ВСТУП
| Цивільне право - Галюк В. В. Курс цивільного та сімейного права |
42
ійсненням державних і суспільних (публічних) інтересів. Приватноправовий підхід пов’язаний з ініціативою і самостійністю учасників господарської діяльності, що реалізують власні (приватні) інтереси. Звичайно, у регулюванні економіки, майнових відносин кожна з цих сфер має свої переваги і недоліки, а тому майже ніколи не зустрічається “у чистому вигляді”, хіба що у надзвичайних ситуаціях. Так, наприклад, у період війни не обійтися без різкого посилення публічно-правових засад. З іншого боку, у найліберальніших ринкових умовах і в деяких інших аналогічних за суттю ситуаціях приватноправові засади неминуче доводиться обмежувати, з метою виключення монополізму і недобросовісної конкуренції, а також захисту прав споживачів. Отже, проблема полягає не в дозволі або виключенні втручання держави в майно-вий оборот, а в обмеженні цього втручання, у встановленні законом його чітких рамок і форм.Варто мати на увазі, що для вітчизняного господарства ця проблема завжди мала і має особливу актуальність, тому що сфери приватного права як галузі, за загальним правилом закритої для довільного втручання держави, в історії Росії і України майже не було. Ще наприкінці XVII - на початку XVIII ст., коли в західноєвропейських державах активно розвивалося приватнокапіталістичне господарство, російський цар мав право за своїм бажанням вилучи-ти будь-яким способом майно у будь-якого підданого (як це, на-приклад, робив Петро I, збираючи гроші на ведення воєн).Тільки у другій половині XVIII ст. Катерина II як особливий привілей дозволила дворянству мати на правах приватної власності майно, що не могло стати об’єктом довільного вилучення на користь держави або яких-небудь стягнень “у казенному інтересі”. Для всіх інших прошарків таке майнове становище навіть юридично стало можливим тільки після реформ Олександра II, тобто у другій половині 60-х років XIX ст., й існувало лише до 1918 1922 pp., усього близько 50 років. Це і був у вітчизняній історії унікальний, але досить короткий період визнання й існування приватного права. Через те, що жодних приватноправових засад у нас, по суті, ніколи не існувало, держава звикла безцеремонно, довільно і безмежно втручатися в майнову сферу.Радянське цивільне право розвивалося в умовах панування відомої ленінської установки на те, що “ми нічого “приватного” не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правовим, а не приватним”1.Такий підхід став результатом переважання в економіці твердих централізованих засад, що призвели до виникнення, наприклад, категорії “планових” (“господарських”) договорів. їхній зміст визначався не волею й інтересами учасників, а плановими органами, що вирішували, хто, з ким і на яких умовах укладатиме конкретний договір. Але навіть при цьому визначення деяких умов вимушено віддавалося на розсуд сторін, а договори за участю громадян, звичайно, виводилися з-під впливу плану (якщо не враховувати системи карткового розподілу товарів). Але цивільно-правове регулювання було формальним, його зміст порівняно з класичними зразками був істотно видозмінений і навіть саму приватноправову термінологію намагалися вивести з широкого вжитку.Зазначений поділ права шляхом зарахування певних галузей до тієї чи іншої сфери є загальноприйнятим, але не точним, оскільки навіть деякі цивільно-правові норми можна зарахувати до публічно-правових, а серед кримінально-правових - знайти норми приватно-правового змісту. Тому ми пропонуємо інші критерії для виокремлення приватного права.Приватне право можна визначити як сукупність прав, що поширюють свою дію на приватних осіб, громадян, регулюють майнові й особисті немайнові відносини громадян, сімейні відносини. Вони ґрунтуються на юридичній рівності учасників, автономії їх волі й майновій самостійності (відособленості).Приватне право регулює відносини, що забезпечують приватні інтереси, автономію й ініціативу приватних власників і об’єднань приватних осіб у їхній майновій діяльності та особистих відносинах.Отже, приватне право - договірне право (це нам здається більш вдалим). Звідси випливає, що до приватного належить насамперед торговельне право. Ринок із властивими для його учасників егоїстичними прагненнями потребує визнання приватного права. Іншими словами, ринок і приватне право - два боки однієї медалі: економічної і правової. Допоки існуватиме ринок, збережеться і приватне право. Але його природа змінюватиметься залежно від того, що буде об’єктом ринкових відносин.Отже, приватне право - це, на нашу думку, по-перше, все те, що регулює торговельний обіг (Lex Mercatoria), - від договору купівлі-продажу до договорів міни, підряду, перевезення, оренди, позички, схову, доручення тощо. Основним правовим засобом для цього є договір. По-друге, це інші договори - договори дарування, спадкування. Саме в договорі зазначаються права та обов’язки сторін, що мають бути вираженням вільного волевиявлення.