Радник

ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ

В ДОКУМЕНТАХ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДИ ЦЕРКОВ

C. Цебенко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна

Стаття має на меті розкрити позицію Всесвітньої Ради Церков щодо проблематики

прав людини, у тому числі на громадянські, економічні, соціальні та культурні права. У

статті звернено увагу також і на основні напрями діяльності цієї організації та участь у

ній східних помісних православних церков.

Ключові слова: права людини, Всесвітня Рада Церков.

Значущість проблеми прав людини у сучасний період ні в кого не викликає

сумнівів. Одним із свідчень цього є, зокрема, те, що сьогодні їй приділяють дедалі

більше уваги й основні світові релігії. Цю проблематику не оминула своєю увагою

й одна з основних міжнародних релігійних організацій – Всесвітня Рада Церков

(далі – ВРЦ), до якої входять 349 різних релігійних об’єднань.

Основні напрямки діяльності Всесвітньої Ради Церков та участь помісних

православних церков у цій організації. Всесвітня Рада Церков (The World Council

of Churches) була створена на базі трьох протестантських рухів 22 серпня–

4 вересня 1948 р. на першій Генеральній Асамблеї в Амстердамі (Нідерланди) і є

однією з міжхристиянських організацій та керівним центром екуменічного руху.

Штаб-квартира ВРЦ розташована у м. Женева (Швейцарія) [1]. До складу цієї

міжнародної релігійної організації нині також належать більшість православних

церков, велика кількість англіканських, баптистських, лютеранських,

методистських і реформатських Церков, а також багато об’єднаних та незалежних

Церков, які представляють понад 560 млн християн більш ніж із 110-ти країн світу

[2]. Необхідно звернути увагу на те, що Римо-Католицьк

хоча має там своїх представників і бере активну участь в основних заходах цієї

організації [3]. У різні роки помісні православні церкви долучались до ВРЦ. Зокрема

Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Кіпрська,

Грецька православні Церкви фактично від самого початку брали участь у роботі

організації; у 1952–1953 рр. до них приєдналася Православна церква в Америці;

1961 р. – Російська, Румунська, Болгарська та Польська православні церкви;

1962 р. – Грузинська православна церква; 1965 р. – Сербська православна церква;

1966 р. – Православна церква Чехословаччини; 1972 р. – Японська автономна

православна церква і 1982 р. — автономна Фінляндська православна церква [4, c. 4;

5, с. 58]. Східні православні церкви налічують понад 300 млн віруючих по всьому

світу, за винятком Грузії та Болгарії, які вийшли з організації у 1997 і 1998 рр. [6] у

зв’язку з тим, що противників екуменізму в православ’ї є набагато більше, ніж

прихильників [5, с. 58].

Щодо українського православ’я, то у ВРЦ діє правило, відповідно до якого

церкви, що перебувають у незрозумілій канонічній ситуації чи є у розколі з

дійсними членами ВРЦ, не можуть бути членами цієї міжхристиянської організації.

Тому жодна з гілок українських православних церков, не є членом ВРЦ (хоча час

від часу представники з України беруть участь в акціях ВРЦ, але як делегати від

Московського чиКонстантинопольського Патріархатів) [3].Налагодження живих контактів між церквами, а також сприяння вивченню й

обговоренню питань єдності Церкви є основною метою діяльності ВРЦ [1; 4, с. 3].

Основні засади та принципи діяльності цієї міжхристиянської організації

сформульовані у Торонтській декларації, ухваленій Генеральною асамблеєю ВРЦ

1950 р. [1]. Для досягнення цієї мети серед основних напрямів діяльності ВРЦ є

проведення християнських служб, забезпечення людських потреб, руйнація

бар’єрів між людьми з метою справедливості і миру, підтвердження єдності

Творця, а такожспівпраця у місіонерській діяльності [2].

Генеральним секретарем ВРЦ у 2009 р. було обрано пастора Олафа Фюксе

Твейта, котрий визначив головні напрями діяльностіВРЦна найближчий період, серед

яких: заохочення солідарностіміжхристиянами у всьому світі, розвитокміжрелігійних

відносин таширших екуменічних зв’язків, утвердження справедливості [7].

