Тема № 20. Індивідуальні трудові спори

1. Поняття трудових спорів та їх класифікація

Основна група спорів виникає з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний харак­тер, є спорами про право.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгля­ду цих спорів:

1) в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і районному суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

3) в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальни­ми нормами.

Другу значну групу становлять колективні трудові спори, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-еко­номічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декіль­кох підприємств. Предметом такого спору можуть бути розбіж­ності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавст

Індивідуальні спори про застосування норм трудового за­конодавства, колективних і трудових договорів прийнято нази­вати позовними спорами.

До спорів непозовного характеру відносяться розбіжності у зв'язку з встановленням умов праці. Вони можуть бути як інди­відуальними, так і колективними.

Класифікація трудових спорів має значення для визначен­ня їх підвідомчості - для кожної групи встановлені певний порядок розгляду і орган, уповноважений розглядати цей спір.

Причиною виникнення трудових спорів можуть бути по­милки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фак­тичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.

Це перша група причин виникнення трудових спорів. До другої групи слід віднести причини організаційно-пра­вового характеру, пов'язані з недоліками в нормотворчій діяль­ності. На цю причину вказують Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. Відзначено, що за останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. В цілому це пов'язано із змінами соціально-економічних умов, невідповід­ністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним і економічним відносинам, послабленням державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають онов­лення трудового законодавства та прийняття нового Кодексу законів про працю України.

З метою забезпечення конституційних гарантій кожного гро­мадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов'язку держави щодо виз­начення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці визнано за необхідне прийняти низку законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, забез­печити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, ратифікувати найбільш важливі й акту­альні конвенції Міжнародної Організації Праці, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулювання тру­дових відносин.

Третю групу становлять причини організаційно-господарсь­кого характеру. Розрив економічних зв'язків, відсутність у дос­татній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зай­нятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини на­селення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здо­ров'я, культури.

Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану під­приємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інве­стицій.

Причини, що породжують трудові спори в сфері застосу­вання праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунен­ня. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують та­кож приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. При­водом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спо­ром існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.

2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні

Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Поло­женням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положен­ням-від 31 січня 1957 р.

Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 - 242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті - відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240' і 241'.

Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по тру­дових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, за­водський, місцевий комітет профспілки був виключений з чис­ла органів, що розглядали трудові спори.

Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 р., комісії по трудових спорах створю­вались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим колективом, обов'язково по трудовому спору виносили рішен­ня по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним орган.

Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судей, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників на­вчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини.

Порядок розгляду спорів з приводу встанов­лення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП.

3. Комісія по трудових спорах як обов'язковий первинний орган по розгляду трудових спорів

Комісія по трудових спорах (КТС) є обов'язковим первин­ним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах. Вона обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства з числом працю­ючих не менше 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень КТС визначаються загальними зборами або відповідно конфе­ренцією трудового колективу підприємства. Якщо це виробни­че підприємство або організація, то кількість робітників у складі КТС повинна бути не менше половини її складу.

КТС обирає із свого складу голову, його заступників і сек­ретаря комісії.

За рішенням загальних зборів або конференції трудового колективу підприємства можуть бути створені КТС в цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колекти­вами підрозділів і діють на тих же підставах, що й КТС під­приємств. Але вони можуть розглядати трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

Організаційно-технічне забезпечення КТС, а до такого за­безпечення відноситься надання обладнаного приміщення, дру­карської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підго­товка та видача копій рішень тощо, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

КТС підприємства має печатку встановленого зразка. Право звернення до КТС надано працівнику. В інтересах працівника з заявою до комісії може звернутись прокурор або відповідний орган профспілкової організації, членом якої є пра­цівник. Власнику або уповноваженому ним органу право на звернення до КТС законом не надано.

Працівник може звернутись до КТС у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про пору­шення свого права. У разі пропуску з поважних причин уста­новленого строку КТС може його поновити.

КТС повинна розглядати усі спори, що виникають на підприємствах. Комісія не може розглядати лише спори, що безпосередньо віднесені до компетенції районного (міського) суду, або коли по спору встановлений особливий порядок його розгляду. При цьому трудовий спір підлягає розглядові в КТС за умови, що працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював роз­біжності при безпосередніх переговорах з власником або упов­новаженим ним органом.

Заява працівника, що надійшла до КТС, підлягає обов'яз­ковій реєстрації. Голова комісії або за його дорученням хтось із її членів проводить підготовку матеріалів до розгляду заяви на засіданні комісії; вирішує питання про виклик свідків; доручає спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок; має право зажадати від власника або уповноважено­го ним органу необхідні розрахунки та документи.

КТС повинна розглянути трудовий спір в десятиденний строк з дня подання заяви. Розгляд спору проводиться у при­сутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або, за вибором працівника, інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання КТС розгляд заяви відкладається до наступного за­сідання. При повторному нез'явленні працівника без поваж­них причин КТС може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Пи­тання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.

На засіданні КТС ведеться протокол, який підписується го­ловою або його заступником і секретарем.

КТС по трудових спорах приймає рішення більшістю го­лосів її членів, присутніх на засіданні. Рішення викладається в письмовій формі і в ньому зазначаються: повне найменування підприємства; прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору; суть спору; прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; ре­зультати голосування і мотивоване рішення комісії. Рішення підписується всім складом комісії, що розглядав спір.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються пра­цівникові, власнику або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах пра­цівник чи власник або уповноважений ним орган можуть ос­каржити його до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши причину пропуску строку поважною, суд може по­новити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропу­щений строк не буде поновлено, заява не розглядається.

Рішення КТС набуває чинності і підлягає виконанню влас­ником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рі­шення у встановлений строк КТС підприємства видає праців­никові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

В посвідченні вказуються: найменування органу, який виніс рішення по трудовому спору, дата його прийняття і видачі по­свідчення; прізвище, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС підприємства та печаткою комісії.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган в десятиденний строк звернувся із заявою про вирішення трудового спору до районного (місько­го) суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримі­сячного строку до районного (міського) суду, судовий викона­вець виконує рішення КТС у примусовому порядку. У разі про­пуску працівником установленого тримісячного строку з поваж­них причин КТС, що видала посвідчення, може поновити цей строк.

4. Судовий порядок розгляду трудових спорів

Другим органом по розгляду трудових спорів є районний (міський) суд. Право на судовий захист - одна із найважливі­ших гарантій охорони трудових прав трудящих. Тому чим дос­тупніша можливість його використання, тим краще забезпе­чується законність у сфері трудових правовідносин.

В районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявою працівника або власника чи уповноваженого ним орга­ну, коли вони не згодні -і рішенням КТС підприємства чи його підрозділу; прокурора, коли він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядають тру­дові спори за заявами працівників підприємств, де КТС не оби­рається; працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміни дати і форму­лювання причини звільнення, оплати за час вимушеного про­гулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, та трудових спорів суддів та прокурорсь­ко-слідчих працівників; керівника підприємства (філіалу, пред­ставництва, відділення та іншого обособленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступ­ників, а також посадових осіб таможенних органів, державних податкових адміністрацій, яким присвоєні персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби і органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які оби­раються, затверджуються і призначаються на посади держав­ними органами, органами місцевого і регіонального само­врядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і фор­мулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінар­них стягнень, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади та трудових спорів суддів і проку­рорсько-слідчих працівників; власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству; працівників з питань застосування за­конодавства про працю, коли спір відповідно до чинного зако­нодавства попередньо був вирішений власником або уповнова­женим ним органом і профспілковим органом підприємства у межах наданих їм прав.

До безпосереднього розгляду в суді віднесені також спори про відмову у прийнятті на роботу працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства; молодих спеціалістів, які закінчили і у встановленому порядку направ­лені на роботу на дане підприємство; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, оди­ноких матерів - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; виборних працівників при закінченні строку їх повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; іншим особам, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Трудові спори суди розглядають за загальними правилами цивільного судочинства, тобто керуються положеннями ЦПК України. Разом з тим у порядку розгляду трудових спорів є свої особливості. Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа після вирішення спору в КТС, суд розглядає її як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто на вимогу працівника до підприємства (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суди Ук­раїни від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів).

