191225

---

Тема 6. Основи залізничного  права

1. Правове регулювання залізничного транспорту України.

2. Організація та правове регулювання перевезення вантажу, пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти.

3. Порядок складання актів і пред’явлення претензій і позовів.

Питання 1. Правове регулювання залізничного транспорту України

Залізничний транспорт – складова єдиної транспортної системи України. Він постає як транспорт загального користування і як відомчий транспорт.

До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства пр

омислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту визначає Закон України “Про залізничний транспорт”.

В цьому законі було дане поняття залізничного транспорту, згідно якого залізничний транспорт – виробничо-технологічни комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Залізничний транспорт порівняно з іншими галузями є сферою з найбільшою часткою державної власності і високим рівнем адміністрування усіх транспортних відносин.

Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загального користування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Створено спеціалізований орган управління залізницею – Державна адміністрація залізничного транспорту (Положення про Державну адміністрацію Залізничного транспорту України /Затверджене Постановою КМ УКРАЇНИ від 29 лютого 1996 р. N 262/). В складі Укрзалізниці діє шість залізниць, які є основними і організаційними господарськими ланками галузі. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються цим Законом, їх статутами. Затвердження статутів залізниць здійснюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України та Антимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ і організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

Управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.

Відносини залізниць з місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та місцевими представницькими органами базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України. До компетенції цих органів належать контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів, погодження тарифів у приміських сполученнях, погодження питання щодо пунктів зупинок, закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів, автомобільних переїздів через залізничні колії. На місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування покладається організація виконання робіт з благоустрою привокзальних площ, спорудження та впорядкування під'їздів до залізничних станцій, забезпечення їх телефонним зв'язком та транспортним сполученням з населеними пунктами за місцем розташування станцій, запобігання правопорушенням на залізницях.

Питання 2. Організація перевезення вантажів, залізничним транспортом.

Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні, за участю залізниць та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі державної бюджетної, цінової та тарифної політики. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються з місцевих бюджетів. Тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні встановлюються відповідно до міжнародних договорів та чинного законодавства України.

Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Підприємства та організації залізничного транспорту загального користування здійснюють свою діяльність на основі поєднання принципів державного регулювання та ринкових відносин. Економічні взаємовідносини між залізницями, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки, пов'язані з незабезпеченням схоронності вантажу та пошкодженням технічних засобів, розрахунки із заводами за ремонт рухомого складу та випуск запасних частин, іншими підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, пов'язаними з організацією та забезпеченням процесу перевезень, регулюються виходячи з єдиної технології роботи в порядку, який визначає Укрзалізниця, а також на підставі угод між цими підприємствами, установами та організаціями, що укладаються відповідно до зазначеного порядку.

Доходи залізниць за перевезення вантажів і пасажирів у прямому сполученні формуються з урахуванням їх конкретного внеску в процес перевезень. Організація розрахунків за ці перевезення та використання рухомого складу здійснюється через єдину систему розрахунків шляхом відкриття єдиного доходно-розподільного рахунку Укрзалізниці.

Плани діяльності і перспективи розвитку підприємств, установ та організацій, що входять до складу залізниць, погоджуються із залізницями, а плани діяльності та перспективи розвитку залізниць, інших підприємств, установ та організацій – з Укрзалізницею.

Будівництво і реконструкція магістральних залізничних ліній, об'єктів мобілізаційного призначення, придбання залізничного рухомого складу для перевезень пасажирів у поїздах далекого слідування та місцевого сполучення здійснюються у встановленому порядку за рахунок коштів Державного бюджету України в межах лімітів державних капітальних вкладень. Будівництво і реконструкція (у тому числі електрифікація) залізничних ліній, вокзалів, пішохідних мостів і тунелів, пасажирських платформ та інших об'єктів залізничного транспорту, пов'язаних з обслуговуванням населення регіону, придбання електропоїздів та дизель-поїздів для приміського сполучення здійснюються за рахунок коштів залізниць із залученням коштів місцевих бюджетів, а також інших не заборонених законодавством коштів. Будівництво і реконструкція залізничних станцій та інших об'єктів залізничного транспорту, пов'язаних з будівництвом або реконструкцією промислових підприємств, здійснюються за рахунок коштів підприємств або відповідних міністерств та відомств. Для вирішення загальногалузевих проблем розвитку залізничного транспорту при Укрзалізниці створюється цільовий фонд інвестиційних ресурсів.

Розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами. Підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезень вантажів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів за перевезення в порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Галузевий контроль фінансово-економічної діяльності залізниць, інших підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею, яка подає у відповідні органи їх зведену бухгалтерську звітність.

Кабінет Міністрів України щорічно встановлює Укрзалізниці державне замовлення щодо перевезень пасажирів і вантажів, введення нових потужностей, модернізації технічних засобів, порядку і розмірів виділення необхідних для цих потреб коштів з Державного бюджету України.

Планування перевезення вантажів здійснюється залізницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників, згідно наказу Міністерства транспорту України від 2 березня 1995 року N 89 ”Тимчасове положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України”.

Замовлення на перевезення за встановленою номенклатурою вантажовласники або за їх дорученням експедиторські організації, а також морські та річкові порти подають відповідним залізницям. Замовлення складаються за встановленою формою у вагонах, а у випадках, передбачених законодавством (правилами) – і в тоннах. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів маршрутами.

Виконання перевезень, у тому числі на пред'явлення, позапланових, понадпланових та перевезень для надолуження недовантаження протягом минулого місяця враховується в обліковій картці встановленої Правилами форми.

Порядок та умови зарахування вагонів, контейнерів під завантаження встановлюються Правилами перевезень.

Для перевезень вантажів понад план та поза планом відправник подає заявку залізниці у термін, передбачений Правилами .

Оформлення замовлень на перевезення вантажів поза планом та понад план здійснюється у порядку, встановленому Правилами перевезень.

Основною юридичною підставою виникнення зобов`язань по перевезенню вантажів є договір залізничного перевезення вантажу.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів. Відправник може здійснювати у встановленому порядку добровільне страхування вантажів.

Обов`язки відправників:

· надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем;

· на вимогу залізниці пред'явити стандарт або технічні умови, сертифікат на відвантажувану продукцію (якщо вона підлягає сертифікації), а також на її тару;

· виконати всі належні заходи, що гарантують безпеку перевезень, мати засоби і мобільні підрозділи для ліквідації аварій та їх наслідків під час перевезення вибухових, легкозаймистих, радіоактивних, отруйних та інших небезпечних вантажів;

· визначати придатність вагонів для перевезення вантажу в комерційному відношенні, якщо завантаження здійснюється його засобами (контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів в будь-якому випадку);

· здійснювати підготовку під наливання спеціальних цистерн та бункерних напіввагонів усіх форм власності;

· підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування;

· заготовляти необхідні для навантаження і перевезення пристосування та матеріали (козли, стояки, прокладки, підкладки, дріт, брезент, вірьовка, щитові огородження тощо);

· зазначити у накладній про встановлення зазначених пристосувань та матеріалів у вагоні (контейнері);

· під час здавання вантажів для перевезення зазначити у накладній їх масу (тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць);

· завантажити вантажі у вагони (контейнери);

Залізниця – перевізник зобов`язана:

· подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

· брати на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправниками або одержувачами;

· здійснювати додаткову підготовку вагонів та контейнерів під завантаження вантажів, що потребують особливих умов перевезення і зберігання, на підставі договору за рахунок відправника;

· визначати придатність вагонів для перевезення вантажу в комерційному відношенні, якщо завантаження здійснюється засобами Залізниці;

· видати пристосування та матеріали (дріт тощо...) на станції призначення одержувачу;

· доставити вантажі за призначенням в установлені терміни;