Принципи приватного (цивільного) права. Як зазначалося, для приватноправових відносин характерним є приватний, егоїстичний інтерес сторін, а також те, що ринок із властивими для його учасників егоїстичними прагненнями потребує визнання приватного права. Зазначалося і те, що ринок і приватне право - два боки (економічний і правовий) однієї медалі. Допоки існуватиме ринок, збережеться і приватне право. До того ж жоден ринок не існуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, добросовісність та розумність є найважливішими ознаки сфери приватного права. їх можна узагальнити і назвати принципом незловживання цивільними правами. Як зазначено у Цивільному кодексі України, особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вищезазначених вимог суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ЦК України). Такі ж вимоги є й у розділі, присвяченому власності.Щодо інших принципів. У статті 3 Цивільного кодексу України визначаються загальні засади цивільного законодавства:• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;• свобода договору;• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;• судовий захист цивільного права та інтересу;• справедливість, добросовісність та розумність.Аналіз загальних положень Цивільного кодексу України дає змогу нам виокремити такі принципи:• регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України);• не застосування цивільного законодавства до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України);• визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб’єктів публічного права (ст. 2 ЦК України);• конституційність основ цивільного законодавства України та визнання Цивільного кодексу України основним актом цього законодавства (ч. 1, абз. 1; ч. 2 ст. 4 ЦК України);• визнання актами цивільного законодавства (окрім Конституції України і Цивільного кодексу) будь-яких законів України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу: актів Президента України, що приймаються у випадках, встановлених Конституцією України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини, виданих лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (ст. 4 ЦК України);• взаємозв’язок, несуперечність норм цивільного права (абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК України);• обмеження можливості регулювання цивільних відносин актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією; а органів державної влади України (крім Кабінету Міністрів України), органів влади Автономної Республіки Крим - випадками і межами, встановленими Конституцією України та Цивільним кодексом (ч. 3 і 5 ст. 4 ЦК України);• пріоритетність Цивільного кодексу і законів над постановами Кабінету Міністрів України (абз. 2 ч. 4 ст. 4 ЦК України);• однаковість регулювання цивільних відносин по всій території України;• регулювання цивільних відносин актами цивільного законодавства з дня набрання ними чинності (ч. 1 і 3 ст. 5 ЦК України);• не визнання зворотної дії акта цивільного законодавства, крім випадків, коли акт пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5 ЦК України);• пріоритетність волі сторін (сторони у правочині) над актами цивільного законодавства; обмеженість цієї волі лише загальними засадами цивільного законодавства та обов’язковістю для сторін положень актів цивільного законодавства, що випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами (ст. 6 ЦК України);• субсидіарність у застосуванні положень Цивільного кодексу щодо врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин (ч. 1 ст. 9 ЦК України);• презумпція добросовісності та розумності поведінки особи при здійсненні нею своїх цивільних прав;• визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні відносини, у разі надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість цих договорів частиною національного цивільного законодавства України (ч. 1 ст. 10 ЦК України);• визнання пріоритетності правил чинного міжнародного договору України, укладеного у встановленому законом порядку, перед правилами відповідного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10 ЦК України).Програма дисципліни “Цивільне та сімейне право України” складена відповідно до нового цивільного законодавства з урахуванням досягнень науки цивільного права та включає певні навчально-методичні розробки.Зазначимо основні положення нового Цивільного кодексу України. Найважливіше полягає у встановленні того, що у майнових відносинах ринкової економіки, які регулюються нормами Цивільного кодексу, головними фігурами визнаються фізичні особи, створені ними юридичні особи, а також об’єднання юридичних і фізичних осіб. Враховуючи природу ринкових відносин як відносин приватного права, держава, якщо вона бере участь у цих відносинах, також повинна діяти, за деякими винятками, на засадах приватного права. При цьому вона як суб’єкт цивільного права діє або у формі загальнодержавної скарбниці, що представлена компетентними органами державної влади, або ж у формі створюваних нею юридичних осіб публічного права - державних підприємств і установ. Відносини цих юридичних осіб з органами, які їх створили, мають регулюватися публічним законом.