Радник

---

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

У ДОСЛІДЖЕННІ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ОСОБИ

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Ю. Гурджі

Одеська Національна юридична академія

вул. Піонерська, 2, 65009 Одеса, Україна

 

 

 

 

 

З’ясовано механізм правового регулювання в дослідженні правового захисту

особи в кримінальному процесі.

Ключові слова: правовий захист, правове регулювання, кримінальний процес.

Організуючий, орієнтуючий характер методологічного підходу, що є формою

використання сторонніх пізнавальних засобів у правових теоретико-прикладних

дослідженнях, забезпечує той ступінь свободи, який необхідний для обрання

категоріального апарата, еквівалентного досліджуваній проблематиці. Шуканими

пізнавальними засобами можуть виступати не лише елементи поняттєво-

концептуального ладу юридичної науки, що фіксують позитивне теоретичне знання.

Цю функцію можуть виконувати й ті філолофсько-правові, теоретико-правові,

галузеві пізнавальні засоби, які відображають деяку специфіку юридичного

пізнання. Такого роду правові категорії виконують, крім основного (змістовного)

навантаження, роль актуалізованих дослідницьких схем, конструкцій, сукупності

розповсюджених у юриспруденції дослідницьких операцій і процедур. Йдеться про

конструкції типу механізм правового регулювання, склад правовідносин та ін.

А.С. Автономов, підкреслюючи специфіку пізнавальної функції, виконуваної

поняттями й категоріями в правових дослідженнях, зазначає ось що: “Поняття

фіксує найбільш істотні відмітні ознаки об

’єкта (як загальні, так і специфічні).

Іншими словами, це опис деякого змісту, що розкриває не тільки зовнішні

особливості об’єкта, але й внутрішні закономірності його існування. Категорія

націлена головним чином на організацію процесу пізнання, виділення одного з

вузлових моментів цього процесу. Тому в категорії розкриття змісту об’єкта – не

самоціль, воно підпорядковується вирішенню завдання виявлення й дослідження

законів існування конкретної дійсності або великої області цієї дійсності й, отже, з

необхідністю вимагає визначення місця й ролі даного об’єкта серед явищ і відносин

цієї конкретної дійсності” [1].

Обрання правової категорії (групи категорій) такого характеру залежить,

здебільшого, від її евристичного потенціалу й від повноти відображення в ній

конкретних пізнавальних завдань. Насамперед йдеться про актуальну й потенційну

характеристики гарантій прав особи. Їхня розробка можлива в межах юридичних

категорій (дослідницьких схем), що відображають статику й динаміку гарантій прав

особи. Серед таких багатофункціональних категорій: механізм правового

регулювання (предмет, метод, процес правового регулювання – за В.Д. Сорокіним)ціль правового регулювання, ефективність правового регулювання, правові

принципи, правовий статус (режим), правовідносини. Усі названі правові категорії

справедливо визначають (Н.М. Оніщенко, Л.Б. Тіунова, В.Д. Сорокін та ін.) як

провідні пізнавальні засоби правового системного об’єкта в його русі

(функціонуванні, розвитку). Причому особливу увагу звернено на правовідносини,

що опосередковують системну категорію зв’язку, і на правові принципи, що

відображають сутність категорії структури.

У виявленні категорії, що слугує єдиною дослідницькою схемою, потрібно

враховувати загальну характеристику самого об’єкта дослідження. Це й зрозуміло,

оскільки галузева система гарантій прав особи вбудовується в системні об’єкти

вищого порядку – галузевий процесуально-правовий, і відповідно, загальноправовий

механізм забезпечення прав і свобод особи. Саме вони фактично задають такі

системотворні чинники, як цілі й методи регулювання. Переважними завданнями в

такій характеристиці є: по-перше, розкриття основних робочих властивостей

системи гарантій прав особи, які обов’язково повинні бути відображені в

залучуваній дослідницькій схемі. По-друге, одночасно повинні розглядатися

зовнішні сторони прояву галузевої процесуальної системи гарантій прав особи. Їхнє

розкриття передбачає аналіз взаємодії із системою вищого порядку, своєрідним

зовнішнім середовищем, яким є загальноправова й конституційно-правова система

гарантій прав особи. Аналіз розглянутих підходів до вивчення гарантій прав особи свідчить про те,

