Головна

Об’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права

А. Солдатенко©

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000, м. Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У статті аналізується об’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права, її ознаки, окремі способи вчинення цього злочину, зокрема насильство, обман, підкуп, погрози.

Ключові слова: виборче право, об’єктивна сторона, насильство, обман, підкуп, погрози.

Кримінальним законом України виборче право охороняється від суспільно небезпечних посягань на нього, в тому числі від посягання у вигляді перешкоджання здійсненню виборчого права.

В науці кримінального права об’єктивну сторону злочину традиційно визначають як зовнішній прояв злочинної поведінки та відносять до її структурних елементів суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між ними, а також час, місце, знаряддя, спосіб, обстановку вчинення злочину [1, с. 312; 2, с. 218]. Разом з тим серед науковців немає єдиної думки щодо класифікації обов’язкових та факульт

ативних ознак об’єктивної сторони складу злочину. Одні з них до обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину відносять суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між ними, а інші ознаки вважають факультативними [4, с. 91]. Дехто з науковців стверджує, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише суспільно небезпечне діяння, тоді як суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між ними є обов’язковими тільки у злочинах з матеріальним складом [1, с. 314]. На нашу думку, обов’язковими ознаками об’єктивної сторони кожного конкретного злочину є ті із згаданих вище, що передбачені як обов’язкові самим законодавцем безпосередньо в даному конкретно визначеному складі злочину або випливають з аналізу норми Особливої частини КК України. Як видається, таке вирішення питання відповідатиме положенням чинного кримінального закону.

Обов’язковою ознакою будь-якого складу злочину є суспільно небезпечне діяння. Законодавець визначив способи вчинення злочину, передбаченого ст. 157 КК України зокрема, перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянами свого виборчого права (ст. 157 ч. 1). Частиною 2 ст. 157 КК України встановлено кримінальну відповідальність за вчинення тих самих дій за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади чи посадового становища, а ч. 3 цієї ж статті передбачено відповідальність за ті ж самі дії, якщо вони вплинули на результати голосування або виборів. Такий підхід законодавця є виправданим, оскільки, з одного боку, формалізація способів вчинення аналізованого злочину допомагає правозастосуванню ст. 157 КК України, а з іншого –індивідуалізує кримінальну відповідальність за посягання на виборчі права громадян.

Вважаємо, що суспільно небезпечне діяння при перешкоджанні здійсненню виборчого права громадянами полягає в активних діях, окремі ж види цього посягання можливі й у формі бездіяльності. Це, зокрема, стосується обману та інших форм перешкоджання вільному здійсненню виборчого права.

Насильство, передбачене в ст. 157 КК України охоплює лише фізичне насильство, і за цією ознакою відмежовується від погроз заподіяння такого насильства, які являють собою психічне насильство як окрему форму вчинення аналізованого злочину. Насильство може полягати в позбавленні волі, нанесенні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень. Вчинення стосовно потерпілого мордування, заподіяння йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень чи смерті кваліфікується за сукупністю відповідних складів.

Не можна визнати переконливою позицію законодавця у визначенні такого способу вчинення злочину, передбаченого ст. 157 ч. 1 КК України, як погрози. Вживання цього терміна неоднозначне і, як видається, передбачає будь-яку погрозу, здатну, на думку винного, перешкодити здійсненню виборчого права потерпілим. До таких погроз, зокрема, можна віднести погрозу заподіяння шкоди здоров’ю, вбивства, розголошення відомостей як про потерпілого, так і його близьких родичів та інших близьких йому осіб, які останні бажають зберегти в таємниці, погроза обмеження належних їм прав та охоронюваних законом інтересів даних осіб, знищення майна, належного їм.