Особливе значення мають положення Цивільного кодексу України, пов’язані з розгорнутою регламентацією особистих немайнових прав фізичних осіб: правом власності (у тому числі на землю та інші види майна), яке може бути обтяжене сервітутними й іншими правами на чужі речі; положенням про виключні права авторів на результати їхньої творчої праці (інтелектуальна власність), що рані-ше у Цивільному кодексі або взагалі не піддавалися регулюванню, або якщо певною мірою і регулювалися, то лише з позицій публічно-правового тлумачення зазначених прав.З урахуванням приватноправової концепції, згідно з якою розроблено новий Цивільний кодекс, у ньому сформульовано й положення про договірні та недоговірні зобов’язання. Зокрема, порівняно з попереднім Цивільним кодексом України, передбачено ширше коло договорів, які розраховані саме на ринкову економіку та регулюються за загальним правилом диспозитивними нормами, тобто такими нормами, які застосовуються у випадках, якщо інше не встановлено сторонами у договорі (дія принципу свободи договору). У системі недоговірних зобов’язань варто відзначити положення, які вперше включені до Цивільного кодексу. Вони стосуються зобов’язань щодо компенсації моральної шкоди та зобов’язань, які виникають унаслідок створення загрози життю та здоров’ю фізичних осіб, а також майну фізичних і юридичних осіб.Цивільний кодекс побудовано за узвичаєною в багатьох країнах світу так званою пандектною системою, відповідно до якої норми, що регулюють загальні питання усіх цивільних правовідносин, винесені за дужки та представлені у кодексі окремою книгою під назвою “Загальні положення” (з урахуванням його нової, збільшеної внутрішньої структури, яка також відповідає світовим стандартам).Відповідно до об’єктивно існуючої взаємозалежності відносин, що регулюються цивільним законодавством, норми, які вирішують специфічні питання цих відносин, представлені у книгах “Особисті немайнові права фізичної особи”, “Право власності та інші речові права”, “Право інтелектуальної власності”, “Зобов’язальне право”, “Спадкове право”. Сімейний кодекс України включає 7 розділів: “Загальні положення”, “Шлюбні права та обов’язки”, “Права та обов’язки матері, батька і дитини”, “Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування” та ін.Кодекси мають свою внутрішню структуру: розділи, підрозділи, глави, а в деяких - параграфи і підпараграфи.У процесі вивчення дисципліни “Цивільне та сімейне право України” студенти повинні засвоїти загальновизнані цивілістичні постулати, опанувати цивілістичний інструментарій, навчитися самостійно аналізувати його законодавче оформлення, набути навичок практичного застосування цивільно-правових знань.Матеріал посібника побудований у вигляді питань, що загалом охоплюють програму курсу, та відповідей на них. Перелік питань, що розкриваються у посібнику, наведений у змісті. У додатку навчальна програма дисципліни представлена у вигляді чотирьох модулів і містить повний перелік питань. Частина з них виноситься для самостійної роботи.Зміст самостійної роботи визначається навчально-тематичним планом вивчення дисципліни, методичними матеріалами та завданнями викладача.Перевірка засвоєних знань, набутих навичок і вмінь студентів проводиться у формі поточного та підсумкового контролю.Підсумковий контроль здійснюється, як правило, у формі іспиту.
ВСТУП
Глибокі зміни в народногосподарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вивчення відповідних галузей права, що становлять зміст так званого приватного права. До цих галузей належать, насамперед цивільне та сімейне право. Поряд з публічним правом визнають існування приватного права ще з часів Стародавнього Риму. Саме римський юрист Ульпіан виокремив цей розподіл права. За Ульпіаном (Д. 1.1.1.3), публічне право “стосується становища римської держави”, а приватне право “стосується користі окремих осіб”. Якщо публічне право опосередковує ставлення держави до особи і виражає інтереси суспільства в цілому, то приватне право відображає інтереси особи. Такий розподіл права був зразком протягом багатьох століть у минулому, слугує він орієнтиром і для величезної більшості юристів нашого часу. Мудре вчення є вічним. Мудрість формування саме таких складових права полягає в тому, що вони відображають природний розподіл інтересів, які виникають в умовах існування держави, і водночас визнання нею гідності, прав особистості.У чому ж полягає сенс поділу права на публічне і приватне? Річ у тім, що визнання приватного права є одночасно визнанням су-веренітету особи, природних прав людини, її приватного інтересу. Утвердження приватного права є, на нашу думку, засобом урівноваження прав людини з державною владою. А закон рівноваги є найбільш універсальним і важливим в організації суспільної життєдіяльності, забезпеченні існування демократичного середовища у державі.До приватного права, а точніше до сфери приватного права, традиційно зараховують певні галузі права (насамперед - цивільне, а потім й інші галузі права - сімейне, трудове тощо), які протиставляються сфері публічного права (публічно-правовим галузям) -кримінальному, адміністративному, фінансовому та ін.У публічно-правовій сфері переважають владно-організаційні, примусові засади, пов’язані зі зд
1 Ленин В. И. Поли. собр. соч. - Т. 44. - С. 398.
< Попередня Наступна >