Радник

---

Конопльов В.В.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Адміністративна реформа, що вже тривалий час здій­снюється в Україні, спрямована на зміцнення демокра­тичних засад державної влади, для якої гідність особи, її права та свободи, справедливість є найвищими цін­ностями. Важливою умовою створення правової дер­жави є надійний громадський порядок, при якому гро­мадяни впевнені, що їхні права та свободи достатньо захищені та гарантовані державою [21, 36]. Одним із засобів захисту прав, свобод та законних інтересів фі­зичних та юридичних осіб, охорони громадського по­рядку та гарантування громадської безпеки є адмініст­ративний нагляд за особами, звільненими з місць по­збавлення волі, що також є одним із методів адмініст­ративної діяльності міліції, на чому неодноразово наго­лошувалось в юридичній літературі [5; 357; 14; 15].

Відповідно до ст. 64 Конституції України конститу­ційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, чітко визначених Конституцією України. До таких випадків належить звільнення з місць позбавлен­ня волі окремих категорій засуджених, зокрема: а) за­суджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбав­лення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються не­безпечними для суспільства; б) засуджених до позбав­лення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засу­джених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-достро

кового звільнення від відбування пока­рання, незважаючи на попередження органів внутрі­шніх справ, систематично порушують громадський по­рядок і права інших громадян, учиняють інші правопо­рушення; в) засуджених до позбавлення волі за один зі злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів [13].

Відразу ж зазначимо не зовсім коректну, на нашу думку, позицію законодавця, який до переліку осіб, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд, незалежно від їх поведінки під час відбування покаран­ня (п. "б" ст. З закону) або поведінки після відбування покарання чи умовно-дострокового звільнення від від­бування покарання (п. "в" ст. З закону), визначає нале­жність тільки "засуджених до позбавлення волі за один зі злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів" (п. "г" ст. З закону). Отже, має місце якась нісенітниця, оскільки виходить, що для того, щоб встановити адміні­стративний нагляд, необхідно чекати, щоб особа після відбування покарання або умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання вчинила правопорушен­ня або злочин, що, як свідчить практика, як правило, мають характер рецидиву (56 %), або особа вчиняє більш тяжкий злочин (22 %). У зв'язку із цим у ст. З закону України "Про адміністративний нагляд за особами, зві­льненими з місць позбавлення волі" (далі - Закон) не­обхідно передбачити, що адміністративний нагляд вста­новлюється щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини, або засуджених ©Х.П. Ярмакі, 2009 два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочи­ни, незалежно від їх поведінки під час відбування по­карання, тобто таке формулювання законодавця як "якщо під час відбування покарання їх поведінка свід­чила, що вони вперто не бажають стати на шлях випра­влення і залишаються небезпечними для суспільства" повинно бути виключено із цієї статті Закону.

Правове становище раніше засуджених осіб, за яки­ми встановлювався адміністративний нагляд, та проце­дура його застосування було визначено в Законі Украї­ни від 1 грудня 1994 року "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", до якого пізніше було внесено цілий ряд змін та допов­нень [7, 361]. Зазнав змін та доповнень і чинний на той час Виправно-трудовий кодекс України [18], до якого було включено два нових розділи і 18 нових статей, також зазнала зміни ст. 120 "Встановлення адміністра­тивного нагляду за особами, звільненими з місць по­збавлення волі". Сьогодні Кримінально-виконавчий ко­декс України питання адміністративного нагляду не регулює, що цілком логічно, адже цей нагляд не нале­жить до заходів кримінального покарання.

До прийняття Закону цей нагляд застосовувався на­чальниками виправно-трудових установ і ОВС. Сьогодні ж він встановлюється і припиняється судом за подання­ми цих начальників.

Більш демократичні зміни і доповнення було внесе­но до Постанови пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986 р. № 3 "Про практику застосування су­дами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду" [19]. У 1995 р. нака­зом Міністра внутрішніх справ України № 616 була за­тверджена Інструкція про порядок встановлення та здій­снення адміністративного нагляду за особами, звільне­ними з місць позбавлення волі, що втратила чинність відповідно до спільного наказу МВС України та Держав­ного Департаменту України з питань виконання пока­рань від 4 листопада 2003 р. № 1303/203 [16].

Аналіз змісту нормативно-правових актів, що регу­лювали процедуру адміністративного нагляду за осо­бами, звільненими з місць позбавлення волі, дозволяє зробити висновок, що, на відміну від положень Закону України „Про адміністративний нагляд за особами, зві­льненими з місць позбавлення волі" та відповідних підзаконних актів, у нормативних актах, що їм передува­ли, першочергова увага зверталася на виконання осо­бами, звільненими з місць позбавлення волі, покладе­них на них обов'язків, тобто значно обмежувалися їхні права та свободи. І навпаки, у чинних нормативних ак­тах, що регулюють процедуру адміністративного нагля­ду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, більше уваги стало приділятись охороні прав піднагля­дних осіб, зокрема: участі таких осіб в судовому засі­данні; праву на захисника; наданню дозволу на виїзд із місця постійного проживання в особистих справах чи на тривале лікування; достроковому припиненню адмі­ністративного нагляду в разі, коли піднаглядний біль­ше не є небезпечним для суспільства, тощо.

Останнім часом щодо правової природи адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць по­збавлення волі, в адміністративно-правовій літературі відсутня єдність поглядів. За радянських часів, коли цей нагляд і встановлювався, і здійснювався міліцією, пи­тань щодо нього практично не виникало. Сьогодні ж, особливо після того, як адміністративний нагляд почав застосовуватися в судовому порядку, у літературі де­далі частіше висловлюються міркування про необхід­ність перегляду адміністративно-правового характеру цього заходу, оскільки об'єкт правового регулювання в цьому випадку не відповідає галузевій належності норм, за допомогою яких він здійснюється [20, 387; 12, 44]. Певна доля істини в цьому твердженні є, але не можна погодитись з тим, що об'єкт правового регулювання тут не є адміністративно-правовим. Ми тут цілком погоджу­ємося з А.Т. Комзюком, який зазначає, що "заходи адмі­ністративного примусу, яким є і адміністративний на­гляд, можуть застосовуватись для боротьби зі злочина­ми шляхом їх попередження і припинення, а деякі з них саме для цього і використовуються. Ніякого проти­річчя в цьому нема, адже жодна інша галузь права по­дібні відносини (тобто коли відсутній злочин, але існує реальна небезпека його вчинення) не регулює. Закон не допускає, так би мовити, "вмикання" норм права кримінального блоку (кримінального, кримінально-про­цесуального і кримінально-виконавчого) в таких випад­ках, тому впливати на ситуацію можна тільки за допо­могою використання адміністративно-правових норм" [10, 120]. Додамо лише те, що належність цього заходу до засобів іншої юридичної природи, зокрема, кримі­нально-правової, спричинило б собою негативні прак­тичні наслідки. Один із таких наслідків можна уявити таким чином, що нагляд у тих формах, що передбачені чинним законодавством, стали б здійснювати криміна­льно-виконавчі структури, тобто установи виконання покарань, що призвело б до цілого ланцюга взаємоза­лежних проблем як у системі МВС, так і в Державному департаменті України з питань виконання покарань.

Отже, можна зробити висновок, що нагляд за особа­ми, звільненими з місць позбавлення волі, не є суто адмі­ністративним, а має комплексний, а отже, міжгалузевий, характер, оскільки він встановлюється, продовжується і припиняється судом, і тільки суд притягує до відповідаль­ності піднаглядних, які порушили правила нагляду, а мі­ліція здійснює нагляд за дотриманням піднаглядними вста­новлених правил та обмежень, здійснює виховний вплив на них, документує факти порушення ними Закону.

