Головне меню

Розділ XXVII § 1. Поняття правового регулювання

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
50

Розділ XXVII

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

§ 1. Поняття правового регулювання

Всі правові явища, розглянуті раніше (правосвідомість, юри­дичні норми, правовідносини, акти правозастосування та ін.), досліджувалися переважно відокремлено одне від одного без вра­хування їх реального функціонування. Завдання ж цього розділу полягає у висвітленні на підставі вже набутих знань про зазначені юридичні феномени системної побудови правової дійсності, ме­ханізму взаємодії різних юридичних явищ, що її утворюють, сукуп­ним результатом динамічного поєднання яких і є правове регулю­вання суспільних відносин.

Як уже відомо, необхідними умовами існування і гармонійного розвитку кожного суспільства є узгодження інтересів різних його членів, встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, природного до­бору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження в реалізації зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціальної регуляції, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Зміст будь-якого різновиду соціального регулювання (мо­рального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного) так чи інакше полягає у визначенні на нормативному та індивідуаль­ному рівнях відповідно до цілей регулювання меж дозволеної і забороненої поведінки соціальних суб'єктів, встановленні ідеаль­них моделей їхніх стосунків у певних життєвих ситуаціях, а та­кож у стимулюванні фактичного дотримання ними даних уста­новлень. Все це повною мірою властиве і правовому регулюванню, яке в загальному плані може бути охарактер

изоване як процес дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку людей з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.

Разом з тим правовому регулюванню притаманна і певна спе­цифіка, воно має низку тільки йому властивих ознак.

Однією з них є тісний зв'язок правового регулювання з дер­жавою. Саме держава в особі її уповноважених органів відпо­відно до закономірностей розвитку і потреб суспільного життя встановлює загальні засади (принципи, цілі, завдання, межі) і розробляє основні засоби правового регулювання. Це робиться передусім шляхом формування системи законодавчих та інших нормативних правових актів з відповідних питань.)Держава за­сновує юридичні установи правозастосовчого, правоохоронного та іншого профілю, що беруть безпосередню участь в організації і здійсненні правового регулювання, координує їх діяльність, за­стосовує в разі необхідності державний примус до порушників правового порядку. Важливе значення мають державні заходи, спрямовані на ознайомлення населення з положеннями чинного законодавства, юридичними механізмами задоволення та захис­ту його інтересів. Завдяки всьому цьому правове регулювання на­буває таких не завжди характерних іншим видам соціального ре­гулювання рис, як всезагальність, обов'язковість, конкретність, державна примусовість, стабільність і прогнозованість.

Друга із згаданих ознак знаходить свій вияв у системній при­роді правового регулювання. Правове регулювання здійснюється за допомогою різноманітних, але водночас таких, що діють узго­джено, передбачають один одного, юридичних засобів: норм пра­ва, правових відносин, актів тлумачення і застосування правових норм та ін. Наприклад, реалізація юридичних приписів, що вста­новлюють покарання за правопорушення, відбувається не інакше як через охоронні правовідносини, що виникають на підставі за­значених приписів при наявності фактів правопорушень між осо­бами, що їх скоїли, та компетентними органами держави. У свою чергу, ці правовідносини обумовлюють прийняття різних право-застосовних актів (а саме: вироків суду, постанов зі справ про адміністративні правопорушення та ін.), які покладають на пра­вопорушників обов'язок понести передбачену законом міру юри­дичної відповідальності. Врегулювання конкретних вчинків, актів поведінки людей — ці і деякі інші юридичні явища виступають відносно даної мети як єдина система, цілісний комплекс тісно пов'язаних між собою правових засобів.

Крім того, правове регулювання вирізняється серед інших форм соціальної регуляції своєю цілеспрямованістю і результа­тивністю, які виявляються в орієнтації правового регулювання на досягнення чітко позначеного в нормах права соціального ре­зультату, а також у широкому діапазоні існуючих для цього спо­собів дії (починаючи зі стимулювання бажаної поведінки право­вих суб'єктів через надання певних рекомендацій, встановлення пільг, заохочень і закінчуючи можливістю застосування до них засобів державного примусу), що дозволяють ефективно вирішу­вати поставлені завдання.

