47

---

РОЗДІЛ І

Теоретичні основи бухгалтерського обліку та судової бухгалтерії

(Загальна частина)

ГЛАВА 1

Використання положень бухгалтерського обліку та судової бухгалтерії в юридичній практиці

§ 1. Історія розвитку бухгалтерського обліку

Розвиток бухгалтерського обліку є складовою історії роз­витку суспільних відносин, хоча сучасна наука не спромож­на однозначно визначити, коли саме він виник. Передусім це пояснюється недостатньою кількістю джерел, що зберег­лися, тобто облікових документів, які використовували наші пращури.

Перший відомий факт реєстрації торгівельних угод — на камінні в Шумері — датується приблизно 3600-м роком до н. е. Десь із 3200 р. до н. е. там уже рахували на глиняних табличках. У Стародавньому Єгипті рахування здійснюва­лось на папірусі. Дослідження американських вчених свід­чать про те, що давні індіанці з метою лічби застосовували вузлики мотузок.

Поява бухгалтерського обліку пов’язана із загальним прогресом людського суспільства: виникненням мови, пи­семності, обліку. Крім того, були й матеріальні передумови його становлення. Розпад родового ладу, виникнення сім’ї та приватної власності виділили індивіда з общини і зроби­ли його самостійним суб’єктом економічних відносин. Осо­би, які мали індивідуальне господарство, так чи інакше мусили обліковувати своє майно, щоб зберегти його, раціо­нально використовувати, а також з метою примноження свого багатства. Спочатку облік особистого майна провадив­ся в натуральних одиницях. Зі зміцненням відносин обміну речі як засіб обміну почали використовувати в окремих випадках для узагальнення даних про майно. В V ст. до н. е. з’являються перші монети, що спершу дорівнюються до одн

ого з видів майна. З часом вони, замінюючи інші засоби обміну, все більше набувають функції міри вартості (гро­шей). Зрештою, ця їхня функція закріплюється як пост­ійний чинник обліку, відтак починають функціонувати два паралельні еквіваленти майна — натуральний і грошовий.

Суперечність майнових інтересів різних суб’єктів еконо­мічних відносин призводить до того, що облік починають за­стосовувати як засіб їх (інтересів) погодження. При цьому він також стає ареною зіткнення цих інтересів. Торговці, обліко­вуючи оборот товарів і грошей, запроваджують оформлення зі своїми контрагентами документів про виконання строко­вих угод із метою захисту власних прав та інтересів у разі ви­никнення майнових спорів. У І ст. до н. е. облікові записи вперше почали набувати доказової ваги в судовій практиці.

Державна казна вдавалася для обліку до праці чинов­ників. При цьому інтереси казни вимагали примноження казенного майна і забезпечення його захисту, зокрема й від злих намірів чиновників. Останні, своєю чергою, намагали­ся убезпечити себе від надмірних претензій казни, водно­раз бувши зацікавленими у підвищенні свого добробуту за казенні кошти. У Стародавньому Римі, наприклад, облік державних (зокрема й військових) фінансів було зосередже­но в руках інвесторів, які контролювали всі операції, пов’я­зані з виплатою грошей. Виплати здійснювалися лише в разі надання первинних документів, що були єдиною підставою для ведення записів. До часів Стародавнього Риму належить також відомий в історії випадок про використання в суді як доказів облікових реєстрів. Марк Тулій Ціцерон виграв су­довий процес, виголосивши промову «За Росція — актора». У ній він виступив проти посилання на щоденні чорнові за­писи (adversarii) як єдиний доказ вини, якщо таких записів не було в кодексах — облікових журналах, що розглядали­ся в Римі як юридичні повноцінні документи.

Наприкінці XII — на початку ХПІ ст. бухгалтерський облік стає об’єктом пізнавальної діяльності людини. Пер­шим теоретичним дослідженням у сфері бухгалтерського обліку вважають трактат Луки Пачолі «Про рахунки і за­писи» (трактат XI із праці «Суми, арифметики, геометрії, пропорції та пропорційності», 1494 р.). У ньому автор уперше не тільки описав використання подвійного запису, а й сформулював такі завдання бухгалтерського обліку: 1) отри­мання інформації про стан справ («щоб можна було без за­тримки одержувати різні дані як щодо боргів, так і щодо вимог»); 2) відрахування фінансового результату («мета кожного купця полягає в тому, щоб придбати дозволену відповідну вигоду для свого утримання»).

У XIII — XV ст. правова регламентація облікових записів пов’язана з діяльністю посередницьких судів, що їх ство­рювали купці (особливо в Середземномор’ї). Дещо пізніше з’являються перші нормативні акти, що стосуються бухгал­терського обліку. Найвідомішим з-поміж них вважають ко­мерційний кодекс Савари (1673 р.); він та інші документи досить чітко визначали, зокрема, права кредиторів щодо порядку ведення обліку.

Починаючи з XV ст., з’являється друком велика кіль­кість книжок з питань бухгалтерії. У Росії вже за часів Пет­ра I почали виходити у світ перекладені з німецької мови посібники з подвійної бухгалтерії.

На початку XIX ст. у теорії бухгалтерського обліку сфор­мувалося два напрями: 1) здійснення обліку на підставі відносин, що виникали у зв’язку з рухом і зберіганням цін­ностей (юридичний напрям), 2) облікування лише ціннос­тей (економічний напрям). Подальший розвиток теорії ви­лився в постійну боротьбу зазначених напрямів.

У середині XIX ст. з розвитком економіки й ускладнен­ням організації господарських відносин роль держави і пра­ва в регулюванні бухгалтерського обліку значно зростає, що пов’язано, передусім, із масовим виникненням акціонерних товариств, збільшенням кола осіб із суперечними інтереса­ми в господарських і відповідно облікових сферах.

До цього часу належать і значні зміни в оподаткуванні. Запроваджуються основні сучасні види податків, безпосе­редньо пов’язані з результатами господарської діяльності підприємств і організацій. Держава все більше залучається до сфери регулювання економічних та облікових відносин і для узгодження суперечних інтересів суб’єктів використо­вує свій специфічний механізм — право. Після другої світо­вої війни в деяких європейських країнах (ФРН, Франція, Швеція, Данія та ін.) запроваджено жорстку й досить де­тальну регламентацію бухгалтерського обліку.

 

< Попередня   Наступна >