Радник

---

Я. О. ШАШАЕНКОВ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В ІНТЕРНЕТ ПРОСТОРІ

Досліджено питання щодо здійснення контролю за поширенням інформації мереж Інтернет на опрацювання теорії права, в першу чергу інформаційного права України, а також: з огляду на аналіз міжнародного досвіду, підходи до розуміння змісту і струк­тури інформації в інтернет просторі науковцями.

Ключові слова: інтернет, інформаційні технології, телекомунікації, інформація

Проблемними для України питання є пов'язані з можливістю вільного розпов­сюдження даних в Інтернеті: Це питання: охорони авторських прав, забезпечення інформаційної безпеки, запобігання розповсюдженню недобросовісної або таємної інформації, що створює загрозу для прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також для національних інтересів, державної безпеки, еко­номічного і фінансового розвитку країни.

="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm; mso-pagination: none; background: white; mso-layout-grid-align: none; text-autospace: none;">У зв'язку з розповсюдженням комп'ютерної обробки даних і передачею їх ка­налами телекомунікаційних мереж, з'явились нові питання щодо захисту персо­нальних даних, забезпечення права громадян на отримання інформації з Інтернету, зокрема правової інформації і інформації про діяльність державних органів, запобігання розповсюдженню відомостей, що не відповідають дійсності, зазіха­ють на честь, гідність громадян або ділову репутацію юридичних осіб (образли­вих і наклепницьких відомостей), а також пропаганди, направленої на розпалю­вання національної, і релігійної ворожнечі, з використанням Інтернету правил електронного документообігу, використання електронного цифрового підпису або зловживання правами, порядок укладення договорів в електронній формі

Однією із головних прогалин законодавства сьогодення, на нашу думку, є відсутність обов'язку особи яка має намір створити веб-сайт надати свої персо­нальні дані (паспортні дані та ін.), для ідентифікації її як власника веб-сайту.

З огляду на простий доступ до мережі Інтернет та швидке зростання кількості її користувачів, на даний момент, актуальним є вирішення питань, пов'язаних із можливостями мережі Інтернет та їх використанням. Такими питаннями, зокре­ма, щодо вдосконалення організаційно-правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет.

До зазначеної проблеми зверталися провідні вчені - юристи, а саме: В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко, М.В. Гуцалюк, В.І. Жуков, Р.А. Калюжний, B.C. Цимбалюк, М.Я. Швець. Ю.А. Агешина, И.Л. Бачило, Ю.М. Батурина, А.Б. Венгерова, А.В. Волокитіна, Е.К. Волчинська, М.М. Ка-реліна, В.А. Копилов, Б.В. Кристальний, А.П. Курило, Дж. Юлел.

У вітчизняній юридичній науці відносини, що пов'язані з використанням інформації в Інтернеті, на нашу думку, досліджені фрагментарно, з огляду на те, що деякі дослідники присвячували наукові пошуки здебільшого окремим пробле­мам правової охорони об'єктів авторських прав, доступних користувачам Інтер­нету. Ознайомлення з роботами вчених у цьому напрямку засвідчує, що їх автора­ми виявлені, в основному, процесуально-правові проблеми з'ясування і доведен­ня фактів порушення авторських прав при розміщенні інформації в Інтернеті.

Світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що пра­во на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань є од­ним з наріжних каменів розбудови демократичної, правової держави і грома­дянського суспільства. Без свободи слова немає демократії[1].

У резолюції 59 Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що «свобода інформації є основним правом людини і критерієм усіх інших свобод».

Конституція України (ст. 34) гарантує кожному право на свободу думки і сло­ва, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберіган­ня, використання і поширення інформації. Це важливе конституційне положення повністю відповідає ст.19 Загальної декларації прав людини та ст.10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, присвяче­них діяльності мас-медіа і спрямованих на розширення гласності та поінформо­ваності суспільства. За визнанням міжнародних експертів, українське законодавство в галузі інформації дає можливість реалізувати право людини на свободу думки і слова, хоча, звичайно, потребує певних коректив, змін і доповнень[2].

