144

---

§ 7.4. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Поряд з організаційно-правовими заходами охорони зе­мель чинне законодавство України передбачає юридичну від­повідальність за порушення земельного законодавства, її не­суть особи, винні в:

укладенні угод, зазначених у ст. 114 Земельного кодексу України;

самовільному зайнятті земельних ділянок;

псуванні сільськогосподарських та інших земель, забруд­ненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами і стічними водами;

розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об'­єктів, що негативно впливають на стан земель;

невиконанні вимог природоохоронного режиму викорис­тання земель;

порушенні строків повернення тимчасово займаних зе­мель або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

знищенні межових знаків;

невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами та шкідника­ми сільськогосподарських культур;

неправильній експлуатації, знищені або пошкодженні про­тиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховуванні або перекрученні відомостей про стан еко­логічної у тому числі радіаційної обстановки, пов'язаної із за­брудненням землі;

порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішенні пи­тань про передачу та надання земельних ділянок;

перекрученні даних державного земельного кадастру і приховуванні інформації про наявність земель запасу;

невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення

родю­чого шару ґрунту;

самовільному відхиленні від проектів внутрішньогосподар­ського землеустрою.

Законодавством України може бути встановлено відпові­дальність за інші види порушень земельного законодавства.

Порушення зазначеного законодавства тягне за собою дисциплінарну, кримінально-правову, цивільно-правову, адмі­ністративно-правову і земельно-правову відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушників заходів дисциплінарного впливу. Дисциплі­нарні стягнення накладаються за незначні порушення земель­ного законодавства на посадових осіб, робітників і службовців на підставі норм трудового права, а членів колективних сільськогосподарських підприємств — на підставі Статуту цього підприємства. Дисциплінарні стягнення накладаються адміністрацією за місцем роботи правопорушника, або орга­нами управління колективних сільськогосподарських підпри­ємств. Вони можуть накладатися також вищим органом за підлеглістю.

Кримінально-правова відповідальність за порушення зе­мельного законодавства виявляється в кримінальному пере­слідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших пра­вопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для суспільства, а тому потрібні спеціальні державні примусові заходи.

Кримінальна відповідальність реалізується в суворо вста­новлених процесуальних формах, спрямованих на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правил застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, отримав справедливе покарання, а невинний не був би притягнутий до кримінальної відповідальності.

Охороні земель присвячена ст. 242 Кримінального кодек­су України, яка передбачає відповідальність за порушення правил охорони вод (водних об'єктів). Забруднення або псу­вання земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, — караються штра­фом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або виро­щування снотворного маку чи конопель.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельно­го законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримі­нального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем;

ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень;

ст. 367 — службова недбалість.

Посадова особа може нести кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу) за таких обставин:

а) при навмисному використання свого службового стано­вища всупереч інтересам служби;

б) якщо це діяння вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів;

в) якщо було заподіяно істотну шкоду.

Отже, ст. 364 Кримінального кодексу застосовується при заподіянні істотної шкоди і наявності корисливих або інших особистих інтересів. За відсутності хоча б однієї з цих двох ознак зловживання владою або службовим становищем ви­знається не злочином, а дисциплінарним посадовим проступ­ком. Це свідчить про те, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, як засіб забезпечення додержання земельного законодавства, може бути застосова­но в обмежених випадках.

Згідно зі ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) порушення земельного законодавства може бу­ти кваліфіковано в разі умисного вчинення посадовою осо­бою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи пов­новажень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або держав­ним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Цей склад злочину не передбачає такої ознаки, як ко­ристь або інша особиста зацікавленість. Мотиви, якими керу­валась посадова особа, допускаючи перевищення влади або службових повноважень, не впливають на кваліфікацію діян­ня. Однак їх слід ураховувати при визначенні винній особі мі­ри покарання.

За статтею 367 Кримінального кодексу злочинне пору­шення земельного законодавства може кваліфікуватись за наявності таких умов:

а) у разі невиконання або неналежного виконання служ­бовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них;

б) при заподіянні істотної шкоди.

