125

---

§ 4. Методологія дослідження теорії держави і права

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягти бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (скла­дання плану дослідження, вивчення літератури, архівних ма­теріалів, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах і т. ін.).

Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загально-філософських позицій, з яких ведеться дослідження, та від мірку­вань про найдоцільніші засоби досягнення його цілей.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма на­уками, приватаонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим ме­тодом дослідження державно-правових явищ вважався діалек­тичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному ме­тоду дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов'язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Відомо, що діалектичний метод був спочатку роз­роблений і

сформульований Г. Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна наука, в тому числі юридична, підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрун­тування прогресивних, таких, що відповідають потребам суспіль­ного розвитку, ідей. По суті, на ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці пра­ва обґрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи (деякі вважають, що від Бога). І вченням про ці права сучасна юридична наука віддає належне.

Вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що най­сприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний стан­дартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення і інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів — ма­теріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного і соціалістичного і т. ін., — збагачує науку і підвищує наукову цін­ність її висновків. У зв'язку з цим не можна погодитися з механіч­ним відкиданням положень марксистської теорії держави і права і положень, вироблених на її основі юридичною наукою. Особли­во це стосується ідей про тісний взаємозв'язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та інши­ми суспільними факторами. Відкидаючи вульгарні крайнощі (на­приклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису), юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених люд­ством у галузі вчень про державу і право.

Зокрема, зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод дослідження державно-правових явищ, який після Гегеля ши­роко використовувався марксизмом. В основі цього методу ле­жить принцип всебічності наукового дослідження. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефектив­ності, перспектив розвитку тощо. У галузі загального вчення про державу і право великого методологічного значення набуває ряд фундаментальних ознак цього методу. Виходячи з загального взаємозв'язку державно-правових явищ, загальна теорія держави і права повинна пов'язувати свої висновки з використанням досягнень всіх суспільних і особливо юридичних наук. Необхідно виходити із взаємозв'язку і взаємодії держави і права, пов'язува­ти їх з урахуванням стану суспільної свідомості, з реаліями у сфері політики, економіки та інших проявів суспільного життя. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблюва­ти пізнання держави і права, переходити від емпіричного до за­гальнотеоретичного рівня, від малих до більш глибинних знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в при­роді, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш до більш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий прогрес, до таких, що йому сприяють.

Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, врахо­вувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності і пе­редбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної цент­ралізації і децентралізації, правових і неправових законів, пра­вомірної поведінки і правопорушень, прав і обов'язків, боротьби різних наукових течій, концепцій і т. ін.

У науці є неприпустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методо­логічного значення набуває визнання існування загальних мето­дологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової цивілізації, до них слід віднести орієнтацію на загальнолюдські цінності, на побудову демократичної, соціальної, правової дер­жави, на додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості.

Дослідження державно-правової дійсності великою мірою спрямовується і такими загальними категоріями діалектики, як суть і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, такими її за­конами, як заперечення запереченя, перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежних засад. Так, предмет за­гальної теорії держави і права має на увазі не тільки опис певного явища, а й необхідність пізнавання його суті. Співвідношення змісту і форми як держави, так і права засноване на визнанні вто­ринності форм стосовно їх сутності, на можливості існування в межах однієї сутності різних форм, на пошук саме тих із них, що найбільше відповідають сутності явища, тощо.

Спрямованість діалектики на необхідність обґрунтування за­кономірних змін в усіх сферах, у тому числі державно-правовій, певною мірою забезпечується енергетикою — наукою, яка надає великого методологічного значення випадковостям, що виника­ють на базі суспільної самоорганізації в умовах нестабільності і випливають з наявності великої кількості можливостей, виник­нення непередбачених труднощів і т. ін. Такий підхід, безумовно, має перспективи, але в сучасних умовах є мало розробленим, особливо щодо вчення про державу і право.

Ось деякі методи, що мають загальнонаукове значення і особ­ливо широко використовуються юридичною наукою.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить фор­мально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосе­редженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформу­ються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматично­го (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: дер­жавне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій ос­нові формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. На основі спільних рис, властивих державно-правовим явищам, що досліджуються окремими правовими науками, теорія держави і права виявляє їх найсуттєвіші повторювальні ознаки, які синтезуються у відповід­ні поняття, такі як «держава», «право», «орган держави», «ком­петенція», «правосуб'єктність», «суб'єкт права», «правовідно-щення», «правопорушення», «законність» і т. ін. Велике наукове значення мають визначення юридичних понять — наукові абст­ракції, які відбивають найсуттєвіші їхні риси. Недоліком застосу­вання формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-пра­вових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами, за що невипадково дістав назву «юриспру­денції понять».

При подальшому розвитку тих чи інших наукових положень після того, як наукові абстракції сформульовані, цей недолік ліквідується шляхом поступового сходження від абстрактного до конкретного знання. Це здійснюється за допомогою встановдення зв'язку наукових абстракцій з юридичною і суспільною практикою, їхньої деталізації, визначення місця в державно-правовій системі і шляхів практичної реалізації потенціалу цих абстракцій.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобіч­ність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

Застосування історико-порівняльного методу передбачає різні напрями порівняння державно-правових явищ. Аналіз певно­го явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тен­денцій і закономірностей його розвитку. Крім того, на цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвит­ку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доціль­ність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, простеживши розвиток прав і свобод людини і грома­дянина в незалежній Україні, можна зробити висновок про на­явність постійних тенденцій їх розширення і посилення їх захисту. Важливими етапами цього процесу є прийняття Конституції, на­прямки діяльності Конституційного Суду і Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, приєднання України до між­народних угод з захисту прав людини, надання суду права безпо­середнього застосування конституційних норм, які захищають права громадян, як норм прямої дії, — усього, що дає підстави для висновку про постійний характер таких тенденцій, тобто існуван­ня відповідної закономірності. Вибір для України президентсько-парламентської форми державного управління є співзвучним істо­ричним традиціям існування гетьманської влади у сполученні з дійовою участю населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку, коли Україна мала хоча б відносну самостійність.

Історичні порівняння можуть здійснюватися і з розвитком держави і права іноземних країн і їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити всезагальні спільні риси і відмінності дер­жавно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чи­ном здійснюється узагальнення досвіду, частина якого може вра­ховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов'язаних з ними суспільних відносин.

Конкретно-соціологічний метод дослідження застосо­вується на його першому або останньому етапі. Він завжди пов'язаний з дослідженням державно-правової практики. Прак­тичні матеріали можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою дер­жавно-правовою практикою, документами, статистичними дани­ми, шляхом моделювання, проведення експериментів. Аналіз одержаних результатів і їх узагальнення можуть застосовува­тись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дії певних державно-правових інститутів і підго­товки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності реформування, а також виявлення ставлення суспільної думки до їх функціонування.Ці дослідження відіграють винятково важливу роль у визначен­ні, посиленні окремих напрямків діяльності державних органів і по­садових осіб, законотворчої і правозастосовної діяльності.

Системний аналіз у правовій науці побудований на погляді на державу і право як системи, що складаються з окремих еле­ментів. Між елементами кожної системи існує взаємозв'язок, яким обумовлюються місце і роль кожного елементу в цій сис­темі.

Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб уста­новити структуру певної правової або державної системи і взаємозв'язок кожного її елементу з іншими елементами тієї ж системи і з вищестоящою системою. Так, держава є системою, до якої як елементи входять державні органи, а право становлять галузі, що є елементами системи права. Кожний державний ор­ган пов'язаний з усіма іншими державними органами. Від місця того чи іншого органу в державній системі залежать його функції. Кабінет Міністрів як державний орган має свою струк­туру. Він пов'язаний певними зв'язками з іншими елементами державної системи. Дослідник відповідає на питання про до­цільність встановлення зв'язків між його структурними елемен­тами і структурами інших державних органів. Щодо галузі права як структурного елементу системи права, то вона теж по­діляється на більш дрібні структурні елементи — підгалузі, ін­ститути і норми права. З позицій системного аналізу науковець може і повинен ставити і вирішувати питання, яке місце повинна займати та чи інша норма в системі інституту, галузі та права і законодавства в цілому.

Усі розглянуті методи дослідження держави і права тісно дов'язані між собою і застосовуються у поєднанні один з одним. При цьому окремі спеціальні методи можна розглядати як засоби задоволення тих чи інших вимог загальнофілософського методу. Спільне одноразове застосування різних методів сприяє задово­ленню основної методологічної вимоги — всебічності наукового дослідження.

< Попередня   Наступна >