200

---

§ 3. Система нормативних та індивідуальних актів, що регламентують організацію роботи суду.

Незалежність судової влади, забезпечення її реального здійснення вимагає прийняття конкретних правил і норм, які визначають засади належної організації суду, створення умов для оперативного і якісного вирішення суддями справ, які належать до їх компетенції. Особливість правових відносин у сфері судового управління полягає у тому, що у них беруть участь як органи судової влади, так і органи виконавчої і законодавчої влади. На їх врегулювання спрямована низка нормативно-правових та індивідуальних підзаконних актів різної юридичної сили, які виходять від різних суб’єктів. Спробуємо охарактеризувати ці акти.

Конституція України 1996 р. визначає вихідні засади діяльності судової влади. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), а права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Організація судової влади базується на принципах участі народу у здійсненні правосуддя, територіальності, спеціалізації й централізації у побудові судової системи, незалежності і недоторканності суддів (ст. 124, 125, 126) та ряді інших. Держава зобов’язується здійснювати належне фінансування судової влади і гарантує усебічну охорону незалежності суддів. Виходячи із логіки конституційних положень втручання органів законодавчої і виконавчої влади у процес розгляду судами юридично значущих справ забороняється, а їх участь в організаційно-управлінських відносинах, спрямованих на організаційне забезпечення судової влади, має бути обмежена поставленим завданням і не може посягати на незалежність суддів.

Положення Конституції України набувають офіційного тлумачення у рішеннях і висновках Конституційного Суду України, які є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами права на території України.

Можна відзначити ключові позиції органу конституційної юрисдикції, які стосуються організації діяльності суду.

Недостатнє фінансування судів було й залишається однією з ключових проблем судової влади. Видатки, які закладаються щороку в Державний бюджет України, значно менші від необхідних для забезпечення реальних потреб судів. Крім того, тривалий час (до 2003 р.) Державний бюджет щодо фінансування судової влади не виконувався в запланованих обсягах, а Президент і Кабінет Міністрів скорочували видатки на фінансування судів.

У 1999 р. Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду з поданням, щоби покласти край практиці скорочення видатків на суди. Конституційний Суд дійшов висновку, що особливий порядок фінансування судів є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений ч. 1 ст. 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів у спосіб окремого визначення в Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування потреб судів із Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного й незалежного здійснення правосуддя, має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України. Тож видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України “Про статус суддів" від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004 було розтлумачено положення частини першої статті 126 Конституції України “незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України”. Зокрема, відзначено, що незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Конституційний Суд України також дійшов висновку, що недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення  – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов’язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України “Про статус суддів”. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Важливою позицією є також тлумачення положення частини другої статті 126 Конституції України “вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється”, яке треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Міжнародно-правові акти. Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод (1950 р.) (далі – Конвенція) закріплює право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6). Положення Конвенції находять роз’яснення і тлумачення у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – Суд). Так, у справі “Добертен проти Франції” від 25.02.1993 р. Суд відзначив, що “держави мають організовувати свою судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди були спроможні задовольнити кожну вимогу статті 6 Конвенції”.

Норми Конвенції і рішення Суду є обов’язковими для виконання на території України. Це випливає із норм Конституції України про те, що міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ст. 9). Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17).

Низка положень з питань належної організації судової влади містяться у актах Комітету Міністрів Ради Європи. Рекомендація R № (86) 12 від 16.09.1986 р. “Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів” закликає держави надавати судовим органам необхідні кошти для ефективного розгляду зростаючої кількості справ, що розглядаються судами, а також поступово зменшувати коло завдань, які не стосуються судочинства, вилучаючи їх із судової юрисдикції до компетенції інших органів. Рекомендація № R (95) 12 від 11.09.1995 р. “Про спрощення управління системою кримінального правосуддя” пропонує уживати заходи, спрямовані на визначення критеріїв навантаження на суддів, враховуючи демографічні, соціальні, економічні та інші умови. Підкреслюється важливість ефективного використання наявних матеріальних ресурсів, у тому числі приміщень, в яких розташовані суди, а також упровадження новітніх інформаційних технологій в роботі суду.

Рекомендація № (94) 12 від 13.10.1994 р. “Про незалежність, дієвість та роль суддів” встановлює стандарти щодо відповідні умови праці суддів. Для цього пропонується: (1) a. укомплектувати штати достатньою кількістю суддів та забезпечити їм перед їхнім призначенням та протягом їхньої кар'єри необхідну професійну підготовку, прикладом якої може бути стажування у судах та, за можливості, в інших органах та інстанціях влади. Судді не повинні оплачувати таку професійну підготовку; ця підготовка має бути спрямована на вивчення нового законодавства та судової практики. У разі необхідності така підготовка повинна включати навчальні візити до органів влади та судів в європейських та інших зарубіжних країнах; (2) забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; (3) запровадити чітко означену структуру з тим, щоб комплектувати штати кваліфікованими суддями та закріплювати їх; (4) надати в розпорядження суддів допоміжний персонал та відповідне обладнання, зокрема, засоби для діловодства та зв'язку, з тим, щоб вони могли діяти ефективно та без невиправданих затримок; (5) ужити відповідних заходів з тим, щоб доручити виконувати несудові завдання іншим особам; (6) для гарантії безпеки суддів мають бути вжиті всі належні заходи, зокрема, в приміщенні суду має бути присутня охорона, або правоохоронні органи мають охороняти суддів, яким можуть серйозно погрожувати або вже погрожують.

Важливим документом, який встановлює стандарти щодо організації діяльності суду є Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями № 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11 та 13.12.1985 р. У цьому документі наголошується на обов’язку держави надати судовим органам відповідні засоби, які б давали змогу їм належним чином виконувати свої обов’язки (ст. 7). Серед механізмів, спрямованих на охорону суддівських інтересів і збереження суддівської незалежності, визнаються органи суддівського самоврядування (п. 9). Вони мають гарантувати захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв судової влади.

Положення наведених документів не мають загально-імперативної сили, є нормами так званого “м’якого” міжнародного права, але містять напрацьовані міжнародним співтовариством стандарти організації суду, засновані на узагальненні найкращого світового досвіду. Відтак урахування рекомендацій Ради Європи і Генеральної Асамблеї ООН свідчить про визнання європейських цінностей на національному рівні.

Закони України. Закон “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. є основним нормативно-правовим актом, який регулює організацію судової системи України, визначає її основні засади, завдання і повноваження судів, статус професійних суддів, народних засідателів і присяжних, діяльність кваліфікаційних комісій суддів та органів суддівського самоврядування, а також питання організаційного забезпечення діяльності судів. Законом встановлено засади і порядок фінансування органів судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, визначення заробітної плати, побутового забезпечення та соціального захисту суддів і працівників суду. Окремо визначено статус Державної судово адміністрації як центрального органу виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції, її структуру, завдання та повноваження.

Ряд важливих положень з організації судової влади міститься у процесуальних кодексах України, Законах України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р.; “Про Вищу Раду юстиції” від 15.01.1998 р.; “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.; “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18.03.2004 р.; “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. та ін.

Укази Президента України. Президент України відповідно до Конституції України уповноважений призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України; утворювати суди у визначеному законом порядку (ст. 106); здійснює перше призначення на посаду професійного судді троком на п’ять років (ст. 128). В межах покладених на нього повноважень Президент України видає укази про призначення на посаду суддів Конституційного Суду України; про призначення суддів загальної юрисдикції на посаду вперше; про утворення (ліквідацію), кількісний склад судів. Наведені акти Президента України за своєю правової природою є підзаконними індивідуально-правовими актами, спрямованими на врегулювання конкретних правовідносин.

Указами президента України також затверджено положення про Державну судову адміністрацію України (від 03.03.2003 р.) і Міністерство юстиції України (від 30.12.1997 р.), у яких визначено завдання, повноваження і структуру цих органів. Ці акти нормативного характеру були видані президентом України у межах повноважень, якими він був наділений до вступу в силу змін до Основного Закону (01.01.2006 р.), внесених під час політичної реформи.

Указом Президента України від 30.06.2004 р. № 697/2004 було схвалене Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді вперше, яким визначені процедурні питання опрацювання відповідних матеріалів Секретаріатом голови держави. Указом Президента України від 11.05.1999 р. № 493/99 визначено Порядок складення присяги суддею, вперше призначеним на посаду. Президентом України також затверджено Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад (указ від 10.12.2003 р. № 1425/2003).

Окремо слід виділити Указ Президента України від 11.10.2002 р. № 918/2002, яким при Державній судовій адміністрації України утворено Академію суддів України. Завданням цієї установи має стати централізована підготовка висококваліфікованих професійних суддів, а також їх подальше підвищення кваліфікації.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до покладених на нього Конституцією України повноважень розробляє і забезпечує виконання Державного бюджету України (ст. 116). Суд як бюджетна установа повністю утримується за рахунок Державного бюджету України. Закон України “Про джерела фінансування органів держаної влади” від 30.06.1999 р. передбачає, що вони здійснюють свою діяльність за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Тому від успішного виконання Кабінетом Міністрів України бюджету залежить повне і своєчасне фінансування органів судової влади.

У рамках наданих Конституцією України повноважень Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження (ст. 117), які можуть стосуватися забезпечення діяльності суду. Так, постановою КМУ від 16.06.2003 р. № 907 було затверджено Державну програму організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки від 16.06.2003 р. Програма спрямована на створення належних організаційних, фінансових і матеріально-технічних умов для функціонування судів і суддів, органів суддівського самоврядування, розвитку системи кадрового забезпечення судової системи, формування висококваліфікованого суддівського корпусу, інформаційного, нормативно-правового та наукового забезпечення діяльності судової влади з урахуванням перспектив впровадження положень міжнародного законодавства і передбачає низку заходів для досягнення цих завдань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1506 встановлено порядок виплати винагороди та відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов’язків у суді. Для врегулювання питань оплати праці суддів Кабінет Міністрів України 03.09.2005 р. прийняв постанову № 865 “Про оплату праці суддів”. Цей документ передбачає значне підвищення розміру заробітної плати суддів України.

Акти Державної судової адміністрації України. У межах визначеної Законом “Про судоустрій України” та Положенням про Державну судову адміністрацію України від 03.03.2003 р. компетенції Державна судова адміністрація та її територіальні відділення видають інструкції та рекомендації, а Голова – накази. Цими актами визначаються численні важливі аспекти організації діяльності суду.

Так, наказом голови Державної судової адміністрації від 12.12.2003 р. № 683 було затверджено перелік модельних судів, призначенням яких є упровадження і поширення передового досвіду організації суду. Відповідні суди було створено на базі місцевих загальних судів у кожному регіоні України. Так, у м. Харків статус модельного було присвоєно Комінтерновсьому районному суду, у м. Київ – Шевченківському, Дніпровському районним судам і Військовому суду Київського гарнізону.

Наказами голови Державної судової адміністрації від 06.01.2006 р. № 1 було затверджено Інструкцію з діловодства в апеляційному загальному суді; від 24.07.2006 р. № 68 - Інструкцію з діловодства в місцевому загальному суді; від 10.12.2002р. № 75 - Інструкцію з діловодства в господарських судах України. Цими документами регламентується загальні правила ведення судового діловодства у відповідних судах, порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення у суді до відправлення або передавання в архів, звернення до виконання судових рішень, визначаються відповідальні посадові особи апарату суду.

Наказом голови Державної судової адміністрації від 21.08.2006 р. № 80 затверджено положення про порядок кваліфікаційної атестації суддів, яке визначає єдиний порядок підготовки та розгляду на засіданнях кваліфікаційної комісії суддів питань кваліфікаційної атестації професійного судді.

Засади, повноваження, порядок діяльності служби судових розпорядників визначено у Тимчасовому положенні про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженому наказом голови Державної судової адміністрації України від 26.09.2003 р. № 51/04 основними завданнями відповідної служби є перевірка та підготовка залу судового засідання до роботи в ньому суду; забезпечення виконання учасниками судового процесу та іншими особами, присутніми в залі судового засідання, розпоряджень головуючого та в разі необхідності здійснення заходів щодо підтримання громадського порядку в залі судового засідання та у приміщенні суду.

Можна також відзначити акти Державної судової адміністрації України, спрямовані на фінансове та ресурсне забезпечення судів. Це, зокрема, накази голови Державної судової адміністрації від 25.06.2003 р. № 250 “Про заходи щодо організації поставки та введення в експлуатацію комп’ютерної техніки в судах загальної юрисдикції”; від 21.05.2003 р. № 186 “Про створення Єдиної комп’ютерної мережі судів України та запровадження централізованого спостереження за потребами місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції”.

В цілому акти Державної судової адміністрації України багаторазової дії можуть видаватися з питань організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, створення системи кадрового підбору судової гілки влади, формування висококваліфікованого суддівського корпусу, організації проходження навчальної практики в судових установах, програм підготовки юридичних кадрів, нормативів фінансового забезпечення судів, налагодження планово-фінансової роботи і бухгалтерського обліку в судах та установах судової системи, медичного і санітарно-курортного забезпечення суддів та працівників апаратів судів, надання їм житла, діяльності служби судових розпорядників, інформаційного і технічного оснащення судів тощо. За своєю правовою природою акти Державної судової адміністрації України є підзаконними актами як нормативного, так і індивідуального характеру.

Акти органів судової влади:

А) накази і розпорядження голів судів (місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих, Верховного) (ст.ст. 24, 28, 41, 50 Закону “Про судоустрій України”), з питань, що належать до його повноважень, і не пов’язані з відправленням правосуддя. Це можуть бути накази про прийом на роботу працівників апарату суду, присвоєння працівнику апарату суду – державному службовцю – відповідного рангу, застосування заохочення або стягнення щодо працівника апарату суду, а також звільнення його з роботи; про доведення до відома суддів і працівників апарату суду укази Президента України про призначення суддів на посади вперше строком на 5 років, постанов Верховної Ради України про обрання суддів безстроково, а також акти відповідних органів про припинення повноважень судді. Головами судів можуть затверджуватися Положення про апарат (секретаріат) суду чи його структурні підрозділи і служби, Правила внутрішнього трудового розпорядку суду, посадові інструкції працівників апарату суду тощо. За своєю правовою природою накази голови суду слід розглядати як прояви адміністративної діяльності керівників цих судових органів, що звернені до підлеглих та їх працівників (головним чином до службовців апарату чи секретаріату суду), які містять у собі обов’язкові для виконання приписи щодо їх поведінки у тих чи інших визначених управлінсько-організаційних ситуаціях. Вони можуть мати як нормативний, так і ненормативний (індивідуальний) характер.

