69

---

§ 4. Політичний режим

Політичний (державний) режим указує на сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні і конкретизують основні показники форми державного правлін­ня й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого політичного режиму є:

а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і сво­бод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо;

б) способи легітимації державної влади;

в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій;

г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість викорис­тання силових структур, інших ресурсів влади;

ґ) механізм ідеологічного тиску.

Таким чином, політичний режим (у широкому смислі слова) характеризується рівнем гарантованості демократичних прав і свобод громадян, ступенем відповідності офіційних конституційних установлень політичним реаліям. Політичні реалії — невід'ємна характеристика політичного клімату в будь-яку епоху розвитку держави. Поєднання способів здійснення влади ставить акценти демократичності й авторитарності режимів (від деспо­тичних, теократичних і режимів рабовласницької демократії до сучасних модифікацій ліберально-демократичного й авторитар­ного режиму). Політичний режим будь-якої держави тісно взаєпомопов'язаний і з іншим виміром політичного життя держа­ви — його політичним курсом. Якщо політичний курс відбиває цілі суспільства, то політичний режим — засоби їх досягнен­ня. Використання засобів політичної діяльності держави, не адекватних її цілям, призводить до серйозної соціальної дес­табілізації, втрати довіри з боку членів суспільства до політичних цін

ностей (громадяни все менше пов'язують захист власних інте­ресів і безпеки з політичним режимом держави), до відчуження людини від політичного процесу (держава встановлює суто при­мусовий контакт з громадянином) і як наслідок — до де легітимації політичного режиму в цілому, його невизнання.

Типи політичного режиму традиційно поділяють на демокра­тичні і недемократичні (авторитарні). Це важливо для вичленення їх основних показників.

Демократичний режим — стан політичного життя суспіль­ства, при якому державна влада здійснюється на основі прин­ципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у фор­муванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання праві свобод людини. Основним його різно­видом традиційно вважався ліберальний режим. Однак тенденції розвитку політичних систем у розвинених країнах внесли значні корективи в розуміння демократичних цінностей. Якщо лібераль­на класична демократія була за своєю суттю індивідуалістичною (демократією індивідів), то сучасна демократія стала демо­кратією організацій, політичних партій, асоціацій, груп інтересів та інших суб'єктів, що входять до політичної системи суспільства. Але плюралістична демократія, в центрі уваги якої є організації і групи, стане практично марною для суспільства, якщо в його політичній і правовій системі буде ігноруватися свобода особи. Політичний режим є демократичним настільки, наскільки держа­ва гарантує людині прояви її свободи у трьох аспектах: як індивіду (особистості); як соціальному суб'єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована. Поєднання цих іпостасей свободи індивіда стає можливим саме в рамках демократичного режиму. Він здатний не тільки нести в собі необхідні гарантії сво­бод, але й забезпечувати оптимальні умови сполучення різних інтересів, їх гармонію. Сучасну форму такої гармонізації являє собою плюралістична демократія, яка коригує класичну ліберальну ідею з урахуванням сучасної динаміки суспільного розвитку. Звичайно, чимало положень теорії лібералізму про мак­симально можливу свободу особистості сьогодні достатньо вико­ристовувані у практиці держав, що переходять до демократії. Од­нак для вже існуючих демократичних систем Заходу лібералізм як основоположний принцип конституційного устрою демократич­них держав у його класичному вигляді вже відійшов у минуле. Ним його доповнює політичний плюралізм в єдності з ідеологічним та економічним. І це є закономірним тією мірою, якою відсутність та­кого плюралізму закономірно призводить до переродження демо­кратії в авторитаризм або в його крайній прояв — тоталітаризм. До основних ознак демократичного режиму належать:

а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і свобод;

б) виборність представницьких органів влади населенням;

в) юридично визначена строковість повноважень представницьких органів;

г) розвинена система демократичних інститутів;

ґ) пряма участь громадян у вирішенні загальних справ;

д) реальне здійснення поділу державної влади;

є) політичний плюралізм із врахуванням інтересів меншин.

Демократичний режим має кілька основних різновидів: лібе­рально-демократичний, радикально-демократичний, національно-демократичний та ін.

Недемократичні режими — це режими, за яких державна вла­да здійснюється шляхом обмеження і порушення формально про­голошених прав_і_свобод людини.

До основних ознак такого режиму в умовах сьогодення нале­жать:

а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) тенденція до застосування неправових засобів здійснення влади;

г) застосування примусових методів управління;

ґ) протиправне використання силових структур;

д) у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощівт у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовно-культурнийрозвиток і т. ін.).

До антидемократичного типу в історії держав належали такі його різновиди, як деспотичний (тобто режим необмеженої влади і свавілля в управлінні при відсутності його правових і моральних ос­нов, повній безправності підданих); тиранічний (панування жорст­ких способів здійснення влади при режимі одноособового прав­ління в античних державах); військово-диктаторський; расист­ський; фашистський, мусульмансько-фундаментальний та ін.

Усі перелічені режими, як і тоталітарний, мають авторитар­ний характер. Він лише проявляється в них різною мірою. Авто­ритарний режим заслуговує особливої уваги: саме за його умов інститути демократії існують формально, державні рішення приймаються правлячою елітою, функції якої не обмежуються законом, офіційно визнається пріоритет державних інтересів перед інтересами особи. При тоталітарному режимі (крайня фор­ма авторитарного) особливо помітні методи силового ідео­логічного тиску, політична опозиція недопустима, зрощення державного апарату з партійним, жорстку централізація управління. протизаконне використання_силових структур держави, міліта­ризація державної політики, підміна державних і правових ме­ханізмів створенням неконституційних органів (наприклад, ор­ганів позасудової репресії в колишніх соціалістичних державах).

Однак у реальному житті в будь-якому політичному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитарності і демокра­тизму, тобто «чистих» режимів практично не існує. Це особливо важливо сьогодні для пояснення суті політичних режимів у дер­жавах перехідного періоду: там, де вибір між демократією й авто­кратією лежить у руслі політичного курсу, політичний режим має дуже багато особливостей. Вибір демократичного шляху розвит­ку сам по собі не несе автоматичної свободи, зростання благо­денства, справедливості і безпеки. Тоталітарний режим залишив у спадок корупцію, протекціонізм, скакання цін та їх перекіс, зовнішній борг тощо. Цими чинниками визначається специфіка засобів, прийомів здійснення державної влади перехідного періоду. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням ав­торитарних підходів. Тому повна централізація і жорсткий дер­жавний контроль у деяких випадках є необхідними. Головним же показником будь-якого перехідного періоду є людина: якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не висту­пає індивід, то там немає демократії або вона існує формально.

< Попередня   Наступна >