227

---

Розділ 14. Правова охорона навколишнього природного середовища у виробничій та культурно-побутовій сферах

§14.1. Правова охорона природного середовища в промисловості й на транспорті

Поряд із землями, водами, лісами, атмосферним повітрям й іншими об'єктами природи охороні підлягає також навко­лишнє природне середовище у виробничій та культурно-побу­товій сферах. У цих природно-охоронних відносинах безпосе­реднім об'єктом правової охорони е якість навколишнього се­редовища в промисловості і на транспорті, в сільському гос­подарстві, містах та інших населених пунктах.

Якість навколишнього середовища в названих сферах ви­магає особливої уваги, тому що на виробництві і в місцях проживання люди проводять більшу частину свого життя. Всі­лякі екологічні відхилення у виробничій та побутовій сферах найвідчутніше впливають на здоров'я, настрій і працездатність людей.

Незважаючи на величезне значення охорони екологічного стану виробничої та побутової сфер ця проблема довгий час перебувала в тіні. Охорона навколишнього середовища в цих сферах ще не зайняла належного місця у правовому полі Ук­раїни. Недостатньо уваги приділено також в теоретичних роз­робках. Життя вимагає невідкладних заходів щодо зміцнення охорони навколишнього природного середовища у виробничій та побутовій сферах. Тут є над чим попрацювати правотворчим органам, правознавцям, правоохоронним органам і практикам виробничої сфери.

Те, що на сьогодні зроблено в плані охорони природного середовища у виробничій та побутовій сферах, треба розгля­дати лише як початок вирішення цієї актуальної екологічної проблеми.

Загальні вимоги щодо охорони природного середовища в промисловості і на транспорті викладені в екологічних зако­нодавчих актах, зокрема в законах України «

Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про підприємства», «Про охорону праці», «Про дорожній рух» та інших.

Прийняття цих законів дещо поліпшило охорону природно­го середовища в промисловості і на транспорті. Вони скла­дають правову базу для подальшого розвитку екологічного законодавства цільового призначення — охорони екологічних відносин у виробничій сфері.

Серед зазначених законів важливу роль відіграє Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща». Він закріпив основні принципи охорони навколишнього природного середовища:

— пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язко­вість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімі­тів використання природних ресурсів при здійсненні господар­ської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

— запобіжний характер щодо охорони навколишнього природного середовища;

— науково бґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

— гласність і демократизм при прийнятті рішень, реаліза­ція яких впливає на стан навколишнього природного середо­вища, формування у населення екологічного світогляду.

Додержання згаданих принципів сприятиме забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в Україні в цілому та в промисловості і на транспорті зокрема.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» сприяє забезпеченню належної екологічної обстановки і тим, що закріплює повноваження органів дер­жавної влади і управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; передбачає економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середови­ща, включаючи плату за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середови­ща, утворення республіканського та місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища; пе­редбачає контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення за­конодавства про охорону навколишнього природного сере­довища.

Екологічні вимоги стосовно промисловості і транспорту закріплені також у Законі України «Про забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лю­того 1994 р. До таких вимог слід, зокрема, віднести:

— вимоги для проектування, будівництва, розробки, виго­товлення і використання нових засобів виробництва та тех­нологій;

— вимоги до продовольчої сировини і продуктів харчуван­ня, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;

— вимоги до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування;

— гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях;

— вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Екологічну спрямованість мають основні напрями діяль­ності державної санітарно-епідемічної служби. Це, зокрема:

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також в охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залеж­но від стану середовища життєдіяльності людини, встановлен­ня факторів навколишнього середовища, що шкідливо впли­вають на здоров'я населення.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміч­ної служби співпрацюють з державними органами і громад­ськими організаціями, діяльність яких спрямована на профі­лактику захворювань, охорону здоров'я людини та навколиш­нього середовища.

Важливі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності закріплені в Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1994 р. У статті 1 цього Закону зазначено:

«Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікуваль­но-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збере­ження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Зміст цього поняття охорони праці багато в чому відпові­дає екологічним вимогам в промисловості і на транспорті. Співпадають з інтересами охорони навколишнього природного середовища в цих галузях й інші положення Закону «Про охорону праці». Так, відповідно до Закону забороняється бу­дівництво (реконструкція, технічне переоснащення) виробни­чих об'єктів, виготовлення і впровадження нових технологій і вказаних засобів попередньої експертизи (перевірки) проект­ної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Забороняється також застосування у виробництві шкідли­вих речовин, на які не розроблені гранично допустимі норма­тиви (концентрації), методика, засоби метрологічного контро­лю і які не пройшли токсикологічну експертизу.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зо­бов'язаний завчасно повідомити про це органи державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здо­ров'я та життя працівників, населення та охорони навколиш­нього природного середовища.

Технологічні процеси, механізми, устаткування, транс­портні засоби, придбані за кордоном, допускаються в екс­плуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в Україні.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навко­лишнього середовища. Він має також право розірвати трудо­вий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці.

За порушення нормативних актів про охорону праці, не­виконання розпоряджень посадових органів державного наг­ляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середо­вища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Нехтування зазначеними положеннями має згубний вплив на охорону навколишнього природного середовища у виробничій сфері.

Згідно з екологічним законодавством ведеться державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. Зокрема, державному обліку підля­гають самі об'єкти, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види і роз­міри шкідливих фізичних впливів на нього.

Первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища проводять підприємства, установи й органі­зації і подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища на підприємстві несуть його директор і головний інженер, який очолює технічне керівництво виробництвом. На підприємствах з великим обсягом виробництва створюються служби охорони навколишнього середовища, до яких входять відділи, лабораторії, пости спостереження, що виконують еко­логічні функції.

Екологічна діяльність підприємства буде ефективнішою І результативнішою, якщо до неї залучатимуться трудові колек­тиви, профспілкові та інші громадські організації.

Для забезпечення охорони навколишнього природного се­редовища в промисловості законодавством передбачені еко­логічні вимоги. Вони охоплюють планування, проектування, розміщення, будування, реконструкцію, введення в експлуата­цію і саму експлуатацію виробничих об'єктів. На цих стадіях виробничого процесу приймаються такі еколого-господарські рішення, які істотно впливатимуть на стан навколишнього се­редовища в промисловості.

Певні екологічні обов'язки поставлені і перед самими під­приємствами. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його вироб­ництва на природне середовище, здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних , коштів або інших джерел.

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встанов­лених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бу­ти зупинена частково, тимчасово або припинена повністю відповідно до законодавства України.

Забезпеченню охорони навколишнього природного сере­довища в промисловості сприяє також заборона вводити в експлуатацію нові і реконструйовані виробничі об'єкти, які не обладнані природоохоронними засобами і не забезпечують ефективне очищення, знешкодження, уловлювання шкідливих викидів і відходів.

Головними передумовами покращання екологічної ситуації у промисловості є:

а) проведення інвентаризації особливо небезпечних тех­нологічних процесів і виробництв, які впливають на екологіч­ну безпеку, з метою визначення строків і обсягів їх реконст­рукції або виводу із експлуатації;

б) переведення народного господарства на ресурсозбері­гаючі і екологічно чисті виробництва шляхом введення маловідходних і безвідходних технологічних процесів і виробництв;

в) формування загальноекологічного світогляду населення і відповідної екологічної підготовки кадрів для народного гос­подарства.

При організації охорони навколишнього середовища в промисловості треба виходити з того, що підприємства є ос­новними споживачами природних ресурсів і основними дже­релами забруднення оточуючого середовища. А тому їх гос­подарська діяльність повинна привертати увагу природоохо­ронних і правоохоронних органів. Необхідно посилити конт­роль за виконанням екологічного права всіма підприємствами.

Для покращання екологічної обстановки у виробничій сфері треба задіяти невикористані резерви самих підпри­ємств. Всебічна екологічна спроможність і налаштованість кожного підприємства має бути основним показником його господарської діяльності.

Серед нормативних актів, спрямованих на охорону при­родного середовища у промисловості, важливе місце нале­жить Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. Цей Закон визначає правові, економічні, со­ціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єк­тами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Об'єкт підвищеної небезпеки — це об'єкт, на якому вико­ристовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативне встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виник­нення надзвичайної ситуації техногенного та природного ха­рактеру.

Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, об­меження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та на­селення;

забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпе­ки з додержанням мінімального можливого ризику;

виконувати вимоги законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Стаття 16 Закону передбачає відшкодування шкоди, запо­діяної в результаті аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

Шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підви­щеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом гос­подарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім ви­падків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Екологічне законодавство передбачає охорону навколиш­нього природного середовища на транспорті. У Законі Украї­ни «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. цій проблемі присвячено окремий розділ. Згідно з цим Законом міністер­ства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання, що здійснюють проектування, виробництво та експлуатацію механічних транспортних засобів, зобов'язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вка­заними засобами забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище, а також шуму і вібрації.

Не допускається виробництво та експлуатація автотранспортних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Керівники транспортних організацій, власники автомобіль­них доріг, вулиць, залізничних переїздів та транспортних за­собів несуть персональну відповідальність за додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповід­ного типу транспорту.

Законом передбачені певні екологічні вимоги до підпри­ємств, що виготовляють пальне. Вони повинні дотримуватись державних стандартів щодо якості палива і мастильних мате­ріалів. У разі виготовлення неякісного палива підприємства притягаються до відповідальності у вигляді штрафу.

З метою запобігання забрудненню ґрунту відпрацьовани­ми нафтопродуктами автопідприємства повинні бути забезпе­чені спеціальними місткостями для їх зберігання.

Окремі екологічні вимоги Закон України «Про дорожній рух» висуває до посадових осіб, які відповідають за екс­плуатацію і технічний стан транспортних засобів та дотрима­ння екологічних вимог щодо їх експлуатації.

Власникам транспортних засобів належить організовувати та здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природ­ного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Одним з важливих заходів охорони навколишньою при­родного середовища є екологізація промисловості і транспорту, тобто забезпечення вимог екологічного характеру при плануванні, проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів промисловості і транспорту.

При розробці й експертизі проектної документації на бу­дівництво необхідно передбачити технічні рішення, які б за­безпечували запобігання забруднення навколишнього середо­вища. При невиконанні цих вимог проектна документація не повинна затверджуватись.

Проблема охорони навколишнього природного середовища повинна стати органічною складовою виробничої діяльності. Сприяти екологізації виробництва може і повинно наше зако­нодавство. При розробці нових еколого-правових актів і удос­коналенні діючих необхідно виходити з того, що здоровий екологічний стан забезпечується не тільки забороною того, що гнітить, а й створенням того, що збагачує людину духовно і фізично. А тому виникає потреба в продовженні пошуків найбільш ефективних правових заходів щодо охорони природ­ного середовища в промисловості й на транспорті.

 

< Попередня   Наступна >