Відповідальність за недбалість настає у разі, якщо істотна шкода була об'єктивно зумовлена бездіяльністю посадової особи або неналежним виконанням нею своїх службовий обов'язків. Через відсутність вказаного причинного зв'язку не буде і складу вказаного злочину.

Особливо великої шкоди справі зміцнення законності в земельних відносинах завдає недооцінка суспільної небезпеки посадових злочинів, які викликають безгосподарність у вико­ристовуванні земель, псуванні цінних земельних угідь, внаслі­док чого складається загрозливе становище щодо збереження і раціонального використання земельного фонду — головного нашого національного багатства.

В Україні немає підстав для неправильного поводження з землею, безгосподарського її використання. Закони відбива­ють волю більшості громадян, які їх дотримуються, бо пере­конані у правильності і необхідності закріплених у них поло­жень. Але є окремі особи, для яких закон має значення лише тому, що його невиконання карається. Тому мусимо вдоско­налювати правове регулювання юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Для посилення охорони земель необхідно підвищити від­повідальність конкретних керівників за безгосподарське став­лення до землі. Керівник відповідає не тільки за свою діяль­ність, а й за те, що робить його колектив. Саме керівники колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, інших господарств винні в тому, що багато цінних земель пус­тують навколо тваринницьких ферм, тракгорно-польових ста­нів, уздовж внутрішньогосподарських доріг, полезахисних смуг, на ділянках кинутих силосних траншей, під старими не­продуктивними садами, скиртами соломи, вигонами, загибли­ми лісосмугами.

Безгосподарське використання угідь через безгосподарне виконання своїх посадових обов'язків керівників господарств призводить до ерозії ґрунтів, заболочення, заростання земель чагарником, лісом, через що знижується родючість полів і частина земель вибуває із сільськогосподарського обороту, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи за­знають великих збитків, але, як правило, за це ніхто не несе відповідальності.

За останні роки загострилась проблема підтоплення зе­мель через підняття рівня ґрунтових вод внаслідок грубих по­рушень у проектуванні та будівництві, а також в експлуатації гідротехнічних і меліоративних систем.

У результаті того, що в багатьох господарствах земля ви­користовується нераціонально, ми поступаємося розвинутим державам у врожайності полів, продуктивності праці та тва­ринництва, різноманітності та якості продуктів харчування.

Усуненню недоліків у використанні земель сприятиме при­тягнення до відповідальності, в тому числі кримінальної, вин­них посадових осіб, а це, у свою чергу, підвищить вимогли­вість з їхнього боку і вміле користування наданими їм пра­вами.

Земля залишається незамінним засобом у сільськогоспо­дарському виробництві, тому необхідно всебічно її охороняти і не допускати хижацького використовування, особливо коли мова йде про сільськогосподарські угіддя.

Державне примушування до виконання вимог законодав­ства нерозривно пов'язане з юридичною відповідальністю по­рушників та застосуванням до них юридичних санкцій. Забо­рона злочинів законом за допомогою кримінальних санкцій — це юридичне вираження їх небезпеки для суспільства.

Можливості посилення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства зростають у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Життя вимагає введення таких складів злочинів і відповідних санкцій за них, які б дійсно посилили охорону земель і прав земле­власників та землекористувачів, забезпечили бездоганне ви­конання ними земельного законодавства.

Передбачення нових складів злочинів, підвищення кримі­нальної відповідальності за порушення земельного законодавства свідчать, що наша держава зовсім не має наміру відмо­витися від використання в необхідних випадках і специфічних державних методів боротьби зі злочинами.

Широкий розвиток демократії, прав і свобод громадян нія­кою мірою не повинен послабляти громадський порядок і за­конність. Курс, узятий на звуження сфери державного приму­шування, у першу, чергу додержання норм права завдяки за­ходам виховання, громадського впливу, ще не доказує, що держава відмовляється від забезпечення законності за допо­могою державного примушування, яке застосовується до по­рушників законів.