· повідомити одержувача в день прибуття вантажу ;

· перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у випадках встановлених правилами та Статутом (пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій, тощо);

Одержувач зобов`язаний:

· повністю вивантажити (злити) вантаж із вагона (цистерни) і контейнера;

· повністю прибрати з вагона (контейнера) скріплюючий дріт, дротові закрутки з люків і штурвалів, стояки, бруски та інші елементи кріплення вантажі в, крім інвентарних засобів кріплення, які підлягають поверненню, прибрати також папір, картон, фанеру, листовий метал, дошки та інші засоби упаковки і збереження вантажів. У разі неповного розвантаження вагони залишаються в одержувача з внесенням ним платежів за період користування вагонами;

· очистити зовнішню поверхню кузова вагона (контейнера) від залишків, які її забруднюють, захисної плівки, наклейок, бірок і написів, а всередині вагонів (контейнерів) - від залишків вантажу, емульсій, профілактичних засобів проти змерзання;

· вносити залізниці установлену плату за час знаходження цистерн і бункерних напіввагонів на промивально-пропарювальній станції залізниці під очищенням від залишків продуктів;

· відшкодовувати також витрати залізниць, пов'язані з очищенням порожніх вагонів у пунктах їх наступного навантаження.

· прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу;

· у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом та ін.), прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання;

Це основні обов`язки сторін договору залізничної вантажної перевозки.

Для того, щоб отримати повне уявлення про вантажну перевозку також треба звернутися до Статуту залізниць України та окремих правил здійснення перевезень (Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів, Правила перевезення вантажів навалом і насипом (ст. 37 Статуту), Правила перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів) (ст. 40 Статуту) та інші). Зупинимося на основних моментах, щодо документообігу і процедур. Так для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію, форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Вантажі приймаються до перевезення вантажною швидкістю, а також великою швидкістю. Швидкість перевезення зазначається у накладній вантажовідправником. Залізниці можуть приймати до перевезення вантажі з оголошеною вартістю. Оголошена вартість не повинна перевищувати дійсної вартості вантажу. У разі розходження між відправником та станцією відправлення вартість вантажу визначається незалежною експертизою, про що складається відповідний акт. Під час прийняття вантажу з оголошеною вартістю стягується додатковий збір у розмірі, встановленому тарифом.

Для транспортного обслуговування відправників і одержувачів у місцях загального користування у складі залізниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під’їзних коліях – об’єднання підприємств залізничного транспорту.

У разі виникнення ускладнень на станції у зв'язку з несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів начальник залізниці має право збільшувати розмір збору за збереження вантажу до двократного розміру.

Завантажені контейнери, а також криті вагони (у тому числі ізотермічні) і цистерни пломбуються тим підприємством, організацією, засобами яких провадиться навантаження. Домашні речі можуть перевозитися за пломбами залізниці або експедитора.

Перевезення окремих вантажів, перелік яких затверджено Правилами, здійснюється у супроводі провідника відправника (одержувача). Перевезення інших вантажів у супроводі провідника може здійснюватися за домовленістю з залізницею.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Вантажовідправник має право змінити зазначеного у накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення. Заява про зміну вантажоодержувача подається начальнику станції відправлення з доданням вантажної квитанції. У разі неможливості подання вантажної квитанції відправник подає копію письмового або телеграфного повідомлення на адресу першого вантажоодержувача про таку зміну. Залізниця виконує розпорядження відправника лише у тому випадку, якщо вантаж не видано одержувачу.

Залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення (переадресувати вантаж), з оплатою витрат за договірним тарифом. За час затримки вагонів (контейнерів) в очікуванні переадресування справляється плата, встановлена згідно із статтею 119 Статуту Залізниць України. Час затримки обчислюється з моменту, коли минуло дві години після повідомлення про прибуття вантажу.

Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Одержувач може відмовитись від прийняття вантажу лише у разі, коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання. Відповідальність за псування і пошкодження вантажу, що сталися через його несвоєчасне вивантаження і вивезення одержувачем, а також через затримку вагонів на залізничних під'їзних коліях і станціях з його вини, несе одержувач.

Вантажі видаються на станції призначення одержувачу, зазначеному у накладній, після внесення усіх належних залізниці платежів.

Одержувач розписується в дорожній відомості про одержання вантажу.

Конкретизація і роз`яснення вказаних положень Статуту залізниць України здійснюється спеціальними правилами перевезень, зокрема затвердженими Мінстрансом України «Правила видачі вантажів», «Правила зберігання вантажів», «Правила обчислення термінів доставки вантажів», «Правила оформлення перевізних документів», «Правила переадресування вантажів» тощо.

Важлива умова ефективного вантажного обслуговування це використання під’їзних колій. Взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Подача і забирання вагонів, а також маневрова робота на залізничних коліях, що належать підприємствам, здійснюються їх локомотивами також на підставі договорів.

Статут залізниць України та Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (z0620-98 , 01-10-1998) визначають відносини у сфері перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти.

Організація перевезень пасажирів, багажу та вантажобагажу встановлюється Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, який затверджується Кабінетом Міністрів України, а умови перевезень - Правилами перевезень пасажирів. Перевезення пошти здійснюється згідно з правилами, затвердженими Держкомзв'язку разом з Мінтрансом.

Ціни за послуги, пов`язані з перевезенням пасажирів, багажу та вантажобагажу, на які не поширюється державне регулювання, встановлюють надавачі послуг.

У відповідності до сумісного наказу МІНІСТЕРСТВА ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ і МІНІСТЕРСТВА ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ N 26/90 від 20.03.97 року «Про затвердження Правил перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України» та Наказу Міністерства транспорту України від 28.07.98 N 297 «Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» слід зазначити, що договори перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти мають наступні особливості.

За договором перевезення пасажира. Пасажир має право на:

· безпечне і своєчасне доставлення до місця призначення, вказаного у проїзному документі, обслуговування під час перевезення згідно зі встановленими нормами;

· поставлення вимог до перевізника щодо виконання ним умов проїзду згідно з договором про перевезення;

· перевезення із собою безплатно однієї дитини віком до 5 років;

· безплатне перевезення із собою 36 кг ручної поклажі;

· перевідправлення багажу, повернення багажу на залізничну станцію відправлення;

· оголошення цінності багажу (вантажобагажу) під час здавання його до перевезення в багажних вагонах;

· переоформлення проїзного документа на поїзд, який відходить раніше;

· користування за окрему плату постільною білизною, матрацом, подушкою та ковдрою належної якості у всіх вагонах пасажирських та швидких поїздів (крім загальних вагонів);

· поновлення проїзних документів - у разі прибуття поїзда до пункту пересадки пасажира із запізненням, що унеможливило посадку пасажира на поїзд, вказаний у проїзному документі;

· перевезення багажу від станції відправлення до станції видання багажу, розташованої за маршрутом прямування пасажира;

· зажадання від перевізника відшкодування за втрачений чи пошкоджений багаж або вантажобагаж згідно з порядком, встановленим Статутом залізниць України, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом та цими Правилами та законодавством України;

· одержання на вокзалі чи у поїзді своєчасної та точної інформації про перелік послуг, які надаються, їхню вартість, інформації про розклад руху поїздів та ін.;

· перевезення з собою дрібних домашніх тварин, зокрема собак, з дотриманням вимог, встановлених цими Правилами;

· придбання у квитковій касі проїзного документа для проїзду на будь-який поїзд, у якому є вільні місця, до будь-якої станції за маршрутом руху поїзда;

· безперешкодного та безплатного користування до часу відправлення поїзда, вказаного у проїзному документі, залами чекання та іншими облаштуваннями на вокзалі, призначеними для пасажирів;

· поновлення чинності квитка (крім плацкарти) у випадках, передбачених Правилами;

· переривання поїздки на шляху прямування поїзда з продовженням терміну квитка згідно з Правилами;

· повернення проїзного документа у будь-якому пункті продажу квитків у разі відмови від поїздки.

