128

---

§ 4 . Шляхи подолання і корекції соціальних відхилень

Основні напрями, форми й методи боротьби з відхиленнями від соціальних норм залежать не лише від видів та інтенсивнос­ті відхилень, але насамперед від соціальної природи суспільства та панівних у ньому політичних, моральних, правових поглядів, рівня культури, економічних і технічних можливостей.

На боротьбу з соціальними відхиленнями спрямовані за­соби масової інформації, навчальні заклади та органи юсти­ції, виховні заклади. Соціальний контроль, який діє у різних формах, повинен підтримувати, охороняти й зміцнювати нормативну систему, запобігати соціальним відхиленням і карати за них.

Стадії, форми й методи цього контролю можна класифі­кувати за різними підставами. У науковій літературі виділя­ють основні підходи, за якими розвиваються сучасні погляди на проблему боротьби з соціальними відхиленнями і відбува­ється практична реалізація цієї діяльності.

Інформаційний підхід до боротьби з соціальними відхи­леннями у цілому грунтується на уявленні про те, що пору­шення соціальних норм відбуваються через їх незнання. Ця точка зору має давню традицію. Такі погляди висловлювали ще деякі громадські діячі і письменники ХIХ ст., звертаючи увагу, зокрема, на громіздкість і казуїстичність багатьох царських законів, незрозумілих і малодоступних широким вер­ствам населення.

Сьогодні, як свідчать дані досліджень, правова й інша соці­ально-нормативна поінформованість громадян залишає ба­жати кращого, а незнання норм у ряді випадків є одним з іс­тотних чинників поведінки, що не відповідає нормативним вимогам. Необхідно поширювати правові й інші нормативні знання серед населення, у періодичній пресі й інших засобах масової інформації, навчальних закладах. Знання норм являє собою необхідний елемент загальної, правово

ї і політичної культури людини, є передумовою її соціальної, громадян­ської активності. Необхідно мати на увазі, що нормативна ін­формація сама по собі не усуває причин соціальних відхи­лень, особливо злочинів, вона лише спрямовує позитивну по­ведінку у бажаному напрямі, попереджує про можливі сан­кції, зменшує ймовірність помилок і дає можливість особі не стати жертвою чиїх-небудь незаконних дій.

Основні зусилля мають бути зосереджені на таких напрямах:

підвищення рівня свідомого ставлення до норм, роз­криття їх об’єктивних передумов і суспільної необхідності. Диференційоване пояснення адресатові значення норм з ура­хуванням ступеня його знань — важлива умова підвищення їх ролі у мотивації вчинків;

додержання стабільності норми і невідворотності її зас­тосування;

підвищення престижу юридичної системи, у тому чис­лі повніше висвітлення засобами масової інформації праці юристів різних професій і спеціальностей. Зрозуміло, об’єк­тивне уявлення про ефективність їх діяльності досягається на­самперед у результаті практичного поліпшення діяльності відповідних ланок правової системи;

широке поширення нормативної інформації довідко­вого характеру серед населення;

важливе значення має питання про конкуренцію ін­формаційних впливів.

Соціально-позитивна інформація має зменшувати небажаний вплив відомостей, які одержано про право, мораль з випадкових джерел (від однолітків, у дворі, на вулиці тощо).

Соціально-профілактичний підхід, оснований на уявленні про існування об’єктивних причин відхилень від соціальної норми, також має давню традицію.

У широкому розумінні соціальна-профілактична діяль­ність має на меті виявлення, усунення і нейтралізацію при­чин та умов, які породжують різного роду негативні явища — злочини, інші правопорушення, пияцтво, алкоголізм, нарко­манію тощо. Вона являє собою систему соціально-економіч­них, суспільно-політичних, організаційних, правових і вихов­них засобів, що їх проводять держава і суспільство, щоб лікві­дувати зазначені причини, сприяти формуванню правомір­ної, високоморальної поведінки громадян.

Існує загальна і спеціальна профілактика соціальних відхилень.

Використання санкцій. З усіх способів боротьби з соціаль­ними відхиленнями той, що пов’язаний з використанням санкцій, є, певно, найдавнішим. Основна його форма — пока­рання злочинця на основі кримінальних законів, тому умовно його можна було б назвати юридичним. Відомо, що над пи­таннями ефективності, справедливості і перспективності кри­мінальних покарань розмірковували прогресивні мислителі минулого — як вчені-юристи, так і письменники1. Нині мож­ливості подолання злочинності лише шляхом покарання зло­чинців почали підлягати науково обгрунтованому сумніву.

У соціальному та історичному плані це пов’язано з двома обставинами.

