74

---

Тема № 19. ОХОРОНА ПРАЦІ

1. Поняття охорони праці за трудовим правом 2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії 3. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії 4. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій 6. Охорона праці жінок 7. Охорона праці неповнолітніх 8. Праця осіб зі зниженою працездатністю 9. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці

 

1. Поняття охорони праці за трудовим правом

Легальне визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих по­легшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також пра­цівників зі зниженою працездатністю.

Крім Закону України «Про охорону праці» правове регулю­вання охорони праці знайшло відображення в нормах глави XI «Охорона праці» (ст. ст. 153-173), глави XII «Праця жінок» (ст. ст. 174-186), глави XIII «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це нор­ми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адмі­ністративного права, що визначають адміністративну відпові­дальність і порядок притягнення до неї громадян органами охо­рони праці; норми криміна

льного права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розроб­ку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних за­ходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворю­вання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охо­рони на діючих підприємствах в процесі виконання працівни­ками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудо­вих колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії

Правові норми, об'єднані терміном «охорона праці», вклю­чають в собі норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Відмінність норм з техніки безпеки від норм з вироб­ничої санітарії визначається предметом, на регулювання якого спрямовані ті чи інші норми.

Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі при­міщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Цими нормами передбачається встановлення різних огороджень, захисних пристроїв, проведення профілактичних випробувань, дистан­ційне управління, видача спеціальних індивідуальних засобів захисту, наприклад поясів, окулярів, екранів тощо.

Норми з виробничої санітарії містять обов'язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров'я працівників з метою попередження про­фесійних захворювань. Вимоги в галузі виробничої санітарії стосуються розмірів, пакування і конструктивних елементів виробничих будівель, вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, освітлення побутових приміщень, пунктів харчу­вання, охорони праці тощо. Норми з виробничої санітарії пе­редбачають також професії з шкідливими умовами праці, які повинні забезпечуватись спецмолоком, спецхарчуванням, спец­одягом, спецвзуттям та іншими індивідуальними захисними засобами.

Не слід думати, що норми з техніки безпеки і виробничої санітарії є окремими нормативними актами. В державних міжга­лузевих і галузевих нормативних актах можуть одночасно місти­тися й положення з техніки безпеки і норми з виробничої сані­тарії.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші доку­менти, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийнято поділяти на державні міжгалузеві і га­лузеві норми. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 бе­резня 1994 р. № 135 «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці» відповідним центральним органам державного управління доручено розробляти і затвер­джувати конкретні документи щодо організації нормотворчого процесу, ування і фінансування робіт, визначення базових організацій, які повинні займатися нормотворчою діяльністю з питань охорони праці.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 р. Комітет по нагляду за охороною праці нака­зом від 16 березня 1994 р. затвердив Положення про опрацю­вання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалу­зевих і галузевих нормативних документів «Законодавство України”

Фінансування охорони праці здійснює власник. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України, створюються фонди охоро­ни праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місце­вого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую­чого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державних фондів охорони праці витра­чаються на здійснення галузевих і регіональних програм з пи­тань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструк­торських робіт, що виконуються в межах цих програм, на спри­яння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництва, творчих колективів, науково-дослідних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

До державного, регіональних і галузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходжен­нями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у по­рушенні вимог щодо охорони праці. Працівники, на яких на­кладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому, ніж передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охоро­ни праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, про­фесійних захворювань і аваріям.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і тех­нологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, у стан­дартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, жит­тя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку.

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Забороняється застосування у виробництві шкідливих ре­човин, на які не розроблені граничне допустимі нормативи (кон­центрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсикологічної експертизи,

У разі надходження на підприємство нових небезпечних ре­човин або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зобов'яза­ний завчасно повідомити про це орган державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здоров'я та життя працівників, населення та охорони навколишнього при­родного середовища.

На власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на ро­боту) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.

Працівники із своїх коштів ніяких витрат на заходи щодо охорони праці не несуть.

Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положен­ням про медичний огляд працівників певних категорій, затвер­дженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

Обов'язковим медичним попереднім та періодичним огля­дам підлягають працівники, які приймаються на роботу або працюють у контакті з шкідливими речовинами та несприятли­вими виробничими чинниками; працівники усіх професій, що додаються до Положення про медичний огляд працівників пев­них категорій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 уведено обов'язковий профілактичний нарко­логічний огляд працівників, які під час виконання своїх функ­ціональних обов'язків повинні використовувати певні види си­ровини, речовини і матеріалів. До таких працівників належать особи, які під час роботи повинні використовувати етиловий спирт; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних зак­ладів; анестезіологи та інші медичні працівники закладів охо­рони здоров'я, які за специфікою роботи повинні використо­вувати фторотан і ефір; працівники підприємств, які працюють

в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і пороводять роботи в електромережах та електроустановках під на­пругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які прова­дять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів-працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо

Метою проведення профілактичного наркологічного огля­ду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, а також визначення наявності чи відсутності нар­кологічних протипоказань до виконання функціональних обо­в'язків і провадження певних видів діяльності.

3. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охоро­ни праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварії згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Держав­ного комітету України по нагляду за охороною праці від 4 квітня 1994 р. № ЗО із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 23 квітня 1997 р. № 109.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці провадиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяль­ності. Перед перевіркою знань з охорони праці на підприємстві організуються заняття, лекції, семінари та консультації. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням спе­цифіки виробництва складають члени комісії по перевірці знань питань охорони праці, узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства. У складі комісії по перевірці знань з питань охорони праці повинно бути не менше трьох осіб, які у встановленому порядку пройшли навчання та пере­вірку знань з питань охорони праці.

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особам, які при перевірці знань показали задовільні результати, видаються посвідчення. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірку знань, забороняється.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань з охорони праці на підприємстві покладається на його керівни­ка, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з пи­тань охорони праці здійснює служба охорони праці або праців­ники, на яких керівником підприємства покладені ці обов'язки.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охо­рони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаочний та цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці провадиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на постійну чи тим­часову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; з працівниками, які перебувають у відряд­женні на підприємстві і беруть безпосередню участь у вироб­ничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше на території підприємства; з учнями, вихованця­ми та студентами, які прибули на підприємство для проход­ження виробничої практики; з учнями, вихованцями та сту­дентами в навчально-виховних закладах перед початком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майстернях, на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці , особа, на яку наказом по підприємству покладено ці обов’язки, а з учнями в навчально-виховних закладах - викладач в умовах підвищеного атмосферного тиску; чергові працівники підприємств, які обслуговують, налагоджують, монтують і проводять роботи в електромережах та електроустановках під на­пругою 127 вольт і більше; працівники підприємств, які проводять роботи, пов'язані з використанням вибухових матеріалів-працівники транспортних засобів усіх видів транспорту тощо

Метою проведення профілактичного наркологічного огля­ду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, а також визначення наявності чи відсутності нар­кологічних протипоказань до виконання функціональних обо­в'язків і провадження певних видів діяльності.

Первинний, повторний, позаочний і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт. Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомо­гою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа яка проводила інструктаж.

Про проведення всіх видів інструктажу, стажування та до­пуску до роботи особа, яка проводила інструктаж, робить запис до журналу. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструк­тували, так і того, хто інструктував. Журнали інструктажів по­винні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

В разі необхідності інструктаж і стажування працівник може проходити у встановленому порядку на іншому спорідненому за технологією підприємстві, де є необхідні для цього умови та спеціалісти. Проведена в такому випадку робота фіксується у журналі на підприємстві, де відбувався інструктаж чи стажу­вання, а працівнику видається відповідна довідка, що додаєть­ся до особистої справи працівника на підприємстві, яке його відряджало.

Примірник інструкції з охорони праці повинен бути вида­ний працівникові за його професією або вивішений на його робочому місці.

Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і пе­ріодично один раз на три роки проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзви­чайних ситуацій на виробництві. У спеціалістів виробництва перевіряються знання тих нормативних актів по охороні праці, виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Працівники, які показали незадовільні знання, повинні про­тягом одного місяця пройти повторну перевірку знань з питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. Особи, які й при повторній перевірці знань показали незадовільні знання, працевлаштовуються згідно з чин­ним законодавством.

Керівники та інші посадові особи підприємств та об'єднань чисельністю понад 500 працюючих у випадках аварії чи катаст­рофи можуть проходити позачергове навчання та перевірку знать техніки безпеки.

В усіх навчально-виховних закладах системи освіти прова­литься вивчення основ охорони праці за програмами, що розробляються і затверджуються Міністерством освіти України за Погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Навіть учні загальноосвітніх шкіл вивчають спеціальний курс «Охоро­на життя та здоров'я дітей».

На підприємствах виробничої сфери з числом працюючих понад 50 чоловік власник зобов'язаний створити службу охо­рони праці, діяльність якої регулюється Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим Державним коміте­том України по нагляду за охороною праці. При кількості пра­цюючих менше 50 чоловік функції служби охорони праці мо­жуть виконувати у порядку сумісництва особи, які мають відпо­відну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо ке­рівникові підприємства і прирівнюється до основних виробни­чо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівни­кам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для вико­нання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або виконують нормативи з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, діль­ниць, машин, механізмів, які створюють загрозу життю або здо­ров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства по­дання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами прані також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої на­лежності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузе­вих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг

Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому влас­ник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спец­взуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповно­важений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захи­сту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів по­рушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.

Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закін­чення встановленого строку ношення з причин, що не зале­жать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника проф­спілкової організації.

Засоби індивідуального і колективного захисту видаються працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони перед­бачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочи­ми місцями і передаватись однією зміною іншій. У цих випад­ках спецодяг і засоби захисту видаються під відповідальність майстрів та інших осіб з адміністративно-технічного персона­лу. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби за­хисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо.

Правом на одержання безоплатного спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних на­вчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час ви­робничого навчання чи проходження практики, а також працівники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо их чинними галузевими нормами передбачене забезпечення Працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуван­нями.

На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається милу кількості 400 грамів на місяць.

Медичними установами визначений докладний перелік ток­сичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вжи­вати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчуван­ня, який підвищує опір організму негативним чинникам ви­робничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко.

Молоко видається робітникам і службовцям у дні, коли вони фактично виконують роботи з шкідливими умовами праці і зай­няті на цих роботах не менше половини робочого дня (зміни).

За робочу зміну, незалежно від її тривалості, працівники одержують по 0,5 літра молока. У виняткових випадках нату­ральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільно­го молока або мацоні.

Там, де виробляються і переробляються антибіотики, замість свіжого молока повинно видаватись кисле молоко або виготов­лений на основі молока колібактерин.

На роботах, пов'язаних з впливом свинця, видавати молоко не рекомендується, оскілько воно містить кальцій, що легко засвоюється. Надмірне введення в організм кальцію викликає негативну реакцію при свинцевій інтоксикації. Тому при р°' боті з свинцем і його сполуками замість 0,5 літра молока по­винно видаватись 8-Ю грамів пектину у вигляді мармеладу або концентрату пектину з чаєм.

Студентам і аспірантам вищих навчальних закладів, аспірантам науково-дослідних установ при проходженні практики виконанні роботи, що дає право на одержання молока, видається молоко за рахунок підприємств і організацій, де доходить така практика чи робота.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці праців­никам видається лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безоплатне ліку­вально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування затверджуються в централізованому порядку. Якщо працівник відповідно до цього переліку отри­мує лікувально-профілактичне харчування, то молоко йому не видається, незалежно від того, чи відповідає виконувана ним робота умовам, що дають право на отримання молока.

Лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках за погодженням з лікувальним закладом допускається видача сніданків під час обідньої перерви. Працівники забезпечуються гарячими сніданками тільки під час роботи саме на особливо шкідливих роботах.

В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам пови­нен бути забезпечений особливий питтєвий режим. Фізичні на­вантаження при роботах з високою температурою викликають активне потіння організму. Разом з потом з організму праців­ника виділяються солі і вітаміни. Виникає сильне почуття спраги, хочеться постійно пити. Стає нестабільним артеріальний тиск, частішає пульс, знижується працездатність.

Цехи і виробничі ділянки, де організується постачання га­зованою підсоленою водою, визначаються органами санітар­ного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

4. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

У випадку травмування працівників, професійних захворю­вань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок прове­дення розслідування регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. в редакції постанови від 17 червня 1998 року № 923.

Дія цього Положення поширюється на підприємства всіх форм власності, на громадян, у тому числі на іноземців та осіб без громадянства, які є власниками вказаних виробництв, і на кожного, хто виконує на них (підприємствах) роботу за трудо­вим договором або контрактом, проходить практику чи залуче­ний працювати тут з інших підприємств. Розслідування нещас­них випадків (профзахворювань) з працівниками під час відрядження за кордоном та з іноземними громадянами під час їхньої праці в Україні, також провадиться за цим Положенням, якщо іншого не передбачено міжнародними угодами України.

Норми Положення не поширюються на осіб, котрі працю­ють або проходять службу і з якими не укладаються трудовий договір на підвідомчих підприємствах та у військових части­нах, підрозділах Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України. В них розслідування нещасних випадків погоджується з Комітетом по нагляду за охороною праці. Відповідний порядок такого розслідування щодо учнів і студентів призначається Міністерством освіти України.

Розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкод­ження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з тваринами, комахами та ін.

За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових обов'язків (у тому числі під час відряджень), а також дій в інтересах підпри­ємства без доручення власника; на робочому місці, на тери­торії підприємства або в іншому робочому місці роботи протя­гом робочого часу, включаючи встановлені перерви; протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя вироб­ництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закін­чення роботи, а також для особистої гігієни; під час проїзду на роботу або з роботи транспортом підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявою), а та­кож власним транспортом, який використовувався в інтересах виробництва; під час аварій (пожеж) і ліквідації їх наслідків на виробничих об'єктах; під час надання підприємством шефської допомоги; на транспортному засобі, стоянці транспортного за­собу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (про­відник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівники морських і річкових суден, а також ті, що працю­ють за вахтово-експедиційним методом); у робочий час при пересуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі або засобі, який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщен­ням між об'єктами обслуговування; під час пересування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.

Про нещасний випадок, внаслідок якого працівник згідно з Медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла необхідність переведення його на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один день, складається акт за формою Н-1.

Такій акт не складається і не береться на облік нещасний випадок, що стався внаслідок отруєння алкоголем і наркотичними речовинами або внаслідок їх дій, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах чи неправильним їх зберіганням і транспортуванням. Факт отруєння повинен бути письмово підтверджений висновком медичного закладу.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещас­ний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (го­лова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста. До комісії входить також представник профспілко­вої організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих про­фесійних отруєнь - спеціаліст санепідемстанції. Якщо потер­пілий не є членом профспілки, до складу комісії входить упов­новажений трудового колективу з питань охорони праці.

Комісія з розслідування протягом трьох діб з моменту події зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати оче­видців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення по­терпілого, якщо це можливо; розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці; установити обставини і причини нещасного випадку.

До акту додаються пояснення очевидців, потерпілого, а та­кож У ризі необхідності паспорти, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця із зазна­ченням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, медич­ний висновок про наявність алкоголю в організмі потерпілого.

Нещасні випадки, що оформлені актом за формою Н-1, реє­струються на підприємстві в спеціальному журналі.

Власник підприємства протягом доби після закінчення роз­слідування затверджує п'ять примірників акта. Акт надсилаєть­ся потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; кері­внику цеху або іншого структурного підрозділу (головному спе­ціалісту), де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекто­рові з нагляду за охороною праці; профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок; керівникові (спе­ціалісту) служби охорони праці підприємства, якому акт над­силається разом з іншими матеріалами розслідування.

Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не по­відомив свого безпосереднього начальника чи власника підприє­мства, або якщо втрата непрацездатності від нього настала не відразу, розслідується за заявою потерпілого чи особи, яка пред­ставляє його інтереси, якщо з моменту події пройшло не більше одного року, протягом десяти діб від дня подання заяви. Пи­тання про складання акта за формою Н-1 вирішується комі­сією з розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого або іншої зацікавленої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законо­давством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду тру­дових спорів у разі необхідності одержують відповідний висно­вок представника органу державного нагляду за охороною праці, або органу державного управління охороною праці, або проф­спілкового органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р.№- 923 Комітетові по нагляду за охороною праці і Міністерству охорони здоров'я України надано право роз'яснювати вимоги Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Порядок розслідування та облік нещасних випадків неви­робничого характеру, тобто не пов'язаних з трудовими відно­синами, які трапилися з громадянами на території України втратою працездатності не менше ніж на один день, визначе­ний Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 421.

Розслідуванню підлягають нещасні випадків з тяжкими для здоров'я наслідками. Якщо такі нещасні випадки сталися з гро­мадянами під час прямування на роботу чи з роботи (пішки, на громадському чи власному транспорті), а також під час вико­нання громадського обов'язку щодо рятування людей, під час участі в спортивних іграх на офіційних змаганнях, розсліду­ються організацією, де працює потерпілий, або організацією, яка зобов'язана забезпечити чи відповідає за безпечну життє­діяльність людей на відповідній території незалежно від ступе­ня тяжкості травми. Результати розслідування використовуються в разі призначення потерпілому допомоги у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю і пенсії за інвалідністю.

Кожний нещасний випадок невиробничого характеру реє­струється лікувально-профілактичними закладами в окремому журналі за формою, затвердженою Міністерством охорони здо­ров'я України. Протягом доби лікувальний заклад зобов'яза­ний надіслати місцевому органу виконавчої влади повідомлен­ня за встановленою формою.

Рішення про необхідність розслідування нещасного випад­ку приймається керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлен­ня лікувально-профілактичного закладу і надсилає своє рішен­ня і копію повідомлення організації, що повинна проводити розслідування.

Керівник організації не пізніше наступного дня після над­ходження рішення зобов'язаний утворити комісію з розсліду­вання нещасного випадку у складі не менше трьох осіб. до участі в роботі комісії можуть залучатися представники відпо­відного лікувально-профілактичного закладу та страхової орга­нізації, якщо потерпілий був застрахований, а також представники організації, відповідальної за додержання умов безпеки на території, об'єкті, де стався нещасний випадок.

Розслідування нещасного випадку провадиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії, і його результати оформляються актом за формою Н-1. Акт складається у трьох примірниках, підписується головою і членами комісії і затвер­джується керівником організації.

Облік нещасних випадків в цілому ведеться відділом (служ­бою) охорони праці місцевого органу виконавчої влади за відпо­відними формами державної статистичної звітності за підсум­ками кожного кварталу і за рік.

Організація, відповідальна або зобов'язана забезпечити без­печну життєдіяльність людини на території чи об'єкті, де став­ся нещасний випадок, здійснює запропоновані комісією захо­ди щодо усунення причин подібних випадків. Про здійснення зазначених заходів керівник організації у письмовій формі по­відомляє відділ (службу) охорони праці місцевого органу вико­навчої влади в термін, зазначений в акті за формою НТ.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відпо­відно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, за­подіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків (ст. 173 КЗпП).

6. Охорона праці жінок

Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.

Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах і гірничодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за винятком жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у підземлю.

Забороняється також залучення жінок до підіймання і пе­реміщення важких речей. Граничні норми підіймання і пере­міщення важких речей жінками затверджені наказом Міністер­ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241. Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено - до двох разів на годину, - становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом ро­бочої зміні не повинна перевищувати 7 кг. Сумарна вага ванта­жу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні - 350 кг, з підло­ги-175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.

Відповідно до ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми об­слуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є лег­шою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

При підшуканні легшої роботи вагітна жінка вивільняється від роботи з несприятливими виробничими чинниками із збе­реженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства.

Жінки при народженні дитини і до набуття нею віку трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, пе­реводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітка за попередньою роботою.

Необхідно наголосити, що у випадку більш високого заробітку по роботі, на яку переводиться жінка, їй виплачується Фактичний заробіток.

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до трьох років, - можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочної

Гарантії, встановлені для матерів, поширюються на родичів які виховують дітей без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебував у лікувальному закладі:

7. Охорона праці неповнолітніх

Для прийняття на роботу молоді місцеві органи державної виконавчої влади визначають у межах, встановлених Законом» України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість місцевого насе­лення», квоту (броню) робочих місць. Ці місця використову­ються для направлення на виробництво осіб, які закінчили за­гальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Районні, місцевої Ради народних депутатів затверджують и влаштування на роботу молоді, яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпечують їх виконання всіма підприємствами.

На кожному підприємстві повинен вестись облік праців­ників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Оскільки організм неповнолітнього тільки формується, є потреба регулярно слідкувати за станом його здоров'я. Усі осо­би молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до до­сягнення 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медично­му оглядові. При встановленні факту, що робота негативно впливає на здоров'я неповнолітнього, він негайно звільняється з цієї роботи і переводиться на більш легку роботу. Одночасно відносно неповнолітнього вживаються лікувально-профілактичні та інші заходи. При переведенні неповнолітніх на підставі ме­дичного висновку на більш легку, але нежчеоплачувану роботу, за неповнолітнім протягом двох тижнів зберігається попередній заробіток (ч. 1 ст. 114 КЗпП).

Праця молоді віком до вісімнадцяти років на важких робо­тах і на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах заборонена. Не допускається також залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення важких речей.

Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умова­ми праці, на які не можуть допускатись особи молодше вісімнад­цяти років, затверджений наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 31 березня 1994 р. № 46.

При проходженні виробничої практики і виробничого на­вчання особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку та на­вчаються у професійних навчально-виховних закладах, можуть перебувати на виробництві по професіях і на роботах, вказаних У Переліку, не більше як чотири години на день за умови суво­рого дотримання у цих виробництвах і на роботах чинних пра­вил і норм з охорони праці.

Забороняється з мотивів виховання приймати осіб, що не Досягли вісімнадцяти років, на роботи, пов'язані з виробницт­вом, зберіганням і торгівлею спиртними напоями.

Забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років До підіймання і переміщення важких речей, маса яких перевищує граничні норми. Перенесення і пересування важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах норм допускається лише у тих випадках, коли це пов’язано виконанням ними постійної роботи і займає не більш1/3 їх робочого часу.

Вище, в розділі «Робочий час і час відпочинку» було пока­зано, що для неповнолітніх законодавством про працю, залеж­но від віку, встановлена скорочена тривалість робочого часу Таке зниження тривалості робіт не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Заробітна плата неповнолітнім випла­чується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних кате­горій при повній тривалості щоденної роботи.

Якщо неповнолітні допущені до відрядних робіт, їх праця оплачується за відрядними розцінками, встановленими для до­рослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком до вісімнад­цяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, які не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємства, в організації після закінчення загальноосвітніх шкіл, професій­них навчально-виховних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, можуть зас­тосовуватися знижені норми виробітку. Вони затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і до роботи у вихідні дні.

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціа­тиви власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за зго­дою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому у визначених випадках звільнення може бути проведено у виняткових випадках і з працевлаштуванням.

Батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а та­кож державні органи, громадські організації та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законо­давства про працю, мають право вимагати розірвання трудово­го договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних і над­урочних робіт і до роботи у вихідні дні. Така заборона є важливою гарантією дотримання скороченої тривалості робочого часу, встановленої для цієї категорії працюючих, і надає можливість неповнолітнім використовувати вільний час для відпочинку, (фізичного розвитку, підвищення загального освітнього і куль­турного рівня.

Особам віком до вісімнадцяти років щорічна основна відпу­стка надається тривалістю 31 календарний день. Ця відпустка повинна надаватись у натурі і заміна її грошовою компенса­цією. не допускається. Відпустка надається на бажання праців­ника в зручний для нього час.

8. Праця осіб зі зниженою працездатністю

Особи із зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи із стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводять до обмеження життє­діяльності, необхідності в соціальній допомозі і захисті. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністер­ства охорони здоров'я України. Положення про порядок орга­нізації та проведення медико-соціальної експертизи втрати пра­цездатності затверджене постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 4 квітня 1994 р. № 221.

Відповідно до цього порядку громадяни можуть бути виз­нані тимчасово або постійно непрацездатними за станом здо­ров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаною з підви­щеною небезпекою для оточуючих. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забез­печується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, звільнення з ініціативи власника або уповноважено­го ним органу, переведення інвалідів на іншу роботу без їх зго­ди з мотивів інвалідності не допускаються, за винятком ви­падків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров'я інваліда перешкоджає виконанню професійних обо­в'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або про­довження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інваліда.

Підбір робочого місця здійснюється органами Міністерства праці і соціальної політики України, місцевими Радами народ­них депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприє­мствах, де сталася інвалідність. При цьому повинні враховува­тись побажання інваліда, наявність у нього професійних нави­чок і знань.

Інваліди війни мають право на першочергове працевлашту­вання за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на пра­цевлаштування у разі ліквідації підприємства. Інваліди війни мають право на використання щорічної оплачуваної відпустки у зручний для них час, а також на одержання відпустки без збереження заробітної плати до двох тижнів на рік.

Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв поста­нову № 314 «Про організацію робочих місць та працевлашту­вання інвалідів» і затвердив Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Визнано, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, незалежно від форм власності і господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичай­ним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних мож­ливостей інваліда воно може бути використано для його пра­цевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціаль­ним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів.

Підприємства, незалежно від форм власності і господарю­вання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані ство­рювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних про­грам реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємства­ми, громадськими організаціями інвалідів за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів щорічно визнача­ють для всіх підприємств нормативи робочих місць, призначе­них для працевлаштування інвалідів у розмірі не менш як 4 відсотки від загальної чисельності працюючих. При зайня­тості на підприємстві від 15 до 25 чоловік для працевлаштуван­ня інвалідів встановлюється норматив у кількості одного робо­чого місця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1997 р. №1335 встановлені пільги в оподаткуванні товарів, робіт і по­слуг, що надаються підприємствами, заснованими всеукраїнсь­кими громадськими організаціями інвалідів.

За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професій­ного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше одного року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем ро­боти із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом реабілі­тації. Відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, у період роботи на якому сталася інвалідність.

9. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Під наглядом слід розуміти правову форму здійснення захис­ної функції по додержанню законності в трудових правовідноси­нах, відповідності дій власника підприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особли­вою правозастосовною діяльністю. Орган, що здійснює нагляд може вказати на допущені порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскільки орган по нагляду не має відомчих повноважень щодо організації, яка перевіряється.

Контролем визнається організаційно-управлінська діяльність що здійснюється вищими відомчими органами, профспілками, тру­довими колективами, Радами народних депутатів. Контроль як перевірка дій власника або уповноваженого ним органу прово­диться з точки зору не тільки відповідності цих дій трудовому законодавству, а й їх доцільності і ефективності, врахування передового досвіду організації роботи у галузі, в даній місцевості.

Хоча нагляд і контроль - різні поняття, завдання і мета їх здійснення є єдиними. Вони спрямовані на забезпечення за­конності, попередження правопорушень та їх усунення. Від­мінність між ними в основному полягає в компетенції органів, що здійснюють ці функції, методах і формах їх роботи.

Вищим державним органом, що здійснює державне управ­ління охороною праці, є Кабінет Міністрів України. Він роз­робляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшен­ня стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охо­рони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та проводить контроль за якістю і своєчасним проведенням атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охо­рони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють органи Гене­ральної прокуратури України; Комітет по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки України; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Виший нагляд за додержанням і правильним застосуван­ням законів здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокуратура здійснює свої повноваження на підставі Зако­ну України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» незалеж­но від будь-яких органів державної влади і посадових осіб. Діяльність прокуратури підконтрольна тільки Верховній Раді України.

Виконуючи функції нагляду, зокрема за точним виконан­ням законодавства про охорону праці, прокурор має право без­перешкодно входити у державні чи громадські установи, під­приємства, міністерства, відомства; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки; вимагати для перевірки накази, розпорядження, інструкції та інші акти;

одержувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення тощо. В разі виявлення порушень закону проку­рор має право опротестовувати видані акти; порушувати кри­мінальну справу, дисциплінарне провадження та провадження про адміністративне правопорушення; давати приписи або вно­сити подання про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підля­гає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадо­вою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється й про­курор.

Комітет по нагляду за охороною праці підпорядкований Міністерству праці та соціальної політики України. Його очо­лює голова, який за посадою є заступником міністра праці та соціальної політики України. Комітет діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. № 328. Він не залежить від будь-яких госпо­дарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів.

Основними завданнями Комітету по охороні праці є: комплексне управління охороною праці на державному рівні.

Здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих і нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища; проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на вве­дення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств об'єктів і засобів виробництва тощо.

Для виконання своїх функцій Комітет по охороні праці ство­рює територіальні управління та інспекції. Державний нагляд за охороною праці здійснюють державні інспектори та поса­дові особи комітету і територіальних управлінь, яких в Україні створено 10. Управління, в свою чергу, поділяються на інспекції по охороні праці, яких в територіальному управлінні від 9 (Кар­патське територіальне управління, що об'єднує 3 області) до 31 інспекції (Донецьке територіальне управління - 1 область).

Інспекції діють на підставі Типового положення, затверд­женого наказом Комітету по нагляду за охороною праці від 19 червня 1995 р. .№ 92. Вони мають право: безперешкодно в будь-який час проводити перевірки підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства та інших нормативних актів про охорону праці; отримувати від власника необхідні пояс­нення, матеріали та інформацію; подавати керівникам під­приємств обов'язкові для виконання розпорядження про усу­нення порушень і недоліків у галузі охорони праці; зупиняти експлуатацію підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, і дільниць, робочих місць та устаткування до усунення пору­шень вимог щодо охорони праці, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; накладати на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок та в разі невиконання приписів про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці притягати до адміністративної відповідальності праців­ників, винних у порушенні законодавчих та інших норматив­них актів з охорони праці; надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді для вжиття заходів; перевіряти додержан­ня встановленого порядку допуску працівників до роботи, їх інструктажу, навчання безпечним методам праці, перевірки знань з питань охорони праці; відстороняти від виконання не­безпечних і спеціальних робіт осіб, які не мають на це права, та ін.

Під час виконання інспекторами своїх обов'язків власник підприємства повинен безоплатно створювати необхідні умови для їх роботи.

Інспекторські перевірки залежно від їх конкретних завдань, мети і тривалості підрозділяються на три види: оперативні, цільові та комплексні.

Оперативна перевірка - це перевірка стану і організації робіт з охорони праці, додержання вимог щодо устаткування і об­ладнання, технологій вимогам нормативних актів з охорони праці, що проводиться державним інспектором чи іншою по­садовою особою протягом робочого дня (зміни).

Цільова перевірка - це перевірка на підприємстві конкрет­них питань з охорони праці, що проводиться одним чи групою інспекторів. Вона може здійснюватися протягом як одного, так і декількох днів, що необхідні для проведення перевірки.

Комплексна перевірка - це всебічна і детальна перевірка (ре­візія) стану безпеки і умов праці на підприємстві. Головна її мета - оцінка ефективності системи управління охороною праці, технічного стану об'єктів підприємства, стану безпеки та умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпе­ки на підставі Указу Президента України від 15 грудня 1994 р. включено до складу Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки України. На це міністер­ство покладено обов'язок здійснювати державний контроль за додержанням норм і правил ядерної та радіаційної безпеки об'єктів ядерної енергії; визначати критерії, затверджувати нор­ми і правила з ядерної та радіаційної безпеки; здійснювати на­гляд за розробленням та проведенням заходів, спрямованих на запобігання аваріям на об'єктах ядерної енергії та ін.

З метою організації та здійснення державного контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки Ук­раїни діє Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою, яка наділена певним колом повноважень по здійснен­ню цього нагляду.

Державний пожежний нагляд здійснюють управління Дер­жавної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України. Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками законодавчих та інших нормативних актів про охо­рону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці належного виробничого побуту для працівників і забезпеченням їх засобами колективного та індивідуального захисту.

Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповід­них програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вно­сити власнику, державним органам управління подання з пи­тань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадо­вих осіб органів державного нагляду за охороною праці і пред­ставників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, криміналь­ної відповідальності.

Адміністративну відповідальність можуть нести також під­приємства за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середо­вища. На них може накладатися штраф, максимальний розмір якого не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заро­бітної плати підприємства.

На власника покладається також обов'язок відшкодувати збитки, завдані іншим підприємствам, громадянам і державі, на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при по­рушенні вимог щодо охорони праці.

 

< Попередня   Наступна >