Крім того, ВРЦ займається дослідженнями актуальних політичних, соціально-

економічних, науково-технічних та екологічних проблем, надає допомогу

антирасистським організаціям різних країн світу [1]. Частина церков-членів ВРЦ

вважає, що екуменічний рух має зайнятися насамперед світом, у тім числі з

несправедливим соціальним устроєм, епідеміями, нестатками, мілітаризмом та

стражданнями [4, c. 6].

Отже, можна сказати, що ВРЦ також займається і питаннями прав людини.

Зокрема, це можна простежити, аналізуючи документи, видані цією

міжхристиянською організацією.

Однак, необхідно звернути увагу на те, що ВРЦ не може втручатися в

канонічне право, традиції та закони окремих церков, тому ця організація не

приймає рішень з цих питань. Представники різних церков працюють разом,

обговорюють різні питання задля єдності і на рівні ВРЦ, і на місцевому рівні з

метою налагодження діалогу між різними церквами. Проте на своїх асамблеях ВРЦ

намагається вирішувати питання і реалізувати рекомендації, які надходять від

церков-членів організації, оскільки ВРЦ є організацією, яка створена Церквами і

для Церков. ВРЦ з 1998 р. ухвалює рішення не шляхом голосування, а на основі

консенсусу [3]. ВРЦ щоразу підкреслює, що двома основними її цілями є

проголошення спільної думки Церков щодо важливих аспектів та закликання

Церков до поновлення діалогу з питань, які їх роз’єднують [8].Основні позиції Всесвітньої Ради Церков щодо прав людини. Серед останніх

документів, які видані ВРЦ і безпосередньо стосуються прав людини, можна

виділити, зокрема, такі: Заява з нагоди 60-ї річниці Загальної декларації прав

людини ООН (Statement on the 60th anniversary of the UN Universal Declaration of

Human Rights) [9], прийнята 26 вересня 2008 р. в Німеччині на засіданні

виконавчого комітету ВРЦ; три заяви-резолюції (щодо тероризму і людських прав,

щодо води для життя, щодо відповідальностіза захист) Дев’ятої асамблеї ВРЦ, яка

відбулася в Бразилії 14–23 лютого 2006 року [10; 11; 12]; а також заява “Віра в

права людини” (Faith in Human Rights) [13], яку підписали на Міжнародній

міжрелігійній конференції в Гаазі (Нідерданли) 10 грудня 2008 р. 10 релігійних

лідерів з різних світових релігій, у тому числі й Самуель Кобія, котрий на той час

обіймав посаду Генерального секретаряВРЦ.

Аналізуючи ці документи ВРЦ, можна виділити такі основні моменти в позиції

цієї міжхристиянської організації щодо прав людини.

По-перше. Більшість світових релігій визнають і підтримують права людини

та основоположні свободи, які кожна людина може здійснювати як самостійно, так

і з іншими людьми. Більше того, релігійні лідери, котрі підписали заяву “Віра в права людини” мають намір здійснити всі необхідні кроки як в межах своїх

спільнот, так і у співпраці з іншими, з метою сприяння і захисту прав людини та

основоположних свобод для кожної особи незалежно від її релігії чи

віросповідання [13, преамбула].

По-друге. ВРЦ підтримує положення Віденської декларації і Програми дій в

галузі прав людини 1993 р., в якій проголошувалося, що всі права людини є

універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними, а

держави, незалежно від їхніх політичних, економічних і культурних систем,

зобов’язанізахищати всі права людини та основоположні свободи [13, п. 5].

По-третє. Першим основним загальним міжнародним стандартом прав

людини, до якого повинні прагнути всі народи і всі нації, ВРЦ вважає Загальну

декларацію прав людини (далі – ЗДПЛ). Більше того, ця міжхристиянська

організація брала участь в укладанні цієї Декларації через свою Комісію церков

щодо міжнародних справ ізробила свій внесок у ст.18 ЗДПЛ щодо свободи думки,

віросповідання і релігії. ВРЦ погоджується з принципами, закріпленими у ЗДПЛ,

тому активно сприяє імплементації її норм [9, п. 1,2].

По-четверте. ВРЦ наголошує на тому, що сьогодні, як ніколи, в цілому світі

існують расові, економічні та релігійні розбіжності, тому церкви і релігійні

організації повинні захищати і проголошувати універсальні принципи гідності,

рівності, свободи, справедливості і миру, закріплені у ЗДПЛ [13, п. 3].

