Радник

---

А. А. ПРИХОДЬКО,

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ АВАРІЙНОГО КОМІСАРА В УКРАЇНІ І ЙОГО РОЛЬ У СПРОЩЕННІ ПРОЦЕДУРИ ОФОРМЛЕННЯ

СТРАХОВОГО ВИПАДКУ

Сьогодні можна виділити страхові ор­ганізації, які працюють на тривалу перс­пективу, проявляючи турботу про форму­вання позитивного ставлення до страху­вання, і компанії, діяльність яких спрямо­вана на отримання моментальної вигоди. Особливі побоювання викликає той факт, що такі страхові фірми в рамках обов’язкового автострахування тримають­ся позиції: «чим важче клієнту докумен­тально оформити страховий випадок, тим вигідніше для компанії».

Існування такого бар’єру на шляху створення прозорого цивілізованого стра­хового ринку в Україні украй негативно позначається на ставленні громадян до державної політики в цій сфері. Поза сум­нівом, це значно гальмує й економічний розвиток ринку страхових послуг.

З іншого боку, актуальним питанням є протидія шахрайству. За даними російсь­ких фахівців, латентність шахрайства у сфері страхування сягає страхітливої цифри – до 50 % [1]. Схожа ситуація й на віт­чизняному страховому ринку. За оцінками незалежних експертів, збиток від шахрай­ства в Україні становить майже 10 % від суми зібраних страхових премій, а у деяких компаній з окремих видів страхуван­ня він сягає 25 %. При цьому 70–75 % ви­падків припадає на добровільне страху­вання автотранспорту (КАСКО) й обов’

язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників тран­спортних засобів (ОСЦВП). Деякі компа­нії намагаються самостійно розслідувати всі підозрілі випадки, вважаючи, що витік будь-якої інформації може зашкодити біз­несу. Досвід інших країн свідчить, що за­вдяки механізмам внутрішнього контролю розкривається всього 26 % спроб шахрайства від загальної кількості, в Росії – до 7 %. В Україні ці показники ще нижчі [2].

Найбільш ефективно, як показала прак­тика, в цьому напрямку працюють служби оперативного виїзду на місце страхового випадку.

Тривалість і складність процесу офор­млення страхової події створює переду­мови для його порушення. Але найбільша проблема полягає не в підкупі окремими громадянами співробітників міліції, а у формуванні стійких груп, що пропонують за рахунок страхових компаній розв’язати різні фінансові проблеми автовласників. Поза сумнівом, це викликано, зокрема, тим, що при високому попиті на сервісні послуги з супроводу договору страхуван­ня, норми, які їх регламентують, чітко не визначені. При цьому в Україні за рахунок стрімкого розвитку інституту аварійного комісара такі групи просто витісняються з ринку внаслідок здорової конкуренції і тісної взаємодії служб безпеки страхових організацій та аварійних комісарів. Тому на нашу думку, саме досконале правове забезпечення інституту аварійних коміса­рів надасть можливість прискорити про­цедуру оформлення страхового випадку та гарантувати її законність, тим самим забезпечивши прозорість та дотримання законності страхового ринку.

Що стосується концепції переходу на спрощений порядок оформлення страхо­вої події, то на нашу думку, його необхід­но проводити поетапно, перш за все, на основі існуючих законодавчо, але недо­статньо реалізованих на практиці норм. Цей етап необхідно провести в найкоротші терміни, щоб не втратити наявні напрацювання і, крім того, отримати прак­тичний досвід, яким можна аргументувати законодавчі ініціативи. Потім слід здійс­нювати власне опрацьовування законодавчих ініціатив.

