134

---

15.3. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу

Розрахунки між суб’єктами господарського права здійсню­ються у безготівковому порядку в установлених законодавством формах.

З метою вдосконалення організації банками розрахунків та касового обслуговування економічних суб’єктів України Правлін­ня Національного банку України постановою від 30 червня 1995 р. № 166 затвердило “Порядок організації розрахунково-касового об­слуговування комерційними банками”.

Відповідно до цього Порядку банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачається:

– користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

– здійснення розрахункових операцій;

– касове обслуговування;

–транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб’єктами господарювання здійснюються відповідно до ст. 341 Господарського кодексу Украї­ни та Інструкції Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22 “Про безготівкові розрахунки в національній валюті”. Без­готівкові розрахунки – це перераховані певні суми коштів з ра­хунків отримувачів, а також перераховані банками за дорученням юридичних і фізичних осіб, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунок їх отримувачів.

Відповідно до цієї інструкції та ст. 1088 Цивільного кодек­су України безготівкові розрахунки здійснюються у формі:

– платіжних доручень;

– платіжних вимог;

– платіжних вимог-доручень;

– розрахункових чеків;

– акредитивів;

"text-align: justify;">– меморіальних ордерів;

Платіжне доручення – це бланк встановленої форми, яку підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування вка­заної суми зі свого рахунка.

Банк приймає до виконання доручення протягом десяти ка­лендарних днів з дати його заповнення і тільки в межах наявних на його рахунку коштів.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

– за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги);

– у порядку попередньої оплати;

– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за­боргованості підприємств;

– для перерахування підприємствами сум, які належать фізич­ним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи кол­госпників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

– в інших випадках за згодою сторін.

У платіжному дорученні на перерахування платежів, утри­маних із робітної плати працівників та нарахованих на фонд оп­лати праці податків до бюджету і обов’язкових зборів до держав­них цільових фондів, у рядку “Призначення платежу” вказують­ся підрозділи бюджетної класифікації (при перерахуванні платежів до бюджету) та строк настання платежу, а також, що по­датки до бюджету або збори до державних цільових фондів, утри­мані із заробітної плати та нараховані на день оплати праці, пере­раховані повністю.

Платіжна вимога – це документ, що містить вимогу господа­рюючого суб’єкта на безакцептне списання грошових коштів у ви­падках, встановлених законодавством. Підставами для здійснення безспірного стягнення коштів відповідно до чинного законодавства України можуть бути виконавчі документи згідно з рішенням судів і господарських судів.

У платіжній вимозі зазначаються призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право стяг­нення та безакцептного списання коштів. У разі, якщо у платіжній вимозі не заповнений рядок “Призначення платежу”, банк має повернути виконання платежу.

Безспірне стягнення коштів здійснюється на підставі вико­навчого документа, оригінал (дублікат) якого додається. У розра­хунковому документі необхідне посилання на законодавчий акт.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунко­вий документ, верхня частина якого передбачає вимогу постачаль­ника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, а нижня – доручення платника своєму бан­ку перерахувати з його рахунка зазначену суму.

Платіжна вимога-доручення приймається банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписування. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується. Вимога-доручення подається платником в установу банку у трьох примірниках.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, який застосо­вується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юри­дичними особами, а також фізичними та юридичними особами за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунко­вий чек – це документ, що містить письмове розпорядження влас­ника рахунка (чекодавця) установі банку (емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціально­му папері на банкнотній фабриці Національно банку України за зразком, затвердженим Національним банком України. Вони бро­шуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки – один рік, а розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі три місяці.

За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. В чеку передбачається:

а) назва “розрахунковий чек”;

б) назва (для фізичних осіб – прізвище, ім’я, по батькові че­кодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (чекодавця), номер його рахунка;

в) назва банку-емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

д) назва чекодержателя;

е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

є) призначення платежу;

ж)число, місяць та рік складання чека (місяць має бути напи­саний літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній даті видачі), місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Оплата чека забезпечується:

– шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому ра­хунку в банку чекодавця;

– наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця.

Акредитив – це договір, що передбачає зобов’язання банку пере­рахувати за дорученням клієнта (заявника акредитиву) на користь бенефіціара (отримувача) певну суму коштів. Розрізняють такі види акредитивів:

– відкличний (може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього по­відомлення бенефіціара);

– безвідкличний (може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він був відкритий).

