96

---

§ 3. Облік праці та заробітної плати

В умовах переходу України до ринкової економіки і од­ночасно — наявності економічної кризи, спаду виробницт­ва, зниження продуктивності праці, звільнення значної кількості працівників, які беруть участь у праці та її органі­зації, відбуваються значні зміни в управлінні господарсь­кою діяльністю.

На кожному підприємстві, в галузі, в країні загалом має існувати реальна достовірна інформація про трудомісткість виготовленої продукції та нарахування заробітної плати. Таку інформацію покликаний забезпечити бухгалтерський облік.

Форми, системи та розміри оплати праці робітників вста­новлюються підприємствами самостійно (ст. 96 Кодексу за­конів про працю). Підприємства самостійно визначають та­кож фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів. Питання організації оплати праці на підприємствах регулюються Законом України «Про оплату праці» та інструкціями.

Оплата праці всіх працівників, грошові виплати й за­охочення (у вигляді надання матеріальної допомоги, соці­альних пільг), доходи (дивіденди, відсотки), виплачені за акціями і внесками членів трудового колективу акціонер­ного товариства в майно підприємства, нараховані до ви­плати працюючим членам акціонерного товариства, нале­жать до коштів, призначених на витрачання. Основну час­тину грошових витрат на оплату праці становить заробітна плата. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, нарахована, як правило, в грошовій формі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу відпо­відно до трудового договору.

Загальну суму грошових коштів, що підлягає розподілу між працівниками, називають фондом оплати праці незалеж­но від джерел фінансування. Відповідно до Інструкції зі с

та­тистики заробітної плати, затвердженої Міністерством ста­тистики України (від 11 грудня 1995 р. № 465/1001) фонд оплати праці складається з основної та додаткової заробітної плат, а також стимулювальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану ро­боту згідно з нормами праці (часу, виробітку, обслуговуван­ня) та службовими обов’язками. Вона встановлюється у ви­гляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю по­над встановлені норми, за трудові досягнення та винахід­ництво, за особливі умови праці. Вона включає в себе до­плати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, пе­редбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань та функцій. Іншими стимулювальними та компенсаційними виплатами є виплати у формі вина­городи за результатами праці за рік, премії за спеціальни­ми системами й положеннями, компенсаційні та інші гро­шові й матеріальні витрати, не передбачені актами чинного законодавства. До фонду основної заробітної плати нале­жать:

заробітна плата, нарахована за виконану роботу згідно із встановленими нормами оплати праці та службовими обо­в’язками за окремими розцінками, тарифними ставками працівників, а також відповідно до встановлених посадових окладів незалежно від форм і систем оплати праці, запро­ваджених на підприємстві;

суми відсоткових або компенсаційних відрахувань за­лежно від обсягу доходів, одержаних від реалізації про­дукції;

суми авторського гонорару діячам мистецтва, праців­никам редакцій газет і журналів, радіо, телебачення тощо й оплати праці, нарахованої за ставками авторської вина­городи, затвердженими на певному підприємстві.

Фонд додаткової заробітної плати складають:

надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових ок­ладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

премії працівникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за результатами виробництва, врахову­ючи премію за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;

винагороди (відсоткові надбавки) за вислугу років, стаж роботи (за певною спеціальністю на даному вироб­ництві), що передбачені чинним законодавством;

оплата праці штатних працівників підприємства за ви­конання робіт за договорами цивільно-правового характе­ру, включаючи договір підряду за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу здійснюються безпосеред­ньо цим підприємством, тощо.

Інші виплати, що не належать до складу фонду заробіт­ної плати:

суми вихідної допомоги, передбаченої законодавством;

одноразова допомога та добові, що виплачуються в разі переведення, зарахування й направлення на роботу в іншу місцевість;

суми, які збереглися за місцем останньої праці замість добових та квартальних за відрядженими працівниками;

допомога за тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, одноразова допомога в разі народженні дити­ни та ін.

Контроль за правильністю використання фонду заробіт­ної плати в кожному підрозділі підприємства за відображен­ням усіх витрат із заробітної плати здійснюється на рахун­ках бухгалтерського обліку.

Основними показниками праці та заробітної плати, що підлягають обліку, є: кількість працівників; їхні професії, кваліфікація; витрати робочого часу; кількість виготовле­ної продукції; розмір фонду заробітної плати за категорія­ми працівників та ін.

