104

---

§ 3. Поняття і ознаки соціальної держави

Важливою соціальною рисою вчення про правову державу є його здатність безперервно розвиватися відповідно до потреб суспільного життя. Розпочавши з демократизації політичної сфери, громадянське суспільство наприкінці XIX століття зако­номірно приходить до аналогічних процесів в економічній і соціальній сферах. В історії розвитку цього вчення протягом двох століть чітко простежується еволюція поглядів на співвідно­шення держави й особистості з точки зору виконання державою соціальних обов'язків перед особистістю й суспільством — від повного заперечення таких обов'язків правовою державою в її ліберальній інтерпретації, так званою «державою нічного сторо­жа», і до підняття соціально-економічних прав на рівень консти­туційних соціальною правовою державою. З огляду на це слід за­значити, що формування концепції соціальної правової держави необхідно розглядати як наступний якісно новий історичний етап у процесі розвитку й удосконалення вчення про правову державу.

Теоретична конструкція соціальної держави складається по­ступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспіль­ством об'єктивної потреби в зміні сутності держави. Прагнення пов'язати політику з мораллю, із глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал-демократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання цінностей (свобода, спра­ведливість, солідарність), на яких повинна бути заснована ця дер­жава, й визначення цілей (сприяння функціонування громадян­ського суспільства, досягнення його консолідації тощо), які вона переслідує.

Історія формування концепції соціальної держави налічує п'ять етапів.

Етап передісторії соціальної держави (1800-1880 рр.) знамен­ний ухваленням політичних рішень, що відкрили шлях до її ста­новлення.

Початок

її розбудови (1880-1914 рр.) характеризується фор­мальним започаткуванням терміна «соціальна держава» у працях Ад. Пренса, Г. Ф. Шершеневича, Г. Хеллера та інших, виокрем­лення у межах внутрішньої політики її самостійного компонен­ту — соціальної політики, що здійснюється на основі соціального законодавства.

Етап розширення соціальної діяльності держави (1918-1960 рр.) ознаменувався заснуванням двох традицій щодо започаткування конституційної моделі соціальної держави: як збірного поняття, що був реалізований у Веймарській конституції Німеччини, і як фундаментального принципу конституційного ладу у Франції, ФРН, Іспанії, Україні тощо.

Етап прискорення темпів її розвитку (1960-1975 рр.) супро­воджувався процесом формування соціального права й прий­няття значної кількості міжнародно-правових документів, зо­крема Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, що регулюють відноси­ни в соціальній сфері, визначенням мінімальних соціальних стандартів.

На етапі уповільнення темпів розвитку соціальної держави, починаючи з 1975 року, відбувається адаптація концепції до но­вих умов, переглядаються мінімальні соціальні стандарти в на­прямку їх підвищення.

При характеристиці соціальної держави слід врахувати те, що, по-перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим за­лишається власне державою, у якої є загальнородові ознаки й ри­си. По-друге, при визначенні її змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної державності.

Як демократична держава вона служить свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню до рівного доступу до власності, рівних виборів, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного й культурного життя; як правова — забезпечує організацію суспільного і дер­жавного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна — визнає лю­дину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою за­безпечення кожному гідного рівня життя перерозподіляє еко­номічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки: 1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції грома­дянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається якісною харак­теристикою правової держави; 3) проголошення держави со­ціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав людини; А) оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими рішеннями, то її функціонування перед­бачає наявність розвинутого соціального законодавства; 5) со­ціальна держава служить забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

< Попередня   Наступна >