Важливе теоретичне і практичне значення має встановлення змісту поняття обману як способу перешкоджання здійснення виборчого права. В теорії кримінального права склалася думка про те, що обманом треба вважати, наприклад, і повідомлення громадянину, що здійснює своє виборче право, завідомо неправдивих відомостей, які вводять його в оману щодо його виборчого права чи самого акту голосування [9, с. 428]. Як видається, під обманом треба розуміти як повідомлення особам, які здійснюють своє виборче право, так і будь-яке приховування від них відомостей, які, на думку винної особи, здатні вплинути на результати виборів. Тобто така форма вчинення аналізованого злочину можлива як у формі дії, так і в формі бездіяльності [10, с. 408]. Водночас, вважаємо, обман спрямовується в певних випадках не тільки проти осіб, які здійснюють своє виборче право безпосередньо. Наприклад, якщо претендент на виборну посаду повідомляє завідомо неправдиві відомості відповідній виборчій комісії з метою домогтися реєстрації як кандидата, має місце злочин, передбачений ст. 157 КК України. Такі ж відомості можуть бути повідомлені суду або приховані від нього, якщо рішення виборчої комісії про відмову в реєстрації оскаржується. Це, по суті, також є перешкодження здійсненню виборчого права як активного, так і пасивного (незаконна участь такої особи у виборах у злочинний спосіб вплине на результати виборів). Адже вільне волевиявлення виборців полягає також у виборі найдостойнішого серед тих претендентів, які відповідають встановленим законом мінімальним вимогам. Обманне порушення таких вимог безпосередньо впливає на результати виборів. Однак і в цьому випадку потерпілими в кінцевому результаті є особи, які здійснюють своє виборче право, а не особи, уповноважені державою, на реєстрацію кандидатів [7, с. 7].

Складнощі виникають також щодо кваліфікації обіцянок у ході передвиборчої агітації. Зокрема, явно неправдиві обіцянки у ході передвиборчої кампанії з боку кандидатів на виборні посади здатні ввести виборців в оману і навіть вплинути на результати виборів. Як видається, у цьому випадку, якщо кандидат чи претендент на виборну посаду формально дотримався чинного законодавства про реєстрацію як кандидат норм ведення передвиборчої агітації, кримінальна відповідальність його за передвиборчі обіцянки навіть за умови їх невиконання виключається. В такому випадку відсутнє само по собі перешкоджання здійсненню виборчого права. Особа у межах чинного законодавства використовувала передвиборчу агітацію для обрання на посаду. Якщо ж повідомлені або приховані особою відомості є свідомо неправдивими і настільки суттєвими, що у разі виявлення цього результати голосування чи виборів були неодмінно іншими, то приховання або поширення таких відомостей слід розцінювати як перешкоджання реалізації виборчого права. Наприклад, особа з метою реєстрації кандидатом у депутати та подальшого обрання на посаду приховує відомості про наявність у неї неприпиненої судимості. Обізнаність певних уповноважених державою органів (виборчих комісій) з подібними відомостями взагалі усувала б можливість участі такої особи у виборах.

Підкуп як окрема форма вчинення злочину, передбаченого ст. 157 КК України, має певні особливості. Так, відповідно до ст. 56 Закону України "Про вибори народних депутатів" від 18 жовтня 2001 р., забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей. Під підкупом у ст. 157 КК України автори Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України 2001 р. розуміли надання чи обіцянку надання винагороди матеріального характеру (грошей, матеріальних цінностей або послуг) [5, с. 376; 10, с. 307]. Однак таке визначення не охоплює всіх можливих форм учинення злочину, передбаченого ст. 157 КК України шляхом підкупу. Особливість підкупу, передбаченого в ст. 157 КК України, полягає ось у чому: якщо особа, яка здійснює своє виборче право, має певне майнове право, однак не може його реалізувати через причини, що не залежали від її волі (безнадійна заборгованість по заробітній платі, компенсація знецінених заощаджень, виплата компенсацій пільговим категоріям населення, забезпечення санаторно-курортними путівками тощо), і за умови забезпечення реалізації таких майнових прав винною особою, відмовляється від участі у виборах або, навпаки, голосує певним чином, має місце підкуп особи, що здійснює своє виборче право.

Під перешкоджанням здійсненню виборчого права іншим чином слід розуміти будь-які суспільно небезпечні дії чи бездіяльність, спрямовані на перешкоду іншій особі в реалізації активного чи пасивного виборчого права. За цією ознакою, на нашу думку, треба кваліфікувати незаконний вплив на третіх осіб з метою перешкодити здійсненню виборчого права, наприклад, незаконний вплив на засоби масової інформації з метою примусити їх висвітлювати чи не висвітлювати, зокрема і несприятливо висвітлювати діяльність певного кандидата. Або, навпаки, незаконна бездіяльність уповноважених посадових осіб, яка полягає у нереєстрації кандидатом на виборну посаду, ненадання приміщення для проведення зустрічі з виборцями, пошкодження майна, належного особі, яка здійснює своє виборче право, віддання наказів, вказівок проголосувати певним чином підлеглим працівникам, обмеження соціально-економічних, політичних та інших прав особи з метою примусити особу зняти свою кандидатуру з голосування, відповідно проголосувати або відмовитися від голосування.

