224

---

Розділ 16 Пра­во­ві засади обмеження монополізму в ­ економіці ураїни та захист економічної конкуренції

16.1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Захист економічної конкуренції

Становлення в Україні ринкових відносин із багатоукладною економікою передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію. В той же час наявність в економічній сфері чинників анархізму, корупції та організованої злочинності породили політику концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому Закон України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України”, визначивши основні принципи економічної самостійності нашої держави, визна­чив механізм господарювання, регулювання економіки соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України.

Одним із перших законодавчих актів, який визначив шляхи протидії монопольним утворенням, був Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”. Він визначив правові основи об­меження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного зако­нодавства.

Стаття 27 Господарського кодексу України монопольним виз­начає домінуюче становище суб’єкта господарської діяльності, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Поряд з цим Закон Ук­раїни “Про захист економічної конкуренції” визначає монопольне становище на ринку, при якому суб’єкти господарської діяль­ності володіють 35 % ринкової частки певного товару і не мають жодного конкурента.

Статтями 27–36 Господарського кодексу України визначені такі види мон

опольного становища на ринку виробництва і торгівлі та зловживання ним:

1. Укладення неправомірних угод між суб’єктами господа­рювання шляхом:

– встановлення чи підтримання монопольних цін, знижок, надбавок чи націнок;

– розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за ко­лом споживачів;

– усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців чи інших господарюючих суб’єктів.

2. Створення представниками органів влади чи управління дискримінаційних умов по певному обмеженню дій суб’єктів гос­подарської діяльності:

– створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяль­ності;

– примушування суб’єктів господарювання до пріоритетно­го укладення договорів;

– прийняття рішення про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

– встановлення заборон на реалізацію товарів з одного регіо­ну України в інший;

– надання окремим господарюючим суб’єктам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище.

3. Недобросовісні конкурентні дії між суб’єктами господарю­вання, що вчиняються шляхом:

– неправомірного використання ділової репутації суб’єктів господарювання;

– створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції;

– неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Важливого значення набуває захист діяльності суб’єктів гос­подарювання від економічної конкуренції. Законом України “Про захист економічної конкуренції” встановлюється відповідальність юридичних осіб при порушенні основних принципів економічної конкуренції. Закон є кодифікаційним актом законодавчих норм у сфері конкурентних правовідносин. Особливості його застосуван­ня полягають в тому, що він застосовується лише при захисті відно­син на фондовому ринку. Він забезпечує виконання макроекономічної політики держави.

Основні види антиконкурентних дій передбачають узгодженні дії, на які не поширюються відповідні обмеження, тобто це доб­ровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, а також постачання та використання товарів і прав інтелектуальної власності. Такі дії відповідно до ст. 11 вказано­го вище закону не потребують згоди Антимонопольного комітету.

Основними видами антиконкурентних дій є:

1. Антиконкурентні дії владних органів.

Такі дії передбачають створення представниками владних уп­равлінських структур перешкод для суб’єктів господарської діяль­ності в налагодженні ними своєї діяльності. До владних органів належать: органи місцевого самоврядування, адміністративно-гос­подарського управління та контролю.

Антиконкурентними з боку владних органів діями вважаються: – прийняття рішень, наказів, розпоряджень і постанов, яки­ми наносяться збитки діяльності суб’єктів господарюван­ня; – надання письмових або усних вказівок з метою створення перешкод для діяльності господарюючих суб’єктів; – укладання угод, що можуть призвести до деформації кон­курентних відносин. Для створення конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими посадовими особами владних органів можуть використовуватись різні засоби:

– заборона чи перешкода в створенні нових підприємств;

– надання пільг окремим суб’єктам господарської діяльності;

– дії, спрямовані на територіальний розподіл ринків або за колом продавців та споживачів.

2. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів гос­подарювання.

Така політика включає в себе дії окремих суб’єктів господа­рювання, здатні забезпечувати власну першість на ринку, яка не викликана об’єктивними чинниками.

Подібні протиправні дії вчиняються шляхом:

– створення умов неправомірної першості;

– завищення або заниження цін;

– штучного усунення економічних конкурентів з ринку.

3. Концентрація виробництва і торгівлі.

Вона передбачає укрупнення суб’єктів господарської діяль­ності чи встановлення контролю над ними без дозволу на те Анти­монопольного комітету України.

Основними шляхами подібних правопорушень є:

– укладення між підприємствами неправомірних угод щодо концентрації виробництва;

– примусова концентрація виробництва шляхом приведен­ня до банкрутства партнерів по виробництву.

Згідно із ст. 40 Господарського кодексу Україну контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюється Антимонопольним комітетом України.

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

Контроль за дотриманням антимонопольного законодав­ства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів; при перетворенні органів управління в об’єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарсь­ких товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень централь­них і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

Розгляд справ про порушення антимонопольного законо­давства та прийняття рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень.

Звернення до суду чи господарського суду з позовами (зая­вами) у зв’язку з порушеннями антимонопольного законодавства, серед яких:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіо­нального самоврядування та припинення ними дій, що обме­жують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням ан­тимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб’єкта­ми підприємницької діяльності в результаті порушення антимоно­польного законодавства.

 

< Попередня   Наступна >