Радник

ЗМІСТ ПОНЯТТЯ “ЖИТЛО” ПІД ЧАС ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВИКРАДЕННЯ

Н. Антонюк

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Досліджено поняття “житло” у кримінальному праві. зазначено, що кримінально-

правове розуміння житла охоплює дві складові: житло у власному розумінні слова і

приміщення, які прирівнюються до житла. Наведено критерії, на підставі яких

приміщення доцільно визнавати житлом.

Ключові слова: житло, приміщення, проникнення, злочин, власність.

Однією із диференціюючих ознак деяких злочинів проти власності є ознака

“проникнення в житло, інше приміщення чи сховище”. Характерною особливістю

цієї кваліфікуючої ознаки є те, що вона передбачена у всіх трьох складах

викрадень: крадіжці (ч. 3 ст. 185 КК), грабежі (ч. 3 ст. 186 КК) та розбої (ч. 3

ст. 187 КК). У науці кримінального права жваво ведеться дискусія щодо змісту

кожного із вжитих законодавцем термінів: “житло”, “інше приміщення”,

“сховище”, “проникнення”. Позиція Пленуму Верховного Суду України (далі –

ВСУ) відображена у постанові Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах про

злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10, щодо змісту цієї кваліфікуючої

ознаки викладена досить абстрактно і потребує уточнення.

Дослідженням диференціації кримінальної відповідальності за злочини проти

власності за ознакою “проникнення у житло, інше приміщення чи сховище”

займалися Х.Д. Алкіперов, О.І. Бойцов, Б. Винник, І.В. Гаверська, В.Т. Маляренко,

Н.А. Лопашенко, А.А. Пінаєв, Г. Рунов та ін. Незважаючи на те, що вказані

науковці безпосередньо досліджували зміст означеної кваліфікуючої ознаки, ряд

питань, що стосуються змісту “житла”, “іншого приміщення”, “сховища” і

“проникнення” залишилися поза їхньою увагою або вирішуються по-різному.

Керуючись складністю дослідження змісту кожного із термінів, вжитих

законодавцем під час формулювання кваліфікуючої ознаки, у цій праці ми

зупинимося на дослідженні поняття “житло” у кримінальному праві. Необхідно

з’ясувати кримінально-правове розуміння житла; співвіднести кримінально-

правове розуміння цього поняття із поняттям “житла”, що дається іншими

галузями права; визначити критерії, які б дали змогу визнавати ті чи інші

приміщення житлом; навести орієнтовний перелік приміщень, що повинні

визнаватисяжитлом.Визначення поняття “житло” у кримінальному праві пов’язане із виділенням

основних ознак житла, керуючись якими можна чітко визначити чи доцільно

вважати те чи інше приміщення житлом. Складність виділення кола об’єктів, які

слід визнавати житлом зумовлена різним трактуванням поняття “житло” у

конституційному, цивільному та житловому праві. Ситуація ускладнюється ще й

окремою позицією щодо поняття “житла”, яка міститься у рішеннях Європейського

суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України, житлом

визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні

для постійного проживання в них. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України,

у житловий фонд включаються жилі будинки, частини будинків, жилі приміщення в інших будівлях, квартири. Ці об’єкти призначені для постійного проживання

громадян, а також для використання як службові приміщення і гуртожитки (ст. 6

Житлового кодексу України).

Із цих законодавчих положень видно, що житлове право у понятті “житла”

включає ознаки: віднесення в установленому законом порядку до житлового

фонду, призначення для проживання людей; цивільне право ознакамижитла визнає

призначення і придатність для постійного проживання.

Вчені, які займаються дослідженням конституційних прав громадян

зазначають, що положення про недоторканість житла поширюються не лише на

осіб, які мають постійне чи тимчасове житлове приміщення, а й на всіх осіб, де б

вони не проживали [1, 182]. Широко тлумачать поняття “житло” А.М. Колодій та

А.Ю. Олійник, які зазначають, що житлом є не лише кімната, жилий будинок чи

квартира, а й усі допоміжні приміщення, якими особа користується у

повсякденному житті [2, 181]. Фактично, відповідно до цих наукових позицій,

житлом визнається будь-яке місце, де особа проживає, в тому числі каналізаційні

люки, ями під сценами літніх майданчиків, собачі будки, де живуть безпритульні.

Таке розуміння житла – надто широке. Видається, що поняття “житла” все ж варто

обмежити конкретними параметрами, ознаками. В іншому випадку житлом можна

буде визнати все, що завгодно.