Перша — за останнє більше як півстоліття почала вияв­лятися практична неефективність, неспроможність випра­вити злочинців тільки або головним чином шляхом застосу­вання ув’язнення, заслання та інших суворих кримінальних покарань. Зростання злочинності та алкоголізму, наркома­нії та аморальних вчинків, високий відсоток рецидиву з бо­ку осіб, які вже відбули покарання за здійснене раніше пра­вопорушення, втрата поваги до норм права і діяльності юридичних установ — усе це не могло не сприяти негатив­ному ставленню до юридичних методів боротьби з поведін­кою, що відхиляється.

Друга обставина — поступове поширення у суспільстві повніших і глибоких уявлень про справжні причини й меха­нізми соціальних відхилень; розуміння того, що негативні явища породжує не «зла воля» деяких людей або що саме ця «зла воля» здебільшого має глибші причини, викорінювання яких потребує тривалих зусиль і не може бути досягнуте шляхом одного лише покарання винного.

Покарання насамперед має бути справедливим. Це значить, що воно повинно повною мірою відповідати тяжкості заподія­ного, ступеню провини та даним про особистість злочинця.

Зазначимо, що справедливе покарання має і максимальне загальнозапобіжне значення.

Покарання, яке застосовується з урахуванням цих обста­вин, по можливості, повинно йти за кожним фактом виявле­ного соціального відхилення. Саме в цьому полягає вимога невідворотності покарання.

Невідворотність відповідальності у боротьбі з соціальни­ми відхиленнями сприяє закріпленню у громадській та інди­відуальній свідомості вимог відповідної соціальної норми, відповідального ставлення до цих вимог, підвищенню дієвос­ті засобів соціального контролю.

Медико-біологічний підхід. Деякі соціальні відхилення мо­жуть мати медико-біологічні елементи (аспекти). У цих ви­падках і необхідно поєднання різних методів впливу, включа­ючи медичні.

Вчинок людини, який порушує соціальну норму, може бу­ти пов’язаний з медико-біологічними чинниками. Це пияц­тво й алкоголізм, наркоманія і самогубство; правопорушення осіб, які мають фізичні або психічні вади.

Медико-біологічний підхід у поєднанні з іншими здійсню­ється у таких випадках:

вчинення правопорушень за наявності неврозів, психопатій та інших психічних аномалій, які не виключають осудності;

зловживання спиртними напоями і ранні стадії алкоголізму;

наркоманія на ранніх стадіях, яка пов’язана з порушен­ням соціальних норм;

стресові стани, які небезпечні у суїцидному відношенні. Налагодження соціального й медично-профілактичного об­ слуговування потребує чималих капітальних вкладень, підготовки відповідних кваліфікованих кадрів. Але все це соціально ви­правдано, особливо якщо взяти до уваги велику кількість хворих з різним ступенем ураження нервової системи. Своєчасне прове­дення соціальних і медичних профілактичних заходів дасть змо­гу створити умови для того, щоб психічно неповноцінні особи не вчиняли суспільно небезпечних дій; забезпечити зменшення кон­фліктних ситуацій, які їх травмують (у тому числі на мікрорівні).

Комплексний підхід. Заходи боротьби з соціальними від­хиленнями, які вживає суспільство, необхідно диференціюва­ти за місцем і часом. Практично важливо знати, коли, на що, яким чином слід впливати і чи впливати взагалі.

Є такі відносини, стереотипи і зразки поведінки, які не­можливо «підштовхнути» або змінити їх примусово, вони не зникнуть доти, доки не зміниться та чи інша частина соціаль­ного організму. А є відносини, на які можна і потрібно впли­вати вже зараз і найрішучіше, бо для цього є всі умови.

Соціальні відхилення досить різноманітні, причини їх здій­снення також різні, як різні і норми, що порушуються. Проте не можна використовувати одні й ті ж самі засоби для боротьби з усі­ма видами соціальних відхилень. Більше того, не можна навіть для боротьби з різними видами злочинів, у межах однієї лише цієї не­великої частини усіх відхилень, використовувати ті самі методи.

Необхідно враховувати не лише різну природу норм, які діють у суспільстві, а й різну їх соціальну значущість, отже, різний ступінь суспільної шкідливості відхилень від них.

Не менш важлива і така обставина, як соціальний ефект ті­єї чи іншої санкції. А цей ефект змінюється зі зміною соціаль­но-економічної, політичної чи іншої ситуації.

Потрібна гнучка нормативна політика, яка б враховувала зміни у суспільному розвиткові.

 

1 Достоевский Ф. М. Записки из мертвого дома // Собр. соч. — М., 1982. — Т. 3. — С. 18.

< Попередня   Наступна >