122

---

§ 7.3. Організаційно-правові заходи охорони земель

У системі заходів, спрямованих на охорону земель, важ­ливе місце посідають організаційно-правові. Без організатор­ської роботи найкраща, найнеобхідніша, добре відпрацьована і гранично конкретна постанова або рішення не дадуть бажа­них результатів. Крім того, безмірна віра в силу рішення здатна породити в роботі державних і господарських органів бюрократичні перекручення. Перешкоджає цьому вжиття ор­ганізаційно-правових заходів, спрямованих на виконання пра­вових приписів.

Як відомо, організаційно-правові заходи охорони надхо­дять від органів державної влади і управління, правоохорон­них органів, самих землевласників і землекористувачів. Вони вирішують завдання охорони земель у специфічних, власти­вих їм формах, відповідно до місця призначення даного виду органів у державній і господарській системі.

Вищі органи державної влади і управління вирішують це завдання шляхом активної законодавчої діяльності:

а) законодавчі акти, що перестали відповідати охороні земель, замінюють новими;

б) приймають нормативно-правові акти з тих питань охорони земель, що раніше не були урегульовані в правовому відношенні.

Багато нового щодо посилення охорони земель вніс Зе­мельний кодекс України. Відповідно до Кодексу на забезпе­чення охорони земель, їх більш раціонального і ефективного використання направлені такі дійові заходи, як установлення плати за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю.

Відповідно до ст. 35 Земельного кодексу передача землі у власність за плату у випадках, передбачених кодексом, проводиться за нормативною ціною, що визначається законо­давством України. Платним тепер є використання земель в Україні (

ст. 36 Земельного кодексу). Власники землі та зем­лекористувачі щорічно вносять платню за землю у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, що визначаються за­лежно від якості та місцерозташування земельної ділянки, виходячи із її кадастрової оцінки.

Орендатор сплачує за землю орендну плату, розмір якої і встановлюється за угодою сторін відповідним договором.

Порядок оподаткування, середні ставки земельного подат­ку та граничні розміри орендної плати за землю встановлю­ються Верховною Радою України.

Платня за землю надходить до бюджетів сільських, селищ­них, міських Рад народних депутатів, на території яких зна­ходяться земельні ділянки.

Частина коштів від плати за землю централізується в дер­жавному, республіканському (Автономної Республіки Крим) та обласних бюджетах у порядку і розмірах, що встановлю­ються законодавством України. Кошти від плати за землю ви­користовуються на цілі, що визначаються законодавством України.

Стаття 38 Земельного кодексу України передбачає пільги щодо плати за землю. Згідно з цією статтею від плати звіль­няються:

а) заповідники, національні та дендрологічні парки, бота­нічні сади;

б) заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогос­подарського профілю;

в) державні сортовипробувальні станції та сортодільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;

г) заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, со­ціального забезпечення, дитячі санаторно-курортні та оздо­ровчі, а також навчально-виховні;

д) заклади фізичної культури та спорту, за винятком коо­перативних і приватних;

е) благодійні фонди;

є) інваліди 1 та II груп, учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, пенсіонери;

ж) громадяни, громадські об'єднання осіб, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Не стягується плата за радіоактивне і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які введено обмеження щодо ведення сільського господарства, а також за землі, що пере­бувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогоспо­дарського освоєння.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звіль­няються від плати за землю протягом трьох років з часу пе­редачі їм у власність або надання в користування земельної ділянки.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Ки­ївська і Севастопольська міські Ради народних депутатів мо­жуть установлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.

Крім стимулювання раціонального землекористування плата за землю стримуватиме її марнотратство, не допуска­тиме безгосподарного і безвідповідального ставлення до неї.

Земельним законодавством передбачено такий захід охо­рони земель, як відшкодування збитків власникам землі І землекористувачам і втрат сільськогосподарського й лісогос­подарського виробництва.

Згідно зі ст. 88 Земельного кодексу України, збитки, за­подіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям ді­лянок, а також обмеженням прав власників землі і землеко­ристувачів, у тому числі орендаторів, погіршенням якості зе­мель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню у повному обсязі влас­никам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків.

За обчислення обсягу збитків ураховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних діля­нок, а також неодержані прибутки.

Відшкодування збитків власникам землі і землекористува­чам провадиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилу­чаються (викуповуються), а також підприємствами, установа­ми, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендаторів, або погіршення якості земель, розта­шованих у зоні їх впливу.

