Головне меню
Головна Підручники Теорія держави та права Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік § 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук

§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
192

§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук

Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, ба­зову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною юридичною наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв'язок. Це питання є важливою частиною більш широкої пробле­ми, що має загальносуспільний характер, про співвідношення теорії і практики.. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагаль­нення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів яв­ляють собою базу для формування загальнотеоретичних ви­сновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, пра­вильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керів­ними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйма­тися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий ха­рактер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних пи­тань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних норм.

Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, загальна теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки

цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, на­приклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Загальна теорія держави і права відки­дає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не об­межуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних по­ложень вона повинна використовувати й інші знання. При фор­мулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопору­шення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про за­гальні ознаки права і законності.

Загальна теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в на­уку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загаль­нотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільно­го права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб'єктів права.

Незважаючи на загальний і навіть абстрактний характер те­орії держави і права, вона невідривна від суспільної і, особливо, юридичної практики, яка безпосередньо вивчається спеціальни­ми юридичними науками. її положення є результатом не тільки логічних висновків і теоретичних узагальнень матеріалів інших правових наук, але й наукового осмислення державного управ­ління і правового регулювання як сучасного, так і минулого та накопиченого на цій базі державно-правового досвіду. З цього боку юридична практика виступає як джерело формулювання і розвитку понять, категорій та закономірностей у державно-пра­вовій сфері, як основа загальнотеоретичних висновків. Суспільна практика постійно ставить перед наукою певні завдання, висуває проблеми, які вимагають наукових рішень, в тому числі прогнозу­вання. Так, робота по розбудові правової демократичної соціаль­ної держави, формуванню громадянського суспільства, інтегру­ванню в міжнародне співтовариство висунуло на передній план ряд досліджень. Йдеться про аналіз принципів поділу влади і вер­ховенства права, формулювання рекомендацій щодо удоскона­лення законодавчого процесу, створення такого за змістом зако­нодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам щодо прав людини, про налагоджування процесу імплементації міжнарод­но-правових норм у національне право. Великого значення набу­ває в сучасних умовах дослідження судової практики при засто­суванні норм різних галузей права. У процесі її удосконалення вирішуються загальнотеоретичні питання про можливості і співвідношення правоутворення, правотлумачення і правозастосування в діяльності судової системи.

Зворотний вплив теорії держави і права на юридичну практи­ку може здійснюватись у двох напрямках. Загальні категорії те­орії впливають на практику опосередковано. Так, наприклад, загальнотеоретичне поняття і визначення права дає можливість розрізняти право і законодавство, створюючи таким чином кри­терії для визнання правового чи неправового характеру окремих законодавчих актів. Деякі висновки, що формулюються з позицій теорії держави і права, безпосередньо містять рекомендації, які мають практичне значення, обумовлюють напрямки практичної діяльності. До них можна віднести положення про порядок прий­няття законів, правила юридичної техніки, рекомендації в галузі державного будівництва і т. ін.

Не можна також применшувати значення юридичної практи­ки як критерію правильності і наукової цінності окремих кон­цепцій. Цінність цих концепцій залежить від ефективності прак­тики, що відбиває їх.

Аналіз матеріалів окремих юридичних наук є недостатнім для формулювання загальнотеоретичних висновків і положень. Функціонування держави і права є частиною суспільного життя, отже, воно пов'язане з політичним, економічним, соціальним і культурним розвитком суспільства. Тому для створення кате­горій загальної теорії держави і права необхідним є широкий підхід з використанням матеріалів не тільки юридичних, але й інших суспільних наук — філософії, політології, соціології, еко­номічної теорії, психології, кібернетики і т. ін. Особливо велико­го значення в цьому зв'язку набуває співвідношення загальної те­орії держави і права з філософією, соціологією і політологією.

Отже, передусім державно-правова дійсність потребує свого осмислення з боку філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія формулює лише найзагальніші положення про державу й право, шукає шля­хи по забезпеченню розгорнутого і детального аналізу держав­но-правових явищ, формулює критерії того, якими повинні бутиправо і держава.

Зв'язок загальної теорії держави і права з філософією відбу­вається у трьох напрямках. По-перше, філософія озброює юрис­тів науковою методологією дослідження. Саме нею вироблені ма­теріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, антропологічний, метафізичний та інші підходи до наукових досліджень, що вико­ристовуються і в загальній теорії держави і права. По-друге, філософія формулює найзагальніші закони суспільного розвит­ку, які поширюються і на державу та право. По-третє, філо­софські дослідження безпосередньо торкаються держави і права, і передусім визначення їхнього місця і ролі в суспільстві. Так, на-приклад, у XIX столітті видатний філософ І. Кант дав праву ха­рактеристику, яка застосовується і нині, як такої міри свободи, що здатна забезпечувати поєднання свободи однієї особи зі сво­бодою усіх людей. Тісний зв'язок теорії держави і права з філо­софією привів до формування на їх стику філософії права, яку значна частина науковців розглядає як систему філософських знань про право. Філософія права є засобом осмислення права з філософських позицій із використанням філософських кате­горій. Визнаючи позитивне значення такого підходу, водночас слід зауважити, що фактично філософія права є складовою час­тиною як філософської, так і державно-правової науки і не має чітко визначеного власного предмета дослідження.

Так само стоїть справа з питанням про зв'язок вивчення проб­лем держави і права з соціологією — наукою, об'єктом дослід­ження якої є поведінка людей, практика окремих суспільних структур і груп, усі соціальні процеси, що відбуваються в су­спільстві. Ці процеси безумовно впливають і на зміст діяльності і розвиток держави і права, тож повинні враховуватися при за­гальнотеоретичних дослідженнях. Деякі з них є типовими для державно-правової сфери і пов'язані з особливостями юридичної практики — діяльністю державних та самоврядних органів, по­ведінкою посадових осіб, правопорушеннями, судовою практи­кою, конфліктами, що виникають у державно-правовій сфері тощо. Все це привело до проведення в рамках загальної теорії держави і права емпіричних за своєю природою соціальних досліджень, заснованих на науковому узагальненні різних видів юридичної діяльності, і передусім правомірної і неправомірної поведінки людини та інших суб'єктів права, з'ясуванню причин юридичних конфліктів і шляхів їх подолання, експериментальних перевірок окремих наукових гіпотез тощо. Багато хто вважає, що це свідчить про наявність спеціальної галузі наукового знання — соціології права. Такі висновки мають, на наш погляд, дещо умов­ний характер. Проведення відповідних стикових наукових до­сліджень є необхідною і невід'ємною складовою частиною як за­гальної соціології, так і юридичної науки. При всьому величезно­му значенні використання соціологічного інструментарію для правових досліджень соціологія права не має власного, тільки їй властивого предмета дослідження і саме тому не може бути ви­знана самостійною міжгалузевою юридичною наукою.

При юридичних дослідженнях, особливо в галузі державо­знавства, загальна теорія держави і права спирається і на політологію — науку про політику, політичні системи, політичні проце­си, владовідносини, методи досягнення політичної влади, струк­туру соціальної основи суспільства. Політологія розглядає дер­жаву і право в практичному плані як результат боротьби за владу і як засоби її завоювання. Загальна теорія держави і права широ­ко використовує матеріали політології для формулювання своїх узагальнень і наукових абстракцій, які відсутні в політології. Та­ким чином, існує тісний зв'язок цих двох галузей наукового знан­ня. Але кожна з них має свій специфічний предмет дослідження. Це свідчить про відсутність наукових підстав для тверджень про доцільність концентрації наукової розробки всіх питань теорії держави виключно в межах загальної теорії держави і права або політології.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук