§ 4. Естетичний ідеал

Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманент­но містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є есте­тичним ідеалом. Слово «ідеал» — грецького походження. У пе­рекладі — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності по­в’язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вира­ження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним, чут­тєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особ­ливість естетичного ідеалу.

Друга особливість визначається різними засобами співвідно­шення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика ви­являє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає на незбагненності його усвідомлення та досяг­нення. У противагу цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища»1.

Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення есте­тичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реально

Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відно­сини даного суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектич­на єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і ре­ально існують у самій дійсності як тенденції суспільного роз­витку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідом­лення виявляє зв’язок з конкретно-історичними обставинами).

Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність та­ких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає пер­спективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а та­кож інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов нази­вав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’яз­ках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспіль­ства, що відтворюється в історичному характері естетичного іде­алу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспіль­ного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-істо­ричних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та серед­ньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовні­шнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.

Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагну­ти до досягнення недосяжного ідеалу все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежи­ти, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфо­логічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент ро­биться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий час віднайде­на в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Бо­гові людина губиться, «Давид» Берніні — втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її. Від арис­тократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямова­ний не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії ХVІ—ХІХ ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі ес­тетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. На­приклад, радянський кінематограф 30—50-х років (фільми «Сви­нарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) ство­рював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілі­зує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяль­ності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхід­не (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всьо­го, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діа­лектично поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси.

Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-тру­дової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.

1 Белинский В.Г. Русская литература в 1843 г. // Полн. собр. соч. — М., 1955. — Т. 8. — C. 89.