ПАЛАТА ПРЕДСТАВНИКІВ США

Чарльз Звайз, Павло Кислий. Становлення парламентаризму в Україні. КИЇВ 2000 р.

Перший Конгрес США згідно з Конституцією 1789 року складався з 59 представників. До 1912 року їх число зросло до 43 5 і більше не змінювалося. Основою для визначення кількості місць є населення штатів; кількість членів перерозподіляється кожні десять років відповідно до перепису населення. Члени Палати обираються щодва роки за одномандатними виборчими округами з приблизно однаковою кількістю населення. За наміром делегатів Конституційного Конвенту 1787-1789 років, Палата представників повинна була втілювати принцип народного представництва; звідси і короткий виборчий цикл (два роки) і пряме голосування.

Організація і статус Палати представників еволюціонували під впливом політичних партій, що мають механізми контролю за роботою цього органу і механізми мобілізації більшості, необхідної для ухвалення законод

авчих актів. З часом партійні лідери, такі як спікер і лідери більшості й меншості, стали відігравати ключову роль у функціонуванні Палати. Втім, партійна дисципліна у Палаті не завжди сувора, оскільки її члени кожні два роки підлягають переобранню, а отже тяжіють до того, щоб мати тісніший зв'язок зі своїми виборчими округами.

Палата представників має право законодавчої ініціативи в сфері податкового законодавства, бо саме вона представляє волю народу.

Палата представників організована за системою комітетів, згідно з якою її члени поділені на менші групи з метою складання порядку денного, підготовки законопроектів до пленарних засідань і встановлення процедурних норм роботи Палати. Кожен комітет контролюється партією більшості (республіканцями або демократами). Майже всі законопроекти спочатку надсилаються до комітету. Конгреси перших скликань мали мало комітетів, але вони з часом зростали за чисельністю і важливістю. Нині існує понад 20 постійних комітетів, що відповідають головним чином за основні напрямки політики.

Кожен комітет має свій апарат і бюджет. Комітети можуть проводити відкриті слухання, пропонувати законопроекти, які не були формально' внесені іншим суб'єктом законодавчої ініціативи, і вести розслідування у порядку нагляду за виконанням чи впровадженням профільних рішень. Періодично призначаються також тимчасові й спеціальні комітети.

Комітети Конгресу відіграють важливу роль у нагляді за міністерствами й відомствами виконавчої влади. Керівники міністерств та інші чиновники виконавчої влади часто викликаються до комітетів для роз'яснення своїх рішень або звіту про їх реалізацію.

СЕНАТ

"Батьки" Конституції США створили Сенат як гаранта прав штатів і думки меншості. Для урівноваження влади між великими й малими штатами Конституція дає кожному штатові однакове представництво у Сенаті. Крім того, щоб компенсувати ситуативні політичні рішення, термін повноважень кожного сенатора становить шість років - втричі більше, ніж термін повноважень членів Палати представників. Щоб запобігти появі сенатської еліти, Конституція вимагає, щоб одна третина його членів кожні два роки переобиралася. Таким чином, термін повноважень сенатора становить 6 років, і обирається він у числі однієї третини всіх сенаторів. Тож повна зміна членів Сенату можлива лише за 6 років.

Сенат має деякі повноваження, які відсутні у Палати представників. Йому надане право затверджувати договори і призначати федеральних суддів, посадових осіб виконавчої влади, а також затверджувати послів, призначених президентом. Спочатку до обов'язків Сенату входило "шліфування" й доопрацьовування законопроектів, розроблених Палатою представників, а в ширшому значенні - забезпечення і дотримання стратегічних і довгострокових інтересів держави. З часом Сенат став партнером Палати представників у законодавчому процесі і нині витрачає значний час на розробку своїх власних законопроектів.

За прикладом Палати представників, у 1794 році Сенат вжив цілеспрямованих заходів для встановлення більшої відкритості обговорень. У відповідь на протести законодавчих органів штатів, які стверджували, що вони не мають засобів ефективної оцінки роботи обраних сенаторів, Сенат запровадив політику відкритих дверей щодо обговорень на пленарних засіданнях і в комітетах.

На початку 20-го сторіччя демократи вибороли більшість у Сенаті і для проштовхування законодавчої програми своєї партії запровадили посаду лідера більшості на пленарних засіданнях. За десять років пост лідера партії на пленарних засіданнях набув великого значення у роботі Сенату, і залишився таким дотепер. Схоже нововведення відбулося і в Палаті представників.

Другою важливою зміною в структурі Сенату була 17-а поправка до Конституції, яку сенатори ратифікували в 1913 році і яка передбачала обрання сенаторів безпосередньо народом. До того часу сенатори обиралися законодавчими органами штатів.

У перші роки свого існування Сенат після досягнення одностайності щодо загальної спрямованості законопроекту (подібно до першого читання в Україні) покладався на тимчасові комітети для розробки конкретних положень цього закону. Війна 1812 року засвідчила потребу у постійній наявності спеціальних знань і досвіду, носіями яких мають бути постійні комітети. У 1816 році Сенат заснував постійні комітети, організовані за основними функціями виконавчої гілки влади. Впродовж кінця дев'ятнадцятого і початку двадцятого столітть число сенатських комітетів швидко зростало. В часи, коли Сенат міг дозволити собі мати апарат і службові приміщення лише для голів комітетів, кількість комітетів майже дорівнювала числу сенаторів.

У 1920 році, а потім після Другої світової війни Сенат ліквідував багато комітетів. З 1950 року Сенат забезпечив комітети значними професійними кадровими ресурсами і здійснив реформи, спрямовані на зведення до мінімуму диктаторського контролю, який раніше здійснювали голови комітетів.

< Попередня Наступна >

Радник