78

---

44. ПОНЯТТЯ РЕЧОВОГО ПРАВА

Річчю є предмет матеріального світу, стосовно чого можуть виникати цивільні права та обов’язки.Речове право - суб’єктивне цивільне право, об’єктом якого є річ. Особа, що володіє речовим правом, здійснює його самостійно, не удаючись для цього до будь-яких визначених дій, сприяння інших осіб. Власник речі володіє, користується і розпоряджається нею за своїм розсудом у межах, встановлених законом.Володіння - це можливість власника мати річ у своєму віданні у сфері свого фактичного господарського впливу.Користування - можливість користування річчю та вилучення з неї корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.Розпорядження - можливість власника самостійно вирішувати долю речі, відчужувати її іншим особам, змінювати її стан та призначення.До речових прав відносять:• право власності;• право володіння;• сервітутне право (обмежене речове право, яке дозволяє не власнику речі або нерухомості, користуватися цією річчю або нерухомістю на умовах, які встановлені у законі чи договорі);• емфітевзис (право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб;• суперфіцій (право користування чужою землею для забудови).Однією з основних задач цивільного права складає розподілення речових благ, тобто, насамперед, речей, які знаходяться в даному суспільстві, між окремими його членами. Засобом такого розподілення є надання цим останнім суб’єктивних речових прав. Відповіднодо цих функцій будь-яке речове право представляє деякий безпосередній зв’язок особи з річчю. А всі інші члени даного суспільства зобов’язані признавати цей зв’язок приналежності та не порушувати його своїми діями.Внаслідок цього відповідно речове право має характер абсолютного права в тому значенні, що воно адресовано до всіх і буде у випадку порушення захищатися від усіх. До чиїх би рук моя річ не потрапила, я можу її витребувати собі тільки на тій підставі, що ця річ - моя, що во

на надана мені правопорядком. Протилежність речовому праву (праву абсолютному) є зобов’язальне право (право відносне). Зобов’язальна вимога адресується тільки одній особі -боржнику, і тільки ця особа може порушити право кредитора (несплата боргу та інше). Тому проти цієї визначеної особи може знадобитися захист.Різниця між речовим та зобов’язальним правом найяскравіше проявляється у договорі купівлі-продажу. Цей договір сам по собі ще не дає покупцеві речового права власності, а лише створює в його особі зобов’язальне право вимоги від продавця передачі речі. Якщо продавець, незважаючи на це, продає і передає другій особі ту річ, то перший покупець матиме право вимагати від продавця відшкодування своїх збитків. На цю річ він ніяких прав не має, бо відсутнє речове право - безпосередній юридичний зв’язок з річчю. Простою пов’язаністю договору такий зв’язок не встановлюється: ця пов’язаність є зв’язком особи з особою, а не особи з річчю. Для встановлення останнього потрібен акт передачі речі.Речове право надає особі юридичне панування над річчю. Але це панування може бути різних ступенів і різного складу, внаслідок чого і речові права не однакові.Розрізняються такі речові права:1. Основне речове право - право власності. Воно надає власникові в принципі повну владу над річчю. Власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися нею (продавати, закладати тощо). Але власність є повною, абсолютною владою тільки в принципі. Держава може накласти на власника певні обмеження, і завжди, у будь-який історичний момент, вона робить це (обмеження в інтересах сусідів або в інтересах загального блага). Внаслідок цього власність фактично ніколи абсолютно повною не буває.2. Речові права на чужу річ (річ належить на праві власності одній особі, але друга особа має на неї таке ж безпосереднє речове право, лише обмежене за своїм змістом). Ці права, в свою чергу, поділяються на дві групи. До першої групи відносять речові права з використання чужого майна, а також сервітути. Так, наприклад, право довічного користування річчю. Поки визначена особа існує, вона може користуватися річчю, відповідне право власника на цей час завмирає. Такого виду сервітути називаються особистими. Інші сервітути представляють право користування, але вже не визначеній, а будь-якій особі, яка знаходиться у відповідному положенні до певного майна. Наприклад, надання права проїзду через моє майно до залізничної дороги, річки будь-якому іншому власнику сусіднього володіння, яке такий проїзд потребує. У таких випадках одна власність економічно служить господарським потребам іншого. Такі сервітути називають речовими.Будь-який сервітут - це речове право на чужу річ, обмежене, але безпосереднє панування над річчю. До чиїх би рук річ не потрапила, вона весь час буде підлягати цьому пануванню, причому це панування не залежить від волі кожного з її власників. Цим сервітут відрізняється від різних зобов’язальних відносин, які також надають право користування чужою річчю. Так, наприклад, якщо я здам вам свою власність в оренду, ви отримаєте право користуватися нею. Але ваше право є тільки власним правом по відношенню до мене. Якщо потім я цю річ продам іншій особі, то ця особа може не погодитися на оренду і виселити вас. Ви будете мати тільки право витребувати від мене відшкодування ваших збитків. Інша справа, якщо ваше користування покоїться на сервітуті довічного володіння. Наприклад, продаж майна, здійснений власником, ніяк не стосується права довічного володіння: воно буде мати повну силу і проти будь-якого нового власника.Другу групу складають речові права на розпорядження чужим майном. Таким є заставне право. Сутність його полягає у тому, що кредитор, якому річ закладена, має право у разі невиконання зобов’язання, продати ту річ за своїм розсудом, тобто розпорядитися нею. Закладне право є також речовим правом на чужу річ: річ залишається у володінні боржника, який її заклав, але кредитор має право витребувати її у будь-кого, в чиїх руках вона з’явиться, для того, щоб потім її продати. Наступний перехід майна шляхом продажу прав кредитора ніяк не зачіпляє його право переходить за річчю.Речовому праву присвячена Книга третя Цивільного кодексу України. < Попередня   Наступна >