І.В. Гаверська зазначає, що житлом є квартири багатоквартирних будинків,

одноквартирні будинки, кімнати в квартирах одноквартирних будинків, а такожінші

приміщення, призначені для постійного чи тимчасового проживання людей,

завершені будівництвомі віднесені у встановленому порядку дожитловогофонду [3,

236]. Схожу позицію, однак без вказівки на віднесення дожитловогофонду, обстоює

Н. Давидова: “житло – це не будь-яке приміщення чи будівля, що використовується

для проживання, а лише те, що функціонально призначене для проживання” [4].

Автор зазначає, що житловим будинком вважається будівля, в якій вся чи не менше

половини корисної площі зайнята житловими приміщеннями; до житлових

приміщень відносять: житлові будинки, квартири у багатоквартирних житлових

будинках, а також ізольовані житлові кімнати в будинках або квартирах; житловим

визнається приміщення, яке відповідає встановленим санітарним, протипожежним,

містобудівним і технічним вимогам і призначене для проживання громадян [4].Обидві наведені позиції яскраво демонструють підхід до житла, що вказаний у

житловому праві. Коло тих об’єктів, що повинні визнаватися житлом звужується

через перелік бюрократичних ознак: віднесення до житлового фонду, відповідність

санітарним, протипожежним, містобудівним вимогам тощо. Сьогодні збудовано

велику кількість будинків, у яких роками проживають громадяни, однак ці будинки

не включені до житлового фонду міста через порушення чи відсутність відповідних

документів забудовника на земельну ділянку під будинком. Санітарні, містобудівні

норми, порушені у будинках, які збудовані давно і, як правило, віднесені до

аварійних, однак через брак коштів в них продовжують проживати люди. Тому така

жорстка прив’язка до положень Житлового кодексу, який у більшій своїй частині

застарів, не повинна братися за основу під час визначення поняття “житла”.

Б. Винник виділяє широке і вузьке розуміння “житла”:

– житло у вузькому розумінні – це призначений для постійного проживання і

визнаний цивільним правом різновид нерухомого майна як складова частина

загально-правового, конституційного інституту житла у вигляді обраного

місця, адресно-географічні координати якого визначають приміщення,

спеціально призначене для вільного проживання людини; – житло у широкому розумінні – це приміщення, яке призначене для постійного

або тимчасово проживання людей, а також складові частини цих приміщень,

які ними використовуються [5, 16].

Така позиція схожа із визначенням житла, даним у постанові Пленуму ВСУ

“Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р.

Адже автор у вузькому розумінні фактично керується цивілістичним підходом.

Однак, у широкому розумінні житла зачислює до цього поняття так звані складові

частини житла. Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову

практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р.: “Під житлом

потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового

проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла

прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон,

веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних

безпосередньо зжитлом (гараж, сарай тощо)”.

Саме таким підходом, який відображений у зазначеній Постанові, керується

В.Т. Маляренко, визначаючи, що “під житлом у кримінально-процесуальному

розумінні слід розглядати особистий будинок зі всіма приміщеннями і складові

будинку; будь-яке житлове приміщення, яке належить до житлового фонду; будь-

яке приміщення, яке не належить до житлового фонду, але використовуються для

тимчасового проживання” [6, 3].

Варто зазначити, що ширше поняття житла, яке використовується судовою

практикою, має історичне підґрунтя. Так, у Постанові Пленуму ВСУ “Про судову

практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від

25.12.1992 р. № 12 роз’яснено, що житлом визнаються складові частини житла, які

використовуються для відпочинку, зберігання майна, задоволення інших потреб

людини. У листі Верховного Суду СРСР від 23.06.1983 р. № 01-16/31-83 житло

визначено як передбачене для постійного або тимчасового проживання людей

приміщення, чи приміщення для ведення домашнього господарства, тобто житлом

визнаються так звані суміжні з житлом приміщення (підвал, горище, сіни, комора

тощо).Кримінально-правове розуміння житла охополює дві частини: житло у

власному розумінні слова і приміщення, які прирівнюються до житла. Житлом у

власному розумінні слова є приміщення, придатні та призначені для проживання.

Маються на увазі і ті приміщення, які призначені для постійного проживання і ті,

які служать для тимчасового проживання.

Житлом є житлові будинки, їхні частини, квартири, ізольовані кімнати у

квартирах, гуртожитки, бараки, залізничні вагончики, номери у готелях, туристичні

палатки, купе у потягах, каюти на кораблях, палати у лікарнях тощо. У всіх

перелічених приміщеннях особа проживає більшчименш тривалий період часу.

У наукових працях неодноразово зазначають, що купе чи каюта не є житлом

для пасажира, однак визнаються житлом для провідника [7, 622; 8, 14]. Єдиним

аргументом на підтвердження цієї позиції є цільове призначення зазначених місць.

