Радник

---

Джерела права розглядають переважно як зовнішню форму функціонування права — ту оболонку, без якої неможливе існу­вання правової норми.

Основним видом джерел трудового права є нормативно-правові акти. Вони відзначаються певними особливостями, що вирізняють їх з-поміж джерел (форм) інших галузей права.

По-перше, у трудовому праві, крім актів, виданих на держав­ному (централізованому) рівні, широко застосовують локально-правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно конкретних умов вироб­ництва.

По-друге, в переліку джерел трудового права останнім часом з'являються акти договірного характеру, які або в цілому, або в певній частині мають нормативний характер і регулюють виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є генеральна, галузеві та регіональні угоди.

По-третє, особливе місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України. Правила, положення та інструкції Міністер­ства сприяють правильному і однаковому застосуванню трудо­вого законодавства.

По-четверте, для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі локальних актів, які і здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затв. постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 липня 1984 р. № 213, містять відповідні норми, але без­посередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими Типовими, а прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку певного під­приємства (ст. 142 КЗпП).

По-п'яте, трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регу

люванні праці залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб'єктних ознак і соціальних груп пра­цівників.

Крім нормативно-правових актів у галузі трудового права, застосовуються й інші відомі світовій системі права види зовнішніх форм (джерел) права, що може вважатися ще однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудового права від джерел деяких інших галузей права.

Такими новими видами джерел трудового права є норматив­но-правовий договір та судовий прецедент — судова практика вищих судових інстанцій — Конституційного Суду України та Верховного Суду України, яка містить нормативні положення.

Нормативно-правовий договір і раніше був відомий трудо­вому праву України, але регулятивні функції колективного договору не вписувалися на той час у відому доктрину позитив­ного права. Нормотворчість на рівні учасників трудових право­відносин допускалася тільки як локальне правовстановлення і лише для конкретизації централізованих законодавчих актів.

На теперішній час договірне регулювання трудових відно­син можливе не тільки на колективно-договірному рівні, а й на рівні сторін трудових правовідносин. Тобто трудовий до­говір — це теж своєрідний правовий акт, який врегульовує конкретні трудові відносини і має юридичне значення, наприк­лад для суду при вирішенні трудового спору.

Сучасне договірне регулювання трудових відносин вийшло за рамки конкретного підприємства і втратило тим самим свій локальний характер. З прийняттям Закону України від 1 липня 1993 р. "Про колективні договори і угоди" нормативного зна­чення набули генеральна, галузеві та регіональні угоди, які приймаються за погодженням сторін і забезпечують регулю­вання умов праці найманих працівників.

Важливе місце у системі актів договірного характеру на­лежить міжнародно-правовим актам. Переважна їх більшість приймається у вигляді угод, а тому вони мають властивості нормативних договорів. Це можуть бути як багатосторонні угоди (конвенції Міжнародної організації праці (МОП) та інші до­говори, учасником яких є Україна), так і двосторонні договори між нашою державою та іншим суб'єктом міжнародного права, якими врегульовуються питання забезпечення трудових від­носин на міжнародному рівні.

Керівні роз'яснення вищих судових органів, насамперед Пленуму Верховного Суду України, за радянських часів широко використовувалися для забезпечення практики застосування правових норм при вирішенні справ судами, зокрема трудових спорів. Нерідко такі роз'яснення, незважаючи на те, що вони були адресовані безпосередньо судам, могли стосуватися і самих учасників трудових правовідносин та застосовуватись ними.

Якісно нового значення судова практика набула після прий­няття Конституції України та утворення Конституційного Суду України. Цей орган судової влади вправі приймати рішення і давати висновки, які за своєю юридичною природою мають регулятивне значення і є обов'язковими для виконання.

Отже, джерела трудового права — це такі зовнішні форми вияву правових норм, за допомогою яких забезпечується право­ве регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях чи з фізичними особами, що використовують найману працю. Основними джерелами (формами) трудового права є норма­тивно-правові акти, нормативно-правові договори (угоди), у тому числі ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори, а також акти вищих судових інстанцій.

< Попередня   Наступна >