Більшість вітчизняних адміністративістів називає ад­міністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, адміністративно-запобіжним заходом [З, 153; 1, 92; 2, 114], проте в ряді випадків визначають його належність до заходів адміністративного припинення [6, 204]. На нашу думку, адміністративний нагляд за осо­бами, звільненими з місць позбавлення волі, є виключно запобіжним заходом, оскільки головною метою його за­стосування є запобігання вчиненню піднаглядним нових правопорушень. Таку ж позицію займає й законодавець, оскільки в ст. 2 Закону зазначено, що адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позба­влення волі, і здійснення виховного впливу на них [13]. На нашу думку, словосполучення "запобігання вчинен­ню злочинів" доцільно замінити на "запобігання вчинен­ню правопорушень", оскільки систематичне порушення громадського порядку, прав інших громадян, учинення інших правопорушень (п. "в" ст. З Закону) є приводом для встановлення адміністративного нагляду. Крім того, ст. 2 Закону "Завдання адміністративного нагляду" не­обхідно доповнити і такими, як: 1) перевиховання засу­джених у дусі чесного ставлення до праці, дотримання норм законів та правил співжиття; 2) ресоціалізація та соціальна адаптація засуджених.

Отже, головне завдання адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, по­лягає в їх ресоціалізацїї та соціальній адаптації. Так під ресоціалізацією ст. 6 Кримінально-виконавчого кодек­су України розуміє свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхід­но зазначити й те, що питання ресоціалізацїї на сього­дні залишається дискусійним. Наприклад, М.І. Бажанов та В.М. Трубников виправлення злочинців вважають практично неможливим, оскільки до людини застосо­вуються певні обмеження і вона утримується в стано­вищі, де кожний крок є регламентованим, що розвиває пасивність [17, 369]. На нашу думку, ресоціалізація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, буде мати позити­вний ефект тільки за умови правильно побудованого виховного процесу, загальної та індивідуальної роботи із цією категорією осіб, а також ефективно здійснюва­ного нагляду за їхньою поведінкою.

У свою чергу, соціальна адаптація - це комплекс пра­вових, економічних, організаційних, соціально-психоло­гічних та інших заходів, що здійснюються щодо звільне­них осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їхніх прав і законних інтересів [4].

Як зазначено в ст. 7 Закону, адміністративний на­гляд здійснюється міліцією. Працівники міліції осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, бе­руть на облік, фотографують, а в разі необхідності бе­руть у них відбитки пальців. Працівники міліції зобов'я­зані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Оскільки адміністративний нагляд становить систему тимчасових примусових профілактичних заходів зі спо­стереження та контролю за поведінкою зазначених осіб, зупинимось детальніше на обов'язках піднаглядних та обмеженнях для них, у забезпеченні виконання яких міліцією й полягає зміст цього нагляду. У першу чергу Закон визначає обов'язки піднаглядних щодо дотриман­ня законослухняного способу життя, дотримання громад­ського порядку і прав громадян. Із цією метою вони зо­бов'язані: прибути у визначений виправно-трудовою уста­новою строк в обране ними місце проживання і зареєс­труватися в ОВС; з'являтися за викликом міліції в указа­ний строк і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного на­гляду; повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи про­живання, а також про виїзд за межі району (міста) у слу­жбових справах; у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому ОВС [13].

Піднаглядний повинен дотримуватись також ряду обмежень, установлених щодо нього постановою судді. Це можуть бути: заборона виходу з будинку, квартири у визначений час, що не може перевищувати восьми годин на добу; заборона знаходження у визначених місцях району (міста); заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); обов'язок з'являтися в міліцію від одного до чотирьох разів на місяць для реєстрації. Обмеження можуть вста­новлюватися з урахуванням особи та поведінки піднаг­лядного, характеру вчинених ним злочинів, способу його життя, сімейного стану, кола знайомих тощо, як у пов­ному обсязі, так і частково. Слід наголосити на тому, що інші обмеження, крім зазначених у Законі, встанов­люватися не можуть, тобто цей перелік є вичерпним.