Цивільно-правова відповідальність за порушення земель­ного законодавства. Цей вид юридичної відповідальності на­стає згідно з нормами цивільного права, які забезпечують ліквідацію тих наслідків майнового характеру, що були викли­кані порушенням земельного законодавства.

Цивільне законодавство передбачає такі способи відшко­дування шкоди:

а) відшкодування її в натурі (надання речі того ж роду і якості, виправлення пошкодженої речі тощо);

б) повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 453 Ци­вільного кодексу України).

Стосовно порушень земельного законодавства відшкоду­вання шкоди в натурі можливо тільки в деяких випадках. Це пояснюється тим, що шкода землевласникам і землекористу­вачам завдається шляхом псування землі (природного тіла), яку штучно створити неможливо. Вимога відшкодування в на­турі може бути задоволена лише у випадках повернення рівнецінної ділянки землі. В усіх інших випадках захисту пору­шених земельних прав шляхом відшкодування виникає питан­ня про компенсацію завданих збитків.

Для захисту інтересів власників землі та землекористува­чів важливо, щоби при визначенні розміру завданих збитків у зв'язку з порушенням земельного законодавства застосо­вувався принцип їх повного відшкодування, незалежно від того, якими діями вони викликані: правомірними чи неправо­мірними.

Своєрідність умов виникнення шкоди при порушенні зе­мельного законодавства і наявність суттєвих особливостей в самому її змісті викликає необхідність додаткового спеціаль­ного правового регулювання відшкодування збитків земле­власникам і землекористувачам. З цією метою видаються спеціальні норми, що містяться в Земельному кодексі Украї­ни, в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», Інших правових актах, що регулюють поря­док користування землею.

Ряд статей згаданих законів прямо вказує на цивільно-правову відповідальність у випадку порушення земельного за­конодавства. «Підприємства, установи, організації та грома­дяни, — записано у ст. 117 Земельного кодексу України, — зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні ними в результаті порушення земельного законодавства».

Цивільно-правова відповідальність повинна наставати й у випадку невиконання вимог ст. 26 Земельного кодексу, яка зобов'язує підприємства, установи і організації, що проводять розвідувальні роботи, відшкодувати власникам землі та зем­лекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок доводити займані земельні ділянки до стану, придатного для використання їх за призначенням, і пе­редавати за актом власникові землі або землекористувачу.

Доведення земельних ділянок до придатного стану здій­снюється в ході робіт, а якщо це неможливо — не пізніше ніж у місячний строк по завершенні робіт, включаючи період промерзання ґрунту.

На цивільно-правову відповідальність чітко і ясно вказує ст. 88 Земельного кодексу, де зазначено, що збитки, заподія­ні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земель­них ділянок, а також обмеженням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендаторів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для вико­ристання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, орга­нізацій та громадян, відшкодовуються в повному обсязі влас­никам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків.

За обчислення обсягу збитків ураховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних діля­нок і неодержані доходи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відшкодуванню підлягають:

вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, в повному об­сязі, за винятком передбачених ст. 46 Земельного кодексу України випадків, коли підприємства, установи і організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди замість тих, що вилучаються (викуповуються) у громадян, колектив­

них сільськогосподарських підприємств, радгоспів, науково-дослідних установ і навчальних господарств, інших сільсько-та лісогосподарських підприємств і організацій;

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, про­тиерозійних і антиселевих споруд;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посівів, інші види робіт), на розві­дувальні та проектні роботи;

інші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповід­но до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуван­ням ринкової або відновної вартості).

Збитки відшкодовуються власникам землі та землекорис­тувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установа­ми, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за раху­нок власних коштів не пізніше одного місяця після затвер­дження актів комісій, а за вилучення (викупу) земельних ді­лянок — після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

За вилучення (викупу) земельних ділянок до земель за­пасу збитки відшкодовують Ради народних депутатів, які прийняли рішення про вилучення (викуп).