Основні правила щодо ведення інформаційної діяльності, тобто одержання, використання, поширення та зберігання інформації і захисту прав суб'єктів інформаційних відносин містяться у статтях 32 і 34 Конституції України, а також у Цивільному кодексі України (далі - ЦК), Законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку за­собів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про за­хист інформації в інформаційно - телекомунікаційних системах», «Про державну статистику», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», «Про державну таємницю», «Про Національну систе­му конфіденційного зв'язку», «Про банки і банківську діяльність», «Про Держав­ну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України».

Інтернет як жоден із засобів масової інформації дає можливість реалізувати право вільного збирання, зберігання, використовування і поширення інформації. В Інтернеті можна знайти інформацію на будь-яку тему - від медицини до науки і техніки. Є можливість виявити найдокладніший матеріал про усі види мис­тецтва, масу корисної інформації для студентів і школярів, дані для тих, хто шу­кає роботу, довідки про відпочинок, розваги, спорт і різні товари. Об'єднання комп'ютерів у мережі, а мереж - у глобальну міжнародну мережу Інтернет дає практично необмежену можливість вільного доступу до накопиченої людством інформації, незалежно від відстані і місця збереження[3].

Як показує досвід розвинених країн, за останні роки кількість зафіксованих випадків шахрайства через Інтернет зросла у десятки разів. Водночас законодав­че забезпечення Інтернету у тому числі з метою захисту інтересів держави, по­винне мати межу, яку не можна було б переступити, аби не зашкодити праву на свободу слова та вільного доступу до інформації. Перш за все Інтернет може бу­ти використаний просто як інструмент для правопорушень загального характеру - наприклад, якщо зловмисник створює веб-сайт для продажу наркотичних за­собів чи розповсюдження порнографії або використовує електронну пошту для шантажу. Тут повинні діяти відповідні загальноправові норми, але специфіка Інтернету зумовлюється тим, що з такими злочинами стає важче боротися з огля­ду на труднощі з відстеження самого зловмисника та його контактів[4].

Рішенням Апеляційного суду Сент-Луїса у справі за позовом Американської асоціації індустрії звукозапису RIAA проти корпорації Charter Communication, од­ного з найбільших інтернет-провайдерів СІЛА представникам індустрії звукоза­пису заборонено вимагати в інтернет-провайдерів надання персональних даних про користувачів Інтернету, запідозрених у нелегальному поширенні продукції відомих музичних лейблів.

Звукозаписні компанії стверджували, що 93 клієнти Charter Communications протиправно продали через Інтернет близько 100 тис. файлів з музичними запи­сами. Оскільки вся інформація про підозрюваних обмежується їхніми електрон­ними адресами, RIAA спробувала персоналізувати свої судові позови проти Інтернет-піратів, для чого необхідно було одержати особисті відомості про клієнтів Інтернет-провайдера. Компанія відмовилась надати таку інформацію, а суд погодився, що вимоги RIAA до Charter безпідставні, оскільки: «.. .роль Інтер­нет-провайдера обмежується лише переміщенням файлів по мережі».

Інтернет-комерція - це один з видів бізнесу, і тут повинні діяти всі правові норми, що регулюють господарську діяльність. Зокрема, для електронної ко­мерції характерні такі порушення: ведення комерційної діяльності без належної реєстрації (зокрема, здійснення підприємницької діяльності вимагає обов'язкової реєстрації; для розміщення веб-сайту в Інтернеті реєстрація не є необхідною, але такий сайт цілком може бути використаний для комерційної діяльності, а у випад­ку виникнення ускладнень - моментально знищений); ухилення від сплати по­датків; шахрайство, обман замовників та інші порушення прав споживачів; неза­конні фінансові та валютні операції (зокрема, інтернаціональний характер Інтернету та підвищений рівень анонімності провокують деяких підприємців на неза­конну реєстрацію віртуальних підприємств в офшорних зонах, пов'язані з цим пе­рекази коштів за кордон та їх «відмивання» тощо); незаконне використання чужо­го товарного знака; недобросовісна конкуренція і реклама.