За вилучення (викупом) земель, забруднених радіоактив­ними та хімічними речовинами, відшкодування збитків у пов­ному обсязі, включаючи витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок з урахуванням ка­дастрової оцінки, а також недоодержані прибутки власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, прово­диться підприємствами, установами та організаціями, діяль­ність яких призвела до радіоактивного та хімічного забруд­нення. Порядок визначення та відшкодування збитків вста­новлюються Кабінетом Міністрів України.

Поряд з відшкодуванням збитків власникам землі і зем­лекористувачам компенсуються також втрати сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, передбачені ст. 90 Земельного кодексу України. Втрати сільське- і лісо­господарського виробництва, наголошується у цій статті, за­подіяні вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарств, обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендаторів, або погіршен­ням якості земель у результаті негативного впливу, спричи­неного діяльністю підприємств, установ і організацій, підляга­ють відшкодуванню уряду Автономної Республіки Крим, об­ласним, Київській і Севастопольській міським Радам народних депутатів. Ці втрати компенсуються поряд з відшкодуванням збитків відповідно до ст. 86 Земельного кодексу України.

Частина цих коштів може централізуватися у державному бюджеті України.

Витрати сільське- і лісогосподарського виробництва від­шкодовуються підприємствами, установами і організаціями, яким відводяться сільськогосподарські і лісові угіддя, що ви­лучаються для потреб, не пов'язаних із веденням сільського та лісового господарства, а також підприємствами, установа­ми і організаціями, навколо об'єктів яких установлюються охоронні, санітарні, захисні зони з виключенням із обороту сільськогосподарських і лісових угідь, або переведенням їх у менш цінні угіддя.

Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлено охоронні, санітарні та захисні зони, відшко­довують також втрати сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва за погіршення якості земель внаслідок їх виробничої діяльності за межами цих зон.

Розміри і порядок визначення витрат, що підлягають від­шкодуванню, а також випадки звільнення підприємств, уста­нов і організацій від їх відшкодування встановлюються Кабі­нетом Міністрів України.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються вик­лючно для освоєння нових земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду, поліпшення угідь та охорони земель.

Вимоги щодо відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського вироб­ництва служать стримуючим фактором при порушенні питань про відведення земель. І це зрозуміло, адже чим більша пло­ща буде вилучена і чим якісніші землі відведені для несільськогосподарських потреб, тим більшу суму несуть ці збитки.

Закріплення у законодавчому порядку диференційованого підходу до відведення земель для несільськогосподарських потреб з урахуванням їх придатності для сільського господар­ства значно посилить їх правову охорону.

Поряд з охороною земель у процесі законодавчої діяль­ності не менш важливою мірою, що надходить від вищих ор­ганів державної влади і управління, є здійснення ними конт­ролю за роботою нижчестоящих органів. У процесі контролю вони виявляють порушення законодавства про охорону зе­мель, домагаються їх усунення і покарання винних.

Різноманітними є форми і методи діяльності місцевих ор­ганів державної влади і управління щодо забезпечення охо­рони земель. Це, зокрема, контроль за неухильним виконан­ням настанов, що містяться в актах вищих органів державної влади і управління; розробка і здійснення заходів з охорони земель; контроль за законністю рішень і дій землевласників і землекористувачів.

Важливою мірою охорони земель є розгляд питань про їх охорону на сесіях місцевих Рад народних депутатів. Це доз­воляє охопити детальну картину стану земель в області або районі, намітити заходи з підвищення ефективності їх вико­ристання та посилення охорони.

Крім обговорення питань охорони земель області або ра­йону, доцільно виносити на порядок денний сесії Ради більш вузькі питання, наприклад, про раціональне використання і охорону земель конкретними власниками землі та землеко­ристувачами.

У роботі щодо забезпечення охорони земель місцеві Ради народних депутатів спираються на створені ними постійні ко­місії, на своїх депутатів, які не тільки повинні брати участь в обговоренні, а й активно впроваджувати відповідні рішення у життя.

Місцеві Ради — це вищі органи державної влади на своїй території. У зв'язку з цим одним із способів їх впливу на охо­рону земель є координація діяльності всіх органів у цьому на­прямі. Ради повинні дбати, щоб діяльність усіх державних і правоохоронних органів, причетних до охорони земель, була узгодженою і проводилася систематично.