що предметне розгортання проблематики процесуального забезпечення прав особи

органічно пов’язане з характеристикою як статичних, так і динамічних зв’язків

системи гарантій прав особи. Тому категорія механізму правового регулювання,

очевидно, є оптимальною дослідницькою схемою. Зазначимо, що сама категорія

“механізм правового регулювання” є об`єктом богатьох наукових досліджень. Вона

протягом кількох років привертала увагу С.С. Алексєєва, А.В. Малько,

С.П. Маврина, В.Н. Протасова, Е.Г. Лук’янової та інших вчених, а на галузевому

(кримінально–процесуальному рівні) її детально вивчав Л.Б. Зусь. Однак питання

щодо розуміння цієї категорії як своєрідної дослідницької схеми в галузєвих

дослідженнях з правозахисної проблематиці вивчено ще недостатньо. Тому це

питання, а саме – значення категорії механізму правового регулювання в

методології дослідження правозахисної тематики на кримінально-процесуальному

рівні вважаємо дійсно важливим й актуальним.

Ця категорія відображає сферу реальності правого системного об’єкта

незалежно від його рівня (система права, галузь права, інститут права, норма права).

Тут, однак, потрібно врахувати застереження, висловлене в теорії права з приводу

розуміння методологічної функції загальнотеоретичних понять і категорій. Їхня

пізнавальна цінність зумовлена не стільки названою здатністю (фіксацією на рівні

теоретичних абстракцій сутнісних характеристик ізв’язків досліджуваного об’єкта),

скільки потенціалом для розробки методологічних засобів вивчення конкретної

наукової проблеми. Розвиваючи це твердження, В.М. Сирих підкреслює, що

справжня методологічна роль правових абстракцій, теоретико-понятійного апарата

правознавства “полягає не в тому, що вони виступають засобом відображення

сутнісних, закономірних сторін, зв’язків правових явищ, а в тому, що на основі цих

знань розробляються правила, принципи застосування понять і категорій у

конкретних пізнавальних процедурах” [2] Цю позицію поділяють й вітчизняні фахівці. Н.І. Панов, виділяючи групи

доктринальних і легальних правових понять, що обслуговують юридичну науку й

практику, підкреслює, що “методологічне значення понять і категорій юридичної

науки полягає в тому, що вони є засобом, інструментарієм пізнання державно-

правових явищ. За їхньою допомогою правова реальність, з одного боку,

препарується (розкривається), а з іншого боку – відображається в

систематизованому логіко-гносеологічному контексті. На підставі наявних знань

розробляються правила й прийоми оперування поняттями в конкретних

пізнавальних процедурах, у процесі руху до нового наукового знання. Самі по собі,

поза цим методологічним аспектом діяльності суб’єкта, що пізнає, наукові

абстракції не можуть дати нових знань, вони лише відображають певний зріз

(рівень) таких. Отже, вони не можуть виступати як самостійний й специфічний

метод пізнання права. Методологічний аспект категорій права і його галузей

проявляється в їхній системності, взаємозумовленості, а також у їхній динаміці й

тенденції до розвитку й удосконалення” [3].  Питання щодо пошуку робочої категорії, що відображає сутнісні сторони

досліджуваного явища й виступає теоретичною моделлю, що фіксує структуру й

системні зв’язки між елементами, пов’язане з низкою методологічних установок

загальної теорії права. Йдеться про саме розуміння значення, місця системного

підходу в групі методів теоретичного пізнання права. Потрібно взяти до уваги

головні положення методів емпіричного й теоретичного пізнання правових явищ,

що розроблялися свого часу радянською теорією права на основі теорії діалектики,

чиї ослаблені позиції в сучасній методології правознавства відновлюються в

окремих працях, публікаціях останніх років українських і російських авторів

(П.М. Рабінович, 2002 [4]; В.М. Сирих, 2000; ін. [5]). Підкреслюючи багатомірність

діалектики, П.М. Рабінович – керівник Львівської лабораторії АПНУ з прав людини

– пише, що більшість сучасних підходів і методів юридичної науки у своєму

оновленому звучанні – не що інше, як сучасна конкретизація класичних принципів і

вимог діалектики, метафорично визначеної вченим як “вічнозелена” пізнавальна

парадигма суспільствознавства [6].