Пасажир зобов'язаний:

· сплатити перевізнику встановлену плату за замовлювану поїздку чи перевезення багажу (вантажобагажу);

· здійснювати посадку в поїзд тільки за наявності проїзного документа, якого слід пред'явити перед посадкою в поїзд провіднику вагона та особам, які контролюють вхід до вагонів поїзда;

· дотримуватись на території залізниці та під час поїздки громадського порядку, цих Правил, Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, протипожежних та санітарно-епідеміологічних правил;

· займати місце у вагоні згідно з придбаним проїзним документом;

· пред'являти документи, що підтверджують право на пільговий чи безплатний проїзд.

Перевізник зобов'язаний:

· безпечно перевезти пасажира від пункту виїзду до пункту призначення, вказаного у проїзному документі, надавши місце згідно з придбаним проїзним документом;

· перевезти багаж пасажира до пункту призначення, вказаного в перевізному документі, та видати його пасажиру особисто або уповноваженій ним особі;

· своєчасно доводити до пасажирів та осіб, які зустрічають, інформацію про запізнення поїзда, зміну колії прибуття чи відправлення;

· надавати користувачам інформацію про розклад руху поїздів, вартість проїзду, перевезення багажу, вантажобагажу, перелік та вартість послуг, наявність вільних місць у поїздах;

· оформляти за запитом пасажирів проїзні документи на будь-який поїзд, в якому є вільні місця, до будь-якої станції призначення, на якій поїзд зупиняється, крім випадків обмежень, перелічених у Правилах;

· приймати від пасажира багаж для перевезення до станції, вказаної у проїзному документі або розташованої за маршрутом прямування пасажира;

· забезпечувати відповідність виробничих приміщень, будівель та рухомого складу до нормативних документів щодо їх експлуатації та надавати пасажирам, згідно з установленими нормами, приміщення для очікування поїзда;

· оформляти зупинки та відновлювати поїздки пасажирам, надавати можливість пасажиру змінювати маршрут та умови проїзду на шляху прямування;

· переоформлювати проїзні документи на поїзд, який відходить раніше, та поновлювати проїзні документи у разі прибуття поїзда до пункту пересадки пасажира із запізненням;

· надавати пільги пасажирам, які мають на це право, згідно із законодавством України;

· повертати платежі у разі відмови від поїздки чи перевезення багажу та замінювати проїзні документи у разі виявлення будь-яких неточностей у їх оформленні з вини залізниць;

· забезпечувати схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, а багажу та вантажобагажу - в сховищах та під час перевезень;

· контролювати правильність використання засобів залізничного транспорту і дотримання Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом та Правил.

Перевізник має право:

· вимагати від пасажира дотримання Правил поведінки громадян на залізничному транспорті Правил протипожежної безпеки на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 1 липня 1997 року N 240 ( z0440-97 );

· відмовити пасажиру в придбанні проїзних документів у випадках передбачених правилами;

· вимагати розпакування багажу у разі виникнення сумніву щодо правильності оголошеної цінності;

· розпорядитись багажем пасажира, якщо він не був затребуваний у встановлений термін цих Правил;

· відмовити в прийманні вантажобагажу, якщо відправник відмовився оголосити його цінність;

· відмовити у посадці в поїзд при пред'явленні пасажиром недійсних проїзних документів;

· відмовити у поверненні платежів за недійсні проїзні документи та при наявності на них позначок про порушення правил перевезень;

· видалити пасажира з поїзда у разі виявлення обставин, передбачених Правилами.

Багажем правила визначають окремі речі пасажира, упаковані в закриті валізи, скрині, невеликі ящики, фанерні коробки, а також корзини, лантухи, вузли або паки, перев'язані залізною стрічкою або мотузкою. Вага окремого місця не повинна бути більшою ніж 75 кг, а довжина більшою за три метри, за умови, що завантаження багажу в багажний вагон може проводитися без труднощів. Під час здавання багажу до перевезення пасажир може оголосити його цінність, яка зазначається в багажній квитанції у графі "Оголошена цінність".

Термін доставки багажу визначається часом прямування поїзда, з яким відправлено багаж, до станції призначення. Якщо багаж буде перевантажуватися на шляху прямування, то термін доставки визначається часом прямування узгоджених поїздів, з додаванням однієї доби на кожне перевантаження (перевантаженням силами залізниці, без участі пасажира).

В день прибуття багажу станція його призначення посилає одержувачу повідомлення (рекомендованою листівкою, факсом або телефоном) про прибуття багажу та місце його отримання (якщо про повідомлення є запис в багажній квитанції). Якщо такого запису немає, то одержувач довідується про прибуття багажу особисто в багажній касі.

Багаж видається, як правило, на станції призначення, зазначеній у багажній квитанції. Пред'явнику багажної квитанції надається право отримання багажу на залізничній станції відправлення чи на одній із проміжних станцій, розташованих на шляху прямування.

Багаж вважається втраченим і пасажир має право на відшкодування його вартості, якщо багаж не прибуде на залізничну станцію призначення через 10 діб після закінчення терміну доставки.

Вантажобагаж приймається до перевезення від будь-якої фізичної чи юридичної особи без пред'явлення проїзного документа. Тобто вантажобагаж відрізняється від багажу як об`єкту перевезення тим, що договір перевозки вантажобагажу є самостійним договором і не супроводжує договір перевозки пасажира, в іншому він отримує таке ж правове регулювання як і договір перевезення вантажу з врахуванням того, що вантаж розміщується у багажному вагоні та вага окремого місця вантажобагажу може бути від 5 до 165 кг. Термін доставки вантажобагажу визначається аналогічно терміну доставки багажу з різницею в очікуванні перевантаження: замість 1 доби - 2 доби. Вантажобагаж видається отримувачу, зазначеному в дорожній вантажобагажній відомості, без пред'явлення вантажобагажної квитанції під розписку у дорожній вантажобагажній відомості. Вантажобагаж може бути виданий і іншій особі, якщо у неї є доручення отримувача, оформлене в установленому законом порядку.

Перевезення пошти має специфічну особливість яка визначається суб`єктним та об`єктним складом договору перевозки. Перевозка здійснюється в поштових вагонах об'єднання поштового зв'язку. Пошта, що перевозиться в поштових вагонах, супроводжується працівниками поштового зв'язку (роз'їзною бригадою). Можливе перевезення пошти в багажних вагонах залізниць, а також наданих в оренду підприємствам (філіалам) поштового зв'язку вантажних вагонах здійснюється за договорами між підприємством залізничного транспорту і підприємством поштового зв'язку. Завантаження багажу безпосередньо у вагон та вивантаження з вагона здійснюється засобами залізниць. Видача багажу його власнику безпосередньо з поштового вагона забороняється. Замовниками перевозки виступають підприємства зв`язку перевізник – залізниця.

Певною особливістю характеризується перевезення в міжнародному прямому і змішаному сполученні. Правове регулювання цих договорів здійснюється спеціальними правилами та міжнародними угодами (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення , 998_011 , 01-11-1989, Порядок розгляду та регулювання претензій по незбереженим перевезенням вантажів у міжнародному залізничному вантажному сполученні (УМВС) залізницями держав-учасниць Співдружності, Латвійскої Республіки, Литовської республіки, Угода про міжнародне пасажирське сполучення з урахуванням особливостей застосування його окремих норм в сполученні залізницями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Рес) встановлюються особливі вимоги щодо видів і в, порядку виконання перевезень, строків заявлення претензій, тощо.

Вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть майнову відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами.

На вантажовідправників та залізниці покладається відповідальність за невиконання планів перевезень згідно п. 106 Статуту залізниць України.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (п.113 Статуту залізниць України).

