188

---

§ 14.2. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Усі форми життєдіяльності людини відбуваються у певних природних умовах. Але людина передусім пов'язана з приро­дою у процесі своєї трудової діяльності: природа і труд — це ті першоджерела, які складають основу життя і діяльності лю­дини, Особливо тісно пов'язана з природою виробнича діяль­ність працівників сільського господарства. Адже всі основні виробничі процеси в сільському господарстві базуються на використанні земель, вод, лісів, атмосферного повітря, інших об'єктів природи.

Отже, охорона природного середовища в сільському гос­подарстві залежить від екологізації використання земель, вод та інших природних багатств. Правову основу охорони навко­лишнього природного середовища в зазначеній галузі скла­дають ті норми земельного, водного, лісового та іншого при­родоохоронного законодавства, які сприяють екологізації ви­користання тих чи інших об'єктів природи.

Мова йде про правові норми конкретного призначення, що регулюють екологічні відносини в аграрному секторі еко­номіки. Такі норми є в Земельному, Водному, Лісовому ко­дексах України, в законах про охорону атмосферного повітря, тваринного світу та інших правових актах природоохоронного значення.

Визначальним у забезпеченні охорони природного сере­довища в сільському господарстві є стан використання і охо­рони земель як основного об'єкта природи, від якого в знач­ній мірі залежить стан інших об'єктів. Для поліпшення стану земель чимало зроблено, у тому числі й у правовому відно­шенні.

У земельному законодавстві є ціла система норм, на­правлених на використання і охорону земель. Але є ще ба­гато недоліків і невикористаних можливостей. Це в першу чергу стосується екологізації землеробства.

: justify;">Як відомо, негативно впливає на стан використання зе­мель водна і вітрова ерозія. В Україні зазнає впливу ерозії майже 20 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 8 млн. га орних земель. Кожний з цих видів ерозії має свої особливості й умови розвитку. Але наслідки їх однакові — зниження родючості ґрунту, врожайності сільськогосподар­ських культур, спад виробництва сільськогосподарської про­дукції у цілому.

Крім того, вітрова ерозія та пилові бурі погіршують сані­тарно-гігієнічні умови життя людей. Вони забруднюють атмос­ферне повітря. У ґрунті можуть знаходитися збудники чуми, туберкульозу, дизентерії, бруцельозу, черевного тифу тощо. Вони з повітряними потоками можуть підніматися у повітря і переноситись на великі відстані, створюючи небезпеку для здоров'я і життя людей.

Нерідко можна почути, що водна і вітрова ерозія — це явища природи. Так, але ці явища залежать і від діяльності або бездіяльності людей. Як відомо, ерозію викликає вирубу­вання ґрунтозахисних лісів, розорювання крутих схилів і ве­ликих площ з легкими ґрунтами, відсутність правильних сівоз­мін, порушення трав'яного покриву при надмірному випасанні худоби на піщаних ґрунтах тощо.

Законодавець не залишає без уваги проблему ерозії ґрунтів. У Державній програмі охорони навколишнього сере­довища і раціонального використання природних ресурсів Ук­раїни на 1991—1995 рр. і на період до 2005 р. та інших пра­вових актах передбачено впровадження комплексу протиеро­зійних заходів, зокрема: створення полезахисних лісових смуг, застосування ґрунтозахисних сівозмін, безполицевого обробітку ґрунту із залишенням стерні, обробіток ґрунту впо­перек схилів, смугове розміщення сільськогосподарських культур, збереження і посадка ґрунтозахисних лісів на бере­гах річок, ярах, балках.

Практичний досвід захисту фунтів від ерозії в господар­ствах України свідчить, що найбільшого успіху досягають тоді, "коли творчо, з урахуванням конкретних умов, підходять до застосування всього комплексу протиерозійних заходів.

Охорона природного середовища в сільському господар­стві залежить від того, наскільки науково обґрунтованим е проведення меліоративних робіт. Меліорація земель — це їх поліпшення шляхом осушення або зрошення. Воно завжди по­винно проводитись на науковій основі. Ігнорування цієї вимо­ги викликає небажані наслідки.

Надмірність, не виваженість при проведенні осушування боліт та інших надмірно зволожених земель призводить до зниження рівня ґрунтових вод, висихання лісів та іншої рос­линності, гибелі тваринного світу. Такі явища дуже усклад­нюють екологічну обстановку в сільській місцевості.

При проведенні меліоративних робіт обов'язковою вимо­гою повинно бути забезпечення органами, що планують і ви­конують меліоративні роботи, та сільськогосподарськими під­приємствами, які використовують меліоративні землі, сприят­ливої екологічної обстановки.

