майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати на себе всі борги юридичної особи або певну їх частину, що дало б змогу припинити справу про банкрут­ство. Ними можуть бути і громадяни, і юридичні особи. Якщо вони бажають взяти участь у санації боржника, то повинні у місяч­ний строк з дня опублікування оголошення подати до господарсь­кого суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. У заявах також вказуються умови проведення санації боржника.

Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів і створення комітету кредиторів. Перші загальні збори кредиторів повинні відбуватися не пізніше 3 місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважа­ються правомочними незалежно від кількості голосів кредиторів, які взяли участь у зборах. Якщо всіх кредиторів письмово попере­дили про час і місце проведення зборів, збори кредиторів прово­дяться за місцезнаходженням боржника. Кількість голосів визна­чається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів.

Оскільки в реєстрі вимог кредиторів неустойка (штраф, пеня) враховується окремо від основного боргу, то на суму штрафних санкцій не нараховуються голоси кредиторів. Зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи також не можуть входити в об’єкт процедури банкрутства, оскільки вони виникають з внутрішніх відносин боржника. Більш того, угоди, пов’язані з виплатою (виділом) учаснику боржника його частки (частини) в майні, можуть бути визнані недійсними у справі про банкрутство (п. 10 ст. 17 Закону від 07.03.2002 р.). Все це гово­рить про те, що зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника як і неустойка не включаються до складу грошових вимог і не впливають на визначення розміру голосів кредиторів.

Обов’язок з попередження кредиторів про місце і час прове­дення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майна. На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне пи­тання – створення комітету кредиторів (вибори членів комітету, визначення чисельного складу комітету кредиторів, його повнова­жень).

Відповідно до пунктів 1, 8 ст. 16 Закону представник праців­ників боржника має право брати участь в усіх зборах кредиторів (засіданнях комітету кредиторів), але не має права голосу. Тому у випадку скликання зборів кредиторів повідомляється представ­ник боржника про місце і час проведення зборів. Закон не перед­бачає можливості подачі представником працівників боржника скарги у господарський суд на рішення, що приймаються збора­ми кредиторів, дії господарського керуючого, а також на рішен­ня, ухвали, постанови господарського суду.

Вирішення питань скорочення процедури розпорядження майном і перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів (п. 8 ст. 16 Закону). Заключний етап процедури розпо­рядження – засідання суду, що є певним етапом для переходу до інших процедур. На такому засіданні приймається рішення про закінчення процедури розпорядження майном і введення проце­дури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засі­дання суду було укладено мирову угоду або погашено борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню.

В Законі відсутня стаття про закінчення процедури розпо­рядження майном, де регулювалися б питання переходу (трансформації) до інших судових процедур залежно від клопотань креди­торів, майнового і фінансового стану боржника тощо. Так, при роз­гляді справи про банкрутство готелю кредитори тривалий час не могли вирішити, яку судову процедуру вибрати: санацію або ліквіда­цію. При цьому суду неодноразово доводилось відкладати розгляд справи, щоб кредитори могли визначитися.

В іншому випадку, у справі про банкрутство електромеханіч­них майстерень, комітет кредиторів більшістю голосів прийняв рішення про банкрутство боржника. При цьому тільки один кре­дитор, який володіє більшістю голосів – державна податкова інспек­ція – голосував за банкрутство, інші шість кредиторів пропонували санацію. У цьому випадку результати фінансово-економічного ана­лізу свідчили про можливість фінансового оздоровлення боржни­ка. За час процедури розпорядження майном була повністю пога­шена заборгованість по заробітній платі робітникам, здійснюва­лись поточні платежі в бюджет.

У наведених випадках господарський суд позбавлений мож­ливості впливати якимось чином та самостійно вибирати судову процедуру. Така ситуація можлива, наприклад, якщо в ній беруть участь кредитори, що мають більшість голосів. У цьому випадку ці кредитори зацікавлені в швидкій ліквідації і задоволенні своїх ви­мог, навіть якщо є реальна можливість відновлення платоспромож­ності, якщо після проведення перших зборів кредиторів з’явилися обставини, які дадуть достатньо підстав вважати, що платоспро­можність боржника може бути відновлена.