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини).

Відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення.

За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (ст. 118 Статуту залізниць України).

За затримку вагонів і контейнерів через недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших адміністративних правил або неналежне їх оформлення, вантажовідправник вносить плату, встановлену відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України, і несе відповідальність перед залізницею за наслідки затримки вагонів і контейнерів.

Залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.

За прострочення доставлення багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10 відсотків провізної плати за кожну добу, але не більше 25 відсотків провізної плати. Неповна доба приймається за повну.

Відповідальність за збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, лежить на пасажирі.

За пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

За втрачені залізницею вагони і контейнери, що належать підприємствам, залізниця на їх вимогу зобов'язана надати відповідні вагони і контейнери для тимчасового безкоштовного користування, а після трьох місяців з моменту їх втрати – передати вагони і контейнери замість втрачених. У разі відсутності у залізниці відповідного рухомого складу вона зобов'язана відшкодувати його вартість.

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач. Якщо вантаж адресовано одержувачу, якого не виявилося на станції призначення, відповідальність перед залізницею несе відправник.

Питання 3. Порядок складання актів і пред’явлення претензій і позовів

Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов`язковий – претензійний, досудовий порядок вирішення спорів.

Обставини, що є підставами, для звернення із претензією підлягають обов`язковій фіксації актами у порядку та формі встановленій Статутом залізниць України і окремим правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року “Правила складання актів” (стаття 129)).

Згідно ст.129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.

Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:

а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;

б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.

Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів – залізниці призначення.

Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов'язаних з перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.

Не допускається пред'явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.

Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи – довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред'явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів – протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються:

а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу – для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;

б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу – для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу – для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, – для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;

є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати – для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;

ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, – в  усіх інших випадках.

Залізниця зобов'язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:

а) протягом 3 місяців – претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

б) протягом 6 місяців – претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 діб – претензії про сплату штрафів.

У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України.

Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред'явлена претензія, у шестимісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень – після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках – з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Правове регулювання діяльності залізничного транспорту України. Структура залізничного транспорту та система управління.

2. Договір перевезу вантажів залізничним транспортом.

3. Договір перевозу пасажирів і багажу залізничним транспортом.

4. Порядок вирішення спорів між транспортними підприємствами та користувачами.

РЕФЕРАТИ:

1. Особливості правового регулювання перевезень вантажів, пасажирів і багажу у прямому міжнародному сполученні.

2. Правове регулювання перевезення пошти.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ :

1. Планування перевезень залізничним транспортом.

2. Права та обов’язки сторін, які беруть участь у перевезені вантажів.

3. Відповідальність залізниць відправників і одержувачів вантажів за порушення, або належне виконання зобов’язань.

4. Правове регулювання залізниць з промисловими підприємствами, власниками під’їзних шляхів.

5. Забезпечення охорони вантажів при перевезенні залізницями.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:

1. Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня.

2. Закон України “Про залізничний транспорт” Голос України – 1996 – 13 вересня.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

5. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.

6. Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56, від 6 листопада 1991 року, із змінами і доповненнями).

7. Статут залізниць України (Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457).

8. Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом / Урядовий кур’єр – 1997 – 3 квітня.

9. Наказ Міністерства транспорту України № 297, від 28 липня 1998 року “Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України”;

10. Постанова КМ України № 106 від 22 лютого 1994 року “Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом”;

11. Положення про Державну адміністрацію Залізничного транспорту України /Затверджене Постановою КМ УКРАЇНИ від 29 лютого 1996 р. N 262/.

12. Наказ Ліцензійної палати та Міністерства Транспорту № 45/249 від 11 травня 1999 року “Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів залізничним транспортом та контроль за їх дотриманням”;

13. Правила перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України /затверджені наказом Міністерства зв’язку і Міністерства транспорту України від 20 березня 1997 р. №26/90/.

14. Коментарії до Статуту Залізниць СРСР /За ред. Г.Б. Антовського. – М., 1996.

Тема 7. Основи повітряного права

1. Правове регулювання повітряного транспорту України.

2. Правове регулювання повітряних перевезень.

3. Відповідальність відправників, одержувачів вантажів і повітряних перевізників за порушення або неналежне виконання зобов’язань перевозу та спричинення шкоди.

Питання 1. Правове регулювання повітряного транспорту України.

Повітряний транспорт України є складовою системи транспорту України. Основні засади функціонування повітряного транспорту закладено в Законі України «Про транспорт» та в спеціальному кодифікованому нормативному акті – Повітряному кодексі України.

Авіаційний транспорт – це  усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден. Сукупність правових норм, що регулюють відносини між цими підприємствами та споживачами транспортних послуг в сфері авіації утворює Повітряне право України.

Дія Повітряного права України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого.

Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту України, Департамент авіаційного транспорту та інші об`єднання і відповідні органи авіаційного транспорту України.

За рішенням Міністерства транспорту України можливе проведення робіт у зазначених напрямах з органами інших держав з метою вирішення питань більш якісно та з меншими витратами.

Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс) є спеціальним урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується, його діяльність регулюється Постановою КМУ від 29 березня 2000 р. N 573 “Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту”.

Згідно Положення основним завданням Укравіатрансу є участь у межах його компетенції в реалізації державної політики з питань розвитку цивільної авіації, проведення реєстрації та сертифікації об'єктів і суб'єктів цивільної авіації, ліцензування їх діяльності, здійснення державного нагляду за забезпеченням авіаційної безпеки і безпеки польотів повітряних суден цивільної авіації, та реалізація інших завдань.

Взаємодія органів виконавчої влади України щодо нагляду за безпекою польотів повітряних суден здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державне управліннні в сфері авіаційного транспорту зазнає значного впливу так званого “іноземного елементу” – міжнародних організацій та відповідних міжнародних угод. З метою реалізації Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного простору ( 997_405 ), а також здійснення роботи Ради з авіації та використання повітряного простору, створено постійно діючий виконавчий орган - Міждержавний Авіаційний Комітет (МАК), утворений незалежними державами (державами-учасницями). МАК взаємодіє з Державним департаментом авіаційного транспорту Міністерства транспорту України в галузі нормування льотної придатності і процедур сертифікації авіаційної техніки відповідно до делегованих МАК функцій та угод між ними. В структурі МАК створено Авіаційний регістр МАК (Авіарегістр) - орган МАК, що здійснює діяльність у галузі льотної придатності і процедур сертифікації повітряних суден, їхніх компонентів, виробництва авіаційної техніки, придатності міжнародних і категорійних аеродромів і їхнього устаткування до експлуатації, охорони навколишнього середовища від впливу авіації з видачею відповідних сертифікатів, свідоцтв і еквівалентних їм документів, а також здійснює сертифікацію організацій, що розробляють авіаційну техніку, акредитацію організацій (центрів), що виконують сертифікаційні роботи, та уповноважених Авіарегістром представників і експертів (експертів-аудиторів).

Особливістю нормативного регулювання діяльності у сфері авіатранспорту є авіаційні правила. Авіаційні правила визначають і регулюють порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки.

Основними елементами інфраструктури (матеріальною складовою) повітряного транспорту є повітряні судна, аеродроми і аеропорти.

Авіаційне транспортування здійснюється спеціальним транспортним засобом – повітряним судном. Повітряне судно - це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі (ст. 15 Повітряного кодексу України).

Повітряні судна поділяються на державні, цивільні і експериментальні.

Повітряне судно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах і зареєстровано у реєстрі державних повітряних суден.

Повітряне судно є цивільним, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден.

Повітряне судно є експериментальним, якщо воно призначене для проведення випробувань, дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт. Експериментальне повітряне судно до реєстрів не заноситься.

