Радник

---

МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕДУРНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Миколенко О. І.

Наука, як відомо, може розглядатися у двох значен­нях: як система знань і як певна сфера діяльності, що спирається на знання й породжує його у процесі від­биття дійсності. Про науку адміністративного процеду­рно-процесуального права зазначимо, що вона сього­дні здебільшого існує як пізнавальна діяльність, спря­мована на узагальнення, систематизацію й переосмис­лення практичного та теоретичного досвіду, накопиче­ного у сфері адміністративних процедурно-процесуа­льних відносин, а також на подальший їх розвиток.

Щоб науку адміністративного процедурно-процесу­ального права розглядати як систему знань, необхідно, щоб у неї був не тільки свій предмет дослідження, а й єдина (базова) термінологія і методологія. Методам та функціям науки адміністративного процедурно-проце­суального права присвячено в юридичній літературі обмаль праць. Лише поодинокі наукові роботи торка­ються цих питань (О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій) [1, 21-22]. Тому основною метою написання статті є визначен­ня понять та видів методів і функцій адміністративного процедурно-процесуального права.

Якщо предмет науки адміністративного процедур­но-процесуального права відповідає на питання: яку сферу правового життя вивчає ця наука, то метод вка­зує на те, яким чином вона це робить [2]. Взагалі метод пізнання є прийомом, способом вивчення дійсності та отримання про неї інформації - об'єктивних знань.

stify; text-indent: 42.55pt; background: white;">Науковий метод передбачає:

- досить стійку і чітку систему категорій, що служать координатами наукового мислення;

- певну систему ідеалів, на які орієнтуються у своїй діяльності вчені;

- систему норм наукового пізнання, що потребують обґрунтованості наукового знання, його логічної послі­довності тощо;

- специфічне обрання способів обґрунтування на­бутого знання;

- ряд загальних регулятивних принципів, відповід­ність яким є бажаною, але не обов'язковою;

- особливі, специфічні для кожної наукової дисцип­ліни правила адекватності;

- особливі принципи впорядкування або ієрархізацїї, різноманітних тлумачень істини, типів наукових теорій, застосовуваних у науці прийомів обґрунтування, видів наукового пояснення тощо;

- використання певних філософських уявлень про світ, що дозволяють з'ясувати філософські підстави на­уки й використовувати метафізику в аналізі поширення й розвитку наукового знання;

- певні зразки успішної дослідницької діяльності в конкретній сфері [3, 39].

Метод науки адміністративного процедурно-проце­суального права, а точніше методи, є шляхами вивчен­ня цієї матерії, способами пізнання адміністративного процедурно-процесуального права, засобами отриман­ня про нього нових знань. Крім цього, під методами науки адміністративного процедурно-процесуального права слід розуміти способи упорядкування матеріалу, його логічного розміщення для подальшого більш глибокого та різноманітного дослідження.

Питання про поняття і структуру методології право­знавства є дискусійним і недостатньо вирішеним. В юри­дичній літературі широко використовують такі терміни, як "методологічні основи теорії", "методологія", "ме­тод правової науки", "засади пізнання держави і права", "прийоми наукового дослідження", "методика" і ін. Саме поняття методолопї по-різному трактується й у філософії. Під ним розуміють сукупність методів пізнання і пере­творення дійсності; вчення про ці методи [3, 37-38]; при­йоми, засоби пізнання та їх теорію в сукупності; систему засад і способів організації людської діяльності тощо. У тому чи іншому вигляді ці підходи віддзеркалені в інших науках, зокрема у правознавстві. Проте іноді методоло­гію ототожнюють з філософією, попри те, що з наукової точки зору це невиправдано, оскільки філософія є теоретико-світоглядним і методологічним осередком у сис­темі загальних методів пізнання буття і вже через це не охоплює методологію повністю, оскільки остання вклю­чає і не філософську частину [5, 24].