Маються на увазі випадки, коли сторони трудового спору не згодні з рішенням КТС, а прокурор вважає його таким, що суперечить чинному законодавству. Стаття 228 КЗпП надає сторонам і прокурору право оскаржити рішення КТС до рай­онного (міського) суду. Фактично ж у даному випадку є не ос­карження рішення, оскільки суд рішення КТС не ревізує, не змінює і не скасовує, а звернення до другого органу, а не до другої інстанції, бо суд по відношенню до КТС є другим орга­ном по розгляду трудових спорів, а не другою інстанцією. Таке звернення до суду здійснюється у формі заяви. Якщо вона по­дається працівником, то це буде позовна заява, яка повинна містити усі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК України.

Заява власника або уповноваженого ним органу до суду по­винна мати довільну форму, якою ставиться перед судом кло­потання про розгляд спору, що був розглянутий КТС, з рішен­ням якої власник або уповноважений ним орган не згоден. Це не позовна заява, бо власник або уповноважений ним орган позову не заявляє, тому при розгляді спору в суді, хоч із заявою до суду звернувся власник або уповноважений ним орган, су­дом буде розглядатись позов працівника до власника у такому ж обсязі, як він був заявлений для розгляду КТС.

Заява прокурора також не є позовною - це вимога до суду розглянути трудовий спір, по якому, на думку прокурора, ви­несено рішення, що суперечить чинному законодавству.

Робітники і службовці при заявленні вимог, що виплива­ють із трудових правовідносин, звільняються від судових витрат на користь держави. По трудових спорах встановлюється альтернативна підсудність: працівникам надано право зверта­тись до суду як за місцем знаходження відповідача, так і за місцем свого проживання.

Відповідно до чинного законодавства цивільною процесу­альною правоздатністю володіють особи, що досягай повноліт­тя. Для вирішення трудового спору до суду можуть звертатися особи, що мають вік чотирнадцять років, якщо вони працюва­ли з дотриманням умов, передбачених ст. 188 КЗпП.

При зверненні до суду необхідно додержуватись давнісних строків. Позовний або давнісний строк - це встановлений за­коном строк для звернення до юрисдикційного органу за захи­стом порушенного права чи інтересу. Цей строк слід відрізняти від процесуального, яким визнається певний відрізок часу для проведення певних процесуальних дій.

У разі пропуску з поважних причин строків районний (міський) суд може поновити їх.

Порядок обчислення строків позовної давності і процесу­альних строків визначається трудовим і процесуальним зако­нодавством. Строки, що встановлені законом або признача­ються судом, обчислюються роками, місяцями, тижнями і дня­ми. Строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна обов'язково настати, наприклад повернення жінки з відпустки по вагітності і пологах.

Строк, що обчислюється роками, закінчується у відповід­ний місяць і число останнього року строку. Так, при укладанні строкового трудового договору 17 липня 1999 р. на три роки його строк закінчується 17 липня 2002 р.

Строк, що обчислюється місяцями, минає відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, який не має відповідного числа, то строк минає в останній день цього місяця. Це прави­ло застосовується і тоді, коли строк обчислюється роками.

Строк, що обчислюється тижнями, розпочинається з дня, що є наступним за тим днем, з якого починається строк. Закін­чується строк у той самий за назвою день, з якого було визна­чено його початок, наприклад понеділок.

Перебіг строків, які визначені календарними днями, роз­починається з дня, що є наступним після календарної дати, яка визначає його початок. Наприклад, в разі незгоди сторони трудового спору з рішенням КТС воно може бути оскаржене до народного суду у десятиденний строк з дня вручення сто­роні копії або витягу з рішення КТС. До цього десятиденного строку включаються всі календарні дні, в тому числі святкові, вихідні та неробочі. Якщо ж кінець строку припадає на неро­бочий день, то останнім днем строку вважається перший за ним робочий день.