Водночас, купе у поїзді чи каюта на кораблі призначені для перебування і

тимчасового проживання в них як пасажира, так і провідника. Їхнім призначення

не можна вважати перевезення пасажира. Перевезення здійснює потяг чи корабель,

а відокремлені приміщення на них (каюти, купе) обладнані дверними замками і

слугують для того, щоб особи під час переїзду проживали у них. До каюти чи купе

доступ обмежений. Вільно бути і розміщуватися в них можуть лише кілька

пасажирів, які слідують потягом чи кораблем. До житла належать і приміщення, що використовуються певними народами

для проживання, тобто мають національний характер: юрти, циганські кибитки,

шалаші, шатра, яранги тощо. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні

по справі “Баклі проти Сполученого Королівства”, зазначив, що поняттям “житло”

охоплюється місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його створення не

відповідало чинному законодавству [9]. Рішення стосувалось виселення циган, які

оселилися в традиційних циганських шатрах на території Південного

Сауфгемптшера (Великобританія). Цією позицією Європейський Суд чітко

показав, що недотримання норм щодо розміщення, будівництва, санітарних норм

не впливає на визнання певних приміщень житлом. Тим більше не впливає на

визнання чогосьжитлом факт включення дожитлового фонду.

Приміщення у місцях ув’язнення та казарми військовослужбовців як місця

проживання відповідних осіб мають свою специфіку. Так, входження до камер у

місцях ув’язнення осіб, які здійснюють нагляд, осіб начальницького складу та

інших визначених законодавством категорій осіб є вільним і безперешкодним. Такі

обмеження права на недоторканість житла зумовлені специфікою відповідного

виду покарання. Водночас проникнення інших осіб до такого приміщення,

викрадення речей засуджених із їхніх камер повинно визнаватися викраденням із

проникненням у житло. Зокрема, якщо один ув’язнений під час прогулянки чи в

інший зручний час вчинить крадіжку із камери свого “сусіда”, суспільна небезпека

такої крадіжки вища, ніж крадіжки без проникнення, оскільки необхідно вжити

додаткових заходів (проникнути в камеру тощо) для проникнення. Викрадення

сторонніми особами, які не мають права вільного входження у казарму

військовослужбовців майна, що там знаходиться, теж доцільно розглядати як

викрадення із ознакою проникнення ужитло.

Місця, не призначені для проживання, де проживають безпритульні

(каналізаційні люки і схожі об’єкти), не можуть визнаватися житлом, оскільки

мають зовсім інше цільове призначення. Вони в ряді випадків навіть не призначені

для перебування людей. Такі місця не можна, як правило, віднести і до приміщень.

Тому викрадення із зазначених місць не слід кваліфікувати як викрадення із

проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище.Житлом є службові приміщення, надані особам для тимчасового проживання.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини у справі “Новоселецький проти

України”, встановив, що заявнику і його дружині було надано у користування

“службову” квартиру, яка була на балансі навчального закладу. Однак, коли

заявник поїхав у службове відрядження, квартира була передана іншим особам.

Суд визнав службову квартиружитлом і вказав на факт порушення недоторканості

житла [10].

Європейський Суд широко тлумачить поняття житло, включаючи у нього

навіть приміщення, які особа займає у зв’язку із своєю професійною діяльністю.

Зокрема, приміщення, зайняті у зв’язку із професійною діяльністю визнані житлом

у рішеннях “Німітц проти Німеччини”, “Смірнов проти Росії”, “Пантелеєнко проти

України”, “Чаппел протиСполученого Королівства” [11, 12, 13, 14].

В рішенні у справі “Пантелеєнко проти України” Європейський Суд визнав

порушенням ст. 8 Конвенції проведення обшуку в приміщенні нотаріуса, включивши

офіс нотаріуса в поняття житло [11]; в рішенні у справі “Смірнов проти Росії”[12] –

проведення обшуку в адвокатській конторі Смирнова було визнане порушенням

недоторканості житла, а до поняття “житло” віднесено не тільки приватні

приміщення, а й приміщення, в яких особа займається адвокатською діяльністю; аналогічне рішення у справі Німітц проти Німеччини [13]. Аргументуючи свою

позицію, Європейський Суд зазначив, що не завжди можна чітко розмежувати

особисте і службове приміщення. Вести професійну і службову діяльність можна ізі

свого місця проживання, і навпаки, можна займатися справами, які не належать до

професійної сфери, в офісі або комерційних службових приміщеннях. Рішенням у

справі “Чаппел проти Сполученого Королівства” житлом визнано житло особи, яке

зареєстроване як офіс компанії [14].