Так заборона виходу з будинку, квартири у визначе­ний час полягає в тому, що піднаглядний зобов'язаний протягом установленого йому часу (не більше восьми годин поспіль) невідлучно знаходитися в будинку (ква­ртирі) за місцем постійного проживання. Час такої за­борони має обиратися таким чином, щоб виключити ві­льне пересування особи в години доби, найбільш при­датні для вчинення правопорушень, і навпаки, створи­ти додаткові можливості для позитивного впливу на під­наглядну особу членів сім'ї, рідних, представників гро­мадськості тощо. Зрозуміло, заборону залишати буди­нок (квартиру) для піднаглядного слід встановлювати на час, вільний від роботи чи навчання в закладі освіти, і не включати час, необхідний для поїздки і повернен­ня з роботи чи навчання. У випадку проживання особи в багатоквартирному будинку вважається, що в цей час особа має перебувати саме в квартирі, в якій вона по­стійно проживає. Якщо піднаглядний проживає в буди­нку на праві приватної власності, то до поняття "буди­нок" включається й присадибна ділянка з господарсь­кими будівлями. На практиці, як правило, не визнаєть­ся порушенням, якщо піднаглядний на момент переві­рки перебуває безпосередньо біля входу в будинок (під'їзд, квартиру), в якому постійно проживає. Як пра­вило, піднаглядному забороняється вихід з дому (квар­тири) з 22.00 до 6.00 годин [10, 127]. Вважаємо, що в зимові місяці, коли темніє рано, піднаглядному слід забороняти вихід раніше, при цьому враховувати змін­ність роботи піднаглядного або час його навчання.

Заборона перебування у визначених місцях району (міста) ґрунтується на особливостях антигромадської по­ведінки піднаглядного в минулому або ж одержаній інфо­рмації про можливу кримінальну поведінку в майбутньо­му. Сутність цього обмеження полягає в тому, що в підна­глядного зменшується можливість негативно впливати на інших схильних до правопорушень громадян, підтриму­вати старі та встановлювати нові злочинні зв'язки. У по­станові про встановлення обмежень особі мають бути перераховані й конкретно названі всі пункти, де заборо­нено перебувати піднаглядному, що дозволить уникнути як випадкових помилок з її боку, так і посилання в разі порушення на незнання змісту заборони. Наприклад, під­наглядним, які зловживають спиртними напоями, може заборонятися відвідувати кафе, ресторани, бари та інші місця, де реалізуються спиртні напої на розлив; особам з насильницькою антигромадською установкою, крім зазна­чених об'єктів, - на пляжах, стадіонах, інших місцях, де найчастіше виникають конфліктні ситуації'; кишеньковим злодіям та шахраям на залізничних, автобусних, річкових та морських вокзалах тощо. Проте, вирішуючи питання про застосування до піднаглядного обмеження у відвіду­ванні певних місць, неприпустимо забороняти відвідуван­ня магазину для придбання продуктів харчування, а та­кож користуватися громадським транспортом.

Заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особи­стих справах за межі району (міста) означає, що виїзд піднаглядного за межі адміністративного району або за межі міста не дозволяється без особливого на те до­зволу, наданого ОВС. Варто зауважити, що забороня­ється виїзд тільки в особистих справах, тому виїзд у від­рядження під це обмеження не підпадає.

Питання про короткочасний виїзд піднаглядного з місця постійного проживання за межі району (міста) в особистих справах, а також інші питання, пов'язані зі зміною обмежень, розглядаються начальником міськрайвідділу на підставі письмової заяви піднаглядного. Про прийняте рішення робиться відповідний запис у заяві. У такому ж порядку вирішується питання про три­вале перебування піднаглядного в закладах охорони здоров'я. Видача піднаглядному дозволу на виїзд в осо­бистих справах здійснюється у виняткових випадках. При цьому враховується причина виїзду, а також дані, що характеризують його поведінку в період перебування під адміністративним наглядом.