Основні дії, які доцільно проводити без зміни законодавства, на основі створення нової правозастосовчої практики і до­ опрацювання ряду відомчих нормативних актів (для підвищення ефективності слід провести їх комплексно) полягають у: до­бровільному страхуванні на рівні спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю і подат­кової інспекції; укладенні роз’яснювального листа про можливість вико­ристовувати документи, оформлені ава­рійними комісарами, як підтвердження факту і з’ясування обставин настання страхового випадку, а також про можли­вість використовувати ці матеріали при вирішенні спорів у суді. Це, у свою чергу, потребує внесення в робочому порядку (на рівні Кабінету Міністрів України) до­повнення до «Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів» про відповідальність аварійного комісара з метою запобігання невиконан­ню та неналежному виконанню аварійним комісаром своїх обов’язків, зокрема, вве­дення відповідальності за внесення завідомо неправдивих відомостей до матеріа­лів фіксації страхового випадку та відпо­відальності за порушення принципів законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження при визначенні роз­мірів збитків.

Створення правозастосовчої практики щодо дії п. 2.11 ПДР, а також п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов’язкове страху­вання цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засо­бів» надасть можливість оформляти ДТП без виклику співробітника ДАІ на місце події. Для протидії шахрайству і надання необхідної допомоги страхувальнику не­обхідно вдаватися до послуг аварійного комісара. Це значно поліпшить якість сер­вісу страхувальника і вивільнить ресурси страховика для детального вивчення сум­нівних матеріалів – документів, наданих страхувальником, що не викликав аварійного комісара за наявності такої можливо­сті. Для цього ми вважаємо за необхідне, перш за все, відправити роз’яснювальний лист до МВС; на рівні внутрішнього нор­мативного документа дозволити передання схем і підписаних пояснень учасників події в органи внутрішніх справ (за умови згоди сторін) через аварійного комісара; розробити положення про взаємодію дер­жавних органів і служб аварійних коміса­рів щодо забезпечення безпеки дорожньо­го руху і ліквідації наслідків ДТП. Йдеть­ся про оперативну взаємодію ДАІ, МНС, аварійних комісарів, страховиків (в екст­рених випадках), а також обмін необхід­ною інформацією (наприклад, аварійним комісарам рекомендується пройти спец­курс під керівництвом представника Управління ДАІ про безпеку дорожнього руху та основам дій на місці події).

Ефективність практичної реалізації всіх цих кроків:

– економія бюджетних коштів (на виїз­дах ДАІ);

– поліпшення сервісу для страхуваль­ника і, отже, підвищення рівня довіри до страхування в цілому;

– зменшення заторів на дорогах і, від­повідно, кількості ДТП, зокрема, повтор­них;

– вивільнення штатних співробітників ДАІ для виконання службових обов’язків щодо підвищення безпеки дорожнього ру­ху і боротьби з протиправними явищами;

– підвищення ефективності протидії шахрайству і стабілізація фінансового становища страхових організацій;

– стабілізація і розвиток офіційного, кон­трольованого ринку аварійно-комісарських послуг, формування конкуренції;

– зниження соціальної напруженості щодо дії Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відповідно, змен­шення політичних спекуляцій на цьому ґрунті.

В Україні функціонує «Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів»[6] та «Порядок за­лучення   Моторним   (транспортним)   страховим бюро України аварійних комісарів для визначення причин настання страхо­вих випадків, розміру збитків та перевірки дій страховика» [8], що дає право визна­чити на законодавчому рівні правовий статус аварійних комісарів. Однак, на на­шу думку, наявність двох підзаконних ак­тів і часткові посилання в окремих зако­нах на інститут аварійного комісара недо­статньо регулюють діяльність даного ін­ституту. Так, наприклад, у Російській Фе­дерації прийнятий регіональний законоп­роект «Про службу аварійних комісарів у Санкт-Петербурзі». Отже, бачимо, що ро­сійським законодавцем достатньо опера­тивно зроблена спроба узаконити діяль­ність, яка сформована безпосередньо рин­ком і затребувана суспільством, визначити для неї певні рамки. Ми вважаємо, що та­кий шлях доцільний і для українського законодавства.

На державному рівні вже було зроблено деякі позитивні кроки до спрощення поряд­ку оформлення страхового випадку. Так, у 2005 р. до ПДР було внесено зміни в цьому напрямку, зокрема, підпункт 2.11 було до­повнено таким положенням: «У разі, коли під час дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено лише застраховані транспорт­ні засоби та немає загиблих і травмованих, допускається оформлення відповідних ма­теріалів представником страхової організа­ції без участі працівника підрозділу Державтоінспекції за згодою учасників пригоди» [7]. Однак зміни не заповнили усіх прога­лин чинного законодавства.

