Радник

---

Л. Ю. КОВТУНОВА,

АНУЛЮВАННЯ АКТОВОГО ЗАПИСУ ПРО НЕДІЙСНИЙ ШЛЮБ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Форми захисту суб’єктивних сімейних прав громадян визначаються підвідомчіс­тю тим чи іншим державним органам, які мають юрисдикційні повноваження. Дос­лідження підвідомчості справ про недійсність шлюбу дозволяє визначити межі правового захисту як прав осіб, що уклали шлюб із порушенням умов чинного зако­нодавства, так і інших осіб, права яких були порушені внаслідок укладення тако­го шлюбу.

На сьогодні співвідношення між адмі­ністративною та судовою підвідомчістю сімейних справ у Сімейному кодексі (далі – СК) України змінилося. В той час як Ко­декс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р. та Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР 1969 р. передбачали виключно судовий порядок визнання шлюбу недійсним, СК України у певних випадках передбачає анулювання запису про шлюб органами РАЦС без розгляду справи у суді.

Причиною появи у сімейному законо­давстві України адміністративної підвідомчості справ про недійсність шлюбу стало впровадження у СК України «теорії поділу правових актів, укладених (вчинених) з порушенням вимог закону на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), яка відображена у ст. 215 ЦК України стосовно правочинів [1, с. 99].

Метою даної статті є аналіз порядку анулювання актового запису про недійсний шлюб

у випадках, передбачених ст. 39 СК України, та доведення необхідності відне­сення виключно до судової підвідомчості справ про визнання шлюбу недійсним.

Підвідомчість сімейних справ визнача­ється за допомогою різних критеріїв, за якими сімейні справи розподіляються між судовими та адміністративними органами. Позовна форма захисту використовується не тільки для захисту порушеного права чи права, що оспорюється, але й для здійснення державного контролю за зміною чи припиненням шлюбних відносин. Цей критерій підвідомчості застосовується в основному у справах, що виникають з особистих правовідносин. Судовий конт­роль у цьому випадку полягає у зацікав­леності держави у нормальному функціо­нуванні сім’ї, відповідальному ставленні подружжя до сім’ї, зміцненні сім’ї тощо [2, с. 76].

Судовий контроль у справах про ви­знання шлюбу недійсним не повинен розг­лядатися як втручання держави в особисте та сімейне життя громадян. Одначе, дер­жава не має залишатись осторонь у той час, коли порушуються їх особисті немайнові та майнові сімейні права. Саме тому віднесення справ про визнання шлюбу не­дійсним незалежно від підстав такого ви­знання до юрисдикції суду не може вважа­тись втручанням держави в сімейне життя громадян, оскільки воно здійснюється тільки в разі вчинення правопорушення і, отже, має на меті захист порушених прав громадян, а не їх обмеження.

Таким чином, враховуючи той факт, що при визнанні шлюбу недійсним права та інтереси осіб, які уклали цей шлюб, або однієї з таких осіб, потребують захисту, який може надати тільки суд, слід визна­ти, що позасудовий порядок підтверджен­ня недійсності шлюбу є неефективним та не відповідає потребам захисту прав та законних інтересів фізичних осіб. Орган РАЦС при анулюванні запису про реєст­рацію шлюбу не зобов’язаний перевіряти всі   обставини   справи,   а   також   наявність чи відсутність тих юридичний фактів, які усувають недійсність шлюбу. Крім того, суд при здійсненні адміністративної про­цедури підтвердження недійсності шлюбу позбавлений можливості контролювати дотримання умов чинного законодавства та можливості захистити права осіб, які порушені укладенням недійсного шлюбу.

Недоцільність введення адміністратив­ної підвідомчості справ про визнання шлюбу недійсним уже піддавалася крити­ці у юридичній літературі [3, с. 100; 4, с. 120; 5, с. 126; 6, с. 16].

Учені наводять декілька аргументів на обґрунтування цієї позиції. Так, Г. М. Свердлов вказував, що оскільки шлюб – це не правочин, то і поділ недійс­них шлюбів як недійсних правочинів на два види – нікчемні та оспорювані – є не­доцільним. До аргументів додавалося та­кож те, що шлюб, який визнаний держа­вою за допомогою акта його реєстрації, може бути похитнутий лише актом дер­жавної влади – судовим рішення. Тому ніхто без рішення суду не може посилати­ся на недійсність шлюбу [4, с. 120].