За тимчасового зайняття земельних ділянок для розвіду­вальних робіт збитки визначаються за угодою між власника­ми землі або землекористувачами та підприємствами, уста­новами й організаціями — замовниками таких робіт, з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. Якщо згоди не досягнуто, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконав­чими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.

Результати роботи комісій оформляються відповідними ак­тами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Важливе значення для розширення форм цивільно-право­вої охорони земельних прав власників землі та землекорис­тувачів має введення земельного кадастру, що включає дані щодо якості земель. Питання покращання якості земель були і залишаються актуальними. Держава і господарства виділя­ють значні капіталовкладення для створення нових поливних земель, вапнування кислих ґрунтів, очищення полів від кущів і каміння, покращання природних кормових угідь, боротьбу з водною і вітровою ерозією. І хоча ведеться велика робота з організації охорони ґрунтів, є ще недоліки, зокрема, порушен­ня встановлених сівозмін, невнесення в землю добрив та ін­ших порушень агротехніки; має місце і пряма безгосподар­ність, що призводить до зниження родючості ґрунтів і погір­шення їх якісного складу. Винні в цьому мають нести майно­ву відповідальність.

До запровадження обліку земель за їх якістю не можна було пред'явити скільки-небудь обґрунтованих претензій до землевласників, і землекористувачів за погіршення якості ґрунтів, але тепер для цього можуть бути використані дані державного земельного кадастру. Отже, його введення при­зводить до істотної зміни характеру майнових спорів, що ви­никають у сфері земельних відносин, з'являється можливість конкретизувати і відповідальність за псування землі, зокрема, майнову відповідальність.

Розглядаючи позови про відшкодування збитків, заподія­них псуванням, забрудненням, самовільним використанням, несвоєчасним поверненням з тимчасового використання землі чи іншими порушеннями земельного законодавства, су­ди повинні визначати їх розмір на підставі ст. 117 Земельно­го кодексу України, статей 203, 440 і 453 Цивільного кодексу України, враховуючи при цьому, зокрема, всі необхідні витра­ти по відновленню родючих чи інших, що відповідають її при­значенню, якості землі та нестримані прибутки, які одержав би землекористувач за час до приведення цих земель у стан, придатний для використання за призначенням. Якщо за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують неодержані землекористува­чем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.

До цивільно-правових заходів охорони земельних прав власників землі та землекористувачів, поряд з нормами ци­вільного права, також належить правоохоронна діяльність су­дових органів. До їх складу входять судові заходи щодо від­новлення порушених прав землеробів та заходи, що вжива­ються судами стосовно недопущення порушення їх прав.

Поновлення судами порушених земельних прав полягає, головним чином, у розірванні судами протизаконних угод, а також у відшкодуванні за його рішенням матеріальних збитків, завданих тому чи іншому землевласнику і землекористувачу у зв'язку з порушенням земельного законодавства.

Головна увага судів має бути спрямована на недопущен­ня правопорушень у сфері земельних відносин. Вони мусять приділяти все більше уваги виявленню причин і умов, що спричиняють вчинення порушень земельного законодавства і вживати заходів щодо їх усунення. Однак деякі суди ще не виконують цього обов'язку і не завжди при розгляді справ аналізують обставини, що призвели до вчинення правопору­шень.

Важливою умовою попередження порушень земельного законодавства є винесення судами окремих ухвал, що є од­ним з найефективніших способів попередження правопору­шень і зміцнення законності у сфері земельних відносин.

Однією із форм профілактичної роботи судів є розгляд справ безпосередньо за місцем порушення земельного зако­нодавства з залученням до їх розгляду громадськості. Але та­ку можливість впливу на додержання земельного законодав­ства суди використовують рідко. Інакше кажучи, це недооцін­ка попереджувального і виховного значення судових проце­сів, що проводяться безпосередньо за місцем порушення земельного законодавства.

Поліпшенню роботи судів щодо охорони земель сприяє Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р. У постанові узагаль­нена практика розгляду судами земельних і майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, виявлені недоліки в роботі судових органів та вказані шляхи їх усунення.