Ці дані необхідні для визначення таких економічних по­казників, як рівень забезпечення робочою силою, середній заробіток, рівень продуктивності праці тощо.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці та діяльності підприємства. Форми та системи оплати праці регулюють заробітну плату.

Основними формами оплати праці є відрядна та почасова. Технічне нормування дає можливість здійснювати оплату праці працівників згідно з її кількістю, складністю, тариф­ною системою, яка враховує різницю рівнів кваліфікації пра­цівників, а також фактично відпрацьований час, обсяг виго­товленої продукції або виконаних робіт чи послуг. Відрядна оплата праці передбачає безпосередню залежність заробітної плати працівників від обсягу виконаної роботи та величини розцінок. Цю форму використовують в разі оплати праці, яка підлягає нормуванню. Відрядна оплата праці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної та преміаль­ної. Вона може бути індивідуальною та бригадною.

Погодинна форма оплати праці встановлює залежність заробітку працівника від відпрацьованого ним часу, облік якого ведеться на підприємстві. Погодинна форма оплати праці складається з таких систем: простої погодинної та по­годинної преміальної.

Форми та системи оплати праці регулює керівник підприємства. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і неопо­датковуваного мінімуму.

До складу витрат на оплату праці належать виплати за­робітної плати, нараховані згідно з відрядними розцінками, тарифами, ставками та посадовими окладами, які встанов­люються залежно від результатів праці, її обсягу й якості, а також стимулювальні та компенсаційні виплати відповід­но до запроваджених на підприємстві систем преміювання і форм оплати праці.

На підприємствах застосовують оплату праці за трудовим договором, що укладається між підприємством та праців­ником для виконання конкретної роботи.

У нових умовах господарювання широко застосовується оплата праці за контрактом. На підставі Постанови Кабіне­ту Міністрів України від 19 серпня 1994 р. № 170 затверд­жено Положення про порядок складання контрактів про прийом на роботу працівників, згідно з яким встановлюють­ся порядок складання контракту та його зміст, вирішують­ся питання організації праці за контрактом.

Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюють­ся за допомогою табельного обліку. Під час прийняття на роботу працівникові надається табельний номер, а в тру­довій книжці робиться запис про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.

На кожного працівника у відділі кадрів підприємства відкривається картка особистого обліку, де вказуються не­обхідні анкетні дані та всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія також заводить на кожного працівни­ка особисту картку.

Облік використання робочого часу ведеться в табелі. Зав­даннями табельного обліку є контроль за явкою на роботу та вчасним її закінченням, виявлення причин запізнення та невиходу на роботу, одержання даних про фактично відпрацьований час, складання звітності про наявність пра­цівників та їх переміщення, про стан трудової дисципліни.

Табельний облік ведеться такими способами:

жетонним, з використанням жетонів, на яких простав­лено табельні номери працівників; на підприємствах їхня кількість дорівнює кількості спискового складу праців­ників;

картковим, з автоматичним відзначенням часу при­буття на роботу кожного працівника в його картці;

пропускним — працівники здають пропуски під час прибуття на роботу і отримують їх після завершення робо­ти. Для забезпечення правильного нарахування заробітної плати необхідні точні відомості про кількість виготовленої продукції або обсяг виконаної роботи, наданих послуг кож­ним працівником. Виконання робіт може здійснюватись одним працівником або бригадою. На багатьох підприєм­ствах широко застосовується бригадний підряд, що є осно­вою обліку вироблення продукції. Використовуються такі системи обліку виробленої продукції: операційна, інвентар­на та за кінцевою операцією. Операційна система обліку ви­робленої продукції полягає в тому, що обліковується певна операція чи їхня кількість. Як системи обліку за кінцевою операцією, так і інвентарна передбачають облік готових виробів, прийнятих відділом технічного контролю для зда­вання до іншої виробничої дільниці. Вони найпоширеніші за бригадної форми оплати праці і передбачають закріплен­ня за групою працівників спільного завдання, колективну відповідальність і оплату за результатами праці. Первин­ним документом про виробіток є рапорт або відомості виро­бітку бригади. У них вказуються прізвища, табельні номе­ри, розряди працівників та кількість відпрацьованих годин.

Заробітна плата нараховується не лише відповідно до відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт та продукції, а й, згідно з чинним законодавством, відповідно до інших умов або інших причин, що стосуються діяльності певного підприємства. Наприклад, операції, передбачені технолог­ічним процесом, оплачуються за нарядами на підрядні ро­боти, а оплата часу простою не з вини працівників оформ­люються листом обліку простою. Для оплати виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою «Виправлення браку».

Нарахування грошової суми плати, призначеної для ви­плати кожному працівникові, здійснюється шляхом нара­хування заробітної плати за місяць та утримання з цієї суми необхідних відрахувань. На багатьох підприємствах розра­хунки здійснюють у розрахунковій або розрахунково-платіжній відомості, у лівій частині якої зазначається сума нарахованої заробітної плати за видами праці і в правій — відрахування з заробітної плати та сума до видачі. Розра­хунково-платіжна відомість складається помісячно щодо кожного цеху, допоміжних служб, дільниць, відділів з гру­пуванням прізвищ працівників за категоріями.

Заробітна плата нараховується на підставі відповідних первинних і зведених документів.

Облік праці та основної заробітної плати працівників здійснюється на основі різних спеціальних документів, що застосовуються при індивідуальному і масовому вироб­ництві.

Головним первинним документом в індивідуальних ви­робництвах з обліку праці, виробітку та основної заробітної плати є наряд. У серійних виробництвах використовується вдосконаленіша документація з обліку праці — маршрут­ний лист разом зі змінним рапортом. Цей документ випи­сується на відповідну партію продукції на весь технологіч­ний шлях її проходження в певному цеху. Наряд виписуєть­ся на одного працівника, який виконує відповідну операцію. У промисловому масовому виробництві кожен член виконує, як правило, однорідну роботу: його закріплюють за відпо­відною операцією. У цьому разі облік праці здійснюється переважно із застосуванням змінного рапорта без маршрут­ного листа або картки розрахунку заробітної плати.

Первинними документами доплати працівникові є:

доплатний листок у разі, коли з незалежних від пра­цівника причин виникають відхилення від встановленого технологічного процесу, що потребує додаткових витрат часу до встановлених нормою;

простійний лист, тобто лист на оплату простою не з вини працівника;

табель, для фіксування фактичного часу нормованої та понаднормової праці кожного працівника та роботи в нічний час.

Облік заробітної плати в системі рахунків — це синте­тичний облік нарахування і розподілу заробітної плати, ви­значення суми, що належить працівникові, та внесення на­рахованої оплати праці на відповідні рахунки витрат за стат­тями та об’єктами калькуляції. Синтетичний рахунок заробітної плати ведеться на двох субрахунках активно-па­сивного рахунку № 66 «Розрахунки з оплати праці». За кредитом субрахунку № 661 «Нарахування по заробітній платі» відображається заробітна плата працівників та служ­бовців за звітний місяць; за кредитом субрахунку № 662 «Роз­рахунки з депонентами» обліковується вчасно не сплачена заробітна плата. За дебетом рахунку № 66 відображаються всі відрахування із заробітної плати, перерахування та виплати. Кредитне сальдо рахунку № 66 показує заборгованість підприємства працівникам та службовцям за минулий місяць на 1-е число місяця, наступного за звітним. Видача заробіт­ної плати вказується за дебетом рахунку № 66 «Розрахунки з оплати праці» і кредитом рахунку № 30 «Каса».

Аналітичний облік розрахунків із заробітної плати має стільки рахунків, скільки працівників на підприємстві за списковим складом; іншими словами, це облік розрахунків з заробітної плати за кожним працівником окремо. Сума всіх нарахувань заробітної плати за кожним аналітичним рахунком має дорівнювати кредитному обігу синтетичного рахунку № 66 за місяць, тобто сумі нарахованої заробітної плати для цеху, відділу, підприємства в цілому. Сума всіх відрахувань за аналітичним рахунком має дорівнювати де­бету обігу синтетичного рахунку № 66.

Заробітна плата є одним із елементів витрат виробницт­ва і однією з найважливіших статей собівартості продукції. Для зарахування її до складу витрат уся нарахована в роз­рахункових та розрахунково-платіжних відомостях заробі­тна плата групується за призначенням витрат (для цехів, відділів та інших структурних підрозділів) у спеціальній відомості, або табуляграмі розподілу.

Узагальнення слідчої практики свідчить про значне по­ширення зловживань у сфері нарахування заробітної пла­ти на підприємствах. Отже, вміння аналізувати операції з нарахування і виплати заробітної плати сприяє підвищен­ню якості розслідування кримінальних справ.

 

< Попередня   Наступна >