Ще один заперечний аргумент наво­дить І. В. Жилінкова, яка наголошує на тому, що «не треба відкидати і суб’єктивний фактор. Існування протягом десятиліть виключно судового порядку визнання шлюбу недійсним, очевидно ос­таточно сформувало юридичну свідомість у цьому питанні. Тому новий позасудовий порядок не сприймається науковцями та практиками» [5, с. 126].

Із наведеними аргументами слід повні­стю погодитись. Крім того, до зазначених аргументів можна додати ще декілька.

Розглядаючи існуючий порядок анулю­вання актового запису про недійсний шлюб у випадках, передбачених ст. 39 СК України, через призму цивільних та сі­мейних відносин, що виникають між осо­бами, які уклали шлюб з порушенням ви­мог чинного законодавства, можна помі­тити численні недоліки цього порядку.

Порядок анулювання актового запису про шлюб встановлений наказом Мініс­терства юстиції України від 26.09.2002 р. № 86/5 «Про затвердження Положення про порядок зміни, доповнення, понов­лення та анулювання актових записів ци­вільного стану» (далі – Положення).

Перш за все слід звернути увагу на правову сутність анулювання акту цивіль­ного стану про реєстрацію недійсного шлюбу, оскільки у Положенні вона визна­чена суперечливо. Так, у п. 4.1 Положення встановлюється, що до відділу реєстрації актів цивільного стану України подається заява про анулювання актового запису ци­вільного стану (курсив наш – К. Л.). У п. 4.11 Положення зазначається, що від­діл реєстрації актів цивільного стану роз­глядає заяву заінтересованої особи про визнання шлюбу недійсним (курсив наш – К. Л.) та складає висновок про анулюван­ня актового запису про шлюб. І далі: у цих випадках складається висновок про анулювання актового запису про шлюб (курсив наш – К. Л.), який є недійсним відповідно до ст. 39 Сімейного кодексу України. Таким чином, у Положенні в од­них випадках вказується заява про анулю­вання актового запису, а у інших – заява про визнання шлюбу недійсним. Це є не­задовільним, оскільки, виходячи з вимог чинного законодавства, шлюб, зареєстро­ваний з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, з особою, яка є недієздатною, між особами, які є ро­дичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою, є недійсним через пряму вказівку закону і не потребує наступного визнання його недійсним. А орган РАЦС не визнає шлюб недійсним, а тільки анулює у зазначених випадках акто­вий запис про його реєстрацію.

Таким чином, анулювання актового за­пису про недійсний шлюб не є визнанням його недійсним, а полягає тільки у конста­тації факту його недійсності та є підста­вою для анулювання свідоцтва про реєст­рацію недійсного шлюбу, зміни прізвища, яке було обрано особою при реєстрації такого шлюбу тощо. Отже, для однознач­ного тлумачення правової сутності акту анулювання актового запису про недійс­ний    шлюб,    необхідно    внести    зміни    до п. 4.11 Положення, виклавши абзац 1 цьо­го пункту у такій редакції: «Відділ реєст­рації актів цивільного стану розглядає заяву заінтересованої особи про анулю­вання актового запису про недійсний шлюб та складає висновок про його ану­лювання…».

Також викликає труднощі визначення кола осіб, які мають право звертатися до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб у випадках, визначених ст. 39 СК України. У частині 4 ст. 39 СК України вони визначаються як «заінтересовані особи». Аналогічне фор­мулювання міститься і у п. 4.11 Положен­ня. Це є істотним недоліком чинного за­конодавства, оскільки, по-перше, визна­чити заінтересованість тієї чи іншої особи в анулюванні запису про реєстрацію не­дійсного шлюбу досить важко, по-друге, орган РАЦС не уповноважений на це та не може цього зробити. На небезпечність си­туації, що склалася, вказує І. В. Жилінкова [5, с. 126]. Справа ускладнюється також і тим, що ні судова практика, ні чинні нормативні акти не встановлюють критеріїв такої заінтересованості. Недостатньо роз­роблені такі критерії і правовою наукою. Зокрема, на думку Л. А. Танєєвої, «юри­дична зацікавленість особи, яка звертаєть­ся до суду за захистом, завжди пов’язана з реалізацією матеріально-правового інте­ресу, являє собою його усвідомлення суб’єктом. Зацікавлена особа, відповідно, – це особа, яка усвідомлює свій інтерес і звертається до суду за захистом свого ін­тересу» [7, с. 164].