Ефективність цивільно-правового регулювання і охорони земельних відносин забезпечується повнотою регулювання цивільно-правової відповідальності і впливовою силою цивіль­но-правових норм, спрямованих на додержання земельного законодавства. Як свідчить практика, чинні норми цивільного права і спеціальні норми про відшкодування збитків, завданих порушеннями земельного законодавства, не забезпечують його повного і беззастережного виконання. Це помітно по­слаблює цивільно-правову охорону земельних відносин. Щоб підвищити її ефективність, потрібна подальша деталізація норм цивільного права з метою недопущення порушень зе­мельного законодавства. Разом з тим, було б помилкою спрямувати всю практичну роботу судів щодо охорони зе­мельних правовідносин на повне усунення прогалин у цивіль­ному законодавстві. При професійному підході до виконан­ня норм цивільного права суди вже зараз мають змогу якнайкраще забезпечувати законність у сфері земельних від­носин, надійно захищати права землевласників і землекорис­тувачів.

Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства встановлюється широким колом державних органів, які здійснюють регулюючу і правоохорон­ну діяльність. Вона настає для органів або посадових осіб, з якими винний не перебуває в службових або трудових відно­синах і яким він безпосередньо не є підлеглим. Адміністра­тивно-правова відповідальність відрізняється від кримінальної та цивільної оперативністю реагування на правопорушення і великим вибором заходів впливу на осіб, які їх допускають.

Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства застосовується у випадках, коли діями або бездіяльністю особи порушені адміністративно-пра­вові норми, що регулюють земельні відносини; у результаті порушення вимог норм адміністративного права власнику землі чи землекористувачу завданий такий збиток, що не пе­редбачає кримінальної відповідальності; землеробу не завда­но збитків порушенням адміністративно-правових норм, але склалась реальна загроза заподіяння такого збитку.

Питання про адміністративно-правову відповідальність ви­рішується як в одноособовому, так і в колегіальному порядку. В адміністративних комісіях місцевих Рад воно розглядається колегіальне, в судах — колегіальне й одноособове, в органах управління, як правило, одноособово.

Законодавство передбачає широке коло заходів адмініст­ративної відповідальності, що вживаються до осіб, які здійсни­ли порушення земельного законодавства. Види адміністратив­них стягнень за такі порушення названі, зокрема, в Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших адмі­ністративно-правових актах.

Серед усіх видів адміністративної відповідальності за по­рушення земельною законодавства впливовим вважається грошовий штраф. Ця міра поєднує в собі і моральний, і ма­теріальний вплив на порушника.

Кодекс України про адміністративні правопорушення1 пе­редбачає накладення, штрафу за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52). Згідно з цією статтею «... псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відхо­дами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами — тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від восьми до п'ятнадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян».

Стаття 53 цього Кодексу передбачає накладення штрафу за порушення правил використання земель: «Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природо­охоронного режиму використання земель, розміщення, проек­тування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, зни­щення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних спо­руд, захисних лісонасаджень — тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від де­сяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Стаття 531 КпАП передбачає накладення штрафу за са­мовільне зайняття земельної ділянки: на громадян — від од­ного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян і на посадових осіб — від восьми до п'ятнадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Накладення штрафу передбачається за приховування або перекручення даних земельного кадастру (ст. 532 КпАП):

«Перекручення даних державного земельного кадастру і при­ховування інформації про наявність земель запасу або ре­зервного фонду — тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян».

Стаття 54 КпАП передбачає накладення штрафу за не­своєчасне повернення тимчасово займаних земель або не-приведення їх у стан, придатний для використання за призна­ченням. Зазначені правопорушення тягнуть за собою накла­дення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зазначених розмірах штраф накладається і при невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту.

Накладення штрафів у різних розмірах тягнуть також такі правопорушення:

а) самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподар­ського землеустрою (ст. 55 КпАП);

б) знищення межових знаків (ст. 56 КпАП);

в) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63 КпАП).