Роль місцевих органів державної влади в забезпеченні охорони земель буде зростати. Це випливає з їх компетенції в галузі регулювання земельних відносин, закріпленій у но­вих законодавчих актах про землю, а також із загальної тенденції підвищення їх ролі у вирішенні народногосподар­ських завдань.

На нашу думку, посиленню охорони земель чималою мі­рою сприятимуть розроблення і прийняття в районах і облас­тях комплексного перспективного плану підвищення рівня землекористування і охорони земель, що значно пожвавить і конкретизує роботу місцевих Рад щодо поліпшення використання земель і забезпечення їх охорони, зробить їхню діяль­ність більш предметною і цілеспрямованою.

Охорону земель покликані здійснювати і виконавчі комі­тети відповідних місцевих Рад, що являють собою єдину сис­тему державної виконавчої влади на місцях. Згідно з чинним законодавством вони забезпечують реалізацію законів Украї­ни, указів Президента України, постанов Верховної Ради Ук­раїни, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої та виконавчої впади, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування, прийнятих у межах їх повно­важень, здійснюють інші функції державного управління на своїй території.

Крім того, виконавчі комітети місцевих Рад розробляють проекти програм раціонального використання земель, підви­щення їх родючості, охорони земельних ресурсів, організують їх виконання, а також здійснюють державний контроль за до­триманням земельного законодавства.

Організаційно-правові заходи охорони земель вживають правоохоронні органи: прокуратура, суд, органи внутрішніх справ, які безпосередньо стоять на варті законності, законних прав та інтересів громадян, державних, кооперативних і гро­мадських організацій.

Органи прокуратури, виявивши незаконні дії або протиза­конні акти, виносять протест. Опротестування незаконних правових актів і дій є не тільки правом, а й основним обов'язком прокуратури. Протести вносяться або до органів, що видали ці акти, або ж до вищих органів.

Для здійснення охорони земель органи прокуратури вико­ристовують подання, які носять попереджувальний характер. Якщо протестом прокурор домагається відміни протизаконно­го акту і відновлення порушеного права землевласника чи землекористувача, то поданням він доводить до відома відпо­відних державних і сільськогосподарських органів про виявле­ні ним недоліки, що призводять або можуть призвести до по­рушення законності.

У процесі здійснення нагляду за законністю прокурори правомочні ставити перед відповідними органами і посадови­ми особами питання про притягнення порушників земельного законодавства до дисциплінарної або адміністративної відпо­відальності.

За виявленими правопорушеннями прокурори вносять по­дання і направляють доповідні записки до державних органів для вжиття необхідних заходів. Слід зазначити, що органи прокуратури ще не вичерпали всі свої можливості по захисту земельних прав власників землі та землекористувачів. Відомо чимало випадків прямого упущення в їхній правоохоронній ді­яльності, що негативно відбивається і на охороні земель.

Життя постійно вимагає від органів прокуратури більше приділяти уваги нагляду за дотриманням земельного законо­давства, поліпшувати роботу з нагляду, знаходити нові ефек­тивні заходи нагляду, непримиренно ставитися до найменшо­го порушення земельного законодавства з тим, щоб звести до мінімуму правопорушення в галузі земельних відносин. Суть прокурорського нагляду полягає, зокрема, в тому, щоб створити таке становище, за якого жоден факт порушення за­кону не випав би з поля зору прокурора і не залишився без відповідного реагування.

Охорону земель покликані здійснювати також судові орга­ни. Крім стягнення заподіяного збитку їм притаманні такі за­ходи охорони, як визнання угод щодо землі недійсними і ви­несення окремих ухвал. На недійсність угод, що порушують право володіння або право користування землею, вказує ст. 114 Земельного кодексу України: «Купівля-продаж, дару­вання, застава, самовільний обмін земельних ділянок земле­користувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, ук­ладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, е недійсними».

Земельна ділянка може бути вилучена в особи, якщо суд встановить, що вона придбана за рахунок прибутків, одержа­них від злочинної діяльності.

Судовим заходом охорони земель є також винесення ок­ремих ухвал. Часто при розгляді судами тих чи інших справ виявляються серйозні недоліки в роботі державних, коопера­тивних, громадських організацій та їх посадових осіб по ви­користовуванню землі. Суд не може не реагувати на це. Він повинен винести окрему ухвалу, яка б посилила охорону зе­мель. І все ж існують випадки, коли суди, встановлюючи при розгляді справ чи земельних спорів факти порушення закон­ності, безгосподарності у використанні земель, всупереч ви­могам чинного законодавства окремі ухвали не виносять.