Акредитив може відкриватися для розрахунків тільки з од­ним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за ним встановлюються у договорі між платником і постачальником.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у бан­ку постачальника, відправник, який відвантажив товари, подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива; документи в банк, що його обслуговує, до закінчення строку його дії. Банк після перевірки документів у разі відповідності їх умовам акре­дитива проводить виплату.

Після використання акредитива, депонованого у банк плат­ника, виплати постачальнику за акредитивом здійснюються у бан­ку постачальника на підставі отримання від постачальника реєст­ру рахунків з відповідними документами.

Меморіальний ордер – це банківський документ, який підтвер­джує операції по перерахуванню з банківських рахунків на користь клієнта-одержувача (фізичної чи юридичної особи) внесених у касу банку коштів. У меморіальних ордерах, згідно з вимогами “Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України”, затвердженої постановою Правління Національ­ного банку України від 07.07.1994 р. № 129, у реквізиті “Призна­чення платежу” зазначаються або номер договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси бан­ку.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника. Меморіальний ордер засвід­чується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

Інструкція Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 передбачає дистанційне обслуговування клієнта, що вклю­чає комплекс інформаційних послуг за рахунками клієнта і здійснення операцій за ними на основі дистанційних розпоряд­жень клієнта. Воно може здійснюватись за допомогою систем: “Клієнт-банк”, “Клієнт-Інтернет-банк”, “Телефонний банкінг”.

Розрахункові документи банк приймає протягом часу, визна­ченого в договорах про розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Відповідно до згаданої вище Інструкції НБУ операційним днем визначається частина робочого дня банку, протягом якого приймаються документи на перерахування коштів. Термін опе­раційного дня встановлюється безпосередньо банком.

Розрахунки за платіжними документами, що поступили в банк протягом операційного часу, проводяться в день їх отриман­ня банком. Розрахункові документи, які поступили після опера­ційного часу, банк опрацьовує в наступний робочий день. Розра­хунки за документами на списання коштів з рахунку платника, які поступили до банку після операційного часу, банк може здійснити в день їх отримання, якщо це визначено договором про розрахунково-касове обслуговування. За порушення цих термінів банк, що обслуговує платника, відповідає згідно з Законодав­ством України.

Що ж стосується платіжних документів на примусове спи­сання коштів, то якщо вони поступають до банку протягом опе­раційного часу, але в період надходження, на рахунку платника відсутні кошти чи їх недостатньо, банк здійснює такі перерахун­ки з урахуванням сум коштів, які надійдуть на рахунок платника протягом операційного періоду. У випадку недостатності коштів для перерахування за цими платіжними вимогами (з урахуван­ням поточних надходжень) вони виконуються частково.

Відповідно до п.1.6 Інструкції № 22 банк не має права виз­начати і контролювати напрями використання коштів клієнтів і встановлювати інші, не передбачені договором чи законом, обме­ження його прав розпоряджатись коштами на власний розсуд.

Такі ж вимоги до банків передбачені п.3 ст. 1066 Цивільного кодексу України.

Банк має право списувати кошти з рахунків клієнтів лише за наступних підстав:

1. За дорученням власників рахунків.

2.На підставі платіжних вимог витребувачів у випадку приму­сового списання коштів.

Інструкція № 22 передбачає порядок дій клієнта у випадку помилково зарахованих коштів на інший рахунок.

Відповідно до пункту 16 цієї ж Інструкції Національного бан­ку України банк не має права визначати і контролювати напрям використання коштів клієнта.

Поряд з цим, згідно з положеннями Інструкції Національно­го банку України від 21 січня 2004 р. № 22, примусове списання коштів з рахунків платників може здійснюватись на основі рішен­ня суду. У такому ж порядку, згідно зі пунктом 10.1 цієї Інструкції, накладається правоохоронними органами чи прокуратури арешт на банківські рахунки клієнтів.

 

Контрольні запитання

Що розуміється під кредитними правовідносинами?

Які форми кредиту використовують суб’єкти господарської діяльності?

Що є підставою для проведення банками кредитування госпо­дарюючих суб’єктів?

Якими нормативними актами передбачений порядок відкрит­тя рахунків у банках?

Що є підставою для відкриття банківських рахунків?

За якими формами здійснюються розрахунки між господарю­ючими суб’єктами?

 

< Попередня   Наступна >