1.1.1. Давні форми народовладдя і представницької влади

Павло Кислий, Чарльз Звайз. Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду. КИЇВ, 2000 р.

Парламент - представницький орган влади у сучасній демократичній державі. Він бере початок з доісторичних паростків прямої демократії, таких як зібрання роду чи племені для вирішення загальних справ.

Як далеко в глибину віків не зазирни, можна з певністю твердити, що управління суспільними формаціями, починаючи з племінних утворень, здійснювалося через форми, що містили в собі елементи сучасного парламентаризму, що поступово збагачувався практичними та теоретични

ми розробками. Спочатку це були народні збори (зібрання всіх членів племені), що були фактично формою прямого народовладдя, потім - рада старійшин, очолювана вождем. У випадку союзу племен народні збори ставали зібраннями представників племен, а рада старійшин - радою племінних вождів. На період війни один із племінних вождів ставав військовим начальником і після встановлення миру міг залишатися єдиним вождем племінного союзу, який з часом ставав основою державної формації.

Таким чином, в основі організації державного утворення первісної держави з'являються елементи народовладдя і представницької влади поруч з владою одноосібною, часто деспотичною. Конкуренція влад з розвитком продуктивних сил суспільства приводила в основному до влади одноосібної, а з прогресом суспільних відносин - до демократичних форм правління.

Та знову ж таки, цей процес не можна назвати однозначно лінійним чи незворотнім. Так, велика кількість держав Сходу і дотепер залишаються деспотіями, або ж зберігають значні елементи деспотичних форм правління. Законодавче поле там почасти базується на законах царя Хаммурапі, написаних на камені висотою 2 м і діаметром 1,5 м ще у 1800 році до н.е. Основною спрямованістю цих законів були захист особи і майна вищих верств населення та майна храмів, утримання в належному стані зрошувальних систем, одночасно з регулюванням суспільних взаємовідносин класового державного утворення. Закони були дуже жорстокими і визначали рамки відповідальності особи за дії, спрямовані проти суспільно усталених майнових відносин:

(§ 6). Якщо чоловік украде майно бога (храму) чи палащ -його слід убити; і того, хто прийме з його рук украдене, слід убити... (обопільна відповідальність).

(§ 23). Якщо грабіжника не буде спіймано, община і староста, на землі чи в общині яких вчинено грабіж, повинні відшкодувати йому, що в нього пропало (общинна відповідальність).

(§ 53). Якщо чоловік полінується укріпити греблю свого поля, і, внаслідок того, що гребля не була укріплена ним, в його греблі станеться прорив і вода затопить польову ділянку, — чоловік у греблі якого стався прорив, повинен відшкодувати погублений ним хліб (відповідальність перед особою і перед державою).

Одночасно з визначенням рамок відповідальності, закони визначали також професійні суспільні відносини:

(§ 215). Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує чоловіка, або зніме більмо у чоловіка бронзовим ножем і вилікує око чоловіка, - він повинен отримати 10 сиклів срібла (платна медицина).

(§ 218). Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим ножем, заподіє смерть чоловікові або зніме більмо у чоловіка бронзовим ножем і ушкодить око чоловіка, - йому слід відрізати пальці (позбавлення диплому). Що стосується держав Заходу, вони впродовж періоду становлення державних утворень базували суспільні відносини на принципах народної демократії Елади і республіканського Риму. Вже в середні віки там почали обмежувати владу монархів представницькими органами, а після буржуазних революцій XIX століття позбулися й самих монархів, або ж значно обмежили їх владу.

Становлення правового поля державних формацій диктувалось необхідністю закріплення стабільних міжмайнових та міжособисті-сних стосунків між різними верствами населення, і досить часто слугувало інструментом в руках правлячих категорій суспільства для закріплення своєї влади, майнових прав, суспільного становища тощо.

Вже у стародавній Греції часів Гомера з'являється чітке соціальне структурування суспільства. Згідно цьому, геноси (роди) входили до фратрій (братств), а останні об'єднувалися у філи (племена). Кожне плем'я мало народні збори і філобасилея (царя). При цьому варто зазначити, що в роботі народних зборів могло брати участь тільки вільне населення, тобто чоловіки, що носили зброю. Письмові відомості про народні збори надійшли до нас з творів Гомера, "Одіссеї"" та "Іліади".

В "Іліаді" автор описує народні збори ахейців, які зібрав Ага-мемнон для вирішення питання про припинення чи продовження Троянської війни (цитується за перекладом "Іліади" Бориса Тена).

Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв. З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались. Під кораблем державця пілоського Нестора спершу Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він. Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду. Пісня друга, 49 - 55

Як бачимо, Агамемнон зібрав спочатку Раду старійшин, вождів племен. На Раді вожді домовилися про пропозиції, які вони винесуть на обговорення, і про свою поведінку на зборах, щоб пропозиції були прийняті. Після закінчення Ради Агамемнон відкрив народні збори.