По-п’яте. ВРЦ звертає увагу на те, що значна частина роботи у державах

ведеться на нормативному рівні, особливо у сфері встановлення стандартів та

моніторингу, проте цього є недостатньо, оскільки необхідно створити такі умови,

щоб кожна людина могла в повному обсязі реально реалізувати свої права.

Обов’язком держави є захист основоположних прав та свобод людини [9, п. 8].

По-шосте. Незважаючи на те, що ЗДПЛ була прийнята 60 років тому, а ми

живемо вже у третьому тисячолітті, ВРЦ з сумом констатує те, що через окремі

національні, етнічні, расові, ідеологічні інтереси права людини все ще

порушуються або відбувається зловживання ними. Тому, на жаль, рівні

безкарності, несправедливості й нерівностізростають [9, п. 5].

По-сьоме. Позитивним кроком у боротьбі проти безкарності щодо зростання

порушення прав людини є, на думку ВРЦ, покарання винних осіб міжнародними

трибуналами та національними судами за злочини проти людства чи за воєнні

злочини [9, п. 4] По-восьме. Важливою частиною діяльності церкви є праця стосовно захисту

прав людей, яка є суттєвою і невід’ємною частиною всесвітньої боротьби і

прагнення до миру й справедливості [9, п. G].

По-дев’яте. ВРЦ звертається до урядів держав з проханням прийняти,

ратифікувати і поважати міжнародні та релігійні інструменти щодо сприяння ізахисту

прав людини, а також закликає церкви та їхнє керівництво співпрацювати з ООН та

іншими урядовими та неурядовими організаціями у цьому напрямку [9, п. C, F].

По-десяте. ВРЦ засуджує акти тероризму, вважаючи, що за його допомогою не

можна вирішувати ті чи інші політичні чи соціальні проблеми, а також стверджує,

що всі дії по боротьбі з тероризмом мають залишатися в межах міжнародного

правопорядку, яке підтверджує і виражає повагу до прав людини та гуманітарного

права. Тому законодавство щодо боротьби з тероризмом в жодному разі не повинно

спричиняти приниження чи порушення прав людини та її гідності [10, резолюція].

По-одинадцяте. Відповідальність за захист населення та прав людини несуть

як міжнародні спільноти, так і уряди держав, до яких ВРЦ звертається з проханням зробити все необхідне для запобігання війні, руйнації та жорстокості. Адже

профілактичні заходи є єдиними надійними засобами для раннього виявлення

погіршення ситуації на певній території, що потребує постійної уваги тих осіб,

котрі користуються довірою і найтісніше працюють з постраждалим населенням.

На думку ВРЦ, церкви та інші релігійні громади несуть особливу відповідальність

за свій внесок в раннє виявлення умов небезпеки, у тім числі економічні, соціальні

і політичні умови [12, резолюція; 13, п. 6, 7]. Тому необхідно зробити весь світ

безпечним місцем для життя людей [13, п. 11. 2]. Наприклад, ВРЦ засуджує

збройні конфлікти на Близькому Сході між Ізраїлем та Ліваном, наполягаючи на

тому, що всі сторони повинні захистити мирне населення цих країн відповідно

міжнародного законодавства, і закликаючи припинити насильство, у тім числі

руйнування доріг, мостів та аеропортів. Основне – це є досягнення миру і

справедливості в цьому регіоні та у всьому світі [14].

По-дванадцяте. З позиції ВРЦ, релігія, церква, релігійні організації повинні

захищати мир у світі, наполягати на примиренні та вирішенні конфліктів мирним

шляхом, захищати універсальні цінності, працювати у взаємоповазі та

дотримуватися прав людини й основоположних свобод [13, п. 10].

По-тринадцяте. Для повнішої імплементації прав людиниВРЦ пропонує детально

вивчати Святе Писання, вчення та богословське обґрунтування щодо захисту прав

людини; а також шукати шляхи прощення і примирення з метою зміцнення взаємної

поваги та взаєморозумінняміжрізними релігійними спільнотами [13, п. 11].

Позиція ВРЦ щодо фізичних та особистісних (громадянських) прав людини.

