67

---

§ 3. Естетичний смак

У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оці­нити дійсність і мистецтво.

З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існу­вав культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.

Але в цілому протягом усієї історії людства про смак спере­чаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає пере­вагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається черво­ний колір, комусь — зелений тощо. Однак усі ці аспекти життє­діяльності людини не мають суспільного значення у таких відно­шеннях:

естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфе­ри, тому що означає соціальну спроможність людини, яка фор­мується як результат виховання та навчання;

естетичний смак є важливою характеристикою особистісного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбо­ру естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

естетичний смак — показник цілісності людської індиві­дуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об’єкти­вації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рель­єфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, пе­реваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому

, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіж­на субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індиві­дуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відно­син з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з куль­турою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо;

відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випад­ку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями;

естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з ми­стецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню;

дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною ди­ференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного сма­ку різних верств населення;

естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літе­ратурних чи музичних) тощо;

все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї пробле­ми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інте­лекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчо­го уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не пе­редуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розу­му, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття.

Таким чином, естетичний смак – здатність до індивіду­альної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.

 

< Попередня   Наступна >