Трапляються й інші недоліки. Так, іноді суди у своїх окре­мих ухвалах дають недостатньо компетентні або неправильні рекомендації по усуненню встановлених причин і умов нера­ціонального землекористування, втручаються в кооперативно-господарську діяльність землевласників і землекористувачів.

Судам належить враховувати, що обґрунтована і законна ухвала є одним з найефективніших заходів запобігання пра­вопорушенням у галузі землеробства і охорони земель.

Одним із завдань судів щодо охорони земель є розгляд відповідних справ на виїзних судових засіданнях. Але, на жаль, не завжди належним чином оцінюються попереджу­вальне і виховне значення судових процесів, що проводяться безпосередньо на місці порушення земельного законодав­ства. Це упущення має бути виправлене.

Посиленню судової охорони земель сприяло б, на наш погляд, узагальнення практики судів з розгляду земельних спорів та інших справ, пов'язаних з використанням і охоро­ною земель та доведення до відома місцевих органів держав­ної влади і управління, а також до власників землі та земле­користувачів фактів щодо найтиповіших порушень земельного законодавства.

Важлива роль у здійсненні охорони земель належить ор­ганам внутрішніх справ. Порушення законодавства про охо­рону земель е порушенням законодавства про охорону влас­ності, тому жодне таке діяння не має залишатися поза ува­гою працівників міліції.

Не можна не сказати і про такий захід охорони земель, як проведення працівниками правоохоронних органів вихов­ної роботи серед власників землі та землекористувачів. Скла­довою частиною такої роботи є правова пропаганда. З цією метою використовуються доповіді та бесіди, вечори запитань і відповідей, консультації, виступи в пресі, на радіо, телеба­ченні тощо.

Загальною для всіх державних і правоохоронних органів мірою охорони земель е систематичне оприлюднення по­рушень законодавства, спрямованого на забезпечення раціо­нального використання і охорони земель. Сам факт виявлен­ня і обнародування різного роду правопорушень буде громад­ським заходом впливу на особу, що припустилася право­порушення, і запобіжним заходом для інших. Однак цей ефективний захід ще рідко практикується. Тому було б доціль­но, на нашу думку, вважати його обов'язком державних і правоохоронних органів, передбачивши цей захід у законі.

Характеризуючи заходи щодо охорони земель, потрібно сказати і про те, що державні органи вживають необхідних заходів також у рамках міжнародних програм. Але якою б значною не була ця участь, забезпечити ефективне викорис­тання і охорону земель без зусиль самих землевласників і землекористувачів практично неможливо. Це повинно врахо­вуватись як наукою, так і практикою, тим більше, що в нау­кових працях з питань правової охорони земель досліджува­лися переважно державно-правові способи охорони: адмініст­ративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий.

Не знижуючи уваги до підвищення ефективності згаданих способів, потрібно підвищити роль внутрішньогосподарських засобів охорони. Правовою основою для їх розвитку є ст. 84 Земельного кодексу України, відповідно до якої власники землі та землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію територій;

зберігання і підвищення родючості ґрунтів, а також поліп­шення інших їхніх корисних властивостей;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоп­лення, заболочення, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагар­никами і дрібноліссям, інших процесів погіршення культури технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищен­ня їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей;

знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням зе­мель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподар­ських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити їх родючість.

Як відомо, сільське господарство України розвивається в різних ґрунтово-кліматичних зонах — від Полісся, де надто зволожені землі складають майже 3 млн. га, до Південного Степу, в якому близько 10 млн. га страждають від нестачі во­логи. Все це не може не враховуватися господарствами.

Вирішуючи завдання охорони земель, особливу увагу не­обхідно приділити охороні сільськогосподарських угідь. Землі сільськогосподарського призначення є важливішою складовою частиною земельного фонду. На нашу думку, назріла необхід­ність розробити Закон про охорону сільськогосподарських угідь.

Зараз немає єдиного законодавчого акта, в якому питан­ня охорони сільськогосподарських угідь були б урегульовані детально і всебічно.

У запропонованому Законі можна було б вирішити ряд принципових питань, пов'язаних з охороною сільськогоспо­дарських угідь. Одне з них — про санкції та стимули. Скла­лася практика, коли розпорядження, пропозиції, що містяться в законах та інших актах, що регулюють господарську діяль­ність, часто не забезпечуються реальними заходами. У бага­тьох таких правових актах відповідальність за невиконання обов'язків, покладених на організації та посадових осіб, тільки проголошується і є лише закликом до певної поведінки.

