121

---

Розділ 6. Механізм реалізації екологічного права

§ 6.1. Реалізація екологічного права — вирішальний етап у розвитку екологічних правовідносин

У регулюванні екологічних відносин важливе місце посі­дає реалізація норм екологічного права. Саме через реаліза­цію останніх досягається той результат, який передбачається законодавством. Недостатньо виробити і прийняти доскона­лий закон, необхідно забезпечити його виконання.

Будь-яка норма права реалізується шляхом впливу на во­лю людей, а через неї — на суспільне життя. Однак реаліза­цію правової норми не треба ототожнювати з захистом її припису з боку держави, яка застосовує різні заходи впливу до порушників цього припису. Державний захист є лише од­нією з гарантій забезпечення реалізації норм права.

Реалізацію екологічно-правової норми не можна ототож­нювати з застосуванням цієї норми. Екологічно-правова нор­ма може не застосовуватися, але вона реалізується завжди, якщо громадяни добровільно виконують її приписи. Добровіль­не виконання — найбільш розповсюджена форма реалізації норм екологічного права. Проте це не зменшує ропі й зна­чення інших форм реалізації його норм.

Стан справ, з виконанням норм екологічного законодав­ства вимагає посиленої уваги до цієї проблеми. У галузі еко­логічних відносин ще дуже багато порушень. Теорія і практика правової охорони екологічних відносин шукає шляхи їх роз­в'язання. Сьогодні можна констатувати, що реалізація норм екологічного права знаходить свій вияв у таких формах:

а) у формі виконання суб'єктами екологічних відносин своїх зобов'язань і здійснення повноважень, передбачених еколого-правовими актами;

б) у формі утримання від здійснення дій, заборонених нормами екологічного права;

"text-align: justify;">в) у формі застосування компетентними органами і осо­бами правових норм за невиконання або порушення вимог екологічного законодавства.

Механізм реалізації правових норм складається з їх вико­нання, додержання і застосування. Реалізація норм права є результатом, підсумком правового регулювання.

Виконання суб'єктами екологічних відносин своїх зобов'я­зань і здійснення повноважень — це така форма реалізації норм екологічного права, яка вимагає активних дій зазначе­них суб'єктів. Прикладом виконання зобов'язань може бути норма, що зобов'язує власників земельних ділянок і землеко­ристувачів ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології вироб­ництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності, а також норма, що зобов'язує водокористувачів економмо використо­вувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод.

Прикладом здійснення повноважень можуть бути норми, що передбачають компетенцію державних органів у галузі уп­равління і контролю за використанням, охороною та відтво­ренням водних ресурсів і лісів. Зокрема, згідно з нормами водного законодавства, поряд з іншими повноваженнями, до відання обласних, районних сільських Рад народних де­путатів належать обмеження, тимчасова заборона (зупинен­ня) чи припинення діяльності підприємств, установ і органі­зацій у разі порушення ними вимог щодо водного законо­давства.

Відповідно до норм лісового законодавства районні, мі­ські, селищні та сільські Ради народних депутатів наділені такими повноваженнями, як заборона відвідання лісів насе­ленням і в'їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки.

Сутність такої форми реалізації норм екологічного права, як утримання від здійснення дій, заборонених відповідними нормами, полягає в тому, що суб'єкти екологічних відносин утримуються від порушення і заборон, що містяться у тих або інших еколого-правових нормах.

Прикладом утримання від здійснення заборонених дій у галузі екологічних відносин може бути недопущення вилучен­ня особливо цінних продуктивних земель для несільськогосподарських потреб; недопущення забруднення, засмічення і ви­черпання вод; додержання правил транспортування, зберіган­ня і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, запобігання забрудненню атмосферного повітря.

До факторів, які сприяють забезпеченню реалізації еколо­гічного права, належать його гласність, доступність, чіткість, гуманність. Необхідно тільки забезпечити належні умови, щоб ці якості екологічного права змогли «працювати» повною мі­рою. Зокрема, еколого-правові акти і норми повинні широко відображатися в друкованих виданнях, на телебаченні, радіо, в усній правовій пропаганді.

Треба зробити все для того, щоб кожна людина уявляла наслідки забруднення навколишнього природного середовища, його згубний вплив не тільки на нинішнє, але» На» майбутні покоління людей.

Особливою формою реалізації екологічного права є за­стосування правових норм за невиконання або порушення вимог екологічного законодавства.

Застосування норм права необхідно, якщо є факт право­порушення, який вимагає відновлення порушеного права і призначення відповідної санкції за його порушення. Застосу­вання норм права завжди має активний і творчий характер.

Правозастосовчу діяльність здійснюють відповідні державні органи, посадові особи і громадські організації. Режим закон­ності вимагає, щоб застосування норм права не залежало від розсуду посадової особи, а завжди відбувалося на підставі закону.

Важливою умовою правильного застосування норм права є точне встановлення фактичних обставин. Необхідно також, щоб встановленим фактам, що мають юридичне значення, бу­ла дана правильна кваліфікація і щоб на цій підставі були вір­но визначені юридичні наслідки.

Зрозуміло, що сама правова норма повинна бути ефек­тивною. Малоефективність правових норм, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, виникає в результаті відриву санкцій, що забезпечують їх виконання, від самих норм.