Суть питання ось в чому: по-перше, практично повне, об’єктивно зрозуміле

зникнення з більшості сучасних наукових джерел із загальної теорії й методології

права згадок про принципи й методи наукового пізнання правової дійсності, що

розроблялися на основі діалектичного матеріалізму, не звільняє від обов’язку

врахувати критичні зауваження, висловлені окремими вченими на адресу

системного підходу в період його становлення. Суть цих зауважень, відтворених

В.М. Сирих [7] через більш ніж 30 років після початку активної розробки

системного підходу в суспільствознавстві, полягає ось в чому: насамперед, –

обмежений потенціал системного методу під час вирішення конкретних наукових

проблем, під час виявлення специфічних змістовних і сутнісних сторін правових

явищ. також, – нерозвиненість власного методологічного змісту системного підходу,

що веде до запозичення в прямому або модифікованому вигляді принципів

діалектичної логіки. Далі – зосередження змістовної матриці дослідницьких

принципів системного підходу в положеннях діалектичного матеріалізму й

діалектичної логіки. І врешті-решт, слабка розробка взаємозв’язку системного підходу з іншими методами теоретичного пізнання права, серед яких у монографії

В.М. Сирих акцентовано на методі прямування від абстрактного до конкретного.

Однак, уже наприкінці 80-х років принцип системностіз його спрямованістю на

стабільність і синхронність в існуванні об’єкта, що лежить в основі системного

підходу, розглядався відносно до принципу причинності – основи філософії

детермінізму – на основі взаємної додатковості, а відносно до діалектичного

принципу загального зв’язку явищ – як його видовий (поряд з генетичними

причинними зв’язками) прояв, що відображає системну кореляцію. У спеціальній

літературі того періоду (А.Г. Спіркін, 1988), окрім критики чинників абсолютизації

системного підходу [8], цілком чітко зазначені критерії й позиції його сумісності з

однією з основних ідей діалектики – принципом розвитку [9]. До того ж саме

системний підхід, що є способом поглибленого розуміння традиційної діалектичної

проблематики частини й цілого, слугує для відображення всіх складностей й

найтонших нюансів діалектики цілого й частини, розкривати й вирішувати

пов’язану із цими категоріями і їхнім співвідношенням проблематику [10].

Тому очевидно, що питання про “запозичення” системним підходом принципів

діалектичної логіки й пізнавальних методів діалектичного матеріалізму зайве.

Наявність в основі системного підходу діалектичної пари “частина–ціле” природно

передбачає істотну роль у формуванні самостійного методологічного напряму саме

діалектичних принципів і методів пізнання, скоректованих з урахуванням специфіки

пізнавальних цілей системного підходу, його орієнтації на виявлення корелятивних

зв’язків. Крім того, у виданнях і публікаціях останніх років іззагальної теорії права,

що стосуються питань сучасної методології правознавства [11], підкреслено високий

потенціал системного підходу, що вибудовує дослідницький процес і надає

необхідний інструментарій – категоріально-понятійний апарат загальної теорії

систем. Не можна не відзначити й ту обережність, з якою в теорії права (В.М. Сирих

[12]) ставляться до формально-логічного розгортання загальнотеоретичних понять

при вивченні правових явищ меншого порядку. Однак завдання, покладене на

поняття механізму правового регулювання, інше. Функція цього поняття в межах

системного підходу – зафіксувати в ідеальній моделі структуру дослідження, що

відображала б правовий об’єкт у його динаміці. Крім того, залучення в методичних

цілях спеціальних юридичних понять, вироблених у результаті рефлексії теорії

права, становить зміст одного з окремо-наукових юридичних методів – спеціально-

юридичного методу, який залишається актуальним як в українському, так і в

російському правознавстві. Причому особлива методологічна роль поняття

механізму правового регулювання [13] з очевидністю простежується з аналізу низки

цраць останнього часу.

Грані опанування механізму правового регулювання як категорії юридичної

науки визначаються завданням виявити структуру вивчення такого правового

явища, як процесуальне забезпечення прав особи. Підкреслюючи пізнавальну роль

категорій, С.А. Автономов зазначає, що “категорія націлена головним чином на

організацію процесу пізнання, виділення одного з вузлових моментів цього

процесу” [14]. Успішність вирішення цього завдання залежить від розуміння того

комплексу теоретичних засобів, що формує понятійний апарат категорії механізму

правового регулювання, і який дає змогу розкрити специфіку галузевого процесуально-правового механізму регулювання відносин у сферізабезпечення прав

особи.

