105

---

§ 6. Дія нормативно-правових актів у часі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

напрям темпоральної дії нормативного акта;

момент зупинення дії нормативного акта;

момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починаєть­ся з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотри­муватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими «закони та інші нормативно-правові ак­ти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути дове­дені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають пра­ва і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у поряд­ку, встановленому законом, є не чинними».

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності норма­тивними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ № 503).

Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними д

рукованими видан­нями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради Укра­їни додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом,«але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта  з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, орга­нами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосов­но фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. У цьому рішенні зазна­чається, що перехід .від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпо­середня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнен­ня юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що ви­никли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає на­прям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образ­ним висловом С. Алексєєва, новий нормативний акт ніби розти­нає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності но­вим актом, підпадають під його дію.

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю май­но, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебу­вання в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше пра­вило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2001 року, а дружина — 1 бе­резня 2002 року. Виникає питання: хто вважається власником май­на, успадкованого 1 грудня 2001 року та 1 березня 2002 року. За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чин­ності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом).

Переживаюча дія, старого акта — це явище, за своїм характе­ром протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому тер­мін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відно­синах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до ви­дання нового нормативного акта.

Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подиви­мось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вка­зівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2002 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадко­ване чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх при­ватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщи­ни дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поши­рюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визна­ються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм ново­го закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою зако­ну новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладе­них до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укла­дених після 1 січня 2002 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадко­ване дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значен­ня, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю).

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визна­чають можливість зворотної дії закону.Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відпові­дальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну си­лу. Оскільки закони, що пом’якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осібзавждимають зворотну силу, то для за­стосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону — воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли за­кон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної ДІЇ в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припинення чинності зако­ну означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному орга­ну необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбу­валися відповідні події. А в ситуації з законом, що має пережива­ючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьо­годнішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питан­ня про дію закону в часі, — це зупинення (призупинення) дії нор­мативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неоста­точне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повнова­ження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Консти­туції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного чСуду України щодо їх конституційності».

< Попередня   Наступна >