Порозсідався насилу народ, всі місця позаймали, Й гамір затих. Підвівся володар тоді Агамемнон З берлом в руках...

Пісня друга. 98-100

Як видно з епосу на народні збори приходили з клейнодами -ознаками свого стану (берло), зі зброєю і часом билися як і тепер трапляється у парламентах.

От розмістились нарешті усі й по місцях посідали. Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри... Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея Йлаяв їх завжди. Тепер ще нещадно ганьбить на весь голос Став Агамемнона він богосвітлого...

...................................... Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

"Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

Замовкни й один мені тут не смій нападать на державців...

Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами,

Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього.

Пісня друга. 210 - 215. 220 - 225. 240 - 250. 265 - 270

Постійна конкуренція влад привела з часом до становлення в державах Стародавньої Греції самодержавного правління (Спарта), або народної демократії з виборними органами управління (Афіни).

Проте, відомості про суспільний устрій і його становлення у державах Стародавньої Греції ми почерпуємо не лише з творів Гоме-ра. Плутарх у "Порівняльному життєописі" говорить про утворення держави з центром у новозбудованих Афінах приблизно в 1300 році до н.е. До цього призвело об'єднання царем Тезеем 12 племен (общин) в єдине суспільство. Для досягнення своєї мети Тезей ліквідував у всіх містах Аттіки прітаніони (місце суду і управління) і централізував владу в єдиному прітаніоні Афін.

Реформа Тезея не зачепила соціального поділу на роди, фратрії і філи. Населення складалося з чотирьох філ, кожна з яких поділялася на три фратрії, а останні на 30 родів. Схематично, кожну з чотирьох філ можна зобразити наступним чином:

У 1045 році до н.е. вожді пришлих еолян, іонян і місцевої аристократії об'єдналися в політичну аристократію, яка отримала назву евпатриди. Це призвело до усунення в Афінах царя і зміни системи правління державою. Афіняни спочатку обирали архонта на 10 років, а пізніше щорічно 9 архонтів, які відали всіма державними справами і мали право видавати закони.

Аналогічну соціальну структуру мало також дореспублікансь-ке суспільство Стародавнього Риму. Найнижчою ланкою структури були фамілії (роди), що входили до куріатної коміції (племені). Народні збори куріатної коміції вибирали рекса (царя), який фактично був тільки військовим вождем, тому що громадськими справами керував сенат, членами якого ставали старійшини родів. Членів сенату називали батьками (раїгез), а їх дітей - патриціями. Всіх безрідних називали плебеями; вони не мали права зватися народом римської держави і, відповідно, були позбавлені будь-яких громадянських прав. Тільки на початку V століття до н.е. в результаті боротьби за власні права плебеї отримали право на утворення магістратури плебейських трибунів.

На північ від римлян, в німецьких племенах була інша суспільна організація. Там справами племені фактично одноосібно керували вожді. Щоправда, німці також мали й представницькі органи - народні збори представників племен, проте, як пише Таціт у праці "Про походження німців", вони збиралися тільки для вирішення особливо важливих питань: ухвалення рішень про військові походи і комплектування військ, суд над зрадниками і призначення для них покарання, укладення торгових договорів з іншими народами, та визначення меж родових володінь.

На збори німці приходили озброєні, проте кожен учасник повинен був дотримуватись встановленого порядку. Збори вели жерці, що суворо стежили за порядком і мали право карати порушників. Зазвичай, порядок проведення був таким: спочатку виступав вождь племені, потім слово надавалося старійшинам за віком, знатністю та бойовою славою. Рішення на зборах приймалося підняттям пік, а незгода висловлювалася криками обурення.

У саксів (сучасна Саксонія), згідно з "Анналами" Ейнгарда (777 рік), народні збори мали назву "Сенат усього племені". Традиція скликання таких зборів у цього племені була надзвичайно сталою, про що свідчить те, що вони діяли протягом багатьох віків і завжди відбувалися в одному місці, населеному пункті Маркло на Везері. Суспільний поділ племені саксів складався з округів, і від кожного округу на Сенат усього племені посилалося по 12 представників від представників знаті, вільних громадян, а також тих, хто сплачував податки.

Як бачимо, більшість народів і племен, що сягнули високих щаблів соціального розвитку, мали представницькі органи у різноманітних формах. В цьому розрізі не варто говорити про суцільне запозичення, оскільки такі форми були традиційними для найрізноманітніших культур. Так, в племенах ірокезів існувала Рада всіх сахемів, яку з повним правом можна вважати органом народного представництва. Кожне плем'я цієї народності обирало кілька старшин племені - сахемів, що автоматично входили до Ради всіх сахемів. Будь-яке з племен мало право вимагати скликання Ради і призначати час і місце її проведення. Рішення на цій Раді могли прийматися лише одноголосно. Якщо одностайність не досягалась, рішення відкладалось до наступного скликання Ради всіх сахемів. Під час проведення Ради плем'я, де засідала Рада, влаштовувало щоденні розваги, танці, атлетичні змагання. Жінки цього племені готували для всіх учасників Ради їжу.

