80

---

§ 2. Держава як організація

Центральним у характеристиці поняття «держава» є погляд на неї як на організацію політичної влади. В усіх аспектах своєї діяльності держава невідривна від такого універсального понят­тя, як влада.

Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, але й у всіх осередках суспільства — в суспільних утвореннях, політич­них партіях, установах тощо. Влада властива всім суспільним відносинам — економічним, політичним, соціальним, ідеологіч­ним. І хоча є різні підходи до поняття влади, найбільш практич­ним для її характеристики є погляд на неї як на прояв організова­ної сили, заснованої на здатності одних суб'єктів нав'язувати свою волю іншим, тобто керувати ними. Отже, в основі держав­ної влади лежать відносини залежності між людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер і створюють мож­ливість різними способами нав'язувати державну волю громадя­нам та іншим суб'єктам суспільних відносин.

Державна влада має публічний характер і здійснюється як щодо своїх громадян, так і щодо інших суб'єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їхню економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі складаються відносини керування і підлеглості. Персоніфікація влади відбувається через апарат, що управляєсуспільством.

Суб'єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи. Ци­ми суб'єктами можуть бути колегіальні множини людей (наприклад, переважної кількості органів, що входять до судо­вої системи) або окремі особистості — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої адміністрації, начальник райвідділу міліції тощо).

Приймаючи обов'язкові для підвладних структур рішення, державна влада визначає лінію їхн

ьої поведінки. Владні відноси­ни можуть бути при цьому побудовані на добровільних і приму­сових засадах. Методи здійснення державної влади різноманітні. Це може бути панування, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній централізації і концентрації влади можливе здійснення не обмеженої законами і такої, що призво­дить до свавілля, групової або ж особистої диктатури. Відпо­відно, підкорення велінням державної влади може бути заснова­не на звичці, переконанні в їх корисності, побоюванні невигідних, в тому числі й матеріальних, наслідків, на сподіванні матеріально­го чи морального заохочення або ж на побоюванні застосування державного примусу.

Сила авторитету влади держави значно ефективніша за авто­ритет її сили. Саме тому головним для забезпечення ефектив­ності її діяльності є наявність у суспільстві переконання в при­родності, доцільності і необхідності її велінь.

Найважливішою ознакою державної влади є її політичний ха­рактер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов'язані з державою. Державна влада здійснюється над різно­манітними суспільними угрупованнями і окремими особами при їх взаємодії одне з одним у процесі реалізації політики (такими угру­пованнями можуть бути класи, прошарки, соціальні, етнічні й релі­гійні групи, що об'єднуються в певні суспільні утворення). Політика завжди пов'язана з діяльністю держави, з участю в її справах. Біль­ше того, політична влада є державною монополією. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча і беруть участь у політиці, але їх вла­да поширюється тільки на членів тієї чи іншої організації і має ха­рактер звичайної суспільної, а не політичної влади. Держава є го­ловним елементом політичної системи суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування.

Взаємодіючи з різними ланками політичної системи — пар­тіями, рухами, групами населення, об'єднаними за соціальними, національними, професійними, статевими та іншими ознаками, держава являє собою провідний суб'єкт політичного життя. У цій якості вона взаємодіє з іншими ланками політичної системи, реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності, наглядає за його до­держанням. Недержавні формування, хоча безпосередньо і не здійснюють політичної влади, але беруть участь у боротьбі за прийняття тих чи інших державних рішень, за їх реалізацію або контроль за їх здійсненням, за зміну державної політики. Отже, завжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, бороть­бу за державну владу, за вплив на її діяльність. Через законодав­ство держава офіційно визначає правове становище інших еле­ментів політичної системи. Оскільки усяка політична боротьба і діяльність так чи інакше пов'язана з державою, все це обумовлює винятково її монополію на політичну владу.

Саме на державну владу покладається здійснення низки функ­цій — напрямків її діяльності стосовно впливу на суспільні відно­сини. Через функції держави розкривається її сутність. Виходячи з того, що проблема функцій держави буде викладена в спеціаль­ному розділі підручника обмежимось окремими зауваженнями. Державні функції поділяються на кілька видів.

Основними серед них є ті, що визначають головні напрямки діяльності держави, а саме: економічна, політична, соціальна та ідеологічна функції. У державах різних історичних типів їх зміст і обсяг різні. Решта напрямків діяльності держави значно вужча і становить її неосновні функції.

Політична влада, яка монопольно належить державі, викори­стовується нею для вирішення як внутрішньо, так і зовнішньо­політичних завдань. Цьому відповідає поділ державних функцій на внутрішні і зовнішні.

Більшість державних функцій мають постійний характер, проте деяким з них притаманний тимчасовий специфічний харак­тер. Ці функції здійснюються під час воєнних дій, для боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, у зв'язку з участю в діях міжнарод­них збройних сил і т. ін. Тимчасові функції мають здебільшого надзвичайний характер.

Джерелом сучасної державної влади в демократичній державі є її народ. Легітимація цієї влади відбувається на основі делегу­вання її народом шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встановленою Конституцією процедурою. Згідно з Дек­ларацією про державний суверенітет України виборним держав­ним органом, що може виступати від імені усього народу України, є Верховна Рада України. Другим всенародно обраним органом первинного представництва народу згідно з Конституцією України (ст. 103) є Президент України. Усі інші державні орга­ни — похідні від перших двох.

< Попередня   Наступна >