Головне меню

Розділ ІІІ § 1. Ознаки та поняття держави

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
51

Розділ ІІІ

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

§ 1. Ознаки та поняття держави

Характеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на то­му, що вона є необхідною формою організації розвиненого су­спільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним. Погляди на державу, на характеристику ЇЇ сутності, головних рис і призначення досить різні у представників того чи іншого на­укового напрямку. Велика група науковців виходила при визна­ченні поняття «держава» з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими, ким правлять, у вигляді політичної влади; Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою; Ф. Хайєк характеризує державу як організацію, що її свідомо створюють люди, які про­живають разом з метою однакового управління; Б. Баді та П. Бірн-баум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек. Г. Кельзен характеризував її як персоніфі­кацію правопорядку, І. Кант — як об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек — як цільову єдність людей, які мають властивості юридичних суб'єк­тів і є носіями права.

Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. М. Коркунов ви­значав державу як об'єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечується встановленням монополії державних органів на здійснення примусу, — отже, наголошував на її примусовому ха­рактері. На ту саму обставину вказує Дж. Ролз, який вважає, що держава повинна здійснювати ост

аточну владу і примус на певній території.

У найбільш концентрованій формі вказівка на примусовий ха­рактер держави сформульована у вченні марксизму-ленінізму. Ця риса держави розглядається ним як похідна від її класової природи, хоча К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін визнавали також необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інте­ресів. Характерними для цієї теорії, в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) або ма­шини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держа­ви, в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, до структури якої входить кілька побічних і кілька головних елементів. На перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх наявність, за кла­сичними юридичними поглядами, відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. Відомий на заході правовий словник Фішера характеризує державу як таку спільноту, в основі якої лежить територія, народ і державна влада. Дійсно, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднувальну щодо населення роль. Цією ознакою по­значається її відмінність як від організації родового суспільства, яке формувалося на основі об'єднання за кровнородинними озна­ками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших форму­вань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністра­тивно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є самоорганізованою спільнотою.

Населення, яке мешкає в межах державної території, має свої певні особливості. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший пра­вовий статус і найбільш стійкі правові зв'язки з державою. Він та­кож має права і повинен виконувати всі обов'язки, передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавляються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов'язку нести військову службу та ін.).

Основним елементом держави є, безумовно, політична влада. Інші ознаки держави здебільшого пов'язані з тими чи тими про­явами державної влади. Найважливішою з них є здатність вида­вати закони й інші правові акти, які являють собою прояв безу­мовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність вод­ночас виступає як засіб самообмеження держави і забезпечення  її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на їх поведінку, а через неї на суспільні відносини.

Похідною ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентів — армії й поліції. Держа­ва має у своїй власності певні необхідні для технічного забезпе­чення своєї діяльності засоби (озброєння, будівлі, транспорт, в'язниці і т. ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, робить у разі не­обхідності внутрішні й зовнішні займи. Кожна держава має свої власні символи, якими є державні герб і прапор.

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбивають і на­ведені вище її різноманітні визначення. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як ор­ганізація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади. Два перших аспекти мають функціональний, а третій— механізменний характер.

Як організація всього суспільства держава виступає у внут­рішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення кра­їни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави приймаються ті рішення, які, маючи загально­обов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав всіх громадян, на проведення соціальної політики як загально­суспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв'язку, боротьбі з порушниками закон­ності, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Вона є ор­ганізатором усіх спільних справ — громадських робіт, охорони природи, пам'ятників культури, історичних цінностей, здійснює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник всього суспільства держава може виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом'якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів.

Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущішим. Разом з цим, держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Йдеться про певні класи, прошар­ки, державну або партійну бюрократію, номенклатуру. У зв'язку з цим держава може поєднувати захист інтересів всього суспіль­ства з діями на їх користь. Інтереси суспільства у певних випад­ках набувають пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широкою. Держава може бути провідником інтересів одного або кількох класів, меншості або більшості населення. Це завжди по­значається на змісті її діяльності, державній політиці, спрямо­ваній на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться і про можливість фактичної належності влади в державі елітам — економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність усіх їх форм, може створювати все­народну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Узята в механізменному аспекті держава організована як пев­ний апарат влади, який має складну структуру. Цей апарат являє собою розвинену систему відокремлених від суспільства держав­них органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управ­ління суспільством, його реформування. Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі саме державний апарат по­винен бути каналом здійснення народовладдя. У складі апарату існують органи первинного і вторинного народного представ­ництва. Органи первинного народного представництва утворю­ються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім во­ни обирають органи вторинного представництва. В Україні орга­нами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного — Кабінет Міністрів, система судів, Генеральний прокурор.

Вказані три аспекти діяльності держави і його головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Окремо слід наголосити на тому, що в умовах демократично­го суспільства держава завжди є правовою організацією. Вона діє в межах права, яке має пріоритет над державою.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук