Радник

---

МІСЦЕ КЕРІВНИКА У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Конопльов В. В.

Під час підготовки та прийняття управлінських рі­шень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ важливе місце відводиться керівнику як особі, яку наділено владними повноваженнями відносно під­порядкованих йому працівників і яка має право візувати управлінські рішення (зрозуміло, письмові), що стосу­ються як зовнішньоадміністративної, так і внутрішньо-організаційної діяльності зазначених органів. На відмі­ну від інших категорій працівників, які забезпечують управління, керівники становлять групу посадових осіб, яким делеговано права та обов'язки владного характе­ру. Саме керівник повинен вміти виробляти стратегію управління, консолідувати зусилля своїх підлеглих на вирішення важливих завдань управління, що, у свою чергу, відбивається на підготовці та прийнятті відповід­них управлінських рішень. Звідси питання участі керів­ника у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень в адміністративній діяльності ОВС є надзвичай­но актуальними.

Як слушно зазначає О.М. Бандурка, "діяльність су­часного керівника є багатоплановою. Вона поєднує ді­яльність з визначення основних цілей організації, а та­кож шляхи їх досягнення, стратегії розвитку: це і вплив на підлеглих, і виконання певних функцій, як по відно­шенню до підлеглих і організації в цілому, так і до інших органів" [1, 100]. Звідси, на нашу думку, повсякденну діяльність керівника можна звести до виконання таки

х функцій як: 1) адміністративні; 2) спеціально-професійні; 3) забезпечення; 4) виховні; 5) контрольно-наглядові; 6) представницькі тощо.

Незважаючи на численне вжиття терміна "керівник" як в нормативно-правових актах, так і в науковій літера­турі, єдиного загальноприйнятого визначення його по­няття не існує. Наприклад, у ст. 2 Закону України "Про державну службу" [2] керівників та їх заступників ви­значено як "державних службовців, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснен­ня організаційно-розпорядчих та консультативно-дора-дчих функцій". Якщо виконання керівниками організа­ційно-розпорядчих функцій не викликає сумніву, то виконання ними консультативно-дорадчих функцій мо­жна поставити під сумнів, тому що їх можуть виконува­ти не тільки керівники, а й інші особи, які працюють консультантами чи радниками. Більш вдалим було б вжиття поряд зі словосполученням "консультативно-дорадчі" терміна "владні функції", оскільки не всі роз­порядчі дії є владними.

У статті 10 Закону України "Про боротьбу з корупці­єю" [3] під керівниками розуміються особи, які очолю­ють міністерства і відомства, державні підприємства, установи та організації чи їх структурні підрозділи. Таке розуміння поняття "керівник" можна визнати більш до­цільним, оскільки воно дозволяє розмежувати поняття "керівник" та "начальник". Останнє, на нашу думку, є вужчим за змістом і охоплюється першим, оскільки будь-який керівник є начальником, але не кожний началь­ник може бути керівником. Відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України [4] нача­льником визнається особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосо­вувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнен­ня або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. У Дисциплінарному статуті зазна­чено, що прямими начальниками є начальники, яким особи рядового і начальницького складу підлеглі за службою, хоча б тимчасово. Найближчий до підлегло­го прямий начальник є безпосереднім начальником. У пункті 6 ст. 73 Господарського кодексу України [5] під керівником розуміється орган управління підприємст­ва, організації чи установи. На нашу думку, більш вда­лим було б визначення керівника як одного з органів управління, оскільки управляти суб'єктом господарсь­кої діяльності може не тільки керівник. Як бачимо, у наведених нормативно-правових актах категорія "кері­вник" розуміється по-різному, тобто залежно від сфери суспільних відносин, що він регулює.

Щодо нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють діяльність ОВС, зокрема, Закону України "Про міліцію" [6], Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України [4], Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та переважної більшості відомчих норма­тивно-правових актів, то в них як синоніми використову­ються два терміни "керівник" та "начальник".

У науковій літературі, як і в нормативно-правових актах, пропонуються різні визначення поняття „керів­ник". Так О.М. Бандурка визначає керівника як "особу, яка наділена правом прийняття рішень і виступає єди­ноначальником у межах наданих йому повноважень" [1, 100]. В.Б. Авер'янов визначає керівника як особу, "покликану здійснювати управління персоналом служ­бовців органу і створювати належні умови для його безперешкодної діяльності" [7, 59]. Н.О. Армаш під ке­рівником розуміє посадових осіб, наділених адмініст­ративною владою стосовно очолюваного ними певного формально-організованого колективу, які здійснюють внутрішньоорганізаційне управління ним [8, 35]. Як ба­чимо, учений, характеризуючи керівника, більшу увагу приділяє його особистим якостям.

Ураховуючи наведені підходи вчених до розуміння поняття "керівник", вважаємо за доцільне визначити його як посадову особу, наділену адміністративною владою, на яку законом або підзаконними нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих функ­цій, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, наділена правом прийняття найбільш важливих управ­лінських рішень, також у вигляді нормативно-правових актів, з усіх сфер (напрямків) діяльності підпорядковано­го їй органу (підрозділу) та прийняття кінцевого рішення про присвоєння (пониження) спеціальних звань, прийн­яття (ротацію) чи звільнення з роботи.

У нормативно-правових актах містяться різні вимоги до керівників. Так у Положенні про проходження слу­жби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України серед вимог, що висуваються до керівників: "ділові і особисті якості, стан здоров'я та вік" (п. 41) [9]. У Дисциплінарному статуті органів внут­рішніх справ України (ст. 8) до таких вимог: "бути при­кладом у дотриманні законності, службової дисциплі­ни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики; розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до вико­нання службових обов'язків, честь і гідність, заохочува­ти розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу"; в Інструкції "Про порядок добору та зараху­вання працівників органів внутрішніх справ України до резерву кадрів для переміщення на вищі посади та ор­ганізації роботи з ними" - "цілеспрямованість" та "ор­ганізаторські здібності" (п. 2) [10].

У науковій літературі, як і в нормативно-правових актах, також пропонуються різні вимоги, яким повинен відповідати керівник. Так до загальних вимог, що вису­ваються до керівників, О.М. Бандурка визначає: компе­тентність в охороні правопорядку та боротьбі зі зло­чинністю; глибоке розуміння особливостей поставле­них завдань; вірність присязі, ідейну загартованість та патріотизм; особисту дисциплінованість та законослух­няність; культуру; чесність; людяність; доступність; іні­ціативність; вміння і бажання знайти нове; самокритич­ність; здатність відстоювати свою думку та інтереси ко­лективу; вміння оцінювати підлеглих, вміння скласти атестацію, виразно й об'єктивно характеризувати під­леглого [1, 122-124]. Основні вимоги, яким мають відпо­відати керівники органів внутрішніх справ, О.М. Бандурка поділяє на три групи: 1) професіональні (компетентність, загальна ерудиція, широта мислення тощо); 2) ділові (уміння організувати роботу ОВС, вису­нути і розподілити серед виконавців завдання, створи­ти для їх роботи необхідні умови, координувати і конт­ролювати їх діяльність та ін.; 3) особисті (високі мо­ральні стандарти; фізичне і психічне здоров'я; високий рівень внутрішньої культури; оптимізм, упевненість у собі, врівноваженість) [1, 127].

В.В. Крижко, Є.М. Павлютенков зазначають, що ке­рівнику "необхідно формувати такі риси: здорове тіло, відсутність шкідливих звичок, енергійність та життєстій­кість, спокійний та збалансований підхід до життя та до роботи, спроможність справлятись із стресами, ефек­тивно використовувати час" [11, 64].

Вважаємо, що всю сукупність вимог, що висувають­ся до керівників органів внутрішніх справ доцільно зве­сти у три групи.

1. Соціально-психологічні, відповідно до яких дія­льність керівника має спиратись на потреби підлеглих, враховувати їхню думку, що, у свою чергу, забезпечує усунення волюнтаризму під час підготовки та прийнят­тя управлінських рішень.

2. Організаційно-фахові, що полягають у поєднанні теорії та практики, що, передусім, проявляється в умінні компетентно, оперативно й ефективно приймати рішен­ня, застосовуючи сучасні досягнення у сфері організації управління. До організаційно-фахових вимог належить і якість оформлення управлінських рішень. Стислі та чіткі формулювання, що містяться в управлінському рі­шенні, їх недвозначність свідчать про високий рівень управлінської культури керівника.

3. Морально-етичні, серед яких скромність, інтелігентність, чуйність до людей, вимогливість до себе, об'єктивність, які сприяють взаєморозумінню в колек­тиві, створенню оптимального психологічного клімату для виконання поставлених завдань.

Слід мати на увазі й те, що вимоги до керівників на різних рівнях управління неоднакові. Так на рівні окре­мого підрозділу ОВС (наприклад, міськраиліноргану) найбільше ціняться оперативність, рішучість та комуні­кабельність, а на рівні начальника департаменту, голо­вного управління чи управління МВС, ГУМВС, УМВС на перше місце висуваються організаторські здібності, широта мислення, уміння проявити творчий і науковий підхід до роботи, глибина аналізу і оцінки інформації, комплексний підхід у розробленні й прийнятті управ­лінських рішень. Що стосується найвищого керівника МВС, тобто міністра, то цю посаду, на нашу думку, по­винна обіймати авторитетна як у суспільстві, так і в мі­ліцейському середовищі людина, яка не заплямувала себе корупційними зв'язками.

Уважаємо за доцільне розробити й прийняти типові професійно-кваліфікаційні характеристики для посад керівників ОВС трьох рівнів: МВС, ГУМВС (УМВС), міськ-райлінорганів внутрішніх справ, що повинні містити чо­тири розділи: 1) завдання, обов'язки та повноваження; 2) має право; 3) повинен знати; 4) кваліфікаційні та осо­бисті (морально-етичні вимоги).

У теорії управління виділяються й різні види (групи) керівників. Так О.М. Бандурка вживає термін "керівний склад", до якого належать: "керівництво Міністерства, галузевих служб МВС, начальників та їх заступників в обласних, міських та районних управліннях, відділах і відділеннях та їх структурних підрозділах, слідчих апа­ратах, командирів стройових підрозділів (полків, баталь­йонів, рот і взводів) і всіх тих посадових осіб, які мають повноваження щодо управління особовим складом на постійній чи тимчасовій основі" [1, 95]. Отже, вчений та­кож пропонує широке розуміння керівників, до яких на­лежать особи, які "мають повноваження щодо управлін­ня особовим складом на постійній чи тимчасовій основі" [1, 95], що є також правом та обов'язком начальників.

На нашу думку, враховуючи внутрішню структуру ОВС, доцільно виділити такі види керівників як: 1) керівник органу (міністр, начальник ГУМВС, УМВС, міськраилінор­гану внутрішніх справ, ректори навчальних закладів, ке­рівники науково-дослідних установ, підприємств та ор­ганізацій системи МВС, командири військових частин); 2) керівник апарату ОВС, на який покладено організаційне, аналітичне, правове та інше забезпечення діяльності ОВС (начальники штабів); 3) керівник структурного підрозді­лу МВС (департаментів, головних управлінь, управлінь). Інші посадові особи, які керують відділами, відділення­ми та групами в МВС, ГУМВС, УМВС чи міськрайлінорганах внутрішніх справ, є не керівниками, а начальника­ми, які відповідають за діяльність підпорядкованих їм під­розділів (служб), які, у свою чергу, входять до структури певного органу, що очолює керівник. Ці посадові особи, на відміну від трьох наведених груп керівників, не мо­жуть приймати стратегічні управлінські рішення у сфері діяльності ОВС, що їм підконтрольна.

Успішність підготовки та прийняття управлінських рішень керівником залежить від багатьох факторів (об­ставин), до яких, на нашу думку, належать: авторитет керівника; компетенція; професійна компетентність керівника; ступінь централізації (децентралізації) управ­лінських рішень; характер і ступінь складності вирішуваної проблеми; наявність сил та засобів; інформацій­не забезпечення; професійна компетентність підлеглих; стиль управління керівника.

У науковій літературі під стилем управління розумі­ють: 1) "сукупність прийомів, способів та методів робо­ти, індивідуальну манеру поведінки та діяльності" [12, 4]; 2) "сукупність найбільш характерних та стійких ме­тодів розв'язання типових завдань та проблем (органі­заційного впливу, матеріального стимулювання, соціа­льного та морального впливу), які виникають у процесі реалізації функцій державного управління"; 3) "відо­кремлене поєднання методів впливу на людей з метою виконання ними визначених завдань відносно стійку сукупність обумовлених особливостями системи опо­середкованих особистими якостями менеджера спосо­бів (методів) вироблення, прийняття й реалізації рішень, насамперед із впливу на підлеглих з метою ефективно­го виконання покладених завдань" [13, 28].

На нашу думку, під стилем діяльності керівника не­обхідно розуміти сукупність методів роботи, що він ви­користовує при вирішенні типових (нетипових) проблем і які поєднують в собі психологічні, професійні, техно­логічні та організаційні їх характеристики.

Необхідно виділити такі стилі підготовки та прийн­яття управлінських рішень: 1) директивний, що харак­теризується надмірно централізованою владою, постій­ним втручанням керівника у справи підлеглих, чітким контролем за виконанням його розпоряджень, що су­проводжується застосуванням адміністративних санкцій. Під час використання такого стилю управління процес підготовки та прийняття управлінських рішень має інди­відуальний характер. Думки підлеглих у процесі вирі­шення оперативних управлінських завдань не врахову­ються, керівник прагне реалізувати власну управлінсь­ку стратегію, ущемляючи таким чином ініціативу підле­глих; 2) колегіальний, що, перш за все, передбачає колективну процедуру підготовки та прийняття управ­лінського рішення. Такий стиль сприяє проявленню творчої активності та свободи підлеглих у вирішенні управлінських завдань, мобілізує діяльність колективу на досягнення певної мети, сприяє самовираженню професійної сутності підлеглих, породжує відчуття до­віри та взаємоповаги між керівником та підлеглим; 3) ліберальний стиль полягає у свідомому самообмеженні керівником своєї влади, що де-факто повністю або час­тково передається підлеглим.

На нашу думку, сучасний керівник під час підготов­ки та прийняття управлінських рішень залежно від си­туації (складності вирішуваної проблеми) повинен вмі­ло використовувати кожний із наведених методів, як самостійно, так і комплексно, тобто поєднуючи їх пози­тивні аспекти.

Підрозділи по роботі з персоналом ОВС повинні розробляти і затверджувати програми роботи з керів­никами, здійснювати їх добір, формувати та оновлюва­ти їх кадровий резерв, проводити роботу з працівника­ми, зарахованими до кадрового резерву, організовува­ти їх підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфі­кації. У програмі роботи з керівниками ОВС повинні визначатися завдання; відповідальні посадові особи; а також навчальні заклади, на базі яких може здійснюва­тись підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфі­кації керівників та осіб, зарахованих до кадрового ре­зерву, календарний план-графік проведення навчаль­них заходів, нарад, семінарів з визначенням конкретного контингенту їх учасників; обсяги і джерела фінан­сування передбачених програмою заходів.

Добір кандидатур на посади керівників ОВС пови­нен передбачати ретельне вивчення професійних і осо­бистих якостей претендентів з кадрового резерву та існуючого складу керівних працівників ОВС. При визна­ченні претендентів, які мають очолити той чи інший орган (підрозділ, службу) внутрішніх справ, необхідно враховувати їх стаж роботи, професіоналізм, компете­нтність, ініціативність, організаторські здібності, чесність, відданість справі, рівень освіти, загальну культуру, якість виконуваних службових завдань та обов'язків.

Отже, варто відзначити особливу роль керівника під час підготовки та прийняття управлінських рішень в ад­міністративній діяльності ОВС, що полягає в тому, що він, з одного боку, керує процедурою їх підготовки та при­йняття, з іншого - наділений правом самостійної підгото­вки та прийняття управлінських рішень з підвідомчих йому питань, що можуть стосуватися як внутрішньоорганізаційних, так і зовнішньоадміністративних питань.

Література

1. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. - X.: Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с

2.Про державну службу: Закон України від 16 груд­ня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.

3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -1995. - № 34. - Ст. 266.

4. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Законом України від 22 лютого 2006 р. // Уряд, кур'єр. - 2006. - 20 квітня.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18-22. - Ст. 144.

6. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

7. Державне управління: проблеми адміністратив­но-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с

8. Армаш Н.О. Адміністративно-правовий статус ке­рівників органів виконавчої влади: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 2005. - 200 с.

9. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх прав Украї­ни: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. - Київ, 1993. - 583 с

10.Про затвердження Інструкції про порядок добо­ру та зарахування працівників органів внутрішніх справ України до резерву кадрів для переміщення на вищі посади та організації роботи з ними: Наказ МВС України № 1317 від 18 листопада 2003 р.

11.КрижкоВ.В., Павлютенков Є.М. Менеджмент в освіті: Навчально-методичний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 192 с

12.Жуков Р.В. Совершенствование стиля работы ру­ководителя. - /1.: Прогресс, 1989. - 24 с.

13. Стиль и методы руководства: Сб. ст. / Сост.: Г.Х. Попов, Г.Л. Подвойский. - М.: Моск. рабочий, 1985. - 208 с.

< Попередня   Наступна >