Повітряні судна підлягають сертифікації, зокрема, повітряне судно нової конструкції (нового типу) повинно бути сертифіковане на відповідність його діючим в Україні нормам льотної придатності і мати сертифікат типу. Сертифікат типу видає державний орган з питань сертифікації та реєстрації (Держстандарт). Власником сертифіката типу є розробник повітряного судна. Кожний виготовлений в Україні екземпляр цивільного повітряного судна повинен бути сертифікований на відповідність його конструкції, характеристик та експлуатаційно-технічної документації вимогам, передбаченим правилами сертифікації цивільних повітряних суден України (Наказ Міністерства транспорту України від 03.11.2000 року N 611 “Правила сертифікації типу авіаційної техніки”).

Також повітряні судна підлягають реєстрації (Повітряний кодекс України). Реєстрація здійснюється у відповідності до Наказу Міністерства транспорту України N 434 від 07.09.99 року “Про затвердження Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні”.

Після реєстрації повітряного судна в державному реєстрі цивільних повітряних суден України власник такого судна повинен отримати в державному органі з питань сертифікації і реєстрації відповідне посвідчення (сертифікат) про придатність його до виконання польотів як бортовий документ. Державний орган з питань сертифікації та реєстрації може делегувати право на видачу та продовження строку дії посвідчення про придатність екземпляра повітряного судна до польотів іншим державним та відомчим органам у порядку, передбаченому правилами сертифікації.

Встановлено порядок допуску до експлуатації (“Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та робіт” Наказ N 487 від 07.10.99 Мінтранс) за яким Цивільне повітряне судно, яке має сертифікат типу, допускається до експлуатації, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден України і має посвідчення про придатність до польотів, видане державним органом з питань сертифікації і реєстрації повітряних суден України або іншої держави, якщо вимоги, на підставі яких було видано це посвідчення, відповідають вимогам, встановленим в Україні.

Експериментальне повітряне судно може бути допущено до експлуатації для задоволення потреб народного господарства України за наявності: висновків розробника судна і експертів, призначених державним органом з питань сертифікації і реєстрації, про можливість безпечної експлуатації його при виконанні польотів; рішення Уряду України про використання експериментального судна у цивільній авіації України; посвідчення про придатність до польотів, виданого державним органом з питань сертифікації і реєстрації.

Цивільне повітряне судно, що імпортується в Україну, може бути допущено до експлуатації, якщо буде встановлено, що воно відповідає національним вимогам держави-виготовлювача та додатковим технічним умовам України в частині льотної придатності і тим самим забезпечує відповідність типу повітряного судна, що імпортується в Україну, діючим в Україні нормам льотної придатності.

Повітряне судно військової авіації також повинно бути перевірено на відповідність його вимогам безпеки польотів. Рівень льотної придатності повітряного судна військової авіації повинен бути не нижчим за рівень льотної придатності, встановлений державою для цього класу повітряних суден.

Цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації згідно вимог ст. 25 Повітряного кодексу України та Правил реєстрації цивільних повітряних суден в України (затверджених Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 N 434) і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі. Цивільному повітряному судну, занесеному до державного реєстру повітряних суден України, видається реєстраційне посвідчення, що є фактом визнання його національної належності. З моменту занесення повітряного судна до державного реєстру повітряних суден України всі записи, зроблені раніше стосовно цього повітряного судна у реєстрах повітряних суден інших держав, не визнаються Україною.

Державні повітряні судна підлягають реєстрації у Реєстрі державних повітряних суден України. Правила реєстрації державних повітряних суден України встановлює Міністерство оборони України (Наказ від 02.12.1998 № 435 Про затвердження Положення про порядок реєстрації державних повітряних суден України й Положення про порядок перевірки стану льотної придатності державних повітряних суден України та про видачу і припинення чинності посвідчень про придатність до польотів, Зареєстровано: Мін'юст України від 28.01.1999 № 48/3341).

Повітряне судно виключається з відповідного державного реєстру повітряних суден у разі: зняття повітряного судна з експлуатації; передачі повітряного судна належним чином іншій державі, іноземній юридичній чи фізичній особі. При виключенні повітряного судна з відповідного державного реєстру повітряних суден України реєстраційне посвідчення втрачає силу.

Підтримання кожного повітряного судна в процесі експлуатації у стані, що відповідає вимогам норм льотної придатності або іншим, що поширюються на це повітряне судно, вимогам безпеки польотів, покладається на експлуатанта повітряного судна. Експлуатант – особа, яка здійснює безпосереднє використання повітряного судна для авіаційних перевозок. Державний орган з питань сертифікації і реєстрації може заборонити експлуатацію повітряного судна у випадках порушення правил допуску, сертифікації та експлуатації повітряного судна.

На зовнішню поверхню цивільних повітряних суден повинні бути нанесені державний і реєстраційний розпізнавальні знаки. Допускається також нанесення на повітряне судно додаткових знаків (символів, написів, емблем та ін.) за погодженням з державним органом з питань сертифікації і реєстрації.

Цивільному повітряному судну України, обладнаному засобами радіозв'язку, надається позивний номер і позивний радіосигнал. На цивільному повітряному судні при виконанні польотів повинні бути документи – бортову документацію (реєстраційне посвідчення, посвідчення (сертифікат) про придатність до польотів, тощо ) встановлену ст. 30 Повітряного кодексу України.

Аеропорти і аеродроми є допоміжними спорудами, які обслуговують здійснення авіаційних перевозок. Законодавство встановлює спеціальний порядок відведення території для будівництва та реконструкції аеродромів і аеропортів. Повітряний кодекс України встановлює спеціальний режим використання території аеродромів і аеропортів.На приаеродромній території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за узгодженням з Укравіатрансом та відповідною Радою народних депутатів.

Аеродром підлягає реєстрації в Державному реєстрі аеродромів України у відповідності до Правил реєстрації аеродромів цивільної авіації (Наказ Мінтрансу № 506 від 28.09.1994 року) та сертифікації на відповідність його нормам придатності до експлуатації з видачею відповідного сертифіката.

Аеродроми підлягають перереєстрації у державному реєстрі аеродромів України у разі зміни власника аеродрому, а також в інших випадках, передбачених правилами реєстрації аеродромів України. Цивільний аеродром виключається з реєстру в разі його ліквідації або зняття з експлуатації.

Аеродром і його елементи повинні мати маркірування, що відповідає нормам придатності аеродромів до експлуатації. Усі нерухомі об'єкти і споруди, розташовані на приаеродромній території, повинні бути маркіровані денними і нічними маркірувальними знаками та пристроями згідно з нормами придатності аеродромів до експлуатації.

Аеропорти забезпечують здійснення вантажних операцій, посадки, висадки пасажирів та надання супутніх послуг.

За призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні. Міжнародний аеропорт додатково повинен забезпечувати митний, прикордонний, санітарний контроль, контроль на безпеку та інші види контролю, передбачені чинним законодавством. Аеропорти проходять сертифікацію і реєстрацію відповідно до діючих в Україні правил.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги до працівників авіаційних підприємств, які безпосередньо здійснюють чи забезпечують експлуатацію повітряних суден - авіаційний персонал. Повітряний кодекс України визначає авіаційний персонал як особовий склад авіаційного підприємства, організації, підрозділу, навчального закладу, що складається з авіаційних спеціалістів за професійною ознакою.

Особа, яка належить до авіаційного персоналу, допускається до самостійної професійної діяльності лише за умови, що у неї є свідоцтво (сертифікат) на право здійснювати професійну діяльність, яке підтверджує наявність у неї необхідних знань і навиків, а також відповідність стану її здоров'я встановленим вимогам (Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України, затверджені наказом Міністерства транспорту від 20.11.2000 N 641).

Особа авіаційного персоналу цивільної авіації при здійсненні професійної діяльності повинна мати при собі свідоцтво (сертифікат).