У теорії права ця категорія пройшла шлях загальнотеоретичного й галузевого

становлення [15]. Вона має самодостатній науковий потенціал і вміщує в понятійний

ряд, що розкриває основні сторони категорії правового регулювання. Категорія

правового регулювання виступає засобом пізнання для розкриття специфіки

динаміки права, і є наскрізною в понятійному ряді, що представлений поняттями:

механізм правового регулювання, тип регулювання, правовий режим, метод

регулювання, а також іншими динамічними структурами [16]. С.С. Алексєєв

підкреслює, що категорія правове регулювання, яка має першорядне ключове

значення для правознавства, найбільш пристосована для реалізації нової наукової

перспективи, “нового кута зору” на право, оскільки “по-перше, виражає напружену

динаміку права, що реалізує його силу, енергію, спрямовану на досягнення

правового результату (в остаточному підсумку – вирішенняжиттєвих ситуацій, “що

потребують права”); по-друге, здійснюється за допомогою системи засобів, що

утворюють не просто комплекси, багатоелементні утворення, а “ланцюжки”,

послідовно зв’язані в ланки структури в динаміці” (курс. авт. –– Ю.Г.) [17].

Отже, пізнавальна цінність категорії “правове регулювання” і її понятійного

ряду зумовлена здатністю відображати динамічні характеристики правових

системних об’єктів різного рівня. Ця якість виявляється ось в чому: за допомогою

названих понять і в межах їхньої структури можливо розглядати те, що

С.С. Алексєєв називає “динамічним інструментарієм” правового регулювання, тобто

аналіз “особливого, властивого тільки праву механізму, усього комплексу

динамічних систем і структур, покликаних юридично гарантувати досягнення

правових завдань у рамках певних типів, моделей юридичного впливу на суспільні

відносини” [18].  Цей підхід до визначення змісту методологічної функції категорій “правове

регулювання”, “механізм правового регулювання” тощо – актуальна в теорії права

інструментальна концепція, що її активно розвивають представники російської

юридичної науки [19]. Як зазначає С.С. Алексєєв, поняття механізму правового

регулювання, як і поняття правового регулювання “у рамках правознавства являє

собою важливу загальнотеоретичну категорію, що характерна саме для

інструментального (притому у динамічному ракурсі) трактування права”.

Поєднуючи різні сегменти правової реальності – правові засоби, пов’язані з

нормативно-правовою регуляцією (норми, правовідносини, юридичні акти,

суб’єктивні права, обов’язки й ін.) у концептуальну цілісність, правова абстракція

“механізм правового регулювання” дає змогу одночасно представити їх у

системному вигляді. Тому з’являється можливість “висвітлити специфічні функції,

які виконують ті або інші юридичні “інструменти” у правовій системі; їхні

особливості як правових засобів, показати їхній зв’язок між собою, їхню взаємодію”

[20]. Викладене С.С. Алексєєвим бачення методологічного значення розглянутого

поняття зосереджено в найбільш загальній авторській дефініції – “узята в єдності

система правових засобів [21], за допомогою якої забезпечується результативний

правовий вплив на суспільні відносини” [22]. Інтегруюча роль механізму правового регулювання, у межах якого поєднуються

й структуруються різноманітні правові засоби, що забезпечують результативність

всіх етапів правового регулювання, підкреслює С.П. Маврін. На його думку,

“механізм правового регулювання суспільних відносин здатний ефективно

виконувати свою роль тільки в тому випадку, коли він, умовно мовлячи,

укомплектований всіма необхідними елементами, у число яких входять: а) правові

засоби впливу на суб’єктів права; б) правові засоби, що забезпечують дію права;

в) правові засоби реалізації права; г) правові засоби забезпечення поводження

суб’єктів права. Наведена класифікація правових засобів має основою по суті справи

стадії правового регулювання” [23].