Б) акти органів суддівського самоврядування (зборів, конференцій, з’їздів суддів) є обов’язковими для всіх судів відповідних судів (ст. ст. 105, 108, 112 Закону “Про судоустрій України”). Ці органи уповноважені приймати рішення з питань внутрішньої діяльності судів чи певного судового органу більшістю голосів присутніх. Виконання рішень зборів суду покладається на голів судів або на президії у тих судах, де вони створені відповідно до Закону “Про судоустрій України”. Виконання рішень конференцій, з’їздів суддів також може бути покладено на голів судів або на спеціально утворені тимчасові або постійно діючі комісії, до складу яких входять професійні судді. Акти Державної судової адміністрації України, які мають вирішальне значення для організації роботи суду, погоджує постійно діючий вищий орган суддівського самоврядування – Рада суддів України.

Рішенням Ради суддів України від 02.04.2004 р. № 22 було затверджено розроблену Державною судовою адміністрацією України програми Інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи на 2004-2006 роки. Завдяки цьому документу впроваджено ряд комп’ютерних програм, що дозволило значно підвищити рівень інформаційного забезпечення судів.

Разом із Державною судовою адміністрацією Рада суддів України у 2003 р. розробили ряд нормативно-правових документів, що стосуються фінансування і матеріально-технічного стану судів. Це Перелік вимог щодо стану приміщень місцевих судів, Регламент бюджетного процесу Державної судової адміністрації України, Єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції у розрізі місцевих й апеляційних судів (загальних і господарських). Відповідно до цих нормативів протягом 2003-2005 рр. у суди було передано понад 2,5 тис. персональних комп’ютерів та 2,5 тис. систем фіксування судового засідання на їх базі.

З метою удосконалення організації роботи судів відповідно до ст. 126 Закону «Про судоустрій України» Рада суддів визначила нормативи навантаження на суддів місцевих та апеляційних судів (рішення Ради суддів від 13.05.2005 р. № 30).

Починаючи з 2003 р. Рада суддів України погодила і затвердила низку єдиних для всієї системи нормативно-правових документів кадрового характеру. Це, зокрема, типовий штатний розпис апарату місцевих судів, типові посадові інструкції для працівників апарату судів (керівника апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору, друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря, завідувача господарства місцевого загального суду), Типовий регламент роботи кваліфікаційних комісій, Типовий договір про проходження практики студентами вищих навчальних закладів у судах та органах державної судової адміністрації, Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та довічного грошового утримання суддям у відставці тощо.

Дискусійною є природа наведених актів органів суддівського самоврядування та голів судів. З одного боку, вони містять елементи адміністративно-управлінських рішень. Як справедливо відзначає А.А. Стрижак, ці акти є односторонніми юридично-владними волевиявленнями суб’єктів державного управління в галузі правосуддя, що приймаються в рамках законі і призводять до встановлення, зміни чи припинення конкретних правових відносин щодо організації та забезпечення функціонування судової влади. З іншого боку, ці акти не мають процесуальної природи, вони не є актами судової влади у власному їх розумінні, спрямованими на вирішення юридично значущих справ (рішеннями, вироками, постановами, ухвалами тощо). Однак, акти голів судів та органів суддівського самоврядування виходять від носіїв судової влади – суддів і спрямовані на створення належних умов для виконання наданих їм законом повноважень у процесуальному режимі. Вони мають бути засновані на чинному законодавстві й не можуть встановлювати нові, не передбачені законом, правила поведінки громадян. Акти управління судовою системою завжди мають внутрішнє для неї значення, не передбачають наявності серед своїх адресатів інших суб’єктів, окрім органів і осіб (посадовців) судової влади. Вони, на відміну від судових рішень, містять у більшості випадків позитивний (управлінсько-процедурний) зміст, не допускають застосування державно-примусових заходів. Рішення суду із конкретних справ завжди мають зовнішньо системний, чітко виражений правоохоронний характер, приймаються лише уповноваженими судовими органами (суддями) у випадку заявленої суперечки щодо права чи вчинення суспільно-небезпечних дій і виключно у суворій відповідності з встановленою процесуальним законом процедурою.

 

< Попередня   Наступна >