Головне меню

§ 4. Аналіз обліку виробництва

Судова бухгалтерія - Судова бухгалтерія: Підручник
86

§ 4. Аналіз обліку виробництва

Завданнями обліку виробництва є:

своєчасне, повне й достовірне відображення фактич­них витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією про­дукції;

організація контролю за правильним використанням у виробничому процесі матеріальних ресурсів, грошових коштів і трудових витрат згідно з нормами, кошторисами й лімітами;

перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівар­тості продукції з метою оцінки діяльності підприємства і ви­явлення резервів скорочення виробничих витрат;

забезпечення якнайточнішого підрахування собівар­тості товарної продукції, незавершеного будівництва, кон­кретних видів робіт та послуг. Витрати — це зменшення еко­номічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіта­лу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилу­чення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійснюється на підставі Типового положення про плануван­ня, облік і калькуляцію собівартості продукції (робіт, по­слуг), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджено­го Постановою Верховної Ради України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Витрати, що складають собівартість продукції (робіт, послуг). Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на вироб­ництво продукції (робіт, послуг) утворюють виробничу (за­водську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Со­бівартість товарної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробниц

тво і збут протягом усього операційно­го циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між прид­банням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використо­вуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а також для планово-економі­чних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділа­ми виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основ­не, допоміжне виробництво з обслуговування тощо.

До основного виробництва належать цехи та дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основ­ного виробництва: здійснення робіт з ремонту основних за­собів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, екс­периментальні цехи, енергетичні, транспортні та інші підрозділи. До виробництв і господарств з обслуговування належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у ви­робленні товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окре­мих виробів, виготовлених за індивідуальними замовлення­ми) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції, за засобами перенесення вартості на продукцію, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за періодичністю. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також на основні й допоміжні виробництва. За засобами перенесення вартості на продукцію витрати поділяють на прямі та непрямі. До прямих належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, ос­новні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати тощо), які можна безпосередньо включати до її собівартості.

Непрямими є витрати, які пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуа­тацію обладнання, загальновиробничі, загальногоспо­дарські) й включаються до її собівартості з допомогою спе­ціальних методів. Непрямі витрати містять кілька еле­ментів, що відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних належать такі, абсолютна величина яких збільшується зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зменшенням. Це витрати на сировину й матеріали, на купівлю комплектувальних виробів і на­півфабрикатів, на технічне паливо й енергію, на оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні потреби, а також інші витрати. Умовно-постійними називають витрати, абсолют­ний розмір яких зі збільшенням (зменшенням) випуску про­дукції суттєво не змінюється. До них належать такі, що по­в’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяль­ністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються на поточні та одноразові.

Поточні — це звичайні витрати, або витрати з періодич­ністю до одного місяця. Одноразові витрати — це витрати, що здійснюються періодично (періодичність понад місяць) і призначені протягом тривалого часу.

Отже, собівартість для забезпечення процесу виробниц­тва— це грошове вираження безпосередніх витрат підприє­мства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Групування витрат за економічними елементами.

Під економічними елементами розуміють економічно од­норідні витрати з такою класифікацією: матеріальні витра­ти; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні по­треби; амортизація; інші операційні витрати.

До елемента «матеріальні витрати» належать витрати на: сировину і матеріали; покупні комплектувальні вироби і на­півфабрикати; паливо і електроенергію; тару і тарні мате­ріали; будівельні матеріали; запасні частини; матеріали сільськогосподарського призначення; інші матеріальні ви­трати; виплати за окладами й тарифами; премії та винагоро­ди; компенсаційні виплати; оплата відпусток; оплата іншо­го невідпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці.

Елемент «відрахування на соціальні заходи» складають: відрахування на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхування; страхування на випадок безробіття; відрахування на індивідуальне страхування.

До елемента «амортизація» належать витрати на амор­тизацію основних засобів; інших необоротних матеріаль­них активів; нематеріальних активів.

Інші операційні витрати класифікують залежно від виду витрат та виду доходів.

Одним із основних завдань обліку виробництва є правиль­не виявлення втрат від браку, простоїв, нестач та псування матеріалів, напівфабрикатів тощо. Облікові дані дозволя­ють встановити не тільки обсяг збитків, а й причини та осіб, винних у невиробничому використанні державних коштів.

У разі виявлення браку працівники відділу технічного контролю складають акт про брак, де вказують характер де­фектів, шифри продукції і операції, на яких встановлено брак, винних осіб, причини та інші дані, необхідні для об­ліку браку і визначення збитків. На підставі первинних до­кументів облік втрат від браку здійснюється на спеціально­му калькуляційному рахунку «Брак у виробництві». У цьо­му разі робиться такий запис: дебет рахунку 24 «Брак у виробництві», кредит рахунку «Виробництво». У державній звітності передбачено показники всіх втрат від браку.

Втрати від простоїв поділяють на два види: внутрішні, що виникають від внутрішніх неполадок, та зовнішні, що зумовлені порушеннями в поставці матеріалів, палива, енергії. До складу втрат від простою включають оплату праці робітників за час простоїв, вартість сировини, мате­ріалів, палива, енергії, що непродуктивно витрачалися в пе­ріод простою, а також відповідну частку втрат на утриман­ня та експлуатацію обладнання.

Втрати від псування матеріалів і готової продукції, не­стачі матеріальних цінностей на складах, а також незавер­шеного виробництва з вини матеріально відповідальних та інших посадових осіб відшкодовуються ними в сумі завда­них збитків. У разі невиявлення винних осіб втрати можуть бути списані на собівартість продукції. У синтетичному об­ліку ці операції вказуються за дебетом рахунку «Нестачі і втрати від псування цінностей» і за кредитом рахунків «Си­ровина і матеріали», «Паливо», «Виробництво», «Напів­фабрикати» та ін.

Після перерахування витрат зі збірно-розподільних ра­хунків до дебету рахунку «Виробництво» по завершенні звітного місяця важливим етапом є розподіл витрат між готовою продукцією та продукцією, яка ще перебуває у ста­ні виготовлення. Правильно організований облік вироб­ництва має дуже важливе значення в боротьбі з випуском необлікованої продукції.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук