Радник

---

Основою життя будь-якого суспільства є праця. Термінологічне значення слова "праця" багатогранне і вивчається багатьма науками: економікою, філософі­єю, соціонікою, правом тощо.

Будь-яка соціально-економічна формація форму­валася, зростала й розвивалася на основі праці. Але юридичні науки цікавить не загальне поняття праці, а праця як правове явище, як міра праці, необхідна для творчого зростання людини з урахуванням як особи­стого, так і колективного та суспільного інтересів.

Система національного права України як суверен­ної держави включає всі чинні юридичні норми. Скла­довими й водночас самостійними частинами цієї си­стеми права е відповідні галузі права, які регулюють конкретну, лише їм властиву сферу суспільних відно­син. Основні з них — право конституційне, трудове, цивільне, екологічне, виправно-трудове тощо.

Трудове право — провідна галузь українського пра­ва, яка є системою правових норм, що регулюють су­купність трудових відносин працівників1 із робото­давцями, а також інші відносини, що випливають з трудових або тісно пов'язані з ними і встановлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власно­сті та відповідальність у разі їх порушення.

Складовими елементами такого визначення є про­відна галузь українського права; система правових норм; сукупність трудових відносин працівників із ро­ботодавцями; інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними; встановлення трудо­вих прав і відповідальності в разі їх порушення.

Трудове право як самостійна галузь — складова національного права України, що тісно пов'язана з ін­шими галузями права. Проте місце трудового права в системі національного визначається специфікою предмета й методу регулювання трудових відносиш

Предмет трудового права — це основа, база, з огля­ду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями з приводу праці, причо­му не всякої прац

і, а лише тієї, що пов'язана з її су­спільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головни­ми. Інакше кажучи, предмет трудового права відпові­дає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значен­ня, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.

Особливість сучасного розвитку суспільно-трудових відносин як основи предмета трудового права по­лягає в тому, що монополія державних підприємств як роботодавців втрачає усталені позиції, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. законодав­че закріпила існування трьох форм власності: дер­жавної, комунальної та приватної (ст. 13, 14, 41, 142 і 143). Це змінює трудові відносини працівників. На­приклад, на підприємствах з кооперативною власні­стю можуть існувати трудові відносини двох видів: поєднання трудових відносин співвласників-працівників із цивільно-правовими щодо розподілу прибут­ку і трудові відносини працівників, найнятих на робо­ту, які не є співвласниками, а отже, і не беруть участі в розподілі прибутку, не несуть відповідальності за збитки виробництва, оскільки це покладається на власників цього підприємства (установи, організації).

Трудові відносини можуть бути різних видів, і їх відмінність відображена у видах трудових договорів. Але до предмета трудового права належать також інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими. Деякі з них передують трудовим (такі як суспільні відносини з працевлаштування, підготовки кадрів, професійного відбору тощо), інші випливають з трудових (це, зокрема, суспільні відно­сини трудового колективу з роботодавцем або його адмі­ністрацією, відносини щодо нагляду й контролю за трудовим законодавством, матеріальної відповідаль­ності, розгляду трудових спорів тощо). Д, Невід 'ємною складовою самостійної галузі трудо­вого права України є метод правового регулювання суспільних трудових відносин. На відміну від предме­та метод трудового права — це сукупність специфіч­них способів і прийомів правового регулювання праці.

До методів правового регулювання праці — не­від'ємної другої складової трудового права як само­стійної галузі у складі цілісної системи національного права України — належать: договірний порядок ви­никнення трудових відносин; рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового ко­лективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом); участь працівників у правовому ре­гулюванні праці через своїх представників, профспі­лок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Важливим правовим способом регулювання праці служить єдність і диференціація правового регулю­вання праці. Єдність норм трудового права проявляє­ться в загальних конституційних принципах, основ­них трудових правах і обов'язках (ст. 43, 57 Конститу­ції України), загальних положеннях гл. І КЗпП України, загальних нормативних актах трудового за­конодавства, що поширюються на всю територію Ук­раїни й на всіх працівників незалежно від виду під­приємства та форми власності (КЗпП України та інших нормах права). Правове регулювання праці диференціюється за­лежно від таких чинників: а) умов праці (важких чи шкідливих) з метою встановлення підвищеної оплати, скороченого робочого часу, додаткових відпусток; б) трудових зв'язків (коли йдеться про тимчасових або сезонних працівників, а також державних служ­бовців); в) фізіологічних особливостей жіночого орга­нізму, материнської функції жінок; г) психофізіоло­гічних особливостей організму молоді віком до 18 ро­ків, інвалідів, пенсіонерів; д) особливих природних, географічних і геологічних умов та умов підвищеного ризику для здоров'я.

Зазначена відмінність норм права виокремлює їх із загальних і обумовлює назву — "спеціальні норми права".

Сфера поширення норм трудового права визначена ч. 1 ст. З КЗпІІ України, де зазначено, що ці норми ре­гулюють трудові відносини працівників усіх підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм влас­ності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб.

Трудове право України як самостійна і провідна га­лузь у складі єдиної системи національного права має специфічні завдання й виконує важливі функції пра­вового регулювання праці.

Головне завдання трудового права як сукупності правових норм визначене ст. 1 КЗпП України, де за­значено, що його норми, спрямовані на регулювання поведінки працівників у процесі праці, сприятимуть підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного вироб­ництва. На цій основі підвищуватиметься матеріаль­ний і культурний рівень життя трудящих, зміцнюва­тиметься трудова дисципліна, і поступово праця на благо суспільства перетвориться на першу життєву потребу кожної працездатної людини. При цьому за­конодавство України про працю встановлює високий рівень умов праці, різнобічну охорону трудових прав працівників (ч. 2 ст. 1 КЗпП України).