Особи авіаційного персоналу, яким у встановленому порядку доручено виконання певних обов'язків з керування і обслуговування повітряного судна при виконанні польотів – Екіпаж повітряного судна. Екіпаж складається з командира, інших осіб льотного екіпажу та обслуговуючого персоналу. Всі члени екіпажу належать до льотного складу. Мінімальний склад льотного екіпажу встановлюється порадником з льотної експлуатації цього типу повітряного судна. польоти цивільних повітряних суден при неповному мінімальному складі екіпажу забороняються, за винятком випадків, спеціально передбачених у завданні на випробувальний політ.

Командиром повітряного судна може бути особа, яка має спеціальність пілота (льотчика), а також підготовку і досвід, необхідні для самостійного керування повітряним судном цього типу і керівництва екіпажем. Командир цивільного повітряного судна згідно Повітряного кодексу України має широке коло прав, зокрема, має право приймати остаточне рішення про виліт, політ і посадку повітряного судна, зливання в польоті пального, скидання багажу, вантажу і пошти, зміну плану і режиму польоту, про припинення польоту і посадку повітряного судна на запасному аеродромі чи вимушену посадку поза аеродромом, забезпечення безпеки, збереження повітряного судна і врятування життя людей, має право віддавати в межах своєї компетенції будь-якій особі, яка перебуває на борту повітряного судна, розпорядження і команди, які підлягають беззаперечному виконанню та інші права.

Переміщення повітряних суден здійснюється просторі України, що визначає спеціальний режим використання повітряного простору. Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем).

Державне регулювання використання повітряного простору у межах своїх повноважень здійснюють Мінтранс та Міноборони. Контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору здійснюється відповідними підрозділами Украероруху, органами управління Військ ППО (під час польотів повітряних суден та переміщення інших об'єктів у повітряному просторі та польотів повітряних суден, які перетинають державний кордон України), відомчими органами ОПР (зонах своєї відповідальності).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 р. N 1281 “Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України” безпосереднє управління повітряним рухом забезпечує Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) в складі підрозділів:

Ураїнський центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр), що є головним оперативним підрозділом системи. Положення про Украероцентр затверджується Мінтрансом, Міноборони та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України; регіональні структурні підрозділи, до складу яких входять районні та допоміжні районні центри обслуговування повітряного руху: Служба аеронавігаційної інформації; Центр підвищення кваліфікації; Лікарсько-льотна сертифікаційна комісія (ЛЛСК).

Структура повітряного простору та зміни до неї затверджуються Укравіатрансом за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил, а у разі потреби з відповідними державними органами, підприємствами, установами та організаціями. Використання повітряного простору України або окремих його районів може бути частково або повністю обмежено.

Структура повітряного простору України складається з повітряних трас і місцевих повітряних ліній України, повітряних коридорів для перетинання державного кордону України, встановлених та невстановлених маршрутів польотів, районів виконання авіаційних робіт, заборонених зон, зон обмеження польотів і небезпечних зон. Зупинимося на окремих категоріях.

Порядок використання повітряного простору України визначається Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 року, Угодою про використання повітряного простору вiд 15.05.1992 року, Повітряним кодексом України, “Положенням про використання повітряного простору України” (ПКМУ від 29 березня 2002 р. N 401) і його додержання забезпечується державною системою використання повітряного простору України. Плата за використання повітряного простору України, його аеронавігаційне та інформаційне забезпечення визначається Положенням за погодженим з Міністерством фінансів України.

При виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього протягом всього його польоту здійснює та держава, де зареєстровано повітряне судно. Перебуваючи у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстровано, та підкоряється і діє на підставі лише її законів. Використання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами.

Ведення радіообміну між органами обслуговування повітряного руху на території України та екіпажами повітряних суден України здійснюється українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден зарубіжних держав - англійською або російською мовою. Аеронавігаційна інформація щодо використання повітряного простору України є доступною для всіх користувачів повітряного простору України.

Повітряні траси і місцеві повітряні лінії повинні бути сертифіковані на відповідність їх діючим в Україні нормам придатності повітряних трас і місцевих повітряних ліній до експлуатації з видачею відповідного сертифіката. Сертифікат придатності повітряної траси чи місцевої повітряної лінії до експлуатації може бути анульовано або його дію може бути тимчасово припинено державним органом, який видав сертифікат, якщо буде виявлено невідповідність повітряної траси чи місцевої повітряної лінії нормам придатності їх до експлуатації. Повітряні траси і місцеві повітряні лінії України реєструються у встановленому порядку.

Виконання польотів повітряних суден у повітряному просторі України регламентується Правилами польотів у повітряному просторі України, які поширюються на всіх користувачів повітряного простору України. Під польотом повітряного судна розуміється його переміщення у повітряному просторі, а також зависання. В разі виникнення в польоті екстремальної ситуації, що створює загрозу для життя людей, командир повітряного судна може відступити від встановлених правил польоту з негайним повідомленням про прийняте рішення органу обслуговування повітряного руху, з яким він здійснює радіозв'язок.

До польоту допускається повітряне судно, яке споряджене і перебуває у справному стані згідно з експлуатаційно-технічною документацією.

У повітряному просторі України або в окремих його районах польоти повітряних суден можуть бути повністю заборонені або обмежені за висотою, у часі та напрямках у порядку, встановленому Положенням про використання повітряного простору України.

Екіпаж (пілот) повітряного судна, обладнаного засобами радіозв'язку, повинен здійснювати безперервне прослуховування відповідних частот каналів зв'язку органу обслуговування повітряного руху. Для здійснення такого двостороннього зв'язку Міжнародним регламентом радіозв'язку для авіаційної навігації виділяються необхідні частоти, що закріплюються за користувачами державним органом регулювання діяльності авіації України. Польоти повітряних суден, обладнаних засобами радіозв'язку, без двостороннього зв'язку їх з органом обслуговування повітряного руху забороняються.

Повітряне судно, що перетнуло кордон України без відповідного дозволу компетентних органів, або таке, що припустилося іншого порушення порядку використання повітряного простору України, визнається судном-порушником і до нього застосовуються заходи у порядку, встановленому законодавством України, діючими міжнародними угодами.

Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Нерегулярні міжнародні польоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається Укравіатрансом і погоджується з митними органами України.

Переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється по спеціально виділених коридорах. Переліт державного кордону України поза спеціально виділеними повітряними коридорами, якщо це не передбачено міжнародною угодою або іншими нормативними актами України, заборонено.

Повітряне судно, що зазнає чи зазнало лиха, повітряне судно, з яким втрачено зв'язок і його місцеперебування невідоме, підлягає негайному пошуку. З метою усунення негативних наслідків лиха, яке зазнало повітряне судно провадяться аварійно-рятувальні роботи. Аварійно-рятувальні роботи - це система заходів, спрямованих на своєчасне подання допомоги потерпілим. Координацію дій із службами пошуку і рятування інших країн здійснює Укравіатранс. Усі члени екіпажу повітряного судна зобов'язані пройти спеціальне навчання за програмою аварійно-рятувальної підготовки. Безпосереднє забезпечення безпеки польотів повітряних суден покладається на експлуатанта авіаційної техніки аеропортів, аеродромів та на органи, які обслуговують повітряний рух.

Службові особи авіації, яким першим стало відомо про авіаційну подію, зобов'язані негайно повідомити про це державні органи і власника повітряного судна. Комісія з питань розслідування авіаційної події на підставі своїх висновків зобов'язана сформулювати пропозиції щодо усунення причин події, виявлених у процесі розслідування, і недопущення їх у майбутньому.

Питання 2. Правове регулювання повітряних перевезень.

Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України, вимог міжнародних угод (Министерство гражданской авивации СССР, Наказ N 1/И від 03.01.86 року “Правила международных воздушных перевозок пассажиров, багажа и грузов”), та загальних положень про перевозки і правил перевозки та надання послуг.