Після закінчення місячного строку, встановленого для подан­ня заяв з письмовим зобов’язанням про переведення боргу на сана-торів, господарський суд може винести ухвалу про проведення са­нації боржника. Така ухвала виноситься:

а) якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити ви­моги кредиторів до боржника і виконати його зобов’язання перед бюджетом;

б) за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов’язань і на переведення боргу. Якщо юридична особа сама звернулася до господарського суду із заявою про визнання її банкрутом, їй належить право вибо­ру умов санації. В такому разі санація може бути здійснена або шляхом реорганізації (в порядку, встановленому ст. 22 Господарського кодексу України), або шляхом приватизації (в порядку, встановленому приватизаційним за­конодавством). У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника господарський суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі, в якій за­тверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржни­ком умови санації юридичної особи-боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати до комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. До плану входять такі проблеми, як:

– реструктуризація підприємства;

– перепрофілювання виробництва;

– закриття нерентабельного виробництва;

– відстрочка платежів або їх списання;

– продаж частини майна, одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника. План санації схвалюється комітетом кредиторів і подається до господарського суду.

Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачається можливість проведення державної санації. Державна санація – це система заходів по віднов­ленню платоспроможності боржника, які можуть здійснюватись власниками майна боржника або інвесторами з метою запобігання банкрутству шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних чи правових заходів відповідно до законодавства України до початку у справі про банкрутство.

Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі:

– відсутності пропозицій щодо проведення санації;

– незгоди кредиторів з умовами санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом приймається постанова господарського суду, в якій призначаються ліквідатори з представ­ників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано дер­жавне підприємство або організацію. Після прийняття постанови про банкрутство друкується оголошення про банкрутство.

На стадії ліквідаційної процедури у випадку визнання борж­ника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну про­цедуру, термін якої не повинен перевищувати 12 місяців. В окре­мих випадках вона продовжується ще на 6 місяців.

З дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

– підприємницька діяльність банкрута завершується закін­ченням технологічного циклу з виготовлення продукції; – терміни виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вва­жаються такими, що настали; – припиняється нарахування штрафів, пені і неустойки; – відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними; – скасовується арешт, накладений на майно боржника; – вимоги за зобов’язаннями боржника, що виникли під час процедури банкрутства, можуть пред’являтись лише в ме­жах ліквідаційної процедури. На останній стадії припиняється провадження у справі про банкрутство. Такі дії господарського суду проводяться, якщо:

– боржник не внесений до реєстру суб’єктів підприємниць­кої діяльності; – подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або ре­організованої юридичної особи; – у провадженні господарського суду є справа про банкрут­ство того самого боржника; – затверджено звіт керуючого санацією боржника; – затверджено мирову угоду; – затверджено звіт ліквідатора;

– боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами; – кредитори не висунули вимог до боржника після порушен­ня провадження у справі про банкрутство за заявою борж­ника. Припиняється справа про банкрутство лише при укладенні мирової угоди. Між боржником і кредиторами може укладатись мирова угода в межах положення ст. 35 Закону України “Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том”. Угодою передбачаються терміни відстрочки або розстрочки платежу. Вона затверджується господарським судом, що зазначаєть­ся в ухвалі про припинення провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від виконання вимог мирової угоди не до­пускається.

Поряд з цим Указом Президента України від 8 липня 1998 р. № 753/98 “Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства” передбачається ряд заходів, які можуть гарантувати кредиторам виконання їх майнових ви­мог до боржника. Зокрема, пунктом 2 цього Указу передбачено, що з метою забезпечення майнових вимог кредиторів розпоряд­ник майна може звернутись до господарського суду з клопотан­ням про застосування таких додаткових заходів:

– накладення арешту на майно і кошт, що належать борж­нику;

– стягнення майна у безспірному порядку;

– заборона власнику майна боржника вчиняти певні дії щодо його реорганізації чи ліквідації.

Господарський суд на підставі згоди кредитора може прийня­ти рішення про проведення спрощеної процедури банкрутства, якою передбачається примусове створення на базі майна банкрута відкритого акціонерного товариства з подальшим продажем акцій на відкритих торгах. Якщо акції не реалізовуватимуться, то вони можуть передаватись кредиторам.

Крім того, за виконання функції розпорядника майна борж­ника та ліквідатора банкрутом сплачуються кошти в розмірі не мен­ше 5 % суми боргів.

 

< Попередня   Наступна >