Ця класифікація характеризує якісний склад правового інструментарію не

тільки у функціонально-цільовому аспекті; вона відображає найбільш загальні

компоненти самого механізму правового регулювання – статичну й динамічну

частини. Статична частина, що включає всі заборони, дозволи й розпорядження, а

також самі джерела права, у яких вони містяться, фіксує ідеальні моделі

“поводження учасників суспільних відносин, які мають загальнообов’язкове

значення у випадках їхнього закріплення в централізованих нормативних джерелах

права й групове або персоніфіковане значення у випадку закріплення в локальних

нормативних або договірних джерелах права” [24]. Однак, – продовжує С.П. Маврін,

– наскільки статична частина механізму – тільки вихідна база для всього правового

регулювання, настільки “вона неминуче повинна доповнюватися динамічною

частиною, що включає комплекс правових засобів, покликаних сприяти втіленню в

реальне поводження людей тих ідеальних правових моделей, які містяться в

джерелах права” (курс. авт. – Ю. Г.) [25].Динамічна частина механізму охоплює, відповідно, три блоки правових засобів.

Перший – правові засоби, що забезпечують дію права й включають: юридичні

факти, правовідносини, суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Другий – правові

засоби реалізації права, тобто засоби, що забезпечують використання прав,

дотримання заборон, виконання обов’язків суб’єктами правовідносин, а також

засоби, що забезпечують правозастосовну діяльність відносно цих суб’єктів,

здійснювану уповноваженими органами або особами. Третій – правові засоби

забезпечення поводження суб’єктів права, якими можуть бути стимулювання й

негативна відповідальність. Крім того, самостійною основою розрізнення правових

засобів регулювання відносин, що входять до предмету конкретної галузі права,

виступає, на думку С.П. Мавріна, їхнє юридичне значення. Залежно від цього

критерію автор, поділяючи позицію В.І. Курилова [26], виділяє засоби загального,

галузевого, локального й індивідуального характеру, підкреслюючи принципову

можливість виділення на основі цих рівнів правового регулювання відповідних

правових механізмів [27].

Інші прихильники інструментального напряму в теорії права також звертають

увагу на органічний зв’язок категорій механізму правового регулювання й правових

засобів. До визначення механізму правового регулювання вони залучають поняття

інтерес суб’єкта права, перешкода задоволенню інтересу суб’єкта права: “механізм

правового регулювання – це система правових засобів, організованих найбільш

послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення

інтересів суб’єктів права” [28].  А.В. Малько, ґрунтуючись на представленні правового регулювання як

управлінського процесу, виділяє такі його основні позиції: по-перше, інтерес

суб’єкта права, що розглядається як позитивно орієнтоване прагнення суб’єкта. По-

друге, перешкода досягненню інтересу, що визначається як безліч типологічних

чинників, що ставлять перешкоду до процесу упорядкування соціальних зв’язків і,

які діють у суперечності з правовими цілями й принципами. По-третє, мета

механізму правового регулювання, що розуміється як забезпечення

безперешкодного руху інтересів суб’єктів до цінностей, інакше кажучи, юридична

гарантованість їхнього справедливого задоволення. При цьому, А.В. Малько

визначає мету як головну змістовну ознаку, що пояснює значимість категорії

механізму правового регулювання й доводить, що роль цього правового системного

засобу – в “знятті можливих перешкод, що стоять на шляху здійснення інтересів

суб’єктів”. Сам же механізм правового регулювання визначається як специфічний

“канал”, що з’єднує інтереси суб’єктів із цінностями й доводить процес керування

до логічного результату. Далі, по-четверте, засоби досягнення мети. Вони

включають різні за своєю природою й функціями юридичні засоби, об’єднані на

основі загальної мети в єдину систему з певним ієрархічним упорядкуванням. Самі

засоби досягнення мети – це формальна ознака механізму правового регулювання,

“яка свідчить про те, що названий механізм є комплекс правових елементів, з одного

боку, різних по своїй природі й функціям, а зіншого, – все ж таки взаємопов’язаних

загальною метою в єдину систему. МПР показує, як працює та або інша ланка при

досягненні його цілей, дозволяє виділити основні, ключові, опорні юридичні

інструменти, що займають певне ієрархічне положення серед всіх інших”.

Підкреслюючи соціальну цінність системності механізму правового регулювання, системності зв’язків між утворюючими його елементами, А.В. Малько пише, що

“механізм правового регулювання (МПР) саме і є така система правових засобів, що

дозволяє найбільш послідовно і юридично гарантовано боротися з перешкодами,

тому що окремо взяті юридичні інструменти цього повною мірою забезпечити не

зможуть”. Нарешті, по-п’яте, дієвість механізму правового регулювання розглянута

як результативність, ефективність, тобто що представляється через характеристики,

які фіксують його якість, соціальну цінність. Ця ознака відображає розуміння

механізму правового регулювання як управлінський процес, що слугує для

забезпечення ефективності правової форми, яка найбільшою мірою утворює режим

сприяння розвитку змісту корисних суспільних відносин [29].