Санкції таких норм містяться в інших правових актах або випливають із загальних положень про відповідальність за не­виконання або порушення правових норм. Відрив санкції від правової норми послаблює її регулююче і правоохоронне значення, оскільки юридичні обов'язки не можуть існувати без юридичної відповідальності. Тому передбачена в законі мета — не допустити екологічних правопорушень — часто не досягається.

Є безліч прикладів, коли порушувалися навіть досить зміс­товні правові акти і ніхто не ніс за це відповідальності тільки тому, що в правових актах не були обумовлені наслідки їх не­виконання.

Санкція— це частина правової норми, в якій міститься вказівка на юридичні наслідки за порушення вимог цієї норми права. Мета санкції — створення несприятливих наслідків для правопорушника.

До цього часу в юридичній літературі немає єдиної думки щодо структури правової норми. Не всі автори поділяють тра­диційний погляд щодо тричленної структури правової норми, обов'язковим елементом якої є санкція. Так, М. Д. Шаргородський і деякі інші автори дійшли висновку, що правова норма обмежується двома елементами — гіпотезою і диспозицією1;

А. Ф. Чердонцев, наприклад, пише: «Кожній нормі права для того, щоб бути забезпеченою примусово силою держави, зов­сім не обов'язково мати в складі свого структурного елемен­та санкцію»2.

Більш правильною, на наш погляд, е точка зору при­хильників трьохелементної структури правової норми. Так, С. Н. Братусь у своїй змістовній монографії «Юридическая ответственность и законность» переконливо довів, що норма права повинна бути наділена санкцією, інакше без неї стира­ються межі можливого чи належного поводження3. З таким висновком не можна не погодитись.

Питання про місце санкції у структурі правової норми має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Ефективність охорони навколишнього природного середовища багато в чо­му залежить від дієвості норм права, які регулюють охорону екологічних суспільних відносин. Тому важливо мати правові норми, які б забезпечували безумовне недопущення пору­шень вимог екологічного законодавства. Будь-яка правомоч­ність має значення лише тоді, коли вона реально забезпечу­ється. Якщо ж правомочність тільки проголошена, але немає гарантій для її виконання, вона втрачає своє значення, силу і дієвість.

Отже, реалізація екологічного права тісно пов'язана з удосконаленням правових норм. Тому ще під час підготовки законів, указів, постанов уряду і рішень місцевих органів дер­жавної влади слід всебічно враховувати потреби реалізації екологічного права і таким чином запобігати невиконанню його вимог.

Одним із шляхів удосконалення еколого-правових норм е забезпечення їх санкціями, які передбачали б юридичні на­слідки за екологічні правопорушення. Це надає нормам права більше дієвості.

Відсутність в нормативних актах чітко сформульованих санкцій за невиконання передбачених у них приписів поро­джує безвідповідальне ставлення до їх виконання, призводить до нігілізму. І навпаки, узаконення і застосування заходів впливу до осіб, які не виконують приписів, стверджує авторитет права, має попередкувальне значення для потенційних правопорушників.

Наділення правових норм санкціями має й інші позитивні сторони. Зокрема, надається можливість зменшити кількість актів, що видаються. Нерідко буває так: спочатку приймаєть­ся правовий акт, спрямований на регулювання екологічних відносин, а потім — акт еколого-правового характеру, який забезпечує виконання раніше прийнятих норм. При забезпе­ченні правових норм санкціями їхні регулююча і охоронна функції будуть поєднані.

Іншою важливою умовою застосування норм права як га­рантії реалізації екологічного права є правильний вибір санк­цій. Санкція повинна відповідати вчиненому злочину або до­пущеному правопорушенню. В демократичній, правовій дер­жаві має бути тільки так. Несправедливість, яка допущена при визначенні міри покарання порівняно зі вчиненим злочи­ном, підриває ефект державного примусу як стосовно тих, хто притягується до відповідальності, так і стосовно всіх інших суб'єктів суспільних відносин. Покарання тоді досягає мети, коли воно законне, доцільне і справедливе.

Використання зазначених форм реалізації екологічного права дає певні позитивні результати, проте екологічних пра­вопорушень ще дуже багато. Потенціал екологічного законо­давства використовується незадовільно.

Треба пам'ятати, що реалізація екологічного права є важ­ливою проблемою, за її вирішення відповідальність перед на­родом несе і законодавча, і виконавча влада. Як свідчить практика, правоохоронні органи не забезпечують надійного контролю і нагляду за виконанням законів про охорону нав­колишнього природного середовища. З року в рік збільшуєть­ся розрив між кількістю екологічних злочинів і кількістю роз­глянутих у судах кримінальних і цивільних екологічних справ. У роботі правоохоронних органів такі справи займають не­значне місце.

Питання реалізації норм права висвітлювалися в юридич­ній літературі: в окремих статтях, главах підручників з теорії держави та права, розділах наукових праць. Але це не змен­шило актуальності проблеми. Для її вирішення потрібні над­звичайні зусилля Верховної Ради, Уряду, правоохоронних структур, органів місцевого самоврядування і кожного свідо­мого громадянина України. Причому найпильнішу увагу треба приділяти реалізації норм екологічного права, яке має життє­дайне значення для людини і всього живого на землі.

Реалізація права залишається однією з найголовніших проблем розвитку правового регулювання суспільних відно­син. До її розв'язання треба підходити з ґрунтовних теоретич­них позицій, максимально використовуючи науковий, інтелек­туальний потенціал і передовий практичний досвід.

 

< Попередня   Наступна >