Разом з наданням дозволу на виїзд до іншої місце­вості піднаглядному вручається маршрутний лист, в яко­му зазначаються дата видачі дозволу на виїзд до іншого населеного пункту, мета поїздки та її тривалість, обо­в'язок піднаглядного зареєструватися в міськрайвідділі, з'являтися за викликом міліції в зазначений строк, по­відомити про своє повернення дільничного інспектора міліції, який здійснює за ним нагляд за місцем постій­ного проживання. Про виїзд піднаглядного дільничний інспектор міліції письмово повідомляє міськраивідділ, на територію обслуговування якого цей піднаглядний має прибути. Після прибуття піднаглядного на терито­рію обслуговування іншого міськрайвідділу працівник відділення (відділу) дільничних інспекторів міліції, а за його відсутності - дільничний інспектор міліції або пра­цівник карного розшуку, або черговий по міськрайвід­ділу, реєструє прибулого, протягом доби інформує про його прибуття дільничного інспектора міліції, на тери­торії обслуговування якого тимчасово проживатиме ця особа, і здійснює відповідні відмітки в маршрутному листі про прибуття і вибуття піднаглядного, після чого засві­дчує цей лист печаткою (штампом) міськрайвідділу. Протягом всього строку тимчасового проживання під­наглядного в іншому населеному пункті дільничний інспектор міліції здійснює контроль за його поведін­кою та способом життя і встановлює йому дні явки для проведення профілактичних бесід, а після закінчення цього строку вносить до маршрутного листа запис про його поведінку за місцем тимчасового проживання. Пі­сля повернення піднаглядного на постійне місце про­живання дільничний інспектор міліції продовжує здійс­нювати за ним адміністративний нагляд, а також знайо­миться із записами в маршрутному листі, робить у ньо­му відмітку про прибуття цієї особи та додає цей лист до справи з адміністративного нагляду.

У разі зміни особою, яка перебуває під адміністра­тивним наглядом, постійного місця проживання діль­ничний інспектор міліції, який здійснює нагляд, повід­омляє про це міськраивідділ за новим місцем прожи­вання піднаглядного. Міськраивідділ внутрішніх справ за новим місцем проживання піднаглядного у триден­ний строк повинен запитати, а міськраивідділ за попе­реднім місцем проживання надіслати на таку особу спра­ву з адміністративного нагляду. Якщо запит на переси­лку матеріалів відсутній більше десяти днів, міськрайвідділ за попереднім місцем проживання піднаглядно­го вживає заходів щодо встановлення його місцезнахо­дження. У випадку виїзду піднаглядного на інше по­стійне місце проживання йому видається контрольний листок, в якому вказуються дата виїзду, адреса нового місця проживання і строк явки на реєстрацію до міськрайвідділу за новим місцем проживання.

Явка піднаглядного в міліцію для реєстрації поста­новою судді може бути передбачена від одного до чо­тирьох разів на місяць. Для явки мають призначатися конкретні дні місяця, що завчасно під розписку оголо­шуються піднаглядному. Години явки визначаються та­ким чином, щоб не заважали роботі та навчанню, не збігалися із часом заборони виходу з дому, якщо таке обмеження встановлено для піднаглядного. Явка під­наглядного в ОВС для реєстрації дозволяє працівникам міліції періодично перевіряти факт перебування підна­глядного в межах цього району (міста) і вживати невід­кладних заходів до розшуку у випадку його відсутності; проводити з ним бесіди профілактичного характеру; отримувати із цих бесід додаткові відомості, що мають значення для підвищення ефективності нагляду; дис­циплінує піднаглядну особу, періодично нагадує їй про нагляд і його запобіжний характер, зокрема, про обо­в'язок дотримуватись його правил; піднаглядний при цьому має можливість особисто висловити свої прохання та отримати консультації.

Обсяг розглянутих обмежень під час здійснення ад­міністративного нагляду може змінюватися (зменшува­тися або збільшуватися) постановою судді за поданням начальника ОВС з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки. Зокрема, зменшення обмежень, тобто пом'якшення режиму адміністратив­ного нагляду, може мати місце у випадках, коли підна­глядний повністю дотримується правил адміністратив­ного нагляду і встановлених йому обмежень, не вчи­няє правопорушень, сумлінно працює або навчається, тобто є всі підстави вважати, що він став на шлях випра­влення. Послаблення режиму полягає в установленні менш суворих вимог (наприклад, зменшення кількості явок до міліцію для реєстрації) або зняття повністю окре­мих обмежень. Підставою для збільшення обмежень можуть слугувати матеріали, що свідчать про те, що під­наглядний не дотримується правил адміністративного нагляду і встановлених йому обмежень, допускає пра­вопорушення, зловживає спиртними напоями, непра­вильно поводить себе в побуті тощо. Посилення режи­му адміністративного нагляду проводиться шляхом за­провадження додаткових обмежень.