Повітряний перевізник – центральний суб’єкт відносин перевозки. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, і має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.

Перевезення, що здійснюються державними повітряними суднами підлягають спеціальному регулюванню (МНС України, Міноборони України Наказ, Інструкція від 30.01.2001 № 26/30 Про затвердження Інструкції про використання повітряних суден Збройних Сил України для забезпечення аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій державного або регіонального рівня на території України та інші нормативні акти).

Згідно Постанови Кабінету міністрів України № 1397 вiд 15.11.1996 року “Про затвердження Положення про національного повітряного перевізника” запроваджено перевізника із спеціальним статусом - національного повітряного перевізника. Запровадження для авіаційних підприємств статусу національного повітряного перевізника передбачає створення умов для поліпшення транспортних зв'язків України з іншими державами та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних авіапідприємств на міжнародному ринку транспортних послуг. Статус національного повітряного перевізника підприємству надається якщо: воно є юридичною особою згідно із законодавством України і основним видом діяльності його є авіаційні перевезення; більш як 50 відсотків належного йому майна перебуває у державній власності; його діяльність повністю відповідає вимогам Повітряного кодексу України ( 3167-12 ); повітряні судна, які експлуатуються ним на повітряних трасах, відповідають міжнародним технічним вимогам; воно має власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію; протягом останніх трьох років не має тяжких порушень щодо виконання польотів згідно з офіційними повідомленнями. Надання авіаційному підприємству статусу національного повітряного перевізника здійснюється на конкурсних засадах за поданням Мінтрансу на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Національний повітряний перевізник зобов'язаний забезпечувати: першочергове виконання обов'язків, що випливають із міжнародних договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів України на повітряні перевезення; належний рівень безпеки польотів, авіаційної та екологічної безпеки, регулярності польотів та культури обслуговування. Авіаційне підприємство, якому надано статус національного повітряного перевізника, може бути позбавлене цього статусу у разі недодержання ним вимог.

Повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Документами на перевезення є: квиток - при перевезенні пасажира; багажна квитанція - при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи - при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів.

Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються Укравіатрансом.

Авіаційні перевозки поділяються на внутрішні перевезення та міжнародні перевезення. Внутрішні перевезення – це перевезення при яких пункт відправлення і пункт призначення розташовані на території однієї держави і перевозка не передбачає зупинки на території іншої самої держави. Міжнародні перевезення - це перевезення, здійснюване відповідно до договору міжнародного повітряного перевезення, при якій пункт відправлення і пункт призначення незалежного від того, чи було перевантаження або перерва в перевезенні, розташовані: 1) на території двох держав, 2) на території того самого держави, якщо передбачена зупинка на території іншого держави.

Окремо визначається так звана змішана перевозка – перевезення пасажира, багажу або вантажу, здійснюване перевізниками різних видів транспорту.

Особливий вид перевезення – чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за  яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Договір перевозки пасажира та багажу посвідчується квитком встановленого зразку який підтверджує укладення договору перевозки і містить умови істотні умови перевозки.

Договір перевозки вантажу посвідчується вантажною авіаційною накладною, яка підтверджує укладення договору повітряного перевезення вантажу між перевізником і відправником, умови перевезення і прийняття вантажу перевізником. Умови договору, що містяться у вантажною накладною, являють собою короткий виклад основних положень щодо перевозки. Вантажна накладна складається і підписується відправником і вручается перевізнику разом із вантажем.

В міжнародних перевезеннях правилами висуваються додаткові вимоги, зокрема ввезення, вивіз або транзит вантажу повинні бути дозволені законами і правилами країни, на територію, із території або через територію якої здійснюється перевезення, правила встановлюють спеціальні терміни здійснення транспортних операцій, спеціально обумовлюються обов’язки по сплаті податків, мита і зборів, що накладаються на перевезений вантаж державними органами і місцевою владою або адміністрацією аеропорту будь-якої країни, на території, із території або через територію якої здійснюється перевезення, які підлягають сплаті відправником або одержувачем (перевізник може, але не зобов'язаний оплачувати такі податки, мита і збори, відправник і одержувач несуть перед перевізником солідарну відповідальність по відшкодуванню йому цих витрат). Питання міжнародних перевезень регулюється Наказом Міністерства цивільної авіації СРСР №1/И від 03.01.86 «Правила міжнародних повітряних перевозок пасажирів, багажу та грузів» та Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевозок (Монреаль, 28 травня 1999 року) та іншими нормативними актами.

При будь-яких видах перевезень авіаційний перевізник завжди має право: встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури нижчих за рівень вимог, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади; відмовити пасажиру в перевезенні у випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях.

В свою чергу за Пасажиром завжди залишається право відмовитися від повітряного перевезення і одержати назад суму грошей у порядку, встановленому законодавством України.

Окремий предмет перевезень – пошта. Умови і правила перевезення пошти погоджуються з Міністерством зв'язку України (Про затвердження Правил перевезення пошти повітряними суднами , z0435-99 , 05-07-1999).

Договір про перевезення пошти повітряними суднами укладається у формі двосторонньої угоди між підприємством поштового зв'язку та авіаційними підприємствами (авіакомпаніями). Договір має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України. Істотними умовами Договору є: найменування сторін; предмет Договору; термін, на який укладається Договір; умови перевезення пошти; обов'язки та відповідальність сторін; розмір, склад та графік платежів, умови їх перегляду; умови дострокового розірвання Договору; дата і місце укладання Договору. За згодою сторін у Договорі можуть бути передбачені інші умови. Правила передбачено примірний договір про перевезення пошти.

За договором авіапідприємства беруть на себе зобов'язання прийняти пошту до перевезення, своєчасно і в схоронності доставити довірену їм пошту в пункти призначення та видати пошту підприємству поштового зв'язку, а підприємство поштового зв'язку бере на себе зобов'язання оплатити перевезення пошти в установленому порядку та прийняти її в пункті призначення.

Відправлення повинні відповідати вимогам, установленим актами Всесвітнього Поштового Союзу, Поштовими правилами та законодавчими актами країн відправлення і призначення. Поштові відправлення здаються авіапідприємствам разом з супровідними документами.

Пошта вважається прийнятою до перевезення з моменту, коли працівник авіапідприємства або уповноважена ним особа прийняли пошту від працівника підприємства поштового зв'язку і видали примірник накладної з розпискою, засвідченою особистим штампом працівника авіапідприємства або штампом авіапідприємства в прийманні пошти, із зазначенням словами кількості прийнятих відправлень і речей, дати та часу приймання, посади і прізвища працівника, що прийняв пошту.

Навантаження у повітряні судна, а також розвантаження пошти з повітряних суден і транспортування у ці підприємства зв'язку виконуються силами і засобами аеропортів на основі їх угод з авіаперевізником. В аеропортах, де відсутні підприємства поштового зв'язку, пошта завантажується у повітряні судна і розвантажується з них силами і засобами аеропортів, а транспортується від складу аеропорту до підприємств поштового зв'язку та у зворотному напрямку силами і засобами підприємств поштового зв'язку. Навантаження пошти в повітряне судно здійснюється у зворотній послідовності її розвантаження в пунктах посадки повітряних суден. Пошта для кожного пункту посадки повинна відділятися у повітряному судні сітками або іншими засобами. Навантаження пошти в повітряне судно і розвантаження з нього здійснюються працівниками аеропорту в присутності особи, відповідальної за комерційне завантаження з боку авіапідприємства.

Пошта вважається доставленою до підприємства зв'язку з моменту, коли працівник підприємства поштового зв'язку прийняв пошту від працівника авіапідприємства і видав відповідну розписку.