Між тим відомо, що право не діє без апарату, здатного примусити дотримуватись його норм. Не передбачаються у правових актах господарського значення і заходи стимулюю­чого характеру, тобто міри, що стимулюють належну поведін­ку людей.

Ефективність охорони сільськогосподарських угідь і всіх інших земель багато в чому залежить від дієвості тих юри­дичних норм, що направлені на забезпечення їх охорони. То­му потрібно мати такі законодавчі акти, які б гарантували охорону земель. А цього можна досягти, головним чином, за допомогою санкцій і стимулів.

Охорона земель повинна також забезпечуватися при про­веденні землеустрою та вирішенні земельних спорів.

Землеустрій включає в себе систему заходів, спрямова­них на здійснення положень земельного законодавства, рі­шень Рад народних депутатів щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого економічного се­редовища і поліпшення природних ландшафтів.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів державної та регіональної програм використання та охорони земель;

2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельних ре­сурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень;

4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

5) обрушування розміщення і встановлення меж терито­рій особливими природоохоронними, рекреаційними і заповід­ними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі (на місце­вості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок;

7) підготовку документів, що засвідчують право власності або право користування землею;

8) складання проектів внутрішньогосподарського земле­устрою колективних сільськогосподарських підприємств, коо­перативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підпри­ємств, установ і організацій, селянських (фермерських) госпо­дарств, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування

впроваджених сівозмін, упорядкування угідь, а також розроб­ку заходів щодо охорони земель;

9) складання проектів внутрішньогосподарського земле­устрою, землеволодінь громадян з обґрунтуванням заходів що­до використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення їх родючості, застосування природоохоронної тех­нології виробництва;

10) розробку проектів та іншої землевпорядної докумен­тації, пов'язаної з використанням і охороною земель.

Широке коло питань щодо використання та охорони зе­мель може вирішуватись і при розгляді земельних спорів, що розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним або третейським судами. Майнові спори, пов'я­зані з земельними відносинами (в тому числі спори про від­шкодування збитків і визначення їх розмірів) вирішуються тільки судами.

Спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів, областей вирішуються вищестоящою Радою народних депутатів.

Спори між громадянами, яким належить житловий буди­нок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка на правах спільної власності, щодо порядку використання і роз­порядження земельною ділянкою вирішуються судом.

Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються узгоджувальною комісією, склад якої обира­ється відповідною Радою народних депутатів. У разі, якщо згоди не досягнуто, спір за заявою однієї зі сторін розгляда­ється в судовому порядку.

Земельні спори розглядаються Радами народних депутатів у десятиденний строк. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у двадцятиденний строк.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього, робити з них виписки, брати участь в його розгляді, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сто­рони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і в разі незгоди з цим рішенням оскаржувати його.

Отже, органи з розгляду земельних справ завжди мають можливість приділити належну увагу питанням охорони зе­мель. Треба лише цією можливістю вміло користуватися.

До організаційно-правових заходів у цій сфері слід віднес­ти також здійснення контролю за використанням і охороною земель та їх моніторинг.

Згідно із земельним законодавством державний контроль за виконанням і охороною земель здійснюється Радами на­родних депутатів, а також державним комітетом України по земельних ресурсах та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Завдання державного контролю за виконанням і охоро­ною земель полягають у забезпеченні дотримання всіма дер­жавними та громадськими органами, а також підприємства­ми, установами, організаціями і громадянами вимог земель­ного законодавства з цих питань.

Дуже важливо, щоб державний земельний контроль був усебічним і постійно діючим. Він повинен охоплювати всі зем­лі України і розповсюджуватися на всіх землевласників і зем­лекористувачів без винятку. Всебічність земельного контролю полягає в тому, що він не обмежується лише окремими пи­таннями використання і охорони земель. Постійність контро­лю характеризується тим, що він здійснюється повсякденно, а його проведення не обмежене якимись строками або тим­часовими компаніями.

Серед організаційно-правових заходів охорони земель важливе місце належить моніторингу земель. Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України, моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруд­нення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, від­вернення й ліквідації наслідків негативних процесів.

Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель установлюється Кабінетом Міністрів України.

 

< Попередня   Наступна >