Функціональне призначення методології полягає в обслуговуванні будь-якого наукового пошуку, оскільки вона є загальнонауковим феноменом, створеним у ре­зультаті синтезу загального пізнання. Методологія пра­вознавства не має якихось принципових відмінностей від загальної наукової методології, але як її різновиду їй притаманна специфіка, зумовлена особливостями предмета юридичної та практичної науки. Вчені не можуть дійти єдиної думки в питанні про те, які методи належить до загальнонаукових, а які-до спеціальних методів дослідження. Крім того, відсутня термінологічна визначеність щодо назви цих груп методів. Зокрема, ті методи, що були обґрунтовані в рамках філософії, на­зивають "загальними", "всезагальними" і т. п.; методи, що спочатку були сформульовані певною галузевою наукою, а потім стали широко застосовуватися іншими науками, називають "загальнонауковими" чи "спеціаль­ними"; методи ж, що використовуються винятково в юридичній науці, називають "спеціальними" [5, 25].

Отже, методологія науки адміністративного проце­дурно-процесуального права є системою особливих методів - ідей, принципів, прийомів, способів дослі­дження загальних закономірностей становлення та роз­витку правових явищ, що складають предмет науки.

Методи науки адміністративного процедурно-проце­суального права можна поділити на загальні, загальнонаукові та спеціальні. До загальних методів науки адмініст­ративного процедурно-процесуального права належать:

1. Метод діалектичної логіки, тобто метод логічного переходу від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Згідно із цим методом пізнання відбува­ється у два етапи. На першому етапі пізнання об'єкт сприймається як певне нероздільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається по конкретних ча­стинах. Отже відбувається рух від менш змістовного до більш змістовного знання [4, 14]. Наприклад, наука адмі­ністративного процедурно-процесуального права пови­нна починатись з історії виникнення та становлення ад­міністративного процедурно-процесуального права як комплексного утворення в системі права України. Лише потім повинні вивчатись дедалі більш складні поняття та явища. Наприклад, такі як "механізм адміністративного процедурно-процесуального регулювання" чи "адмініс­тративний процедурно-процесуальний режим" тощо.

2. Метод (принцип) єдності логічного і історичного. Суть історичного методу полягає в тому, що історичний розвиток адміністративного процедурно-процесуального права відтворюється в повному обсязі, як з урахуван­ням усіх випадковостей, особливостей, що спотворю­ють об'єктивну логіку розвитку, так і з усім позитивним, що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні адміністративного процедурно-процесуа­льного права слід відволіктись від усіх випадковостей, окремих фактів, особливостей, незначного, тобто тео­ретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, показати необхідне - загальне та часткове - у ході розвитку того чи іншого явища. Метод єдності логі­чного і історичного є методологічною основою дослі­дження як закономірностей виникнення і розвитку ад­міністративного процедурно-процесуального права, так і закономірностей його формування як комплексного утворення в системі права України.

Загальнонаукові методи - це прийоми, що не охоплю­ють всього наукового пізнання, а застосовуються лише на окремих його етапах, на відміну від загальних методів. До основних загальнонаукових методів науки адміністра­тивного процедурно-процесуального права належать.

1. Аналіз - умовний розподіл складного правового явища на окремі частини, що дає можливість поділити предмет дослідження на складові.

2. Синтез - припускає дослідження правового яви­ща шляхом умовного об'єднання його складових. Ана­ліз і синтез, як правило, використовуються спільно.

3. Конкретно-історичний метод допомагає досліди­ти специфіку правового явища в конкретний історич­ний період, простежити динаміку його розвитку. На­приклад, дослідити особливості створення, правового регулювання та функціонування адміністративної юстиції у другій половині XVIII та на початку XIX ст. ст. на зем­лях України чи розвиток законодавства про звернення громадян у радянські часи тощо.

4. Системно-структурний (системно-функціональний) метод, що припускає, що всі правові явища розгляда­ються як елементи системи [5, 27]. Наприклад, у межах науки адміністративного процедурно-процесуального права цей метод широко використовується при дослі­дженні таких правових явищ як система права України, система та структура адміністративного процедурно-про­цесуального права, структура адміністративного проце­дурно-процесуального режиму, структура механізму ад­міністративного процедурно-процесуального регулюван­ня, структура адміністративного процесу тощо. Систем­но-структурний метод дослідження дозволяє не просто визначити системи чи структури правового явища, а й пізнати особливості взаємодії цих елементів.