Остання ознака прямо пов’язана з проблематикою типів правового

регулювання, правових режимів і тим, що С.С. Алексєєв назвав моделями побудови

правового матеріалу [30]. Крім того, теорія права в перелік пунктів динамічної

характеристики механізму правового регулювання – ціль, система засобів,

ефективність – включає структуру процесу правового регулювання. У

С.С. Алексєєва – це ланки механізму правового регулювання: юридичні норми,

правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків і, у низці випадків, індивідуальні

розпорядження або акти застосування права [31]. У А.В. Малько розглянено стадії й

елементи механізму правового регулювання, зокрема: норма права, юридичний факт

або фактичний склад, зафіксований в організаційно-виконавчому

правозастосовному акті, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків, і як факультативний елемент, стадії – охоронний правозастосовний акт [32]. У

Н.Г. Александрова досліджено ланки механізму правового регулювання. Сюди

включені: встановлення правового статусу особи, додання відомим видам життєвих

фактів значення юридичних фактів, визначення моделей правовідносин,

встановлення мір правової охорони і юридичної відповідальності [33]. В

авторського колективу на чолі з В.Д. Переваловим – елементи механізму правового

регулювання, що виконують свої регулятивні функції, тобто норми права,

нормативно-правові акти, правовідносини, акти реалізації й застосування права, а

такожправосвідомість і режим законності [34]; ін. [35].

Викладені позиції, у межах яких в теорії права розкривається сутність

механізму правового регулювання, фактично виступають елементами цієї категорії в

її методологічному, пізнавальному аспектах, тобто елементами механізму правового

регулювання як схеми дослідження. Зв’язок цих елементів і основних позицій

системного підходу в їхній загальноправовій інтерпретації очевидний. Значимість

перелічених позицій полягає в тому, що, з одного боку, перед нами фактично –

структура завдань дослідження механізму правового регулювання конкретних

відносин, а з іншого боку – зміст цих завдань, що предметно орієнтують у вивченні

цього правового явища.

Інструментальний підхід в теорії права свідчить про провідну технологічну роль

категорії “механізм правового регулювання” і її видових варіантів у реалізації

системного підходу стосовно вивчення кримінально-процесуального забезпечення

прав особи.1. Автономов А.С. Системность как свойство категорий конституционного права //

Общественные науки и современность. – 2004. – № 4. – С. 146

2. Сырых В.М.Логические основания общей теории права. – М., – С. 382; 368–382

3. Панов Н.И. Методологические аспекты формирования понятийного аппарата

юридической науки // Правоведение. – 2006. – № 4. – С. 22–23

4. Див.: Рабінович П.М. Проблеми трансформації методології вітчизняного

правознавства:досягнення, втрати, перспективи // Вісник Академії правових наук

України. – 2002. – № 4 (31). – С. 3–14

5. Див. напр.: Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и

А.В. Малько. – М., 2004

6. Рабінович П.М. Вказ. праця. – С. 14

7. Див. детальніше.: Сырых В.М. Вказ. праця. – С. 457–467

8. Див. детальніше: Спиркин А.Г. Основыфилософии. – М., 1988. – С. 183–185

9. Див. детальніше: Там само. – С. 181-183; 185; 221-227

10. Див. детальніше: Там само. – С. 221-227

11. Див. напр.: Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.,

2002; Рабінович П.М. Проблеми трансформації методології вітчизняного

правознавства: досягнення, втрати, перспективи // Вісник академії правових наук

України. – 2002. – № 4 (31); Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции,

проблемы философии права). – М., 2001; Демидов А.И. О методологической

ситуации в правоведении // Правоведение. – 2001. – № 4; Тарасов Н.Н. Метод и

методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) //

Правоведение. – 2001. – № 1; Теория государства и права: Учебник для вузов /

Отв.ред. В.Д. Перевалов. – 3-е изд. – М., 200412. Див. детальніше: Сырых В.М. Вказ. праця. – С. 442–446

13. Див. напр.: Сорокин В.Д. Правовое регулирование: Предмет, метод, процесс

(макроуровень). – СПб., 2003; Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и

решения. – М., 2001; Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М., 2003;

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. –

М., 2004. – С. 725–727; Теория государства и права: Учебник для вузов / Отв. ред.