Стаття 157 КК України містить три склади злочинів: простий, кваліфікований та особливо кваліфікований вид перешкоди здійсненню виборчого права.

В теорії кримінального права склалися різні думки з приводу моменту закінчення простого перешкоджання здійсненню виборчого права. Деякі автори вважають, що аналізований склад злочину вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій і не залежить від настання будь-яких наслідків, спричинених такими діями [6, с. 429; 9, с. 371]. За таких умов цей злочин слід вважати злочином з формальним складом.

Автори Науково-практичного коментаря КК України 2001 р. вважають, що такий злочин слід вважати закінченим з моменту, коли внаслідок суспільно небезпечних дій, спрямованих на перешкоду здійсненню виборчого права, його носій реально позбавлений можливості скористатися ним [5, с. 377].

Такий висновок, вважаємо, викликає сумнів. Так ст. 157 ч. 1 КК України встановлює кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права певними способами без вказівки на настання будь-яких наслідків. Тільки в ч. 3 аналізованої статті законодавець вказує на настання наслідків у вигляді впливу на результати виборів чи голосування.

Етимологічне значення терміна перешкоджання означає встановлення певних перепон, недопущення вчинення певних дій. Вирішення питання про момент закінчення досліджуваного посягання ускладнюється вживанням у кримінальному законі іменника перешкоджання, від якого може бути утворене дієслово як недоконаного виду (перешкоджати), так і доконаного (перешкодити). Проте юридичний аналіз ст. 157 КК України дає підстави для висновку про те, що ч. 1 та 2 містять формальні склади злочинів, а ч. 3 цієї статті – матеріальний склад.

Як у попередній редакції, так і в чинному нині КК України законодавець встановлює кримінальну відповідальність за сам лише факт "перешкоджання" здійсненню виборчого права, без будь-якої вказівки на настання певних суспільно небезпечних наслідків, зокрема і такого, як неможливість реалізації виборчого права у результаті вчинення злочину.

Матеріальний склад, який міститься в ч. 3 ст. 157 КК України, утворений шляхом приєднання до простого перешкоджання здійсненню виборчого права однієї додаткової ознаки – настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді впливу на результати виборів чи голосування. Тобто такий наслідок виявиться навіть і у тому разі, коли одна особа, що здійснювала своє виборче право (активне чи пасивне), буде позбавлена можливості його реалізації, спричиненого злочином. Цей висновок випливає з рівності всіх громадян перед законом та визнанням як самої особи, так і належних їй прав і свобод найвищою соціальною цінністю в державі (ст. 3 Конституції України). Порушення виборчого права будь-якої особи складає матеріальний наслідок злочину, передбаченого ст. 157 КК України. Наявність у ст. 157 ч. 3 КК України матеріального складу також опосередковано підтверджує висновок про те, що ч. 1 та 2 містять склади, які є формальними. Адже в будь-якому разі, коли особа, що здійснювала своє виборче право внаслідок злочину, позбавлена можливості його реалізувати, діяння кваліфікується за ч. 3 ст. 157 КК України. Отже, ч. 1-2 цієї ж статті застосовуються в тому разі, коли такий наслідок не настав.

Разом з тим зауважимо, що, незалежно від способу побудови об’єктивної сторони злочину, суспільно небезпечні наслідки від його вчинення завжди мають місце. Це випливає з аналізу такої матеріальної ознаки злочину, як суспільна небезпека (ст. 11 КК України). Не може бути визнане злочином діяння, яке не спричиняє і не здатне спричинити істотної шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Однак залежно від способу побудови об’єктивної сторони такі наслідки можуть бути винесені за межі складу злочину. Наприклад, якщо перешкоджання здійсненню виборчого права вчинено шляхом насильства, потерпілому можуть бути заподіяні тілесні ушкодження, які є матеріальними наслідками посягання. Однак, незважаючи на цю обставину, ч. 1-2 ст. 157 КК України є формальними складами злочину, оскільки таке насильство може, по-перше, і не спричиняти тілесних ушкоджень, а, по-друге, інші форми вчинення цього злочину, передбачені ч. 1-2 ст. 157, є формальними.

Лише у ч. 3 ст. 157 КК України законодавець указує на конкретний суспільно небезпечний наслідок як обов’язкову ознаку складу злочину. Цей наслідок полягає у впливі на результати виборів чи голосування, зокрема на відмову від участі в голосуванні хоча б одного виборця; участь у голосуванні, проте віддання свого голоса за певного кандидата внаслідок злочинного посягання хоча б одним виборцем; зняття своєї кандидатури з виборів.