5. Конкретно-соціологічний метод дозволяє за до­помогою анкетування, інтерв'ювання, спостереження та інших прийомів отримати дані про адміністративне процедурно-процесуальне право. Він використовуєть­ся для виявлення ефективності впливу адміністратив­них процедурно-процесуальних норм на суспільні від­носини, виявлення суперечностей між законодавством та потребами суспільства. Шляхом проведення соціо­логічних прийомів робляться відповідні висновки про характер та результативність правової політики, що здій­снюється владними структурами держави [6, 14]. На­приклад, результати соціологічного опитування грома­дян щодо ефективності діяльності адміністративних су­дів дозволять виявити прогалини в чинному законодав­стві України та недоліки в правозастосовній діяльності адміністративних судів.

6. Статистичний метод дає можливість отримати кіль­кісні показники тих чи інших державно-правових явищ, що масово повторюються. Наприклад, кількість справ про адміністративні правопорушення, що були розглянуті судами за певний період, кількість адміністративних справ, що були розглянуті адміністративними судами за певний період, тощо. Статистичні дослідження мають три стадії: збирання статистичного матеріалу, об'єднання його за певним критерієм та обробка. Перша стадія до­слідження полягає в реєстрації певних явищ, що мають державно-правову значимість (правопорушення, звер­нення, рішення і т.п.). На другій стадії ці явища класифі­куються за певними властивостями і на заключній стадії робляться оціночні висновки щодо досліджуваних явищ (прогрес чи регрес, зростання чи зменшення тощо).

7. Порівняльно-правовий метод припускає зіставлен­ня юридичних понять, явищ і процесів та виявлення між ними подібностей чи розходження. Порівняння дає можливість класифікувати державно-правові явища, з'я­сувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними. У науці адміністративного процедурно-процесу­ального права цей метод використовується при дослі­дження таких правових явищ, як "адміністративно-пра­вова процедура" та "адміністративний процес", "сис­тема права" та "система законодавства", "механізм пра­вового регулювання" та "правовий режим" тощо.

8. Формально-юридичний метод дає можливість ви­значити юридичні поняття (наприклад, "адміністративно-процесуальна форма", "адміністративне провадження", "метод адміністративного процедурно-процесуального регулювання" тощо), виявити їх ознаки, здійснити класи­фікацію, тлумачити зміст правових приписів і т.п. Цей метод полягає в дослідженні спеціальними юридични­ми прийомами категорій, що використовуються у праві. Це дає можливість з'ясувати уяснити та пояснити поло­ження чинного законодавства для досягнення цілей правотворчої та правозастосовної діяльності.

Спеціальні методи - це прийоми, що ґрунтуються на досягненнях суспільних та технічних наук: моделюван­ня, математичний, кібернетичний та ін.

1. Метод моделювання - це уявне створення моде­лей державно-правових явищ і маніпуляція із цими мо­делями. Цей метод спрямований на пошуки оптималь­них варіантів вирішення конкретних проблем [7, 19]. Наприклад, цей метод широко використовувався вче­ними, які свого часу пропонували шляхи реформуван­ня судоустрою України та створення системи спеціаль­них судів - адміністративних судів.

2. Математичний метод - це прийоми оперування з кількісними показниками. Сьогодні математичні мето­ди застосовуються не тільки у криміналістиці чи судо­вій експертизі, а й при кваліфікації адміністративних проступків, при заміні одного адміністративного стяг­нення на інше тощо.

3. Кібернетичний метод - це прийом, що дає мож­ливість за допомогою системи понять, законів і техніч­них засобів кібернетики пізнати державно-правове яви­ще. Можливості кібернетики не зводяться лише до її технічних засобів (комп'ютерів і т.п.). Цей метод поля­гає також у використанні понять, що допомагають гли­бше зрозуміти державно-правові явища ("управління", "інформація", "зворотній зв'язок" і т.п.).