1. Право на життя є основним правом людини, без якого всі інші права

втрачають будь-який сенс, тому ВРЦ позитивно оцінює введення Генеральною

асамблеєю ООН 2007 р. мораторію на смертну кару [9, п. 4].

Невід’ємною частиною права на життя є, на думку ВРЦ, право на воду (the

right to water), яке охоплює захист водних ресурсів від надмірного споживання і

забруднення; розробку належних систем санітарії; урахування потреб людей з

обмеженими можливостями, щоб вони мали доступ до чистої води та санітарних

послуг [11, п. A,E].2. ВРЦ визнає, що світова спільнота є релігійно і культурно різноманітною,

тому необхідно співпрацювати з метою заохочення та захисту прав і гідності всіх

людей, погоджуючись зі стандартом, встановленим у ЗДПЛ, котрий визначає

гідність людської істоти незалежно від релігійних, расових, статевих чи інших

ознак. Прихильники різноманітних релігійних традицій повинні докладати всіх

зусиль, щоб захистити людську гідність [13, п. 1, 10].

3. ВРЦ констатує те, що по всьому світу порушуються права людини, що

проявляється у використанні тортур чи нелюдському або такому, що принижує

гідність, поводженні, зокрема у нападах на активістів захисту прав людей, у

нападах на цивільних збройними групуваннями й урядовими силами, в

жорстокості щодожінок та дітей [9, п. 6].

4. Особливу увагу цієї міжхристиянської організації звернуто на порушення

права на свободу світогляду та віросповідання, що проявляється у вбивствах,

арештах чи дискримінації людей за їх релігійними переконаннями.

ВРЦ схвалює два основні принципи ЗДПЛ щодо того, що кожна особа має

свободу думки, світогляду та релігії і що ніхто неповинен бути дискримінований

на основі релігій чи віросповідання [13, п. 1]. Адже свобода мати, зберігати та

приймати ту чи іншу релігію і віросповідання за власним вибором, без насильства

та спонукання, є незаперечним правом людини. Тому ВРЦ занепокоюють випадки підбурювання до релігійної ненависті (відкритої чи прихованої) та зростання

релігійної нетерпимості [13, п. 8].

ВРЦ також засуджує дискримінаційну політику щодо мігрантів, вважаючи що

саме ця категорія людей, а також релігійні меншини та біженці перебувають

постійно у вразливій ситуаціїз огляду на їхню свободу релігії чи переконань [9, п. 6].

ВРЦ звертається до урядів держав з проханням використати всі необхідні

засоби з метою гарантування ефективного захисту і сприяння реалізації права на

свободу релігії та віросповідання і протидіяти нетерпимості чи дискримінації в

суспільстві, яка базується на релігії [9, п. D]. Адже будь-яка жорстокість через

політичні чи релігійні переконання, вчинена проти мирного цивільного населення,

незалежно від того, хто її вчинив – держави чи недержавні організації, – ніколи не

зможе бути виправданою [10, резолюція].

Погляд ВРЦ щодо економічних, соціальних і культурних прав людини.

1. ВРЦ вважає що у сфері економічних і соціальних прав людини найчастіше

порушується право на достатній рівень життя (у тім числі на їжу), оскільки є

збільшення по всьому світу людей, які живуть в умовах крайньої бідності [9, п. 6].

Такі умови проживання, в яких живе понад мільярд людей по всьому світу, мають

бути змінені [13, п. 9].

2. ВРЦ наголошує на тому, що порушується право людини на доступ до

медичної допомоги, зокрема звертає особливу увагу на проблеми ВІЛ-інфікованих.

Позиція цієї міжхристиянської організації щодо означеної проблеми полягає в

такому: мінімізувати можливість зараження ВІЛ-інфекцією іншими особами (у тім

числі другим членом подружжя чи членами їхньої сім’ї); забезпечити сприятливі

умови праці для осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД; забезпечити доступ до піклування,

підтримки та лікування таких осіб і членів їхніх сімей; ВІЛ-інфіковані жінки мають

додаткові особливі потреби [15, п. 2, 5]. Зокрема, можна сказати про те, що в

Україні, у зв’язку з поширенням цієї інфекції, є необхідність у створенні окремих

пологових відділень (якщо не цілих лікарень) для таких жінок, оскільки на

сьогодні жодних умов для убезпечення здорових жінок (крім кількаденної

стерилізації палати та операційної зали) немає. Усе це охоплює право на

отримання медичної допомоги як здоровими, так іВІЛ-інфікованими людьми.У світі нині досить поширеними є дослідження стовбурних клітин, які мають

