Радник

---

Принципами трудового права є такі вихідні ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов'язків суб'єктів, гарантії захисту їх прав та законних інте­ресів.

До таких принципів, які визначають суть і закономірності розвитку трудового права, належать:

• обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

• оптимальне поєднання централізованого і локального правового регулювання;

• соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

• забезпечення єдності та диференціації правового регулю­вання;

• визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових право­ відносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах.

Трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу приватноправових відносин. До них можна віднести принцип пріоритетності норм між­народного права щодо норм національного права, принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовід­носин та ін.

Принцип обмеження сфери правового регулювання відно­синами найманої праці є визначальним для всієї галузі права. Трудове право виникло саме як інструмент захисту інтересів найманої праці. З усього розмаїття суспільно трудових відно­син трудове право обирає тільки ті відносини, які виникають в результаті застосування найманої праці, тобто праці на когось, праці, що має своєю підставою укладення трудового договору в його різних формах і видах.

Принцип оптимального поєднання централізованого і локаль­ного правового регулювання визначає порядок та умови вста­новлення прав і обов'язків суб'єктів трудових і пов'язаних з ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основ­ні гарантії захисту трудових прав учасників трудових право­відносин встановлюються законами і підзаконними актами, а решту правил регулювання праці сторони визначають за по­годженням між собою або в порядку,

передбаченому централі­зованими нормами, самостійно. При цьому локальне правовстановлення не повинне виходити за межі і суперечити стан­дартам, які визначені для нього централізовано.

Принцип соціального партнерства і договірного встанов­лення умов праці виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання працівників), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов'язкові для учасників трудових пра­вовідносин правила регулювання праці. Взаємно погоджуючи інтереси роботодавців та найманих працівників з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, соціального забезпечення тощо, соціальні партнери домагаються зниження гостроти соціальних конфліктів, погодження інтере­сів власників і найманих працівників.

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пов'язані, оскільки мають єдину мету — забезпечення і збереження соціального миру та ефективне регулювання колек­тивних трудових відносин, тому засади їх здійснення мають спільні витоки.

Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин передбачає подвійну мету — встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій пра­цівників за певних обставин.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, яких повинні дотримуватись усі роботодавці, що здій­снюють найм працівників на підставі трудового договору.

Водночас трудове право не може не враховувати об'єктив­них обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо, які потребують особли­вого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини врешті-решт призводять до відходу від єдиних правил, що регулюють застосування праці, і вимагають засто­сування спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці.

Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із нормативно встановленими умовами, полягає у тому, що ті норми — гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових відносин, які визначені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись при встановленні умов праці на галузевому, регіональному і локальному рівнях.

Термін "договори про працю" треба розглядати у широкому значенні. Це можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (трудовий, колективний договори, договори про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці (про строк випробування, про переведення чи переміщення праців­ника на іншу посаду, про встановлення неповного робочого часу тощо).

Крім того, дія цього принципу поширюється на акти ло­кальної нормотворчості, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і профспілковим комітетом чи іншим уповнова­женим найманими працівниками органом, які приймаються роботодавцем одноособово, або ж (як це передбачено тепер для Правил внутрішнього трудового розпорядку) затверджуються трудовим колективом. Ці акти мають визнаватися незаконними у тій частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно із нормами, встановленими законодав­ством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав найманих працівників, що має особливе значення в умовах переходу до ринкових відносин та утвердження приватного під­приємництва в Україні.

< Попередня   Наступна >