Недостатньо відпрацьованими є правові методи боротьби з такими спе­цифічними для Інтернету явищами, як спам (Спам Ганга, spam) - масова розсип­ка кореспонденції рекламного чи іншого характеру людям, які не висловили ба­жання її одержувати). Передусім термін «спам» стосується рекламних електрон­них листів.), хоч останнім часом ситуація починає змінюватися на краще, і такі за­кони приймаються. У ряді країн спам розглядається як серйозне правопорушен­ня, за яке винуватець має принаймні сплатити штраф і може бути притягнений до кримінальної відповідальності.

На мою думку, повинні повинні бути відрегульовані питання, пов'язані з еле­ктронним документообігом та електронним цифровим підписом. В США та в Європейському Союзі закон про електронний цифровий підпис діє з кінця 90-х років. Для європейських країн важливе значення має директива ЄС 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 р. «Про політику ЄС щодо електронних підписів».

В Україні діє Закон «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 p., а також положення про технічний захист інформації в Україні, за­тверджене Указом Президента №1229 від 27 вересня 1999 р. У Кримінальному Кодексі України передбачені статті 361-363, які об'єднані в окремий розділ: «Зло­чини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж».

Інтернаціональний характер Інтернет викликає ряд проблем, пов'язаних з за­стосуванням національних законодавств. Наприклад, якщо ділові партнери жи­вуть в різних країнах і ведуть бізнес через Інтернет, законодавством якої саме країни повинні регулюватися пов'язані з цим аспекти? Якщо громадянин України живе в Нідерландах, зареєстрував підприємство в Австралії, а веб-сайт - у ко­лумбійській зоні, його партнери знаходяться в Таїланді, а сайт використовується для розповсюдження порнографії - за законодавством якої країни він повинен відповідати за вчинений злочин ?

Для прикладу, у 1999 р. проти Amazon.com був поданий судовий позов, який звинувачував компанію в продажі забороненої літератури на території Німеччини (в цій країні заборонена книга Гітлера «Майн Кампф» та інші нацистські твори). Компанія у запереченні на позов вказала, що клієнти з інших країн, які замовля­ють книги на її сайті, повинні розглядатися як туристи, які самі відповідають за ввезення книжок до своєї країни.

Таким чином, укладання договору в Інтернеті має транснаціональний харак­тер і потрапляє до сфери міжнародного права. Традиційно для вирішення питання про застосування того чи іншого законодавства береться до уваги місце укла­дання договору, але в Інтернеті часто не є можливим визначити, на території якої саме країни укладено договір. Тому, якщо в договорі не вказано місце його укла­дення, таким місцем вважається місце проживання фізичної особи або перебуван­ня юридичної особи оферента (того, хто робить пропозицію).

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 28.03.07 №01-8/184 зазначено, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у ви­гляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інте­реси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до влас­ника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товарист­ва з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента ме­режі Інтернет. Після здійснення заходів, пов'язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об'єднання «Український мереже­вий інформаційний центр»[6].

Саме тут і постає головна проблема, визначити власника сайту. На сьогодні, при створенні та реєстрації сайту замовник вносить дані на власний розсуд. Існує сайт, який допомагає визначити дані власника сайту (http://who.is). З 10 спроб встановити власників різних сайтів ми розуміємо, що у разі коли людина має намір займатися цілком дозволеною(легальною) діяльністю вона вказує свої дані при реєстрації сайту (ім'я, прізвище, адресу, контактний телефон), однак спробу­вав перевірити сайти які займаються забороненою діяльністю, наприклад www.radarix.com (на даний час сайт закритий) встановити власника неможливо оскільки будь-які відомості нього відсутні. Вказаний сайт надавав платні інфор­маційні послуги (бази даних податкової служби, МВД, БТІ та інших) про фізич­них та юридичних осіб України та Росії.

Всупереч потужності Інтернету - або саме внаслідок цієї потужності - уряди багатьох країн намагаються обмежити його використання. Спрямована на обме­ження свободи висловлювань в Інтернеті діяльність урядів набуває різноманітних форм.