Класичною родовою демократією в пізніші віки була Ісландія (приблизно у IX столітті). Племінними общинами ісландського суспільства обиралися народні збори, що носили назву весняних і літніх тингів. Питання, що стосувалися всієї нації вирішувалися альтингом - народними зборами всіх ісландців. До альтингу входили громадянський вождь (лагман), рада старійшин (лагретта) і члени всіх тингів. Кожний учасник альтинга мав право говорити із Скелі Законів, вимагати змін у законі, а також брати участь у судових процесах.

Що стосується державних об'єднань на території сучасної України, Геродот згадує про суспільства кімерійців (X - VII ст. до н.е.) та скіфів (VII ст. до н.е. - III н.е.). Скіфія була великим державним утворенням, що базувалося на принципах федеративного управління і об'єднувало землі від чорноморського узбережжя до річки Прип'яті і Карпатських гір, тобто охоплювало всю сучасну територію України. Ця держава управлялася царями, на чолі яких стояв цар племені царських скіфів. В історичних документах про Скіфію нема згадок про форми правління, що містили б елементи демократії.

Перші згадки про форми стародавньої демократії на території України відносяться до періоду від V століття до н.е. до II століття н.е. Вони існували в давньогрецьких полісах Північного Причорномор'я (Ольвія, Пантікапей, Херсонес), де практично повністю відтворювалася державна система Афін. Проте скіфський вплив на грецькі поліси був настільки сильним, що з часом первинні форми демократичного правління були скасовані; низка грецьких міст-держав (Фа-нагорія, Феодосія та інші) об'єдналися в Боспорське царство, в якому Народні збори перестали бути чинними.

Згадки про становлення і зміцнення слов'янських народів на території України відносяться до II - VI століть. За свідченням готського історика Іордана, слов'янські племена управлялися народними зборами. На той час це була найпоширеніша форма демократичного правління, суть якого становило пряме народовладдя. У книзі "Ге-тика" Іордан пише, що "вони [слов'яни] не мають одного вождя, а управляються спільно ".

Однак за скупими даними Іордана неможливо більш детально визначити, як формувалися ці народні збори, коли вони скликалися юстиції У країни та які питання вирішували. Лиш одне можна твердити з певністю: федеративний устрій попередників-скіфів не було перейнято слов'янами. Слов'янські племена не обирали верховного вождя і не скликали спільних народних зборів, кожне плем'я мало власні народні збори і свого вождя.

Таке ревне ставлення до збереження територіальної незалежності стало однією з причин того, що в IV столітті слов'янські племена антів, що населяли тоді сучасну територію України, не змогли об'єднатися і виступити спільно проти готів, з якими вони вели безперервні війни. Розуміючи переваги одноосібного керівництва військовими діями, але не в стані обрати єдиного вождя з своїх рядів, анти запросили для боротьби з готами сусідське плем'я гунів. Це сталося після того, як король готів Вінітарій після вдалого військового наступу розіп'яв вождя одного з антських племен князя Божа і 70 його старійшин. У 395 році вождь гунів Даламбер, що виступив зі своїм військом на боці антів, особисто убив Вінітарія, метнувши стрілу з великої відстані.

Про те, що народні зібрання в соціальному устрої слов'ян відігравали значну роль свідчить також той факт, що в історичних літописах про цей період (приблизно чотири століття) ми знаходимо тільки окремі згадки про деяких слов'янських вождів: Кия, Мезами-ра та Бравліна. Прокопій Кесарійський, літописець другої половини VI століття, так описував звичаї антів і словен:

"Словенами й антами не володіє один муж, але споконвіку живуть вони народоправством й тому спільно цікавляться тим, що для них приємне і прикре. Вірять, що є один Бог, володар грому й найвищий пан і йому жертвують воли та всяку жертвенну тварину ".

А імператор Маврикій (582 - 601рр.) згадував про словен і антів таким чином:

"Словени й анти мають однаковий спосіб життя й однакові нахили. Вони вільні і ніколи не даються під ярмо чужої влади, а вже ніколи на власній землі. їх багато і вони витривалі, легко зносять і спеку і холод, негоду і наготу тіла і голод.... Коли посваряться між собою, ніколи вже не погодяться, ніколи не тримаються спільного рішення. Кожен із них має свою думку і ніхто не хоче уступити другому. Тому, що в них багато князів, що живутьу незгоді, не важко їх направити один проти одних чи намовами, чи подарунками, головне тих, що живуть поблизу кордонів".

Ці свідчення - доказ того, що управління суспільством в стародавніх слов'янських племенах базувалося на трьох основних принципах, два з яких були демократичними за своєю суттю:

1. Одноосібне правління - керівництво справами племені вождем (князем), що визначався за родовим принципом;

2. Пряма демократія - народовладдя, влада народних зборів;

3. Представницька демократія - збори представників племені чи кількох племен.

< Попередня Наступна >

Радник