Вважаємо, що принциповим під час здійснення адмі­ністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, має стати те, що він не повинен виче­рпуватися лише встановленням певних обмежень і на­глядом за їх виконанням. Примусові заходи, що застосо­вуються до піднаглядного, повинні поєднуватися із на­данням соціальної та правової допомоги, вихованням і роз'яснювальною роботою. Звідси значення адміністра­тивного нагляду за особами, звільненими з місць позба­влення волі, полягає в тому, що він: по-перше, є захо­дом запобігання та припинення правопорушень, розшу­ку піднаглядних, оскільки за його допомогою: а) відслі­дковується прибуття піднаглядного у визначений випра­вно-трудовою установою строк в обране ним місце про­живання; б) установлюються певні заборони щодо вихо­ду з будинку (квартири) у визначений час, перебування у визначених місцях району (міста), виїзду чи обмежен­ня часу виїзду в особистих справах за межі району (міс­та); по-друге, становить комплекс правових, економіч­них, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, що здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування останніх до умов соціального середови­ща, захисту їхніх прав і законних інтересів; по-третє, під час його здійснення вирішуються питання щодо праце­влаштування, професійної орієнтації (переорієнтації) та перепідготовки, створення належних житлово-побуто­вих умов, запобігання впливу на осіб, звільнених з місць позбавлення волі, криміногенних факторів.

Отже, можна стверджувати, що адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, є важливим видом заходів адміністративного при­мусу. І хоча ці заходи в певних випадках обмежують права окремих громадян, проте це викликано інтере­сами суспільства і держави, що в цілому виступає під­тверджує піклування держави про своїх громадян.

Література

1. Адміністративна діяльність міліції: Підручник / За заг. ред. О.М. Бандурки: - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - 448 с.

2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьева. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - 177 с

3. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - X.: Право, 2000. - 520 с

4. Адміністративна процедура та адміністративні по­слуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимошук. - К.: Факт, 2003. -496 с.

5. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припи­нення в діяльності міліції: Дис... канд. юрид. наук. - X.: Укр. юрид. академія, 1994. - 158 с.

б.Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. - Свердловск: Изд-воУрал. ун-та, 1989. - 204 с.

7. Виправно-трудовий кодекс України // Відомості Верховної УРСР. - 1971. - № 1. - Ст. 6.

8. Евгеньева А.П. Словарь русского языка: В 4 т. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Русский язык, 1984. - 750 с.

9. Комзюк А.Т. Проблеми систематизації і класифі­кації заходів адміністративного примусу, що застосову­ються міліцією // Вісник Запорізького юридичного інсти­туту МВС України. - 1999. - № 2. - С 63-68.

10. Корнієнко М.В. Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при усклад­ненні оперативної обстановки. - Дніпропетровськ: "Україна", 2001. -430 с.

11. Кримінально-виконавчий кодекс України // Ві­домості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. - Ст. 21.

12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - X.: Право, 1997. - 368 с.

13. Про адміністративний нагляд за особами, звіль­неними з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відо-мості Верховної Ради України. -1994. - № 52. - Ст. 455.

14. Про внесення змін до Закону України "Про адміні­стративний нагляд за особами, звільненими з місць по­збавлення волі": Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 10. - Ст. 64.

15.Про внесення змін до Законів України "Про мі­ліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністрати­вний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлен­ня волі": Закон України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 40. - Ст. 193.

16. Про порядок контролю за прибуттям до вибраного місця проживання осіб, які звільнені з місць позбавлення волі: Наказ МВС України від 1 квітня 1994 року № 188.

17. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували пока­рання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 р. № 1104 / / Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 7. - Ст. 50.

18.Про практику застосування судами України законо­давства у справах про порушення правил адміністративно­го нагляду: Постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 28 березня 1986 р. // Збірник ППВС України. - 1986-1990.

19.Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятель­ности милиции в Российской Федерации: Дисс... д-ра. юрид. наук. - М., 1993. - 346 с.

20.Трубников В.М. Кримінально-виконавче право України. - X.: Право, 2001. - 375 с.

21.Ярмакі Х.П. Деякі особливості відповідальності за порушення правил адміністративного нагляду // Віс­ник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - № 3. - С 36-40.

< Попередня   Наступна >