Окремої уваги заслуговує питання про те, чи можна визнавати злочинним примус особи (шляхом насильства, підкупу, погроз, обману та ін.) до здійснення свого виборчого права у тому випадку, коли ця особа не бажає його реалізовувати. Вважаємо, що відповідь має бути негативною. Зокрема, законодавець встановив кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню громадянином права обирати або бути обраним, тобто вже передбачає активну поведінку суб’єкта виборчого права, якому чинять перешкоди. Відтак постає також питання про ще одну ознаку аналізованого злочину, яка є обов’язковою – обстановку вчинення цього злочину.

Під обстановкою вчинення злочину деякі автори розуміють конкретні і специфічні умови, за яких здійснюється суспільно небезпечне посягання [4, с. 104] або ж конкретні об’єктивно-предметні умови, в яких вчиняють злочин [8, с. 127]. Дехто з науковців під цією ознакою об’єктивної сторони розуміють сукупність взаємодіючих обставин, за наявності яких вчиняють злочин [2, с. 254]. Ще інші автори під цим поняттям розуміють сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю або наявністю певних подій, виділяючи притому як самостійну ознаку об’єктивної сторони злочину ситуацію вчинення злочину як своєрідне поєднання місця, часу та обстановки [3, с. 147-148].

На нашу думку, обстановка вчинення злочину – це юридичний факт або сукупність фактів, які виникають та існують самостійно і об’єктивно щодо суспільно небезпечного діяння, хоч у деяких випадках можуть бути наслідком дій особи, що в подальшому вчиняє злочин, та передують у часі вчиненню злочину або супроводжують його, а також визнаються законодавцем обов’язковими ознаками певного складу злочину.

У зв’язку з самостійним кримінально-правовим значенням обстановки вчинення злочину ці юридичні факти, у тому числі їх сукупність, не повинні ототожнюватися з іншими ознаками (часом, місцем, способом, знаряддям, засобами вчинення злочину) або їх сукупністю. Визначення обстановки вчинення злочину як умов, в яких відбувається суспільно небезпечне посягання, по-перше, не відображає їх місця як специфічних юридичних фактів у кримінально-правових відносинах з приводу вчинення злочину, а, по-друге, не підкреслює їхнього конститутивного юридичного значення для встановлення ознак складу злочину. Кожен злочин вчиняється в певних умовах, однак обстановка його вчинення є обов’язковою ознакою не всіх злочинів. Крім того, обстановка в певних випадках спричиняється або особою, винною у подальшому вчиненні злочину, або третіми особами, і тому не може бути зведеною тільки до дій.

Перешкоджання здійсненню виборчого права реально можливе не лише протягом певного часу, впродовж існування виборчих правовідносин, але й передбачає неодмінно активну поведінку конкретного потерпілого, а не будь-якої особи. Таким потерпілим винятково є особа, яка не тільки має, але й бажає здійснити своє виборче право. Сукупність цих ознак (наявність у потерпілого виборчого права, його активна поведінка), без яких перешкоджання вільному здійсненню виборчого права неможливе, дає підстави стверджувати, що обстановка вчинення перешкоджання здійсненню виборчого права є обов’язковим елементом даного складу злочину незалежно від способу вчинення цього злочину.

Нарешті, ще однією обов’язковою ознакою досліджуваного делікту є час його вчинення. Суб’єкти виборчого права можуть реально використати його лише в межах виборчих відносин. Очевидно, що тільки в цих межах можливим є і перешкоджання реалізації виборчих прав.

––––––––––––––––––––

1. Курс советского уголовного права.Часть общая / Под ред. проф. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – М., 1968. – Т.1.

2. Курс уголовного права. Общая часть / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М., 1999. – Т.1.

3. Кримінальне право України. Загальна частина / Під ред проф. П.С. Матишевського. – К., 1999.

4. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике.-К., 1995.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2001.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /Під ред. М.О. Потебенька .– К., 2001. – Т.2.

7. Навроцький В.О. Злочини проти політичних і трудових прав громадян. – Л., 1995.

8. Кримінальне право України / Бажанов М.І, Баулін Ю.В. та ін. – Київ-Харків, 2001.

9. Кримінальне право України. Особлива частина / Під ред проф. П.С. Матишевського. – К., 1999.

10. Навроцький В.О.Кримінальне право України. Особлива частина. – К., 2000.

 

© Солдатенко А., 2002

< Попередня   Наступна >