У згаданих головних завданнях щодо ролі та зна­чення трудового законодавства певною мірою відо­бражені основні функції трудового права:

1) захисна, яка виражається в розширенні договір­ного методу регулювання трудових відносин, за­безпеченні зайнятості, встановленні високого рівня умов праці, нагляді та контролі за дотриман­ням трудового законодавства, порядку розгляду трудових спорів (індивідуальних і колективних);

2) виробнича (економічна або господарська), метою якої є раціональне використання трудових ре­сурсів, стимулювання продуктивної та якісної праці, зміцнення трудової дисципліни тощо;

3) соціальна як напрям впливу на формування осо­бистості працівника, його сумлінного ставлення до суспільної праці, участі у справах трудового колективу і громадських формуваннях.

Тісно пов'язана із соціальною й виховна функція, спрямована на справедливе регулювання трудових відносин, реальну оцінку власної праці, формування потреби в суспільне корисній праці й усвідомлення її необхідності.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній га­лузі права, є її система, а точніше — правильне роз­ташування тісно взаємопов'язаних частин, їх струк­турний ряд. Трудове право поділяється на дві групи. Перша — загальна частина, до якої належать такі ін­ститути: а) поняття та предмет трудового права; б) основні принципи трудового права; в) джерела тру­дового права; г) суб'єкти трудового права; д) трудові правовідносини; е) колективний договір; є) правова організація працевлаштування працівників. Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудо­вого права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.

Друга група самостійних інститутів трудового пра­ва утворює особливу частину трудового права, до якої належать: а) трудовий договір; б) робочий час і час відпочинку; в) оплата праці; г) трудова дисципліна; д) матеріальна відповідальність; е) охорона праціI є) поєднання роботи з навчанням; ж) нагляд і кон­троль за додержанням законодавства про працю; з) трудові спори.

У цій системі галузі права вирізняються система трудового законодавства та система навчального кур­су. В основному ці системи збігаються із системою га­лузі трудового права, але мають певні відмінності як за предметом, так і за метою вивчення й аналізу норм трудового права.

На основі розглянутих конкретних ознак, прита­манних лише трудовому праву, без особливих труд­нощів можна відокремити трудові правовідносини від цивільно-правових, адміністративно-правових чи від правовідносин у галузі соціального забезпечення.

Трудове право необхідно відокремлювати від цивіль­ного тому, що цивільні правовідносини часто пов'язані з працею (наприклад, авторський договір, договір комісії, договір особистого підряду, договір доручення або укла­дення трудової угоди, змістом якої може бути як трудо­вий, так і цивільний договір). Саме ці близькі за фор­мою, але різні за змістом договори і ускладнюють відо­кремлення трудового права від цивільного.

Головне в цьому відмежуванні полягає в тому, що предметом цивільного права є конкретна річ, тобто уречевлений результат праці, і громадянин виконує певну роботу за власними правилами, тоді як предме­том трудового договору є сам процес праці робітника й службовця за певною спеціальністю чи кваліфіка­цією та з обов'язковим підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Суттєва відмінність трудового права від адмініст­ративного (останнім регулюється праця співробітни­ків МВС України, Служби безпеки України, військо­вослужбовців Збройних сил України) полягає в тому, що основним методом адміністративного права є ви­нятково владні повноваження одного суб'єкта право­відносин і підлеглість йому другого суб'єкта цих са­мих правовідносин.

При цьому слід зауважити, що до зазначених суб'єктів адміністративних правовідносин застосовуються також норми трудового законодавства, але лише тоді, коли відомчою нормою права запозичують­ся окремі норми трудового права або робиться відси­лання до них, або вони повністю відтворюються без будь-яких винятків. Наприклад, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. без будь-яких змін запроваджений у системі органів внутрішніх, справ України відповідним відомчим наказом.

Трудове право тісно пов'язане з правом соціально­го забезпечення, про що свідчить глава КЗпП України "Державне соціальне страхування". Норми цієї глави поширюються на всіх працівників. Усі інші питання —системи пенсій, допомог тощо — регулюються норма­ми права державного соціального забезпечення як са­мостійної галузі права.

Трудове право України перебуває в розвитку, що залежить як від загального суспільного розвитку дер­жави, так і від демократичних підвалин, досягнень правової науки та практики. Особливим етапом роз­витку трудового права було прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

А найповнішого, справді демократичного подаль­шого розвитку трудовому праву надало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Цим Основ­ним Законом суверенної держави — України — за­кріплено відповідні досягнення усталеного правового регулювання праці та визначено подальші шляхи його розвитку. Зокрема, це стосується послідовного подо­лання економічної кризи та запровадження заходів, у тому числі правових, щодо забезпечення зайнятості працівників.

Демократизація трудового законодавства, розши­рення сфери його дії, закріплення норм міжнарод­но-правового регулювання праці, поглиблення дифе­ренціації правового регулювання праці (підтверджен­ням чого є норми права про державних службовців —Закон і Положення), а також розширення розвитку соціально-партнерських відносин у галузі праці, по­силення захисту трудових прав працівників у індиві­дуально-договірному і колективно-договірному по­рядку стосуються тих гарантій, які стверджують, що сторони договору мають право поліпшувати умови праці й не мають права погіршувати їх.

< Попередня   Наступна >