5. Розгляд судом спорів про поновлення на роботі

Основним видом трудових спорів, що розглядаються судо­вими органами, є спори про поновлення на роботі. Працівни­ки, звільнені з роботи, незалежно від підстав припинення тру­дового договору, або переведені на іншу роботу, якщо вони вважають таке звільнення або переведення незаконним, мають право звернутись до суду з позовом про поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП поновленню на роботі підлягає працівник, який був звільнений без законної підстави або не­законно переведений на іншу роботу.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому слід мати на увазі, що суд, як і будь-який інший орган по розгляду трудових спорів, не має адміністра­тивних повноважень, тому він не може скасовувати накази, змінювати підстави розірвання трудового договору. Якщо звільнення з роботи проведено з порушенням закону, суд, не скасовуючи наказу і не змінюючи підстав припинення трудо­вого договору, зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Незаконно звільнений працівник не поновлюється на по­передній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприє­мство. Навіть у випадку скорочення чисельності або штату пра­цівників, при реорганізації підприємства незаконно звільне­ний працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Не може викликати відмову в поновленні на попередній роботі також наявність у працівника іншої роботи, на якій вже пра­цює звільнений, якщо внаслідок звільнення з роботи порушені права працівника.

Лише у випадку, коли працівник звільнений без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але понов­лення його на попередній роботі неможливе через ліквідацію підприємства, орган, що розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника чи уповноважений ним орган, а в певних випадках правонаступника виплатити працівнику за­робітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно пра­цівник визнається звільненим відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП, внаслідок чого на працівника поширюються пільги та компенса­ції, передбачені щодо працівників, звільнених за цією підставою.

При розгляді справ про поновлення на роботі суд своїм рішенням не може створити чи надати сторонам якісь права, яких у них до виникнення спору не було. В разі відсутності порушення прав суд відмовляє працівнику у задоволенні його вимог. Але коли трудові права працівника порушені, суд зобо­в'язаний їх захистити, що здійснюється шляхом поновлення працівника на попередній роботі.

Моментом, з якого незаконно звільненого працівника слід вважати поновленим на роботі, є день видання наказу про звільнення, а не день винесення судом рішення. Це означає, що весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу і за весь цей час на користь працівника стягується заро­бітна плата. Ст. 235 КЗпП лише обмежує, що заробітна плата за час вимушеного прогулу може бути стягнена не більш як за один рік. Але коли заява про поновлення на роботі розгля­дається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, може винести рішення про виплату заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного про­гулу провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два кален­дарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення праців­ника з роботи.

До середньомісячної заробітної плати включаються: основ­на заробітна плата, доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці;

керівництво бригадою, вислугу років та ін.); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і топливної енергії; винагорода за підсумками річної роботи підприємства та вислугу років тощо. Щомісячні премії включа­ються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомостю на заробітну плату. Премії, які вип­лачуються за триваліший проміжок часу, включаються в час­тині, що припадає на розрахунковий період.

Не враховуються в середній заробітній платі виплати за ви­конання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівників (за винятком доплат за сумі­щення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього працівника підприємства або його струк­турного підрозділу і не є штатними заступниками); одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, ви­хідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

* премії за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, за сприян­ня впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і зда­вання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, зби­рання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком тих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результатами господарської діяльності); грошові і речові вина­городи за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

* пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні випла­ти; літературний гонорар штатним працівникам газет і жур­налів, що сплачується за авторським договором; вартість бе­зоплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів інди­відуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; виплати, пов'язані з ювілей­ними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; вартість безоплатного надання деяким категоріям працівників комуналь­них послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

* заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком праців­ників, для яких включення її до середнього заробітку передба­чено чинним законодавством); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акція­ми трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання при­чин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаш­туванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, од­ночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробіт­ку за час вимушеного прогулу.

Якщо звільнення проведено на законних підставах і з до­держанням встановлених правил звільнення, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення тільки тому, що про це просить працівник.

При поновленні працівника на роботі і стягненні на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу суд може покласти на службову особу обов'язок відшкодувати підприєм­ству збитки, заподіяні у зв'язку з оплатою незаконно звільне­ному чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу.

Виплачені працівнику на підставі рішення суду заробітна плата за час вимушеного прогулу та інші виплати, що виплива­ють із трудових правовідносин, у разі скасування виконаних рішень з працівника не стягуються. Поворот виконання допус­кається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих даних або поданих ним підроблених документах.

З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення КТС при повторному розгляді справи.