Відповідно до ст. 2381 КпАП органи по земельних ресур­сах розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з використанням земель, приховуванням або пере­кручуванням даних земельного кадастру, самовільним відхи­ленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою та знищенням межових знаків.

Від імені органів по земельних ресурсах розглядати спра­ви про адміністративні правопорушення і накладати адмініст­ративні стягнення мають право:

1) Голова Державного комітету України по земельних ре­сурсах та його заступники;

2) Голова Державного комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру та його за-•ступники;

3) начальники обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь та їх заступники;

4) начальники міських (міст обласного та районного під­порядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресур­сів та їх заступники;

5) інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Штраф як міра адміністративної відповідальності передба­чається чинними правовими актами й за деякі інші порушен­ня земельного законодавства. Однак правове регулювання адміністративно-правової відповідальності не завжди повністю відповідає завданню беззаперечного додержання земельного законодавства.

Для підвищення ролі адміністративно-правової відповідаль­ності у сфері здійснення охорони земельних відносин доцільно доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушен­ня нормою права, яка передбачала б стягнення штрафів за порушення встановлених правил ведення державного земель­ного кадастру. Спід також встановити адміністративну відпо­відальність за укладення незаконних угод щодо землі. Усунен­ня цих упущень помітно зміцнить адміністративно-правову охорону земельних відносин.

Адміністративна відповідальність за своїм характером е важливим засобом припинення порушень земельного законо­давства. Про позитивну якість цього виду відповідальності слушно висловився О. С. Колбасов: «У зв'язку з тим, що по­рядок застосування адміністративних стягнень більш простий, ніж порядок застосування кримінального покарання, адмініст­ративна відповідальність дозволяє швидше й оперативніше, поки свіжі в пам'яті обставини правопорушення, впливати на правопорушників. У зв'язку з чим сам вплив сприймається гостріше і стосовно до правопорушників дає більший виховний ефект».

Незважаючи на притаманну адміністративній відповідаль­ності ефективність, вона рідко застосовується у сфері охоро­ни земельних відносин. І зовсім не через те, що в цьому не­має потреби, а тому, що державні органи і посадові особи, які компетентні застосовувати адміністративну відповідаль­ність, не завжди реагують на порушення земельного законо­давства. Вони нібито не помічають тих правопорушень, за які винні мають бути притягнуті до адміністративної відповідаль­ності. Це завдає шкоди охороні прав землевласників і земле­користувачів, справі зміцнення законності у сфері земельних відносин.

Життя вимагає, щоб за кожне порушення земельного за­конодавства винні притягувались до адміністративної або ін­ших видів відповідальності. А тому, по-перше, існуючий пере­лік правопорушень, що караються в адміністративному поряд­ку штрафом, потребує розширення і уточнення, по-друге, пе­редбачена законодавством адміністративна відповідальність у випадку порушення земельного законодавства має наставати одразу.

Важливим є розгляд питання про суб'єкт адміністративно-правової відповідальності за порушення земельного законо­давства. У правовій літературі стосовно цього існують різні точки зору. О. С. Колбасов, наприклад, дотримується думки, що «... адміністративна відповідальність направлена своїм вістрям на боротьбу з правопорушеннями посадових осіб під­приємств, установ і організацій — землекористувачів, тобто тих осіб, які здійснюють господарсько-організаторські функції по використанню землі і своїми діями обумовлюють додер­жання вимог раціонального використання землі в практиці».

Протилежну думку висловлює Н. І. Тітова, яка вважає, що суб'єктом відповідальності за псування земель, забруднення їх виробничими та іншими відходами і стічними водами є по­садові особи промислових, комунальних та інших виробничих підприємств, тобто не землекористувачі.