потенціал людських істот. З цього питання варто звернути увагу на думку

представника грецької православної церкви, доцента Богословського факультету

Салонікського Університету Арістотеля, Васілейоса Каллітакманіса, висловлену у

листопаді 2009 р. на організованій ВРЦ і Волоською Академією богословських наук

конференції уГреції на тему “Дослідження стовбурових клітин на служінні людському

життю? Етичні та богословські роздуми”. Він вважає, що Церква з повагою ставиться

до медичної науки та досліджень, у тому числі і досліджень стовбурних клітин, які

мають великий потенціал і вселяють надію багатьом людям на можливість лікування

тяжких захворювань; щоправда, завжди повинні бути межі таких досліджень, які

мають враховувати з надзвичайноюобережністюіморальні аспекти [16].

3. Серед культурних прав, на думкуВРЦ, найчастіше порушується право на освіту

[9, п. 6, 7]. Саме через освіту та інформаційнізаходи необхідно допомогти всім людям

знати свої права і розуміти, що кожна людина має обов’язки перед суспільством

загалом, вмежах якогоможливий вільний і всебічний розвиток її особистості [13, п. 1].

Хотілося б сподіватися, що наведений вище україномовний реферативний

виклад декількох новітніх документів Всесвітньої Ради Церков стосовно

проблематики прав людини може бути використаний у сучасних дослідженнях офіційного ставлення християнських організацій до проблем основоположних прав

і свобод людини.

1. Крижановська О.О. Всесвітня Рада Церков. – Режим доступу:

http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vsesvitnia_rada.

2. What is the World Council of Churches? – Режим доступу: http://www.oikoumene.org/en

3. Порада Україні від Всесвітньої Ради Церков. // Патріархат. – 2007. – № 2 (399). –

Режим доступу: http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;358;399/.

4. Єленський В. За мир світу, благоустрій Церков і поєднання всіх… // Людина і світ. –

1998. – № 8. – С. 2-8.;

5. Марчишак А. Православ’я та екуменічні перспективи сучасності. // Релігія та соціум. –

2008. – № 2. – С. 58. (С. 57-62.)

6. Orthodox churches (Eastern). – Режим доступу: http://www.oikoumene.org/en/memberchurches/church-families/orthodox-churches-eastern.html.

7. Новий керівник Всесвітньої Ради Церков представив бачення подальшої роботи

організації, 29.08.2009. – Режим доступу: http://www.ecumenicalstudies.org.ua

8. Представник з Всесвітньої Ради Церков в УКУ, 19.12.2006 р. – Режим доступу:

http://ucu.edu.ua/news/1554/.

9. Statement on the 60th anniversary of the UN Universal Declaration of Human Rights,

26.09.2008 р. – Режим доступу: http://www.oikoumene.org/en/resources/documents.html.

10. WCC 9th Assembly, Porto Alegre, Brazil, 14-23 February, 2006. (the Statement on

Terrorism, Counter-Terrorism and Human Rights). – Режим доступу:

http://www.oikoumene.org/en/resources/documents.html.

11. WCC 9th Assembly, Porto Alegre, Brazil, 14-23 February, 2006. (the Statement on Water for

Life). – Режим доступу: http://www.oikoumene.org/en/resources/documents.html.

12. Statement of the WCC 9th Assembly, Porto Alegre, Brazil, 14-23 February, 2006. (the

Statement on the Responsibility to Protect) – Режим доступу: http://www.oikoumene.org

13. On the signing of the 2008 Faith in Human Rights Statement, 10.12.2008. – Режим доступу:

http://www.oikoumene.org/resources/documents/general-secretary/statements/faith-inhuman-rights.html.

14. Чернявська М. Всесвітня Рада Церков засудила військові дії в Лівані. – Режим доступу:

http://ru.christiantoday.com/article/1278.htm.

15. Towards a policy on HIV/AIDS, 01.01.2006. – Режим доступу: http://www.oikoumene.org

16. Богослови обговорюють проблеми біоетики, 13.11.2009. – Режим доступу:

http://uaoc.net/2009/11/13/problemy-bioetyky/.