Як правило, при характеристиці певної юридичної на­уки виникає питання про визначення її функцій [8, 25-31; 4, 12-13]. По суті поняття "функція" є єдністю трьох само­стійних понять - цілі, засоби досягнення цих цілей та ре­зультат, що був отриманий і який повинен відповідати поставленим цілям. Якщо результат не відповідає постав­леним цілям, то функція вважається нереалізованою.

Функція - це та діяльність, той вплив, що повинна здійснювати та чи інша система (держава, право, держа­вний орган, наука, теорія тощо), щоб вирішити постав­лені перед нею завдання, досягти своїх цілей [9, 27]. Із цих позицій можна говорити про наступні функції нау­ки адміністративного процедурно-процесуального пра­ва: 1) теоретична; 2) законодавча; 3) практично-прикла­дна; 4) навчальна.

Теоретична функція полягає у формуванні змісту науки адміністративного процедурно-процесуального права, її категоріального апарату, відбувається її стано­влення та розвиток. Ця функція полягає також у попов­ненні науки новим про адміністративні процедурно-процесуальні явища. Законодавча функція полягає в накопиченні теоретичного матеріалу та досвіду прак­тики для формування в законодавстві відповідних адмі­ністративних процедурно-процесуальних положень. Практично-прикладна функція полягає в тому, щоб за допомогою загальних уявлень про адміністративні про­цедурно-процесуальні явища надавались певні орієн­тири в діяльності правозастосувачів, а також пояснен­ня, тлумачення та рекомендації учасникам адміністра­тивних процедурно-процесуальних відносин.

Навчальна функція полягає в тому, що наука адмініст­ративного процедурно-процесуального права повинна стати науковою базою для відповідних навчальних дисци­плін та базою для наукового розвитку молодих учених.

На підставі проведеного аналізу можна зробити на­ступні висновки. Методологія науки адміністративного процедурно-процесуального права є системою особ­ливих методів - ідей, принципів, прийомів, способів дослідження загальних закономірностей становлення та розвитку правових явищ, що складають предмет нау­ки. Ці методи умовно можна поділити на загальні, зага-льнонаукові та спеціальні.

Функція науки адміністративного процедурно-про­цесуального права - це той вплив, що здійснює наука при вирішенні поставлених перед нею завдань та при досягненні своїх цілей. Серед функцій науки адмініст­ративного процедурно-процесуального права можна виділити теоретичну, законодавчу, практично-прикла­дну і навчальну функції.

Література

1. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-про­цесуальне право України: Підручник / За ред. О.В. Кузь­менко. - К.: Атіка, 2007. -416 с.

2. Сырых В.М. Метод правовой науки: основные эле­менты, структура. - М.: Юрид. лит., 1980. - 176с.

3. Ивин А.А. Современная философия науки. - М.: Высшая школа, 2005. - 592 с

4. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учеб­ник. - X.: Консум, 2000. - 704 с.

5. Теорія права і держави: Підручник / А.С. Василь­єв, В.В. Іванов, І.С. Канзафарова; Під заг. ред. А.С. Ва­сильєва. - X.: Одиссей, 2007. - 448 с.

6. Теория государства и права: Учебник / А.В. Маль-ко, Д.А. Липинский, Д.В. Березовский, А.А. Мусаткина; Отв. ред. А.В. Малько. - М.: КНОРУС, 2006. - 400 с.

7. Теория государства и права: Учебник / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. - М.: ЮНИ-ТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. - 640 с.

8. Общая теория права: Учебник / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев, О.Э. Лейст, А.В. Мицкевич, В.В. Оксамытный, А.С. Пиголкин, Т.Н. Рахманина, А.Х. Саидов, М.С. Студеникина, В.М. Сырых, Под общ. ред. А.С. Пиголкина. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во МГТУ им. Баумана, 1996. - 384 с.

9. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуа­льной теории: Монография. - М.: Юрид. лит., 1991. -144 с.

< Попередня   Наступна >