63

---

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 7.

Виконання покарання у виді штрафу

Згідно із ч. 1 ст. 53 КК України штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій час­тині цього Кодексу. КВК України передбачає два правових режими ви­конання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засуд­женим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. До­бровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду докумен­та, який підтверджує сплату штрафу.

Добровільна сплата штрафу у встановлений законом місячний строк означає, що покарання виконане. На практиці закріплення відомостей про закінчення виконання покарання здійснюється шляхом долучення до матеріалів кримінальної справи квитанції про сплату призначеної судом суми штрафу. Однак згідно з ч. 2 ст. 26 КВК у разі несплати засу­дженим штрафу у місячний строк його стягнення провадиться приму­сово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний викона­вець не встановлює строк для добровільного виконання вироку; засуд­жений звільняється від сплати виконавчого збору.

Процес примусового виконання штрафу доцільно розглянути, розділивши його на декілька стадій: стадія відкриття (порушення) ви­конавчого провадження; підготовки до виконання та власне виконан­ня покарання.

Відкриття виконавчого провадження — перший етап процесу вико­нання майнового покарання. На цьому етапі державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен установити наявність або відсутність п

ідстав для порушення виконавчого провадження, після чого прийняти рішення про порушення виконавчого провадження або відмову в його порушенні.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ. у процесі виконання майнових покарань виконавчими документами є виконавчі листи, що видаються судами на підставі вироків та постанов суді відповідно до ч. 1 ст. 24 вищезазначеного Закону державний ви­конавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'яв­лення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у триденний строк з дня надходжен­ня до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Завдання державного виконавця на стадії порушення виконавчого провадження — у триденний строк перевірити відносно виконавчого документа такі обставини: чи правильно визначена територіальна ком­петенція виконання вимог пред'явленого виконавчого документа; чи дотримано термінів пред'явлення виконавчого документа до стягнен­ня; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий ви­конавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання су­дового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред'явила виконавчий документ, відповідні повноваження; чи відповідає виконав­чий документ установленим законом формі і змісту.

Однак до порушення виконавчого провадження ніякі виконавчі дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здійснен­ня виконавчих дій сполучено з можливістю застосування до боржника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусового ви­конання, що істотно обмежують його майнові права.

Статтею 20 Закону України «Про виконавче провадження» передба­чені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, ви­конавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Державний виконавець зобов'язаний перевірити дотримання строків пред'явлен­ня виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ви­щезазначеного Закону виконавчі листи можуть бути пред'явлені до ви­конання протягом трьох років.

При вирішенні питання про порушення виконавчого провадження Державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен зро­бити його юридичний аналіз і визначити, чи відповідає він вимогам, за­значеним у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». У ви­конавчому документі мають бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування суду, що видав документ; дата і номер вироку, за яким видано виконавчий документ; найменування боржника, його адреса, дата І місце народження боржника та його місце роботи; резолютивна части­на вироку; дата набрання чинності вироком; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підпи­саний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Недотримання у виконавчому документі хоча б однієї з перерахова­них у даній нормі вимог тягне за собою втрату ним виконавчої сили і направлення його на дооформлений.

Друга стадія виконання — це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективного виконан­ня. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлення місця прожи­вання боржника, його роботи, з'ясування розміру заробітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витрачають на встановлен­ня наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення.

Майнове становище фізичних осіб ні в яких спеціальних докумен­тах зараз не відбивається. Однак з практики відомо, що деяке майно фізичних осіб підлягає реєстрації, а деякі види майна можуть перебувати тільки у певних місцях. Для цього державний виконавець робить запи­ти в різні організації, проводить інші дії з тим, щоб з'ясувати факт на­явності майна або коштів, витребує відомості про доходи боржника.

Так, для з'ясування майнового становища боржника державний виконавець може запитати: банки — про внески; відповідні організації і громадян — про наявність у них майна боржника і членів його роди­ни; податкову інспекцію, місцеве відділення пенсійного фонду — про місце роботи боржника; бухгалтерію підприємства — про належні борж­нику кошти; бюро технічної інвентаризації — про будинок, квартиру, інше приміщення боржника; державтоінспекцію — про транспортні засоби боржника; нотаріальні контори — про укладені або оформлювані боржником договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. ін. Якщо боржник працює або працював на великому підприємстві, що пройш­ло процедуру акціонування, можна зробити запит до реєстроутримувача акцій даного підприємства на предмет, чи не є боржник акціонером. Однак здебільшого майно фізичних осіб не підлягає реєстрації. Звернути на нього стягнення можливо тільки за наявності цього майна в місці проживання боржника або при одержанні відомостей про те, що майно перебуває в іншому місці. При цьому державним виконавцем реалізується надане йому право входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово їх відкривати в уста­новленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію.

На виявлене майно боржника накладається арешт, який полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користуватися майном чи його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох понятих. При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім'ї боржника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-експлуатаційної ор­ганізації або представника органів державної влади та місцевого само­врядування. При проведенні опису майна державний виконавець ого­лошує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням. Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному випадку з урахуванням влас­тивостей майна, його значення для власника або володільця, необхід­ності користування та інших обставин.

Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчуження опи­саного майна може здійснюватися лише у встановленому законодавст­вом порядку, державний виконавець направляє повідомлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію на іншого власника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним державним виконавцем під розписку в акті.

Крім того, в процесі підготовки до виконання здійснюється оцінка арештованого майна. Згідно із ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» оцінка майна боржника провадиться державним вико­навцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регуль­ованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспорт­них засобів, повітряних, морських та річкових суден.

Проте якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на при­значення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведе­ну державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян, державний виконавець залучає оцінювача. Державний викона­вець про оцінку арештованого майна повідомляє боржника, який має право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отри­мання повідомлення.

Разом із тим, згідно із ст. 54 Закону України «Про виконавче прова­дження» не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону). Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні: 1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні борж­никові і особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плат­тя), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ков­дра) і два особистих рушника на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

е) один холодильник на сім'ю;

ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звер­нене стягнення);

з) всі дитячі речі.

Продукти харчування, потрібні для особистого споживання борж­нику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці.

Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.

Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які зай­маються сільським господарством.

Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швей­ні, музичні та інші).

Від того, наскільки повно проведена підготовка, залежить своє­часність і ефективність самого виконання. У роботі державних вико­навців підготовка посідає основне місце і займає 60-70% часу.

Власне виконання є застосуванням до боржника встановлених за­коном примусових заходів. Суть виконання полягає у вилученні в борж­ника грошей або певного майна.

Згідно із ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадить­ся у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Державний виконавець зобов'язаний подба­ти про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемляють його законних інтересів. Так, ще під час проведення опису борж­ник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звер­нути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не ускладнюють виконан­ня рішення. Це положення Закону є однією з гарантій раціонального виконання майнових покарань.

Відповідно до ст. 61 вищезазначеного Закону реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів міждержавною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно про­давати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для виконання покарання у виді штрафу, сплати вико­навчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, подальший про­даж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо чер­говості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на де­позитний рахунок відділу та до спеціального фонду виконавчого провад­ження у порядку, встановленому п. 5.1.2. Інструкції про проведення вико­навчих дій, звідки вони перераховуються до Державного бюджету України.

Крім заходів примусового виконання, пов'язаних з описом і ареш­том майна боржника, Законом України «Про виконавче провадження» передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об'єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні Рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно із ст. 69 вищезазначеного Закону відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним) виконавцем виконавчих документів Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи навчання, підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий документ, повертають його не пізніш як у триденний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. Уразі неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої цим Законом. Звернення І стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії. І Вищезазначені правила стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на: 1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; 2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві; 3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що при­суджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, і винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію; 4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим уш­кодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Законодавством України передбачено два способи кримінально-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невико­нанні; б) встановлення в законі кримінальної відповідальності за ухи­лення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин. Новий КК України чітко проводить роз­межування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухиленням від його сплати.

Згідно із ч. 1 ст. 389 КК України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Водночас законодавчо поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. Згідно із ч. 2 п. 53 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під ухиленням від сплати штрафу необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф (відмова від внесення коштів або невнесення їх без поважних при­чин, приховування місця роботи, майна, джерел доходів тощо).

Тому ухиленням від сплати штрафу є поведінка засудженого, пов'я­зана з прагненням уникнути покарання при наявності можливості сплатити штраф. Ця поведінка може виражатися в діях, спрямованих на «ховання: а) майна, на яке може бути звернуто стягнення (пере­міщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, від­чуження, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно тощо); б) доходів (вилу­чення, знищення, підробка документів, на підставі яких установлюється заробітна плата або інший доход засудженого, приховання місця робо­ти джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стяг­нення, тощо).

Проте на практиці трапляються випадки, коли державним виконав­цем були вжиті всі заходи примусового виконання даного штрафу, але він так і не був сплачений або був сплачений частково. При цьому за­суджений не здійснював дій, направлених на ухилення від виконання покарання у виді штрафу. Причин виникнення такої ситуації може бути принаймні дві. По-перше, при винесенні вироку у виді штрафу суддя не врахував майновий стан винного. По-друге, майнове становище засудже­ного може погіршитися після винесення вироку. У новому КК України питання заміни штрафу регулює ч. 4 ст. 53. Так, у разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Згідно із ст. 28 КВК після стягнення штрафу виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок.

 

< Попередня   Наступна >