Водночас, видається, що не можна, ґрунтуючись на зазначених рішеннях,

автоматично вважати житлом всі офісні та службові приміщення, в яких особа

займається професійною діяльністю. Все ж можна з’ясувати, чи особа проживає у

відповідному офісному приміщенні, чи вона там працює, тобто займається

професійною діяльністю. Якщо особа і працює, і проживає у відповідному

приміщенні, є підстави вважати його житлом. Якщо ж особа лише працює у

відповідному приміщенні, воно не може бути визнане житлом. Однозначно до

житла варто відносити офіси фірм, розміщені безпосередньо за місцем проживання

особи. Зокрема, часто як юридичну адресу певних юридичних осіб вказують місце

проживання когось із засновників. Тому, офісні приміщення можуть у деяких

випадках визнаватисяжитлом. Житлом визнаються ізольовані кімнати у квартирах. Такі кімнати повинні бути

облаштовані засобами охорони від доступу ззовні, наприклад, мати окремий

дверний замок.

Житлом визнаються призначені для проживання приміщення, в яких особа

тривалий час не проживає. Зокрема, у справі “Гіллоу проти Сполученого

Королівства” заявники просили від органів влади Великобританії визнання за ними

права власності на будинок, в якому вони не проживали протягом 19-ти років [15].

Європейський суд з прав людини зазначив, що оскільки заявники мали намір

повернутися до цього будинку – залишили там свої меблі і не мали більше

будинків на території Великобританії, будинок в якому вони тривалий час не

проживали, визнається їхнімжитлом.

До житла прирівнюються приміщення, не призначені для проживання за

умови, що вони утворюють із житлом одне ціле. У чинній Постанові Пленуму ВСУ

“Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р.

зазначено, що до житла прирівнюються також ті його частини, в яких може

зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), окрім господарських

приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Слід

визначити критерій, що вказує на “пов’язаність ізжитлом”.

Так, Г. Рунов під житлом у кримінальному праві пропонує розуміти житловий

будинок із усіма житловими та нежитловими приміщеннями, що утворюють із

таким будинком нерозривне ціле або мають із ним одну (або більше) капітальну

стіну, ізольоване приміщення у житловому будинку, а також інші приміщення,

призначені для задоволення тимчасової потреби людини у житлі, для постійного

або тимчасового проживання у них незалежно від придатності до проживання та

від належності дожитлового фонду України [16, 71]. Тобто критерієм для визнання

певних нежитлових приміщень житлом обрано утворення із будинком

нерозривного цілого, наявність хоча б однієї капітальної стіни. У листі Верховного

Суду СРСР від 23.06.1983 р. № 01-16/31-83 зазначено, що йдеться про суміжні з

жилим приміщенням об’єкти (горище, підвал тощо).

Для того, щоб визначити критерій віднесення нежитлових приміщень до

житла, варто з’ясувати, в чому полягає підвищена суспільна небезпечність таких дій. Проникнення у складові житла фактично забезпечує злочинцеві доступ до

житла загалом. Місця проживання людей і пов’язані з ними приміщення можуть

утворювати одне нерозривне ціле. Водночас ця нерозривність має в чомусь

проявлятися. Видається, що на нерозривність житла й іншого суміжного з ним

приміщення свідчить спільний вхід–вихід. Зокрема, спільний вхід–вихід є між

кімнатою і балконом, верандою; у будинках, які традиційно будували в

українських селах, до житла приєднували сіни. Спільний вхід-вихід може бути між

житлом і підвалом, горищем. Очевидно, що підвал, який міститься у

півпідвальному чи підвальному поверху багатоповерхового будинку, житлом

визнавати безпідставно. Водночас, інколи, не вдумуючись у зміст роз’яснень, які

дає ВСУ, підвали автоматично визнають житлом, не з’ясовуючи чи мають вони

суміжність, пов’язаність ізжитлом насправді.

Схожа і кардинально протилежна ситуація, – гаражне визнаютьжитлом, оскільки

він не пов’язаний безпосередньо із житлом. Сучасні проекти на приватні будинки,

котеджі, зазвичай, передбачають спільний вхід–вихід між гаражем і житлом. Зв’язок

між таким гаражем і житлом такий самий як між житлом і балконом. Тому у низці

випадків слід з’ясовувати конструкцію будови і розташування гаража: окремий гараж

або гараж без входу безпосередньо ужитло не може прирівнюватися до житла; гараж

із входомз нього дожитла прирівнюється дожитла.