Екологічну спрямованість повинно мати правове регулю­вання проведення осушувальних робіт. Забезпечуючи вико­нання програми меліорації земель, правові норми водночас повинні забезпечувати її екологічність.

Негативні екологічні наслідки викликає і науково необґрунтоване обводнення та зрошення земель. Воно призводить до їх заболочення і засолення.

З метою запобігання таких прикрих екологічних наслідків законодавство, що регулює порядок користування водою для зрошення, вимагає дотримання певних умов поливу полів (норм витрачання води, періодичність подання води на поля тощо). Ні в якому випадку не повинен допускатись надмірний полив полів, який неминуче призводить до псування земель­них угідь.

Необхідно, щоб потреби екологічної забезпеченості меліо­рації враховувались у законодавстві, а вимоги останнього неодмінно виконувались.

На стан природного середовища в сільському господарстві негативно впливає надмірне застосування і неправильне збе­рігання мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Причина полягає в однобокості підходу до їх застосування — аби отримати максимальний врожай. Це призводить до пога­них наслідків: забруднюється ґрунт, вода, повітря, погіршуєть­ся якість урожаю сільськогосподарських культур, що згубно впливає на здоров'я людей.

Вихід один — необхідно звести до мінімуму негативний вплив хімізації на стан оточуючого природного середовища в сільському господарстві. Вирішенню цієї важливої екологічної проблеми повинно сприяти законодавство, що діє в галузі хі­мізації сільського господарства. Насамперед належить забез­печити лімітоване застосування мінеральних добрив і хіміка­тів, яке підвищує врожайність, але не повинно негативно впливати на навколишнє середовище і здоров'я людей.

Завдання правового регулювання застосування хімічних засобів у сільському господарстві полягає в запобіганні й усу­ненні негативних наслідків застосування агрохімікатів для навколишнього природного середовища і здоров'я людини. Ін­шими словами, треба за допомогою правових важелів дома­гатись застосування науково обґрунтованих, екологічно без­печних, ресурсозберігаючих технологій внесення добрив і хі­мікатів. Екологічно і економічно вигідніше направляти зусилля не на збільшення виробництва добрив і гербіцидів, а на їх правильне зберігання і використання.

Важливо також заохочувати шляхом регулювання цін ті господарства, які використовують лише органічні добрива і виробляють екологічно чисту продукцію. Ціни реалізації про­дукції слід диференціювати залежно від її санітарно-гігієнічних властивостей.

Виробництво сільськогосподарської продукції, у якій вміст шкідливих речовин перевищує граничне допустиму концентра­цію, повинно бути економічно невигідним. Цього треба домо­гтися тому, що інколи високі врожаї сільськогосподарських культур забезпечують внесенням занадто великих доз міне­ральних добрив, що негативно позначається на якості продук­ції, екологічному стані природного середовища.

Поліпшенню природного середовища в сільському госпо­дарстві сприяє Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'я­зані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Закон передбачає пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища над економічним ефектом від застосування пестицидів і агрохі­мікатів.

Пестициди і агрохімікати, які становлять підвищену небез­пеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мініс­терства охорони здоров'я і Міністерства екології та природних ресурсів України.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, які становлять підвище­ну небезпеку, визначається Кабінетом Міністрів України.

Для посилення охорони навколишнього природного сере­довища в сільському господарстві певне значення буде мати передбачена Законом відповідальність за порушення законо­давства про пестициди і агрохімікати. Згідно зі ст. 20 Закону може наступити цивільна, дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність.

Відповідальність несуть особи, винні у таких правопору­шеннях:

приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров'ю люди­ни, а так само майну і навколишньому природному середо­вищу;

недотриманні вимог стандартів, санітарних норм і правил та інших нормативних документів під час виробництва пести­цидів, агрохімікатів і технічних засобів їх застосування;

забрудненні пестицидами і агрохімікатами понад допусти­мі рівні сільськогосподарської сировини, харчових продуктів, ґрунту, води, повітря;

порушенні регламентів та санітарних норм і правил транс­портування, зберігання, реалізації та застосування пестицидів і агрохімікатів;

застосуванні пестицидів, агрохімікатів, технічних засобів, які не пройшли державних випробувань, реєстрації, пере­реєстрації;

порушенні правил утилізації, знищення сільськогосподар­ської сировини і продовольчих продуктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо пестицидів і агрохімікатів;

невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійс­нюють державний нагляд і контроль.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень за­конодавства про пестициди та агрохімікати, здійснюється від­повідно до чинного законодавства.

Законодавством України може встановлюватись відпові­дальність і за інші види порушень законодавства України про пестициди і агрохімікати.