В.Д. Перевалов. – М., 2004. – С. 15; Тарасов Н.Н. Метод и методологический подход

в правоведении (попытка проблемного анализа) // Правоведение. – 2001. – № 1;

Шундиков К.В. Цели, средства и результаты в правореализационном процессе //

Правоведение. – 2001. – № 4

14. Автономов С.А. Вказ. праця. – С. 146

15. Див. детальніше напр. в: Лукьянова Е.Г. Вказ. праця. – С. 157; Протасов В.Н.

Основы общеправовой процессуальной теории. – М., 1991. – С. 91–99; Васильев А.М.

Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий

права. – М., 1976. – С. 141–142, 209–213.

16. Див. детальніше: АлексеевС.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М., 2001.

– С. 316; також про це напр.: Теория государства и права: Учебник для вузов /

Отв.ред. В.Д. Перевалов. – М., 2004. – С. 149–154

17. Алексеев С.С.Вказ. праця. – М., 2001. – С. 317

18. Там само. – С. 317

19. Див. детальніше напр.: Теория государства и права: Учебник для вузов / Отв. ред.

В.Д. Перевалов. – М., 2004. – С. 159; Алексеев С.С. Правовые средства: постановка

проблемы, понятие, классификация // Советское государство и право. – 1987. – № 6;

Алексеев С.С.Восхождение к праву. Поиски и решения. – М., 2001. – С. 241–244, др.;

Сапун В.А. Механизм реализации советского права // Правоведение. – 1988. – № 1;

Сапун В.А. Деятельность по использованию правовых средств в реализации

советского права. – В межвуз.сб.науч.тр.: Проблемы реализации права. –

Свердловск, 1990; Сапун В.А. Инструментальная теория права в юридической науке.

– В сб. науч. тр.: Современное государство и право. Вопросы теории и источники. –

Владивосток, 1992; Малько А.В. Правовые средства: вопросы теории и практики //

Журнал российского права. – 1998. – № 8; Малько А.В. Основы теории правовых

средств // Вестник Волжского ун-та им. В.Н. Татищева. – Сер. “Юриспруденция”. –

Вып. 1. – Тольятти, 1998; Малько А.В. Механизм правового регулирования. – В кн.:

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. –

2-е изд. – М., 2004. – С. 722; Шундиков К.В. Инструментальная теория права –

перспективное направление научного исследования // Правоведение. – 2002. – № 2;

Элькинд П.С. Цели и средства их достижение в советском уголовно-процессуальном

праве. – Л., 1976; ЗусьЛ.Б. Правовое регулирование в сфере уголовного

судопроизводства. – Владивосток, 1984 20. Алексеев С.С.Вказ. праця. – С. 318

21. Див. детальніше напр.: ШундиковК.В. Вказ. праця. – С. 16–23

22. Алексеев С.С.Вказ. праця. – С. 317–318

23. Маврин С.П. О роли метода правового регулирования в структурировании и

развитии позитивного права // Правоведение. – 2003. – № 1. – С. 215–216

24. Там само. – С. 214

25. Там само. – С. 214

26. Див. детальніше: Цит.за: Маврин С.П.Вказ. праця. – С. 216

27. Див. детальніше: Маврин С.П.Вказ. праця. – С. 216 28. Малько А.В. Механизм правового регулирования. – В кн.: Теория государства и

права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд. – М., 2004. –

С. 726

29. Див. детальніше: Там само. – С. 727

30. Див. детальніше: АлексеевС.С. Вказ. праця. – С. 344–355

31. Див. детальніше: Там само. – С. 319–320

32. Див. детальніше: Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова

и А.В. Малько. – М., 2004. – С. 728–732

33. Див. детальніше: Теория государства и права / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.,

1974. – С. 542–545. – В: Лукьянова Е.Г.Вказ. праця. – С. 157

34. Див. детальніше: Теория государства и права: Учебник для вузов / Отв.ред.

В.Д. Перевалов. – М., 2004. – С. 157–158

35. Див. детальніше: Рукавишникова И.В. Метод в системе правового регулирования

общественных отношений // Правоведение. – 2003. – № 1. – С. 217

< Попередня   Наступна >