143

---

§ 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції

Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних відносин загальному порядку досягається за до­помогою соціальних норм — правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер, також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, вста­новлювали процедури вирішення спорів, засади функціонування потестарних органів управління і т. ін.

Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукуп­ності, іноді називають мононормами (грец. топок — єдиний, лат. погта — правило). Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент ставиться на зов­нішній формі їх виконання і ця форма є строго. Канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий ха­рактер і виконували регулятивну і виховну функції.

З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних ге­роїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, мо­ральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізна­вальну (явища природи і суспільного життя виражалися в спогля­дально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючи частину, яка концентрувала досвід людства і доводи­ла його до кожного члена суспільства), ідеологічн

у ( міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з при­родою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу зробилися звичаї-правила,- які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:

регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що склада­лися протягом тривалого періоду;

виражали життєві закономірності, порушення яких загрожу­вало серйозними наслідками для людського роду;

втілювали авторитет всього суспільства;

були частиною людської свідомості, передавалися з по­коління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

не знали поділу на права і обов'язки;

опосередковували всі сторони людського буття (поділ по­всякденної роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).

Слід зазначити, що племінні органи управління іноді прийма­ли рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися общинниками як нові правила їх поведінки. В дано­му випадку органи первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого інституту.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх іраціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення).Таким чином, форму­ються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі, священнослужи­телі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них яви­ща. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчин­ки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були засновані на власному, вільному пере­конанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.

Особливе значення мали табу— обов'язкові і незаперечні за­борони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колек­тиві. Табу — важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.

У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення конкретних общин у природному середовищі її складали регулятори біолого-психологічного (табу), міфолого-релігійного і морального характеру, а також ритуали, обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і доб­ровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною мірою сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру первісної общини.

< Попередня   Наступна >