З метою спрощення процедури оформ­лення страхового випадку вважаємо за необхідне внести такі зміни до норматив­но-правових актів та документи:

– до п. 2.11 Правил дорожнього руху України (після слів: «… за згодою учас­ників пригоди» додати: «…, та відсутність обов’язку даних учасників страхових від­носин повідомляти ДАІ») [10];

– до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповіда­льності власників наземних транспортних засобів»: по-перше, п. 1 ч. 1 ст. 31 допов­нити словами: «… у всіх випадках, окрім дорожньо-транспортної пригоди, при якій пошкоджено лише застраховані транспорт­ні засоби та немає загиблих і травмованих, за умови оформлення відповідних матеріа­лів аварійним комісаром, за взаємною згодою учасників пригоди»; по-друге, слід чітко визначити статус аварійного коміса­ра і його повноваження та конкретизувати процедуру оформлення страхового випад­ку [4];

– до Кодексу про адміністративні пра­вопорушення (щодо ст. 122-4 (залишення місця дорожньо-транспортної пригоди) та інших статей, пов’язаних із дорожньо-транспортними пригодами) [5].

Слід також розробити відповідні поса­дові інструкції для співробітників Держав­ної автомобільної інспекції, а на рівні За­кону України «Про страхування» закріпи­ти поняття страхового розслідування. Ми пропонуємо розуміти під страховим розс­лідуванням комплекс дій, направлених на з’ясування причин та обставин події, що може бути визнана страховим випадком. Роль аварійного комісара в такому випад­ку буде вирішальною, адже, як показує практика, саме аварійні комісари фіксу­ють страховий випадок, проводять оціню­вання завданої шкоди і формують страхо­ву справу в цілому. Процедура страхового розслідування, права й обов’язки сторін, що беруть участь у зазначеному розсліду­ванні, мають бути визначені у відповід­ному Положенні, яке затверджує уповно­важений орган у сфері регулювання фі­нансових послуг. На сьогодні таким орга­ном є Державна комісія з регулювання фінансових послуг України. Вкрай важли­во як на рівні Закону України «Про стра­хування», так і на рівні пропонованого Положення затвердити механізм отри­мання страховиком інформації від держа­вних та недержавних підприємств, уста­нов та організацій. При цьому як додатко­ву гарантію отримання страховиком необ­хідної інформації необхідно закріпити ві­дповідальність посадових осіб за безпідс­тавну та необґрунтовану відмову в надан­ні запитуваної страховиком інформації [3].

Література

1. Жилкина М. С. Страховое мошенничество / Жилкина М. С. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – С. 35.

2. Воронович З. В. Компанія і клієнт – хто кого? / З. В. Воронович // Економіка. – 2008. – № 75(3724). – С. 8.

3. Про страхування : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.

4. Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 1. – Ст. 1.

5. Кодекс України «Про адміністративні правопорушення»// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Дод. до № 51. – Ст. 1122.

6. Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів : Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січ. 1998 р. № 8.

7. Про затвердження Порядку обліку дорожньо-транспортних пригод : Постанова Кабінету Міністрів України від 30 черв. 2005 р. № 538.

8. Про затвердження Порядку залучення Моторним (транспортним) страховим бюро Украї­ни аварійних комісарів для визначення причин настання страхових випадків, розміру збитків та перевірки дій страховика : розпорядження Державної комісії з регулювання фінансових послуг України від 11 берез. 2006 р. № 259/12133.

9. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

10. Про Правила дорожнього руху : Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовт. 2001 р. № 1306.

Проаналізованно основні положення чиного законодавства та практичний аспект інституту аварійного комісара; запропонованно процедуру спрощення оформлення страхового випадку за рахунок розробки законодавства, що регулює діяльність аварійних комісарів.

< Попередня   Наступна >