98

---

§ 3. Закономірності виникнення права

З розкладом родового ладу загострюються соціальні конф­лікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первіснообщинного ладу по­требує спеціального захисту. Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторю­ються, їх визнання і захисту державою. Право виникає об'єктив­но на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-об-щинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбу­вається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III—11 тисячоліттях до но­вої ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агро календарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а згодом державних органів, яка інформувала про існування таких правил і контролювала їх виконання.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причи­нами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обо­в'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на проти­лежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майно­вим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і.і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потреба­ми та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежу­вати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства части­ною своєї свободи. Внаслідок цього всі ч

лени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контроля за їх розвитком з боку владних структур вони набували нор­мативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен.

Виникнення права — тривалий історичний процес. Основни­ми шляхами його формування були такі: визнання індиві­дуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм» судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.

Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних від--носин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організовано­го суспільства значення права надавалося індивідуальним, фак­тичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбу­вається виокремлення юридичного регулювання.

Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важли­вим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення дер­жави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Дер­жава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними заса­дами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння зем­лею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й .зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу.

Утворення правових норм судовими органами (правові преце­денти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи форму­лювали правові прецеденти — рішення з конкретних справ, які в  майбутньому набували нормативного характеру, ставали загаль­нообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, вна­слідок чого склалася ціла система преторського права.

Пряме встановлення правових норм державною владою у ви­гляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часу оновною формою права стають державні нормативні правові акти які відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. По­треби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою вислов­лювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою "державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окре­мих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Норма­тивні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практи­ку, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у .Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Євро­пії, Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій сис­темі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було харак­терне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальне­ному виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.

< Попередня   Наступна >