У плані покращання екологічного стану в сільській місце­вості всебічній охороні і регулюванню використання підлягає природна рослинність, в першу чергу — лікарська, технічна і декоративна. Для вирощування лікарських рослин слід задіяти

всі ті непридатні земельні ділянки, на яких здавна росте бур'ян. У правовому і організаційному відношенні ще багато треба зробити, щоб на косогір, в канавах, на узбіччях доріг, інших непридатних земельних ділянках росли не бур'яни, а лі­карські рослини: ромашка польова, звіробій, пустирник, вале­ріана та ін.

У місцях, де живе і працює людина, культурна рослинність повинна домінувати над дикою. Сприятливо діє на організм людини приємний запах і різнобарвність квітів, садів, широких ланів, зайнятих сільськогосподарськими культурами.

Правове регулювання екологічними процесами повинне бути активним, цілеспрямованим і всеосяжним.

Нині люди використовують в практичних цілях лише не­значну частину видів рослин. Головна причина полягає в то­му, що ще не відомі корисні властивості переважної більшості видів рослин. Чим скоріше наука виявить ці властивості, тим більше можливостей буде для рішучої боротьби з різними хворобами та їх запобігання. Лікувальні якості рослин без­межні, їх треба тільки виявити і розумно використати.

Отже, вивчення рослинних ресурсів, їх раціональне вико­ристання і охорона — вірний шлях до створення більш сприятливих умов для праці, відпочинку і зміцнення здоров'я людей.

Екологічну ситуацію у сільському господарстві здатні ускладнювати і тваринницькі комплекси, а саме — безгоспо­дарність у їх використанні. Стоки комплексів завдають вели­кої шкоди навколишньому природному середовищу. Вони забруднюють ґрунт, водойми і грантові води, повітряне сере­довище.

Щоб уникнути негативних екологічних наслідків, передба­чається встановлення при будівництві тваринницьких ком­плексів і ферм санітарно-захисних зон. У залежності від виду і кількості тварин на фермі чи комплексі розміри санітарних зон можуть бути від 300 до 1500 м.

Тваринницькі комплекси і ферми належить розміщати за межами населених пунктів і на відстані від водних джерел.

Навколишнє середовище в сільській місцевості забруд­нюється при використанні сільськогосподарської авіації для захисту рослин. Велика кількість пестицидів потрапляє на ді­лянки і об'єкти, які не призначені для обробітку: ріки, озера, луки, виробничі та житлові об'єкти. Щоб запобігти таких не­гараздів, треба завжди у виробничих процесах враховувати екологічні фактори. Застосування в сільському господарстві технічних засобів вимагає наукового підходу і виваження.

Ведення сільськогосподарського виробництва на науковій основі передбачає не тільки краще використання трудових ресурсів, виробничих фондів, а й активну діяльність щодо охо­рони навколишнього природного середовища. Мова йде про всебічну екологізацію сільськогосподарського виробництва.

У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговують екологіч­не виховання сільського населення і рівень його наукової ос­віченості. Сьогодні працівнику сільського господарства треба мати справу із складними машинами, хімізацією і меліорацією земель, агрономічною і зоотехнічною науками. Забезпечити так необхідну екологізацію сільськогосподарського виробницт­ва зможуть лише добре обізнані в зазначених галузях спеці­алісти.

Отже, настав час по-новому подивитись на становлення працівників сільського господарства, їх підготовку і формуван­ня як спеціалістів, здатних розвивати виробництво і забезпе­чувати його екологізацію.

Екологізація сільського господарства забезпечить зрос­тання виробництва сільської продукції, поліпшить її якість, створить екологічно сприятливі умови для праці і життя гро­мадян як села, так і міста.

Важлива роль у здійсненні екологізації належить екологіч­ному праву, норми якого регулюють раціональне використан­ня, відтворення і охорону природних багатств, що складають базу розвитку сільського господарство. А тому необхідно під­вищувати як регулюючу, так і природоохоронну силу екологіч­ного законодавства. Тим більше, що екологічна безвідпові­дальність стала дуже поширеним явищем.

Щоб належним чином забезпечити правову охорону нав­колишнього природного середовища в сільському господар­стві, екологічному законодавству ще належить пройти довгий шлях розвитку і удосконалення. Сприяти цій справі покликана екологічно-правова теорія. Її основним завданням є підготов­ка науково обґрунтованих засад щодо розширення і удоско­налення еколого-правового поля України.

Правова охорона природного середовища в сільському господарстві і еколого-правова наука покликані вирішити три основні задачі: запобігти забрудненню навколишнього природ­ного середовища, забезпечити виробництво екологічно чистої продукції, створити сприятливі умови для праці і життя сіль­ського населення.

 

< Попередня   Наступна >