В основі наведеного визначення лежить суб’єктивний критерій зацікавленості особи у вирішенні справи – усвідомлення особою свого інтересу. Одначе, таке тлу­мачення зацікавленості особи може приз­вести до необґрунтованого розширення кола осіб, які мають право на звернення до органу РАЦС із заявою про анулюван­ня запису про реєстрацію недійсного шлюбу. На наш погляд, критерієм заінте­ресованості має бути об’єктивний фактор: порушення особистих немайнових чи майнових     прав     особи.     Підтвердженням цього припущення може слугувати визна­чення кола осіб, які мають право на звер­нення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Між іншим, у ст. 42 СК України зазначено, що право на звернення до суду з таким позовом мають особи, права яких порушені у зв’язку з реєстра­цією цього шлюбу.

Таким чином, для того, щоб уникнути подальших непорозумінь, необхідно внес­ти до ч. 4 ст. 39 СК України та до п. 4.11 Положення відповідні зміни, замінивши слова «за заявою заінтересованої особи» словами «за заявою особи, права якої по­рушені у зв’язку з укладенням недійсного шлюбу» і викласти дану частину ст. 39 СК України у такій редакції: «За заявою осо­би, права якої порушені у зв’язку з укла­денням недійсного шлюбу, орган держав­ної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєс­трований з особами, зазначеними у час­тинах першій – третій цієї статті».

Певні проблеми також може викликати надання до органу РАЦС документів, які підтверджують наявність іншого зареєст­рованого шлюбу та перебування у близь­ких ступенях споріднення.

Так, відповідно до п. 4.4 Положення до заяви про анулювання актового запису цивільного стану заявник додає:

–          виписку з паспорта або паспортного документа;

–          свідоцтво  про  реєстрацію  акта  цивільного стану, яке підлягає анулюванню;

–          інші документи.

Наявність одночасного перебування в іншому зареєстрованому шлюбі має бути підтверджена копіями відповідних акто­вих записів про шлюб або витягами з Державного реєстру актів цивільного ста­ну громадян. Родинні стосунки також ма­ють бути підтверджені документально. За відсутності документів, які підтверджу­ють зазначений факт, складається висно­вок про відмову.

Таким чином, у Положенні від осіб ви­магається надання тільки письмових дока­зів наявності фактів, що тягнуть за собою недійсність     шлюбу.     Проте,     отриманню необхідних документів можуть перешко­джати обставини об’єктивного характеру. Відсутність таких документів не зо­бов’язує працівників органів РАЦС само­стійно перевіряти наявність зазначених фактів.

Вирішенню проблеми покликано спри­яти створення в Україні Державного ре­єстру актів цивільного стану громадян, що запроваджено Постановою Кабінету Міні­стрів України від 22 серпня 2007 р. № 1064. Відповідно до п. 13 затверджено­го вказаною Постановою «Порядку ве­дення Державного реєстру актів цивільно­го стану громадян», фізична особа по до­сягненні 16-річного віку має право на отримання витягу з Реєстру стосовно ві­домостей про себе та про своїх родичів. У даному пункті звертає на себе увагу те, що фізична особа не може отримати від­повідного витягу з Реєстру стосовно свого чоловіка чи дружини, оскільки вони не є родичами між собою. Витяг із Реєстру стосовно чоловіка чи дружини можна отримати лише після його (її) смерті, від­повідно до п. 14 Порядку ведення Держа­вного реєстру актів цивільного стану і тільки у вигляді витягу про смерть. Отже, другий з подружжя при цьому позбавля­ється можливості отримати докази пору­шення принципу одношлюбності іншим із подружжя і, таким чином, змоги захисти­ти свої права та законні інтереси.

Труднощі виникають і у тому разі, коли необхідно надати докази близького спорід­нення, яке не є зареєстрованим у встанов­леному законом порядку.