На нашу думку, з такими позиціями не можна погодитися. Аналіз законодавства дає змогу зробити висновок, що адмі­ністративно-правова відповідальність спрямована проти тих, хто порушує право власників землі та землекористувачів і може нести адміністративну відповідальність. Розуміти і трак­тувати цей вид відповідальності по-іншому означає не врахо­вувати інтересів як теорії, так і практики.

Ефективним заходом впливу за порушення земельного законодавства е звільнення з посади. При цьому мається на меті забезпечення дотримання земельного законодавства, котре досягається шляхом поєднання двох основних обста­вин/ Перша пов'язана з тим, що керівна особа при звільненні її з посади позбавляється фізичної можливості чинити право­порушення. Друга обставина полягає у психологічному впливі цього заходу на інших посадових осіб, схильних до порушень земельного законодавства. Однак звільнення з посади як за­хід впливу застосовується рідко, що іноді негативно познача­ється на втіленні в життя земельного законодавства.

Окремі автори безпідставно розширюють коло заходів ад­міністративної відповідальності, вводячи, наприклад, такий за­хід, як відміна незаконних актів. На наш погляд, відміна не­законних актів у сфері земельних відносин є не мірою відпо­відальності, а заходом охорони. Навряд чи знайдуться підста­ви для розширення сфери адміністративної відповідальності шляхом включення до неї численних і різноманітних адмініст­ративно-правових заходів штучного розширення обсягу адмі­ністративної відповідальності за рахунок інших заходів адмі­ністративного примушування. Разом з тим не треба відмов­лятися від застосування цього виду юридичної відповідально­сті там, де його застосування буде корисним.

Посиленню адміністративно-правової охорони земельних відносин сприятиме, на наш погляд, ширше визнання в адмі­ністративному праві і застосування в практиці відновлювальних заходів, які, на відміну, скажімо, від адміністративних стягнень, повністю відповідали б вимогам охорони прав зем­левласників і землекористувачів.

Не випадково вчені-адміністративісти все частіше виділя­ють з адміністративно-правових заходів впливу саме відновлювальні.

Формами прояву відновлювальних заходів у земельних відносинах є: повернення землевласникам і землекористува­чам самовільно захоплених чи незаконно вилучених у них земель; доведення земельних ділянок до стану, придатного для використання за призначенням після проведення розвіду­вальних робіт; погашення заборгованості з земельного подат­ку або орендної плати за землю; відновлення принципу вико­ристання земель за цільовим призначенням на випадок його порушення; усунення інших наслідків порушень земельного законодавства, що були допущені.

Важливою умовою вдосконалення адміністративно-право­вої відповідальності є надання правоохоронним заходам ма­теріального характеру. Цей процес може здійснюватись як шляхом вдосконалення і розвитку економічних гарантій вико­нання земельного законодавства, так і шляхом закріплення в адміністративно-правових актах матеріальних санкцій за його порушення. В юридичній літературі усталилася точка зору, що притягнення до адміністративної відповідальності несумісне з відшкодуванням заподіяної майнової шкоди. На нашу думку, таке твердження є помилковим.

В адміністративно-правовій відповідальності покарання винної особи треба поєднувати з відшкодуванням матеріаль­ної шкоди. Головним завданням адміністративної відповідаль­ності має бути, передусім, відшкодування шкоди. А в теорії та практиці адміністративної відповідальності досі фактор пока­рання переважає над компенсаційністю, що знижує правоохо­ронні можливості цього виду відповідальності. Землевласнику і землекористувачу, яким завдано матеріальної шкоди у зв'язку з адміністративним проступком, практично байдуже, яку кару понесла винна особа. Тому основна мета адмініст­ративно-матеріальних санкцій — це відшкодування заподіяної шкоди. Така якісна зміна адміністративно-правових заходів значно посилить забезпечення виконання земельного законо­давства.

Стаття 40 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення передбачає вирішення питання про відшкодування винним майнової шкоди, заподіяної в зв'язку з адміністратив­ним правопорушенням, але дуже обмежує грошові суми мож­ливих відшкодувань. Це негативно впливає на ефективність адміністративно-правової охорони земель.