У разі доставлення пошти з порушенням порядку, встановленого Правилами, розписка за фактично прийняту пошту видається працівником поштового зв'язку тільки після складення і підписання сторонами міжвідомчого акта.

Перевезення зброї, боєприпасів, вибухових і отруйних речовин, ядерного палива, радіоактивних речовин та інших вантажів, які належать до особливо небезпечних, здійснюються за дозволом компетентних органів згідно з спеціальними правилами. Договори перевезення небезпечних вантажів зазнають впливу імперативних норм Наказу Мінтрансу N 509 від 25.10.99 року «Про затвердження Інструкції про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів».

Іноземні перевізники здійснюють свою діяльність на території України згідно з законодавством України, міжнародними угодами та договорами.

Діяльність повітряних перевезень є ліцензійною і висунуті законодавцем ліцензійні умови визначають деякі положення договорів (ДЕРЖКОМРЕГПОЛПІДПР, МІНІТРАНС Наказ N 139/821 від 26.11.2001 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом»).

Питання 3. Відповідальність відправників, одержувачів вантажів і повітряних перевізників за порушення або неналежне виконання зобов’язань перевозу та спричинення шкоди.

Всі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Загальні засади відповідальності встановлені Повітряним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Міжнародними угодами в сфері повітряного транспорту та спеціальними правилами.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити.

Перевізник несе відповідальність за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення.

За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:

1) за втрату або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

Перевізник несе відповідальність за прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту - відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню - згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень.

За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України, зокрема Україна є учасником Конвенції про збитки, завдані іноземними повітряними судам третім особам на поверхні (від 07.10.1952) де встановлено граничний розмір відповідальності для кожного повітряного судна і по кожній події: 500 000 франків для повітряних судів вагою 1000 кілограмів або менше, у зв'язку зі смертю або тілесним ушкодженням відповідальність не перевищує 500 000 франків за кожного загиблого або того хто отримав тілесне пошкодження (Зазначені суми у франках розглядаються як стосовні до валютної одиниці, що відповідає 65,5 міліграма золота проби 900 тисячних. Ці суми можуть бути переведені в національні валюти в округлених цифрах. При чому якщо збиток був заподіяний у результаті навмисної дії або бездіяльності эксплуатанта або його службовців або агентів, зроблених із метою заподіяння збитку, відповідальність эксплуатанта є необмеженою, або особа незаконно заволодіває повітряним судном і використовує його, не маючи на те згоди особи, що володіє правом користування цим повітряним судном, також відповідальність є необмеженою.

Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів, щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність за законодавством України.

При виявленні шкоди, заподіяної багажу, вантажу правилами передбачається складання Акту про несправності під час перевезення багажу (PIR - Property IrreguLarity Report), вантажу (CIR - Cargo IrreguLarity Report) документ, оформлений перевізником у присутності пасажира (одержувача) негайно по виявленні шкоди. Акт підписується перевізником і пасажиром (одержувачем).

Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.

Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язані страхувати членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту а усі експлуатанти – третім особам не нижче за рівень, встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 № 1083 “Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування“. В даній постанові законодавець визначив страхову суму (ліміт відповідальності страховика), встановлену договором з обов'язкового страхування.

Під час виконання міжнародних польотів страхова сума (ліміт відповідальності страховика) встановлюється в межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються повітряні роботи.

При визначенні меж відповідальності за шкоду спричинену порушенням правил та вимог перевозки в міжнародних угодах використовують умовні розрахункові одиниці. Зокрема, Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (від 28.05.1999 року) використовує спеціальні права запозичення, які вираховуються Міжнародним валютним фондом.

Обов'язкове страхування, здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.

Замовник зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створюється страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створюється згідно Постанови Кабінету міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1272 ”Про страховий фонд безпеки авіації”, згідно якої кошти Фонду формуються за рахунок надходження відрахувань 10 відсотків платежів з видів обов'язкового страхування, визначених для авіації статтею 6 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ).

Строки заявлення, розгляду претензій та заявлення позовів встановлено в ст. 315 Господарського кодексу України, Цивільного кодексу, Повітряного кодексу України та в міжнародних договорах.

Пред’явлення претенезії є обов’язковим. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій — протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії по перевозці, здійснюваній перевізниками різних видів транспорту по одному документу, — протягом шести місяців і претензії про сплату штрафу або премії — протягом 45 днів.

Щодо заявлення позову, то якщо претензія відхилена або відповідь не одержана в установленний строк, заявникові надається на пред'явлення позову шість місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення позовів перевізником до відправників, одержувачів або до пасажирів, встановлюється шестимісячний строк. В міжнародних повітряних перевезеннях встановлено спеціальні строки та правила. Так згідно до “Правил международных воздушных перевозок пассажиров, багажа и грузов” /Министерство гражданской авивации СССР, Приказ N 1/И від 03.01.86 года/, встановлено в договорах перевозки пасажира строк завлення претензії щодо нестачі чи втрати багажу 7 днів тощо.

Також в Правила перевезення пошти повітряними суднами , z0435-99 , 05-07-1999 року встановлено спеціальні терміни щодо претензій із договору перевезення пошти.

 

 

 

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Державне управління у галузі повітряного транспорту.

2. Правові вимоги до повітряних суден і правове положення аеропортів і аеродромів.

3. Поняття, види та правове регулювання польотів повітряних суден і організація повітряного руху.

4. Правове регулювання повітряних перевезень. Поняття і зміст договору перевозу повітряним транспортом.

РЕФЕРАТИ:

1. Цивільно-правова відповідальність за порушення договірних зобов’язань у галузі повітряного транспорту.

2. Порядок подання і розгляду претензії і позовів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Реєстрація та порядок допуску цивільних аеродромів до експлуатації.

2. Правовий режим приаеродромних територій і повітряних трас.

3. Правове положення командира та екіпажу цивільного повітряного судна.

4. Права й обов’язки користувачів і повітряних перевізників.

5. Відповідальність авіапідприємств за збитки, заподіяні майну пасажира, його здоров’ю та відшкодування збитків, пов’язаних із смертю пасажира.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:

1. Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня.

2. Повітряний кодекс України , Голос України – 1993 – 11 січня.

3. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

6. Положення про Державний департамент авіаційного транспорту України /Затверджене Указом Президента України від 5 червня 1995 р. №425/;

7. Положення про національного повітряного перевізника /Затверджене Постановою КМ України від 15 листопада 1996 р. №139/;

8. Положенням про використання повітряного простору України” /ПКМУ від 29 березня 2002 р. N 401/;

9. Правила реєстрації цивільних повітряних суден в України /Затверджені Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 N 434/;

10. Правила реєстрації державних повітряних суден України / Затверджені Міністерство оборони України (Наказ від 02.12.1998 № 435/;

11. Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та робіт” /Наказ Мінтрансу N 487 від 07.10.99 року/;

12. Правила реєстрації аеродромів цивільної авіації /Наказ Мінтрансу № 506 від 28.09.1994 року/;

13. Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України /Затверджені наказом Міністерства транспорту від 20.11.2000 N 641/;

14. Правила международных воздушных перевозок пассажиров, багажа и грузов /Министерство гражданской авивации СССР, Приказ N 1/И від 03.01.86 года/;

15. Інструкція про використання повітряних суден Збройних Сил України для забезпечення аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій державного або регіонального рівня на території України /МНС України, Міноборони України Наказ, Інструкція від 30.01.2001 № 26/30/;

16. Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевозок (Монреаль, 28 травня 1999 року);

17. Правила перевезення пошти повітряними суднами , z0435-99 , 05-07-1999 року;

18. Тимчасові правила контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації /Затверджені Постановою КМ України від 2 серпня 1995 р. №592/.

19. Положення про Комітет з використання повітряного простору України /Затверджене Постановою КМ України від 26 лютого 1993 р. №142/

< Попередня   Наступна >