Як відомо, походження дітей від бать­ків засвідчується у встановленому зако­ном порядку (ст. 121 СК України). Через факт реєстрації дитини встановлюється її юридичний зв’язок не тільки з батьком та матір’ю, а й з іншими кровними родича­ми. Документ, який підтверджує факт ре­єстрації дитини та встановлення її похо­дження, є доказом наявності відносин споріднення з певними особами. Відповідно, якщо у встановленому порядку кровне споріднення не зареєстровано, то з юри­дичної точки зору неможливо встановити наявність кровного споріднення. Отже, підтвердженням відносин споріднення можуть бути свідоцтва про народження або рішення суду про встановлення бать­ківства чи материнства.

Це ще раз підтверджує необхідність для осіб звертатися до суду з вимогою про визнання шлюбу недійсним, оскільки у суді необхідні юридичні факти відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України встановлю­ються не тільки на підставі письмових до­казів, а й на підставі пояснень сторін, тре­тіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Наявність таких широких мож­ливостей для осіб, права яких порушені внаслідок укладення недійсного шлюбу, значно полегшує для них захист поруше­них прав та інтересів.

Заслуговує на увагу ще один досить важливий момент. Відповідно до ч. 3 ст. 39 СК України недійсним є шлюб, за­реєстрований з особою, яка визнана недіє­здатною. Стаття 39 СК України не зазна­чає, коли саме має бути визнана недієзда­тною особа, з якою зареєстровано шлюб.

Стаття 17 Кодексу про шлюб та сім’ю України називала недієздатність одного з наречених як перешкоду до укладення шлюбу. Таким чином, передбачалося, що особа мала бути визнана недієздатною ще до реєстрації шлюбу. Редакція ст. 39 СК України дає підстави вважати, що особа може бути недієздатною як на момент ре­єстрації шлюбу, так і визнана такою після його реєстрації.

У тому разі, коли один з наречених був недієздатним на момент реєстрації шлюбу, ніяких проблем не виникає, оскільки є рі­шення суду про визнання особи недієздат­ною, що має бути пред’явлене зацікавле­ною особою до органу РАЦС, і запис про укладений шлюб підлягає анулюванню.

Проте, може виникнути така ситуація, коли на момент реєстрації шлюбу особа не була визнана судом недієздатною, але після його реєстрації у її оточення з’явилися підстави вважати, що особа не усвідомлює   значення   своїх   дій,   не   може ними керувати і що вона перебувала в та­кому стані при реєстрації шлюбу. В цьому разі виникає дилема: чи звертатися до су­ду з заявою про визнання фізичної особи недієздатною, чи з позовом про визнання шлюбу недійсним як такого, що укладе­ний без вільної згоди жінки або чоловіка.

Поряд із цим, існує також норма ст. 107 СК України, яка дає одному з подружжя право розірвати шлюб у органі РАЦС, якщо другий із подружжя визнаний недіє­здатним. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦК України, якщо від часу виник­нення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, суд з урахуванням ви­сновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздат­ною. Тобто, рішення про визнання особи недієздатною може мати зворотну силу. Це рішення може прийматися і після ре­єстрації шлюбу, а момент, з якого особа є недієздатною, в рішенні вказаний як та­кий, що настав ще до його реєстрації.

Таким чином, зіставляючи норми ста­тей 39 та 107 СК України та ч. 2 ст. 40 ЦК України, можна зробити висновок, що шлюб з особою, яка визнана недієздатною може бути як недійсним, так і розірваним у органі РАЦС.

Указані обставини свідчать про те, що у певних випадках теж не можна обійтися без судової процедури, оскільки визнання особи недієздатною здійснюється судом у порядку окремого провадження. А відпо­відно до п. 1 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. При недійсності шлюбу спір про право є наявним.

Таким чином, у разі наявності сумнівів у дієздатності одного з подружжя справа про визнання шлюбу недійсним має розг­лядатися в суді в порядку позовного провадження.

У Положенні не вказується, яке прізви­ще буде мати особа, що змінила його під час реєстрації недійсного шлюбу. Щоб ви­значити, чи має ця особа право на прізви­ще, яке вона обрала при реєстрації шлюбу, необхідно встановити відсутність вини цієї особи у порушенні умов реєстрації шлюбу. Органи державної РАЦС не мають відпо­відних повноважень для встановлення то­го, яка з осіб, що уклали недійсний шлюб, є добросовісною, а яка ні. Це питання мо­же вирішувати тільки суд. Цей факт має бути встановлений з метою застосування наслідків недійсності шлюбу.