Норми юридичної відповідальності, як і всі інші норми права, здійснюються через відповідні правовідносини, зокре­ма через охоронні, в рамках яких реалізуються міри відпові­дальності. Реальне здійснення різних за своїм характером за­ходів адміністративно-правової відповідальності дає підстави не погодитись з С. Н. Братусем, який вважає, що майнові відносини регулюються тільки нормами цивільною права і, отже, адміністративне право не впорядковує майнові від­носини.

Земельно-правова відповідальність за порушення земель­ного законодавства настає за нормами земельного права, зокрема, може застосовуватися така санкція, як припинення права користування землею. Згідно зі ст. 27 Земельного ко­дексу України, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється в разі:

систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

нераціонального використовування земельної ділянки;

використання земельної ділянки способами, що призво­дять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактив­ного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

використовування землі не за цільовим призначенням;

невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років — для несільськогосподарських потреб.

Разом з припиненням права користування землею, зе­мельне законодавство передбачає також припинення права колективної та приватної власності на землю (ст. 27 Земель­ного кодексу України).

Право користування землею і право власності на землю може бути також припинено у зв'язку з визнанням угод щодо землі недійсними (ст. 114 Земельного кодексу України).

Мова йде тільки про випадки припинення права користу­вання землею і права власності на землю, які за своїм зміс­том є санкціями, тому що є деякі інші випадки, наприклад, добровільна відмова від земельної ділянки тощо.

У земельному законодавстві (ст. 29 Земельного кодексу України) визначений порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою.

Земельне законодавство передбачає і такий вид відпові­дальності, як вилучення земельної ділянки. «Земельна ділян­ка, — записано в ст. 114 Земельного кодексу, — може бути вилучена в особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності».

Однією з мір відповідальності згідно з земельним законо­давством є відшкодування збитків, завданих у результаті його порушень (ст. 117 Земельного кодексу України). Відповідно до цієї статті підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні в результаті пору­шення земельного законодавства.

Існує й такий захід впливу щодо порушників земельного законодавства, як повернення самовільно зайнятих земель­них ділянок. Стаття 116 Земельного кодексу України наголо­шує, що самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Доведення земельних ділянок до придатного для використання стану, включаючи знесення бу­дівель і споруд, проводиться підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки або за їх рахунок.

Повернення самостійно зайнятих земельних ділянок здійснюється за рішенням суду.

Земельне законодавство вказує й на інші види юридичної .відповідальності, зокрема, цивільну, адміністративну, кримі­нальну. Відповідно до ст. 115 Земельного кодексу України до цих видів відповідальності можуть бути притягнуті особи, винні:

в укладенні угод, які визнаються недійсними;

у самовільному зайнятті земельних ділянок;

у псуванні сільськогосподарських та інших земель, забруд­ненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами і стічними водами;

у розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

у невиконанні вимог природоохоронного режиму викорис­тання земель;

у порушенні строків повернення тимчасово займаних зе­мель або невиконанні обов'язків щодо доведення їх до стану, придатного для використання за призначенням;

у знищенні межових знаків;

у незастосуванні заходів для боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні споруд, захисних лісонасаджень;

у приховуванні або перекручуванні відомостей про стан екологічної та радіаційної обстановки, пов'язаної з забруднен­ням землі;

у порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішенні питань про передачу та надання земельних ділянок;

у перекручуванні даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

у невиконанні умов зняття, збереження і нанесення ро­дючого шару ґрунту;

у самовільному відхиленні від проектів внутрішньогоспо­дарського землеустрою.

Як бачимо, нове земельне законодавство України дещо підняло роль земельно-правової відповідальності в забезпе­ченні охорони земельних відносин. Але воно ще не зовсім досконале. Тому вчені-юристи і практичні працівники, без­умовно, повинні прагнути до того, щоб посилити охорону земель і прав власників землі та землекористувачів, працюю­чи над удосконаленням земельного та інших видів законо­давства.

 

< Попередня   Наступна >