175

---

Розділ 4. Правові форми охорони навколишнього природного середовища в Україні

§ 4.1. Охорона навколишнього природного середовища — провідна функція екологічного права

В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чисто­му і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відно­ситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув величезної сили і глобальних масштабів, Вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу. Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних ло­кальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній елек­тростанції.

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян. Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість — у шість-дев'ять разів. Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розви­нутих європейських держав. Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не врахову­валися потреби охорони навколишнього природного середо­вища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопу­щення тієї складної екологіч

ної ситуації, в якій опинилась Ук­раїна.

Забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища життєво важливе для всіх галузей народного госпо­дарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тва­ринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-запо­відного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього при­родного середовища в промисловості і на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та про­граму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян. Йдеться про створення Національної програми охо­рони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

об'єкти природи, що підлягають охороні;

систему державних органів і їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

форми і методи охорони природи;

заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніто­рингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи.

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікуваль­но-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

В екологічному законодавстві передбачено юридичну від­повідальність за екологічні правопорушення і злочини, заходи щодо стимулювання бережливого ставлення до природи. За­конодавче закріплення відповідальності й стимулювання та застосування їх на практиці посилює охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право передбачає такий природоохоронний за­хід, як відтворення відновлюваних природних ресурсів. Широ­ке і постійне відновлення об'єктів природи займає особливе місце в системі охорони навколишнього природного середо­вища. Адже відновленню підлягають такі важливі ресурси при­роди, як вода, рослинний і тваринний світ, інші природні ре­сурси. Взагалі відновлювати треба все, що можна відтворити.

Дуже важливо, щоб норми екологічного права, які спря­мовані на відтворення тих чи інших природних ресурсів, ак­тивно і бездоганно втілювались у життя державними і госпо­дарськими органами. Розраховувати тільки на їх самовідтво­рення небезпечно.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього при­родного середовища також тим, що сприяє подоланню еколо­гічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень еко­логічної культури і свідомості суспільства — одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Ук­раїна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке перед­бачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища.

Першоосновою охорони навколишнього природного сере­довища е розробка і прийняття законодавчих та інших еколого-правових актів.

Основоположне значення для розвитку всієї системи за­конодавства про охорону навколишнього природного середо­вища має Конституція України, у ст. 16 якої записано: «За­безпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рів­новаги на території України, подолання Чорнобильської ка­тастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави».

Стаття 66 Конституції вказує на те, що «кожен зобов'я­заний не заподіювати шкоду природі,... відшкодувати завдані ним збитки».

Статті Основного Закону України встановлюють конститу­ційні основи діяльності органів держави в галузі охорони нав­колишнього природного середовища.

Конституційні положення щодо охорони навколишнього природного середовища знаходять свій розвиток у законодав­чих актах про органи місцевого самоврядування: сільські, се­лищні, міські, районні, обласні Ради та їх виконавчі органи, а також в багатьох інших правових актах екологічного спряму­вання.

Крім норм Конституції, які присвячені охороні навколиш­нього природного середовища, для розвитку природоохорон­ного законодавства безпосереднє значення мають і ті норми Основного Закону, в яких вирішуються загальні питання роз­питку суспільних відносин.

Зміцненню охорони навколишнього природного середови­ща сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне по­вітря. У відповідних кодексах визначено компетенцію держав­них органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохо­ронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифіка­ційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в га­лузі охорони навколишнього природного середовища. Кримі­нальний кодекс і Кодекс України про адміністративні право­порушення мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопору­шення в галузі охорони природи.

Поряд з кодексами і законами Верховна Рада України приймав постанови природоохоронного спрямування. Це, зокрема, постанова «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р. Метою цієї Програми є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного над­бання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні. Природоохоронне спря­мування має постанова Верховної Ради України від 27 люто­го 1997 р., якою була затверджена «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води».

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло пи­тань, пов'язаних з охороною навколишнього природного сере­довища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямуван­ня, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регла­ментується також нормативними актами міністерств, держав­них комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підста­ві законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших право­вих актів і спрямовані на їх виконання.

Серед відомчих актів слід назвати акти Міністерства еко­логії та природних ресурсів, Міністерства аграрної політики, Державного комітету лісового господарства, Державного ко­мітету України по земельних ресурсах і Державного комітету водного господарства України.

Широке коло питань в галузі охорони навколишнього при­родного середовища регулюють нормативні акти місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та ін­шу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди при­роді чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її роз­міри е підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання. Саме сту­пінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визнача­ють міру юридичної відповідальності.

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навко­лишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинни­ків охорони, про які вже згадувалося. Головне завдання по­лягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів — держав­ного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забез­печувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованіс­тю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внут­рішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притяг­нення до відповідальності осіб, які порушують норми екологіч­ного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням екологізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати екологізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської ді­яльності. За даними статистики, на сьогодні в Україні нагро­маджено понад 100 млрд. т різних відходів. Серед них понад 100 млн. небезпечних і токсичних. Усі вони потребують пере­робки, безпечного складування або утилізації. В основі цієї проблеми — неефективність виробництва. Так, щороку у ви­робничому процесі використовується 1,3—1,4 млрд. т природ­них речовин і матеріалів, з них 800 млн. т повертається у ви­гляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький руд­ний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторин­ної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га.

Екопогізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилі­зацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбува­ється зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кіль­кості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточую­чого середовища.

Отже, питання використання вторинної сировини набуває в сучасний період особливого значення.

Охорона навколишнього природного середовища має ста­ти важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обґрунтованим, а протиправне — неодмінно потягнути за собою відповідне по­карання.

 

< Попередня   Наступна >