Аналіз численних недоліків порядку анулювання актового запису про реєстра­цію недійсного шлюбу викликає питання, чи може особа в разі реєстрації шлюбу з особою, яка одночасно перебуває в іншо­му зареєстрованому шлюбі, або між осо­бами, які є родичами прямої лінії спорід­нення, а також між рідними братом і сест­рою, або з особою, яка є недієздатною, звернутися не до органу РАЦС, а до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Вважаємо, що відповідь має бути позитив­ною. Такий висновок випливає з загальних принципів чинного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції Украї­ни юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний Суд України дав офіцій­не тлумачення вказаної норми в рішенні у справі за конституційним зверненням то­вариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» (справа про досудове врегулювання спо­рів) від 9 липня 2002 року № 1-2/2002. У пункті 3 зазначеного рішення вказуєть­ся, що Конституційний Суд України ви­ходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв’язку з іншими положення­ми Основного Закону України, які перед­бачають захист судом прав і свобод лю­дини і громадянина, а також прав юридич­ної особи, встановлюють юридичні гаран­тії їх реалізації, надаючи можливість кож­ному    захищати     права     і     свободи     будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конститу­ція України у ст. 124 встановила принци­пи здійснення правосуддя виключно су­дами, неприпустимості делегування функ­цій судів та їх привласнення іншими орга­нами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи за­безпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України). Обрання певного засобу правово­го захисту, у тому числі і досудового врегу­лювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Зміст ст. 15 ЦПК України, яка визначає компетенцію судів щодо розгляду цивіль­них справ, також свідчить про те, що у порядку цивільного судочинства розгля­даються всі справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, крім випадків, коли розгляд та­ких справ проводиться за правилами ін­шого судочинства. А оскільки інша підсудність для справ, що виникають із сімейних відносин, крім підсудності загальним су­дам, законодавством України не передба­чена, можна зробити висновок, що проце­суальні норми не містять перешкод для того, щоб особа, права якої порушені вна­слідок реєстрації шлюбу з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстро­ваному шлюбі, або між особами, які є ро­дичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою, або з осо­бою, яка є недієздатною, має право звер­нутися не до органу РАЦС, а до суду з по­зовом про визнання шлюбу недійсним.

Таким чином, усі наведені недоліки по­рядку анулювання актового запису про недійсний шлюб ще раз доводять, що шлюб має визнаватися недійсним тільки у судовому порядку, а актовий запис про шлюб, зареєстрований із порушенням ви­мог чинного законодавства, може бути анульований тільки на підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним. Тільки такий порядок визнання шлюбу недійсним повною мірою буде сприяти всебічному та повному дослідженню об­ставин справи, дотриманню законності, захисту прав та законних інтересів осіб, права яких були порушенні внаслідок ук­ладення недійсного шлюбу.

Література

1. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. коментар / Ромовська З. В. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003.

2. Кострова Н. М. Теория и практика взаимодействия гражданского процессуального и се­мейного права / Кострова Н. М. – Ростов : Изд-во Ростовского ун-та, 1988.

3. Маслов В. Ф. Действующее законодательство о браке и семье / Маслов В. Ф., Подоприго-ра З. А., Пушкин А. А. – Х. : Вища школа, 1974.

4. Свердлов Г. М. Советское семейное право / Свердлов Г. М. – М. : Юрид. лит., 1958.

5. Сімейний кодекс України : наук.-практ. коментар / [за ред. І. В. Жилінкової]. – Х. : Ксилон, 2008.

6. Жюрлис А. Недействительность брака по советскому семейному праву : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс, семейное право, международное частное право» / А. Жюрлис. – Вильнюс, 1964.

7. Ванеева Л. А. Содержание права на обращение за судебной защитой / Л. А. Ванеева // За­щита личных и общественных интересов в гражданском судопроизводстве : сб. науч. трудов. – Калинин, 1985.

Сімейний кодекс України у певних випадках передбачає анулювання запису про шлюб органами РАЦС без розгляду справи у суді. Такий порядок має численні недоліки і не відповідає потребам захисту прав та законних інтересів фізичних осіб. Шлюб має ви­знаватися недійсним тільки у судовому порядку, а актовий запис про шлюб, зареєстро­ваний із порушенням вимог чинного законодавства, може бути анульований тільки на підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним.

< Попередня   Наступна >