Правове регулювання не слід ототожнювати з більш масштаб­ним явищем — правовим впливом, що охоплює і саме правове ре­гулювання і ті прояви дії права, які безпосередньо не пов'язані з виконанням його прямого призначення в суспільстві — визначен­ням вираженої і ззовні поведінки соціальних суб'єктів. Так, право здійснює поряд з правовим регулюванням виховний, ціннісно-орієнтаційний, інформаційний вплив на свідомість людей.

Нетотожність правового регулювання і правового впливу зна­ходить свій вияв і в тому, що на відміну від системного характеру правового регулювання, яке реалізується, як уже було зазначено, шляхом взаємодії різноманітних юридичних засобів, джерелами правового впливу можуть виступати і окремо взяті юридичні яви­ща, наприклад норми права, індивідуальні правові акти і т. ін.

Процес правового регулювання є тривалим у часі і розпа­дається на кілька відносно самостійних етапів (стадій). У змісто­вому плані розмежовують стадії правової регламентації суспіль­них відносин і дії права. У функціональному аспекті розрізняють стадію формування нормативної основи правового регулюван­ня, стадію встановлення правових відносин, а також стадії засто­сування та реалізації правових норм. Більш детально структура правового регулювання буде розглянута далі. Попередньо ж за­уважимо, що правове регулювання не завжди проходить всі пе­релічені етапи, оскільки деякі норми права мають дещо спроще­ний механізм своєї реалізації.

Правоутворююча діяльність державних органів, наділених повноваженнями у формулюванні правових приписів, є важли­вим, але не єдиним джерелом права. Тому і правове регулювання здійснюється не тільки через державу, хоча саме вона зараз за­безпечує юридичне опосередкування переважної більшості соціальних зв'язків. У відповідних межах та в певних сферах суспільних відносин у його забезпеченні беруть участь й інші суб'єкти, у тому числі громадські об'єднання, комерційні ор­ганізації, трудові колективи. Причому, у зв'язку з помітним поси­ленням на сучасному етапі розвитку суспільства об'єктивних тенденцій до подальшої диференціації, ускладнення соціального життя, що унеможливлює управління суспільними справами тільки в централізованому порядку, значення правового регулю­вання, здійснюваного на цьому рівні, щодалі зростатиме.

Правове регулювання поширюється (повинне поширюватися) не нг всі стосунки людей, а лише на ті суспільні відносини та зв'яз­ки, які входять до предмета правового регулювання. Під предме­том правового регулювання розуміють сукупність суспільних відносин, які можуть бути упорядковані юридичними засобами і об'єктивно потребують такого упорядкування. Визначення фак­тичного складу предмета правового регулювання пов'язане з не­обхідністю врахування низки обставин.

По-перше, правове регулювання є прийнятним тільки для во­льових суспільних відносин, учасники яких спроможні свідомо обирати і реалізовувати певні варіанти власної поведінки.

По-друге, специфіка цього виду соціальної регуляції не доз­воляє застосовувати його до тих сторін суспільного буття, що не піддаються зовнішньому контролю. Право не здатне (і не повин­не) спеціально визначати думки людини, її внутрішню позицію з будь-яких питань.

По-третє, оскільки правове регулювання базується здебіль­шого на нормативній основі, воно є найбільш ефективним для до­сить сталих, повторюваних, типових суспільних відносин, ознаки яких в узагальненому вигляді можуть бути зафіксовані у право­вих приписах.

По-четверте, правове регулювання повинне застосовуватися лише до тих соціальних відносин, що мають певну суспільну зна­чущість і (або) не можуть без цього нормально розвиватися і функціонувати. У зв'язку з цим недоцільно поширювати юридич­ну регламентацію на відносини, належна упорядкованість і роз­виток яких забезпечується за рахунок інших соціальних регуля­торів (звичаїв, моральних, корпоративних, релігійних норм).

По-п'яте, правове регулювання не придатне для визначення характеру особистих стосунків людей, таких як кохання, дружба та деякі інші.

Розглянуті чинники мають об'єктивну природу. Однак існу­ють і деякі суб'єктивні (або суб'єктивно-об'єктивні) фактори, що впливають на обсяг відносин, які регулює право. Найзначнішими серед них є стан загальної і правової культури населення, рівень розвитку правової науки і юридичної техніки, ефективність юри­дичної практики тощо.

< Попередня   Наступна >