Так, деякі уряди поставили певні типи висловлювань в Інтернеті поза зако­ном. Кримінальна відповідальність передбачається законами, де заявлена мета -захистити неповнолітніх від певних матеріалів, котрі розглядаються як «шкідливі». Однак, як недавно вирішив Верховний Суд СІЛА, вимога, щоб авто­ри Інтернету захистили певну верству населення від своїх матеріалів, у дійсності тотожна тотальній забороні цих матеріалів. Деякі країни вже ввели систему ліцен­зування, яка вимагає, щоб користувачі Інтернету або провайдери погодились ут­римуватись від розповсюдження матеріалів певного характеру або блокувати до­ступ до таких матеріалів; це є необхідною умовою для того, щоб користуватись Інтернетом або надавати до нього доступ. Китай встановив правила, згідно з яки­ми будь-хто, маючий доступ в Інтернет, зобов'язаний утримуватись від розповсю­дження заборонених матеріалів. Сингапурське Бюро Інформації вимагає, щоб усі провайдери, згідно з ліцензією, блокували доступ до зарубіжних сайтів та новин-них груп, які визнано шкідливими для національних звичаїв[7]. Деякі уряди зо­бов'язують на примусове використання фільтруючих, рейтингових або маркую­чих зміст приладів. Блокування, фільтрування та маркировка інформації можуть перешкодити особам користуватись Інтернетом для обміну інформацією, що стосується спірних або небажаних тем, можуть сприяти формуванню глобальної рейтингової системи, що її хочуть створити деякі уряди. При цьому блокується до­ступ до цілих інформаційних галузей певного змісту, до галузей або сторінок, де є окреслені ключові слова або ланцюжки символів у адресі; можливий також пе­резапис первісної інформації, яку надають ведучі інформаційних блоків та про­вайд ери[8].

На нашу думку, на Інтернет не можна поширювати правила, що розраховані на вже традиційні засоби поширення інформації, як-то телебачення і радіомов­лення, оскільки він дозволяє користувачам самостійно здійснювати вибір, кон­тролювати зміст і відсторонювати себе від небажаної інформації, так само як оби­рати книги за своїми інтересами у публічній бібліотеці. На дорослих користувачів покладається обов'язок керувати вибором і контролювати зміст, який досягає їх дітей. Такі засоби пропонуються в Інтернет як на платній, так і безоплатній ос­нові.

Таким чином, здійснювати державний контроль у мережі Інтернет необхідно, однак межі цього контролю слід чітко окреслити та не допускати будь-яких пору­шень прав людини та громадянина на право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, викорис­тання і поширення інформації.

Отже, пропоную при підготовці проекту Інформаційного кодексу України (Відповідно до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки») до нього включити розділи, зокрема, про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі ав­торського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, надання органами державної влади та органами місцевого са­моврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з викорис­танням мережі Інтернет, правила використання всіх видів інформації і ко­мунікаційних технологій в сфері електронної комерції, а також ввести обов'язко­ву реєстрацію веб-сайтів подібній реєстрації, визначеній у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Враховуючи наведене, вирішення питання правового забезпечення поширен­ня інформації мережею Інтернет має бути комплексним, якому обов'язково мають передувати наукові дослідження та вивчення міжнародного досвіду.

1. Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія; за ред.. МЛ. Швеця-К.: НДЦПІ АПрН України, 2007. - 234 с. 2. Задорожня Л.М., Коваль М.І., Брижко В.М. Питання вдосконалення законодавства України у сфері інформації: Дода­ток до наукового журналу «Правова інформатика» / За ред. М.Я. Швеця. - К., 2005. -31с. 3. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. - К., 2006. - 384 с 4. Брижко В.М., ЦимбалюкВ.С, Оре­хов А.А., Галъченко ОН. Е-будущее и информационное право / Под ред. Р.А. Калюжно­го, М.Я. Швеця. - К., «Інтеграл». - 2002. - 264 с. 5. Інформаційний лист Вищого госпо­дарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184/ 6. Монахов В.Н. СМИ и интернет: проблемы провового регулирования.- М.: Экопринт, 2003. 7. ЭйморД. Электронный бизнес: эволюция и/или революция. - М.: Изд.дом «Ви­льяме», 2001. - 752 с. 8. AOL Parental Control v. 6.0 www.aol.com, Arlington Custom Browser www.arlington.com.au, Cyber Patrol v. 5.0 www.cyberpatrol.com, Cyber Sentinel v. 2.0 http://securitysoft.com .

< Попередня   Наступна >