Навряд чиможна погодитися із позицієюГ. Рунова про те, щожитломвизнаються

приміщення, які мають із будинком капітальну стіну [16, 70–71]. Капітальна, або як її

ще називають – несуча стіна, яка є спільною для кількох будівель, необов’язково

обладнана спільним входом–виходом. Так, наприклад, спільною капітальною стіною

можуть об’єднуватися будинок і сарай. Підстав для визнання сусідньої будівлі,

житлом навіть із спільною стіною, немає. Лише у тому випадку, якщо сусідні будівлі,

одна з яких єжитлом, мають спільну капітальну стіну і окрімцього – спільний перехід

(вхід–вихід), нежитлова частинаможе бути прирівняна дожитла. Отож, можна зробити такі висновки:

– кримінально-правове розумінняжитла охоплює дві складові: житло у власному

розумінні слова і приміщення, які прирівнюються дожитла;

– житлом визнаються житлові будинки, квартири, інші приміщення, що

слугують для постійного чи тимчасового проживання;

– факт включення ужитловий фонд, дотримання санітарних, пожежних та інших

вимог не впливає на визнання певного приміщенняжитлом;

– дожитла не можуть бути зачислені будь-які місця, де особа проживає, оскільки

такі місця можуть мати зовсім інше призначення;

– до житла прирівнюються ті приміщення, які утворюють із житлом одне ціле і

мають із ним спільний вхід–вихід.

Для повного з’ясування змісту кваліфікуючої ознаки викрадень “проникнення у

житло, інше приміщення чи сховище” слід, окрім дослідження поняття “житло” у

кримінальному праві, комплексно проаналізувати і визначити зміст понять “інше

приміщення”, “сховище” та зміст діяння – “проникнення”. Правильне визначення

змісту всіх цих понять безпосередньо впливає на кримінально-правову кваліфікацію

викрадень, поєднаних із проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище.

––––––––––––––––––––

1. Рабінович П.М. Права людини і громадянина [Текст]: навч. посіб. / П.М. Рабінович,

М.І. Хавронюк. – К. : Атіка, 2004. – 464 с.

2. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні [Текст] : навч. посібн. /

А.М. Колодій, А.Ю. Олійник – К. : Юрінком Інтер, 2003. - 336 с. 3. Гаверська І. В. Правове значення поняття “житло” в законодавстві України

[Електронний ресурс] / І.В. Гаверська // Актуальні проблеми політики. Збірник

наукових праць / Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса:

“Фенікс”, 2009. – Вип. 37. – 476 c. – С. 236–238 // Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/App/2009_37/app-37_Gaverska_I_V_(236-

238).pdf

4. Давидова Н. Поняття “житло”: українське та європейське розуміння [Електронний

ресурс] – Режим доступу : http://3umf.com/doc/4832/.

5. Винник Б. Поняття “житло” в законодавстві України та його правове значення [Текст] /

Б. Винник // Юридичнийжурнал. – 2005. – №3 – С. 26–30.

6. Маляренко В.Т. Про недоторканість житла та іншого володіння особи як засаду

кримінального судочинства [Текст] / В.Т.Маляренко // Вісник Верховного Суду

України. – 2004. – № 9. – С. 2–13.

7. Бойцов А. И. Преступления против собственности. [Текст] / А.И. Бойцов – СПб. :

Юридический центр Пресс, 2002. – 775 с.

8. Бюллетень Верховного Суда РСФСР [Текст]. – 1986. – № 2.

9. “Баклі проти Сполученого Королівства” [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://www.coe.kiev.ua/putivnn/f_013.htm

10. Новоселецький проти України. Судове рішення від 22.02.2005 р. [Електронний ресурс]

– Режим доступу : http://khpg.org/index.php?id=1118326736

11. Пантелеєнко проти України.Судове рішення від 29.06.2006 р. [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://khpg.org/index.php?id=1193916739

12. Смирнов против России. Судове рішення від 07.06.2007 р. [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://www.minjust.ru/ru/ECJ/precedent/index.php?from4=3&id4=130

13. Нимитц против Германии. Судебное решение от 16.12.1992 г. [Електронний ресурс] –

Режим доступу : Комп’ютерно-інформаційна система LIGA: Закон. Професіонал

14. Chappell v. the United Kingdom. Судове рішення від 30.03.1989 р. [Електронний ресурс]

– Режим доступу : European Court of Human Rights Portal//

http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/portal.asp?sessionId=53808681&skin=hudocen&action=request

15. “Гіллоу проти Сполученого Королівства” [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://www.coe.kiev.ua/putivnn/f_013.htm

16. Рунов Г. До проблеми визначення поняття “житло” у кримінальному праві України.

[Текст] / Г.Рунов // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 67–71.